Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства в господарській діяльності є система охоронних засобів правового впливу, що застосовуються за такі правопорушення.

Згідно зі ст. 51 Закону України "Про захист економічної кон­куренції" порушення законодавства про захист економічної кон­куренції зумовлює відповідальність, встановлену законом.

За порушення антимонопольно-конкурентного законодавства можливе застосування заходів адміністративної, цивільно-пра­вової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у ви­гляді накладання Антимонопольним комітетом штрафів і при­мусового поділу монопольних утворень.

Відшкодування збитків передбачено як основну цивільно-пра­вову санкцію за порушення антимонопольно-конкурентного за­конодавства.

Найпоширенішою санкцією за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні є накладання штрафів на підприємців Антимонопольним комітетом України. Зі ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" випливає, що органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб і фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання — юридич­них та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 Закону визна­ються суб'єктами господарювання.

Згідно зі ст. 50 Закону порушеннями законодавства про за­хист економічної конкуренції вважаються:

• антиконкурентні узгоджені дії;

• зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

• антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

• невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

• здійснення учасниками узгоджених дій — суб'єктами господа­рювання дій, заборонених ч. 5 ст. 10 Закону;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених ст. 16 Закону;

• вчинення дій, заборонених ст. 17 Закону;

• обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена ч. 2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону;

• обмежувальна діяльність, заборонена ч. 1 ст. 18 Закону;

• недодержання умов, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону;

• порушення положень узгоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господа­рювання, створеного в результаті концентрації, якщо це при­зводить до обмеження конкуренції;

• концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України за умови, що наявність тако­го дозволу необхідна;

• неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органа­ми Антимонопольного комітету України, головою його терито­ріального відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-право­вими актами;

• подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огляду, вилучення чи накладання арешту на майно, докумен­ти, предмети чи інші носії інформації;

• надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схи­ляють до вчинення порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

• обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції;

• невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було зумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

• обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена ст. 21 Закону. За порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції до суб'єктів господарювання застосовуються відповідні санк­ції. Розглянемо основні з них.

1. Штрафи. Відповідно до ст. 52 Закону України "Про за­хист економічної конкуренції" штрафи накладають органи Антимонопольного комітету на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:

• антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету або виконання їх не в повному обсязі до 10 % доходу (виручки) суб'єкта гос­подарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який наклада­ється штраф. За наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10 % зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав роз­мір доходу (виручки), штраф накладається в розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• узгоджені дії суб'єктів господарювання, заборонені ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну діяльність, заборо­нену ч. 2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону; недодержання умов, пе­редбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону; порушення положень узго­джених з органами Антимонопольного комітету України уста­новчих документів суб'єкта господарювання, створеного в ре­зультаті концентрації, якщо це призводить до обмеження кон­куренції; концентрацію без отримання відповідного дозволу ор­ганів Антимонопольного комітету України за умови, що наяв­ність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узго­джених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було зу­мовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концент­рацію — до 5 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф наклада­ється в розмірі до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

• обмежувальну діяльність, заборонену ч. 1 ст. 18 Закону; не­подання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територі­ального відділення чи нормативно-правовими актами; подан­ня інформації в неповному обсязі Антимонопольному коміте­ту України, його територіальному відділенню у строки, вста­новлені органами Антимонопольного комітету України, голо­вою його територіального відділення чи нормативно-правови­ми актами; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; ство­рення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огляду, вилучення чи накладання арешту на майно, докумен­ти, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господар­ській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції — до 1 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається в розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян при­ймають виключно Антимонопольний комітет України і адмі­ністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

2. Примусовий поділ. Як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції примусовий поділ застосовується Антимонопольним комітетом тоді, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.

Примусовий поділ не застосовується в таких випадках:

• за неможливості організаційного або територіального відокрем­лення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

• за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, струк­турних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг про­дукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує 30 % валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про при­мусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у вста­новлений строк, який не може бути менший від шести місяців.

3. Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист еко­номічної конкуренції, передбаченими п. 1, 2, 5, 10, 12, 18 і 19 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

4. Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.

Товари з неправомірно використаним позначенням та копії виробів іншого суб'єкта господарювання вилучаються тоді, коли можливість плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання не може бути усунута в інший спосіб.

Зауважимо, що суб'єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності за порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, якщо закінчився строк давності притяг­нення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить 5 ро­ків з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушен­ня — з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, передба­чений п. 13—16 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення пору­шення.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної кон­куренції" посадові особи та інші працівники суб'єктів господа­рювання, працівники органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність за пору­шення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Так, згідно із законом посадові особи та інші працівники су­б'єктів господарювання, працівники органів влади, органів міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність за правопорушення у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, голо­вою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-право­вими актами строки; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огля­ду, вилучення чи накладення арешту на майно, документи, пред­мети чи інші носії інформації.

Адміністративна відповідальність за такі порушення передба­чена ст. 166¹—166⁴ Кодексу України про адміністративні право­порушення (далі — КпАП України). Зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями зумовлюють накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дискримінація підприємців органами влади та управління спричинює накладення штрафу в розмірі до 15 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. Порушення порядку подання інформації і виконання рішень Антимонопольного комітету Укра­їни та його територіальних відділень карається накладенням штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до 7 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займа­ються підприємницькою діяльністю, — до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухиляння від виконання рішень Антимонопольного комітету та його територіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень спричинює накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до 6 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до 16 неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 24 і 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" державні уповноважені й голови терито­ріальних відділень Комітету в разі порушення антимонопольного законодавства складають і передають до судів протоколи про адміністративні правопорушення.

За порушення антимонопольного законодавства в Україні пе­редбачена кримінальна відповідальність (ст. 230 Кримінального кодексу України). Так, умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухиляння від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого само­врядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, караються штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до 5 років або виправними роботами на строк до 2 років.

Великим розміром доходу вважається такий, що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім заходів відповідальності охоронні засоби, що застосову­ються за порушення антимонопольного законодавства, включають і засоби захисту. Це спонукання Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями правопорушника до таких дій (бездіяльності):

• припинення незаконних дій (примушування до виконання обов'язків);

• відновлення первісного становища;

• припинення неправомірних угод між підприємцями;

• скасування або змінення прийнятих органами влади та управ­ління неправомірних актів;

• здійснення примусового поділу монопольних утворень.

Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як недобросо­вісна конкуренція, зумовлює адміністративну, цивільну чи кри­мінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарюван­ня у випадках, передбачених законом.

Правомірні відносини у сфері економічних відносин і захист конкуренції забезпечуються різними засобами, у тому числі юри­дичною відповідальністю. Як відомо, юридична відповідальність є заходом державного примусу і осудження, що застосовується за здійснення правопорушення і пов'язаний з покладанням на винну особу обов'язку витерпіти несприятливі наслідки особистого і майнового характеру.

Підставою для відповідальності конкретної особи є вчинене нею правопорушення.

Розрізняють кілька умов виникнення відповідальності. Насам­перед це вимога так званої конкурентної ситуації. Іншими слова­ми, відмінність недобросовісної конкуренції від цивільного делікту полягає в тому, що така конкуренція припускає наявність акта конкуренції. Для позову про припинення недобросовісної конкурен­ції визначальним є факт, що сторони перебувають у конкурентних відносинах, а недозволена діяльність має конкурентну мету. Отже, у конкурентній ситуації визначальними є конкурентні відносини підприємців (торговців), що мають на ринку однакове коло клієн­тів, є суперниками у сфері підприємництва і пропонують на ринок ідентичні чи подібні товари (послуги). Разом з тим не потребу­ється повний збіг сфер діяльності конкуруючих підприємців. Для визнання правопорушення достатньо часткового збігу сфер.

Друга умова відповідальності — винна дія (це положення спірне в науковій літературі у зв'язку з тим, що зі змісту Закону Укра­їни "Про захист від недобросовісної конкуренції" щодо суперечок про неправомірне використання ділової репутації суб'єкта госпо­дарювання немає потреби доводити, що порушник мав намір чи наявна інша форма провини при його здійсненні, спрямована на плутання споживачем джерела товару чи його послуги. Проте розгляд провини в тому аспекті, про який йтиметься далі як про одну з умов виникнення юридичної відповідальності, характери­зується особливостями, пов'язаними з природою недобросовісної конкуренції. Винна дія в такому виді правопорушення пов'язана насамперед з елементом недобросовісності. Заборона недобросові­сної конкуренції розглядається як обмеження свободи торгівлі й підприємництва, що, у свою чергу, обмежує свободу конкуренції на ринку. Факт допущення свободи конкуренції об'єктивно спри­чинює заподіяння шкоди інтересам однієї групи підприємців з боку їх вдаліших конкурентів. Але таке заподіяння шкоди в умовах товарного ринку вважається правомірним, оскільки зу­мовлюється легальними способами конкурентної боротьби. Не­правомірними кваліфікуються лише недобросовісні способи і при­йоми ведення конкурентної боротьби на ринку. Отже, основна особливість винної дії в такому правопорушенні полягає в недобро­совісності конкурента. Це встановлюється судовою практикою емпірично і залежать в кожному конкретному випадку від обста­вин справи.

У сфері застосування конкурентного законодавства правопо­рушення виявляється в поведінці, що суперечить нормам, і є одним з видів недобросовісної конкуренції.

Розглянемо основні класифікації і відповідно види юридичної відповідальності в конкурентних відносинах.

Залежно від органу, що поклав відповідальність на правопо­рушника, розрізняють відповідальність, що накладається:

• органом виконавчої влади (Антимонопольним комітетом Украї­ни і його територіальними відділеннями);

• судом.

Види відповідальності за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції

Розглянемо види юридичної відповідальності й типи санкцій, що застосовуються до правопорушників на основі класичної кла­сифікації, а саме крізь призму галузевої належності юридичної відповідальності.

За здійснення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією, законодавством передбачені санкції, що залежать від галузевої належності.

Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці. Згідно зі ст. 231 Кримінального кодексу України не­законне збирання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це заподіяло великих матеріальних збитків суб'єкту підприємни­цької діяльності, карається позбавленням волі на термін до 3 ро­ків чи штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її влас­ника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо це вчинено з корисливих чи інших особистих спонукань і заподіяло великого матеріального збитку суб'єкту підприємницької діяльності, зумовлює кримі­нальну відповідальність за ст. 232 Кримінального кодексу Ук­раїни.

Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитку. Збиток, заподіяний внаслідок здійснен­ня дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, під­лягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у поряд­ку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 За­кону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Крім зазначених санкцій галузевої належності ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передба­чені дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, визна­них недобросовісною конкуренцією, зокрема вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання. Ця санкція застосовується в разі вста­новлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів і упакування (ст. 4 Закону) або копіювання виробів (ст. 6 Закону). Ця санкція означає безоплатне вилучення, у тому числі зі звертання, товарів, що стали предметом недобро­совісної конкуренції. Особливість цієї санкції полягає в її засто­суванні не тільки за два види правопорушень, а й тоді, коли можливість і плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання не може бути усунута в інший спосіб.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про захист від недобро­совісної конкуренції" у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених помилкових, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, що визначаються законодавством або цим рішенням.

Таким чином, санкцією є спонукання порушника до здійснення дій з офіційного спростування зазначених відомостей за його ра­хунок.

Зауважимо, що всі застосовувані санкції становлять стягнен­ня у вигляді грошового еквівалента, причому його межі дуже великі. У законодавстві необхідно закріпити той факт, що при обчисленні конкретного розміру стягнення необхідно враховува­ти такі фактори:

• провину особи;

• розмір переваг, отриманих у результаті здійснення правопо­рушення: що більшої шкоди завдано постраждалій особі, то більший розмір санкції (тут важливе питання про співвідно­шення шкоди, нанесеної діловій репутації, і матеріального збитку). В остаточному підсумку все залежить від конкрет­них обставин справи, але, на думку авторів, перевагу варто віддавати тому, що заробити набагато важче (діловій репута­ції), і важливо враховувати не тільки розмір шкоди, а й її пропорції щодо всієї господарської діяльності потерпілої сто­рони;

• економічний стан правопорушника, під яким варто розуміти сукупність економічних показників діяльності суб'єкта, що характеризують його майно, зобов'язання, господарські опера­ції та кінцеві фінансові результати на основі даних бухгалтер­ського обліку і звітності.

Останній критерій необхідно враховувати тільки тоді, коли неможливо розрахувати прибуток, отриманий недобросовісним конкурентом (наприклад, при незаконному використанні техноло­гії), а тому визначена частка прибутку повинна інкримінуватись правопорушнику як отримана за рахунок неправомірних дій.

У ст. 21—23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" регулюється застосування адміністративних штра­фів за порушення конкуренції. При цьому законодавчо встанов­лено різні підходи до юридичних і фізичних осіб, що, безумовно, запозичено з попередньої юридичної системи. Проте зазначимо, що в Законі України "Про захист економічної конкуренції" тако­го розмежування не існує.

Різний підхід до юридичних і фізичних осіб, можливо, і при­веде до того, що стосовно фізичних осіб, які нині можуть займа­тися підприємницькою діяльністю, застосовуватимуться нижчі розміри штрафів, ніж до юридичних осіб. Це однозначно по­рушить принцип рівності, визначений у ст. 24 Конституції Ук­раїни.

Здійснення суб'єктами господарювання — юридичними особами і їх об'єднаннями дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 3 % виторгу від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб'єкта, за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф.

Якщо обчислити виторг суб'єкта господарювання неможливо чи він відсутній, то відповідні штрафи накладаються в розмірі до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Здійснення дій, визначених ст. 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями грома­дян, що не є суб'єктами господарювання, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіаль­ними відділеннями штрафів у розмірі до 2 тисяч неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конку­ренція, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, спричинює накладення адмініст­ративного стягнення.

Здійснення в інтересах третіх осіб дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприєм­цями, так само спричинює накладення адміністративного стяг­нення.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 КпАП України неправомірне ви­користання фірмового найменування, знака для товарів і по­слуг чи будь-якого маркування товару, неправомірне копію­вання форми, упакування, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого під­приємця, самовільне використання його імені зумовлюють на­кладення штрафу в розмірі до 50 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 КпАП України навмисне поширен­ня помилкових чи неточних відомостей, що можуть заподіяти шкоду діловій репутації чи майновим інтересам іншого підпри­ємця, спричинює накладення штрафу в розмірі від 5 до 10 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф у розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановлений за одержання, використання і розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця (ч. 3 ст. 164 КпАП).

Як бачимо, ці штрафи значно менші від тих, що застосову­ються до юридичних осіб.

У разі встановлення факту неправомірного використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упакування, передбаче­них ст. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції", заінтересовані особи можуть звернутися до Антимоно-польного комітету України, його територіальних відділень із за­явою про вилучення товарів з неправомірно використаним по­значенням чи копій товарів іншого суб'єкта господарювання, (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.

Товари з неправомірного використаним позначенням і копії товарів іншого суб'єкта господарювання (підприємця) вилуча­ються тоді, коли можливість плутання з діяльністю іншого су­б'єкта господарювання (підприємця) не може бути усунута в ін­ший спосіб.

Згідно зі ст. 4 і 6 Закону України "Про захист від недобросовіс­ної конкуренції" для підприємств, знак, рекламний матеріал, упаку­вання яких було неправомірно використано конкурентом чи про­дукцію яких було скопійовано, не бажано, щоб великі партії неправомірно позначених чи скопійованих товарів залишались у конкурента чи навіть у торговельній мережі після того, як Антимонопольний комітет України заборонив їх подальше викорис­тання. Це зумовлено тим, що існує небезпека введення цих товарів у господарський обіг. У такому разі підприємство може звернути­ся до Антимонопольного комітету України із заявою про виїмку партій товару, що залишились у виробника, а також у торговель­ній мережі. Рішення про знищення чи інше застосування такого товару приймає Кабінет Міністрів України. І навпаки, якщо буде знято неправомірне позначення чи скопійована продукція буде однозначно позначена як зроблена фірмою, що здійснила копію­вання, товар не підлягає вилучення. За вилучені товари ані вироб­ник, ані торговці не одержують відшкодування ні з боку держави, ні з боку підприємства, що подає заяву про вилучення. У ст. 46 так званої Угоди "ТRIPS" (Угода про пов'язані з торгівлею аспекти права інтелектуальної власності) зазначається: для створення ефек­тивного механізму недопущення порушень суди повинні бути на­ділені повноваженнями для ухвалення рішення про вилучення без будь-якого відшкодування з обороту товарів, що визнані як такі, які порушують закон у такій формі, що виключає заподіяння будь-яких збитків законному власнику, чи при знищенні товарів, за винятком, коли це суперечить існуючим конституційним пра­вам. Доповнення ст. 8 Постанови ЄЕС № 3295/94 зобов'язує дер-жав-членів застосовувати необхідні заходи для того, щоб компе­тентні органи "...могли знищувати чи вилучати з ринкового обо­роту без якого-небудь відшкодування і витрат з державного бю­джету на це товари, що були визнані як підроблені чи виготовлені без дозволу чи копії підробки, для того щоб обмежити збитки законного власника".

У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарю­вання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спросту­вання за рахунок порушника розповсюджених ним неправди­вих, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, визначе­ні законодавством чи цим рішенням (ст. 26 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: