Банки і банківська діяльність, види банків.

Види господарських об’єднань.

Законодавство про господарські об’єднання.

Поняття і ознаки господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність - це майново-організа­ ційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економіч­ні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:

• сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

• юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

• фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;

• суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);

• спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

• змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

• порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223 ГК України), б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України), в) спеціальний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).

 

Види господарсько-правових санкцій, що застосовуються в договірних відносинах.

Відшкодування збитків як вид господарсько-правової відповідальності.

Штрафні санкції

Визначення, розмір і порядок застосування штрафних санк­цій регламентуються ст. 230—234 ГКУ.

Відповідно до ст. 230 ГКУ штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний спла­тити в разі порушення ним правил здійснення господарської ді­яльності, невиконання або неналежного виконання господар­ського зобов'язання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначе­ний розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сто­рін забороняється. Якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення по­в'язане з виконанням державного контракту, або виконання зо­бов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету Укра­їни чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосо­вуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектнос­ті) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

• за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допу­щено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій та­кож за інші порушення окремих видів господарських зобов'я­зань.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санк­ції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьо­му розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотко­вому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відно­шенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його вико­нання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, по­слуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересо­ваної сторони відповідно до вимог ГКУ.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встано­влюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ста­вкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визнача­ється відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією (ст. 231 ГКУ).

У ст. 232 ГКУ встановлюється порядок застосування штраф­них санкцій.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть передбачатися такі випадки:

• коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

• коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;

• коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське пра­вопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а в передбачених законом випадках — уповноважений орган, наділений господарською ком­петенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами спра­вляються до дня сплати суми цих коштів кредитору, якщо зако­ном або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити від­сотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або догово­ром, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язан­ня мало бути виконано.

У передбачених законом випадках штрафні санкції за порушен­ня господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

Якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити роз­мір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим уча­сникам господарських відносин, суд з урахуванням інтересів бо­ржника може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГКУ).

Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне ви­конання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГКУ.

Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

 

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК Кодексом та іншими законами.

Ознаки права повного господарського відання:

1) право господарського відання належить комерційним державним підприємствам та комунальне комерційне підприємство.

2) володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК Кодексом та іншими законами.

3) майно передається для здійснення комерційної діяльності.

4) власник контролює процес використання майна, однак не втручається в оперативно-господарську діяльність підприємства

5) Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

6) На такому праві майно передається державним та комунальним (комерційним) підприємствам , що діють з метою отримання прибутку.

Під правом оперативного управління розуміється речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК України та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Ознаки права оперативного управління:

1. право оперативного управління належить некомерційним державним та комунальним підприємствам, казенним підприємствам.

2. майно повинно бути використане за призначенням, в іншому разі має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

3. Суб’єкт господарювання володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. 

Поняття і види бірж.

Правила біржової торгівлі.

Банки і банківська діяльність, види банків.

банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: