Сплата неустойки, як вид господарсько-правової відповідальності.

 

Відшкодування збитків у сфері господарювання

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господар­ської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки су­б'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою сто­роною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення гос­подарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГКУ).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єк­там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матері­алів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належ­ного виконання зобов'язання другою стороною;

• матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пе­редбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за мі­сцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збит­ків.

З оглядом на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків з урахуванням цін на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаєм­ною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді від­соткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Забороняється погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх від­повідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися мето­дики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господа­рювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньо­господарських відносинах, визначається відповідними суб'єкта­ми господарювання — господарськими організаціями з ураху­ванням специфіки їх діяльності (ст. 225 ГКУ).

Відповідно до ст. 226 ГКУ учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжи­ти необхідних заходів запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх роз­міру, а якщо збитки завдано іншим суб'єктам, — зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки добровільно в пов­ному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна не­відкладно повідомити про це другу сторону. У противному разі ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зроби­ла цього, крім випадків, якщо законом або договором не перед­бачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобо­в'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передання їй індивідуаль­но визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (на­дати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобо­в'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 193 ГКУ).

Відповідно до ст. 227 ГКУ у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобо­в'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків.

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Дер­жавні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'яза­ні вжити заходів стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних праців­ників підприємства відповідно до вимог законодавства про пра­цю (ст. 228 ГКУ).

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошово­го зобов'язання не звільняється від відповідальності через немож­ливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГКУ та законами України.

Розмір збитків обчислюється у валюті, в якій здійснювались або повинні бути виконані розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в інозем­ній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий екві­валент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національ­ного банку України на день висунення вимог.

Штрафні санкції

Визначення, розмір і порядок застосування штрафних санк­цій регламентуються ст. 230—234 ГКУ.

Відповідно до ст. 230 ГКУ штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний спла­тити в разі порушення ним правил здійснення господарської ді­яльності, невиконання або неналежного виконання господар­ського зобов'язання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначе­ний розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сто­рін забороняється. Якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення по­в'язане з виконанням державного контракту, або виконання зо­бов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету Укра­їни чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосо­вуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектнос­ті) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

• за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допу­щено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій та­кож за інші порушення окремих видів господарських зобов'я­зань.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санк­ції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьо­му розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотко­вому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відно­шенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його вико­нання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, по­слуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересо­ваної сторони відповідно до вимог ГКУ.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встано­влюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ста­вкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визнача­ється відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією (ст. 231 ГКУ).

У ст. 232 ГКУ встановлюється порядок застосування штраф­них санкцій.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть передбачатися такі випадки:

• коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

• коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;

• коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське пра­вопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а в передбачених законом випадках — уповноважений орган, наділений господарською ком­петенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами спра­вляються до дня сплати суми цих коштів кредитору, якщо зако­ном або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити від­сотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або догово­ром, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язан­ня мало бути виконано.

У передбачених законом випадках штрафні санкції за порушен­ня господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

Якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити роз­мір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим уча­сникам господарських відносин, суд з урахуванням інтересів бо­ржника може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГКУ).

Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне ви­конання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГКУ.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: