Система господарського законодавства.

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівни­цтва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

• значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і відповідно - правового регулювання) та суб'єктивні(недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

• перевага в господарському законодавстві комплексних нор мативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання - страхування (Закон «Про страхування»), інвестування (Закон «Про кооперацію»), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства») та ін.;

• кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з новим Цивільним кодексом України);

• наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регу­лювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України згідно з Указом Прези­дента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстра­цію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади», Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів дер­жавної виконавчої влади», Порядком скасування рішень про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженим нака­зом Міністерства юстиції України від 29.01.1999 р. № 54/3347.

Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери госпо­дарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітністю відносин, що в ній виникають, а відтак - прита­манні законодавству, яке регулює цю сферу не лише в Україні, а й в інших державах.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодав­ству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до пере­важно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими ри­сами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського за­конодавства України, є:

1) наявність у господарському законодавстві України норма тивних актів вже неіснуючої держави - СРСР (Положення про поставки продукції науково-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988 р. та ін.), що застосовуються за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР»; з набуттям чинності Цивільним та Господарським кодексами України (тобто з 01.01.2004 р.) більшість таких актів або їх положень втратила свою чинність);

2) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлено об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'я­заними із запровадженням та розвитком ринкових відносин, а та­кож суб'єктивними причинами (лобіювання політичними силами прийняття окремих законів без дотримання під час їх розробки та прийняття основних правил юридичної техніки, яка застосовується з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, по­рушення балансу приватних і публічних інтересів тощо).

Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і власти­востей.

Систематизацію господарського законодавства можна здійс­нювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систе­матизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народно­го господарства (економіки) тощо.

⁴ Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК -«Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». За юридичною силою нормативних актів система господарсько-пра­вових актів складається з:

• положень Конституції України щодо забезпечення держа­вою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспіль­них відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);

• законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарсь­кий кодекс України (визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), положень Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: «Про концесії» від 16.07.1999 р.;

• «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від01.06.2000 р.; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р.; «Про кооперацію» від 10.07.2003 р. та ін.;

• постанов Верховної Ради України, таких, як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки»; Постанова від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР»;

• указів Президента України: від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», від 12.03.1996 р. «Про Загальне Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» та ін.;

• актів Уряду України, що поділяються на такі види: Декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом

6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання норматив­них актів, за юридичною силою рівнозначних законам (декрети: від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержав­ній власності», від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» та ін.);

Постанови Кабінету Міністрів України (

регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування»; регіональні будівельні норми та правила; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва (крім державного замовлення);

• локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні дого­вори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї

Вдосконалення гос­ подарського законодавства повинно відбуватися за чотирма основними напрямами:

• вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

• вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його си стеми. Цей напрям передбачає:

• а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Господарського кодексу;

• б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;

• в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин,- одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються:Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (от. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу господ арювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: