ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

 ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ

Відродження і Реформація — величні і знаменні події пізнього Середньовіччя, час політичних, культурних, релігійних змін і потрясінь у Західній і Центральній Європі. Розрив з пануючим, але вже з анахронічним феодальним укладом життя, утвердження принципово нових стандартів і критеріїв у політиці, культурі, ідеології — примітна риса Відродження і Реформації.

По-перше, культура Відродження (Ренесансу), що зародилася в італійських містах-державах ще в XIV ст. до кінця XV ст., значно поширилася в інших країнах Західної Європи. Ренесанс відроджував інтерес до античної культури, суспільних наук і системи освіти в грецьких полісах. Основою Відродження був гуманізм, що сприяв рішучому повороту суспільної думки до проблем людини, його світу, психології і моралі.

По-друге, ідеологи Відродження і Реформації в уявленнях про державу, право, політику, закони спиралися на античний досвід їх вивчення, усю сукупність політико-юридичних цінностей і ідей. Середньовічні юристи сприяли відродженню римського права, визнанню і прийняттю цього права в Західній Європі. Закладалися основи праворозуміння і правопорядку, що виходили з пізньоантичного римського права. У середньовічних школах легістів і каноністів викристалізувалася раціональна методика його дослідження, що стала згодом характерною для європейських юристів.

По-третє, гуманізм і раціоналізм Відродження — одна з причин Реформації. Падав авторитет католицької церкви, що була єдиною об'єднуючою силою Західної і Центральної Європи, посилювалися раціоналістична критика католицизму, інтерес до природи держави, права, політики. Релігійні рухи, що вимагали реформи і демократизації церкви, відродження істинного, пе-

 

98

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

рвісного християнства, прийняли в XVI ст. масовий характер, переросли в релігійні війни у Франції, Голландії, Німеччині, Чехії та ін. країнах.

По-четверте, важливими змінами в політичному житті Європи стала поява в ряді країн (Франції, Іспанії, Австро-Німеч-чині, Англії, Росії й ін.) централізованих абсолютистських держав із сильною дворянською монархією. Це сприяло консолідації нації, об'єднанню народу, країни. Проблема державного суверенітету, зміцнення королівської влади і її незалежності від папи римського набуває вирішального значення.

По-п'яте. Поряд з новими політичними й ідеологічними реаліями, у Західній Європі набирали силу важливі соціально-економічні зміни: криза феодальних і зміцнення ранньокапіталістичних відносин, поява нового класу — буржуазії. Ця зростаюча суспільна група поєднувала частину дворянства, землевласників, купців, підприємців, зв'язаних з ринком і світовою торгівлею. До неї примикала й інтелектуальна еліта, що складалася насамперед з випускників юридичних і філософських факультетів університетів. Багато ідей Відродження і Реформації об'єктивно відповідали потребам буржуазії і відображали її інтереси.

Таким чином, антифеодальна, антиклерикальна спрямованість Відродження і Реформації, гуманістичний світогляд і раціоналізм мислення, нові політичні і соціальні реалії в Європі диктували нові підходи до вирішення проблем права, держави,політики.      

 

 § Політичне вчення Н. Макіавеллі

 

Одним з перших теоретиків нової епохи став великий флорентієць Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469—1527). Він походив зі збіднілої дворянської родини нотаріуса. Великий знавець античної літератури, дипломат і політик (під час республіки більш 14 років був канцлером-секретарем Ради десяти у Великій Раді Флоренції) після реставрації Медичі (1512 р.) був заарештований, висланий у свій маєток, де і написав більшістьсвоїх творів.    

 

 

99

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

Перу Макіавеллі належать знамениті в Європі після його смерті праці — «Государ», «Міркування про першу декаду Тита Лівія», «Історія Флоренції», а також ряд художніх творів. Він спробував відповісти на питання, що його хвилювали: у чому причина процвітання одних держав і упадку інших? Чи існують закономірності в політичних перипетіях історії? Наскільки вирішує успіх справи доблесть государя, а наскільки — каверзи долі? Чому цивілізована Греція підпала під владу Пилипа Македонського, а Візантія — під турецьке ярмо? Як уберегти Італію від подібної долі?

Виділимо найбільш істотне в політичному вченні Макіавеллі.

Насамперед, він різко виступає проти теологічних уявлень про державу і політику. Мабуть, вперше після Аристотеля Макіавеллі грунтує свої розмірковування на історичному досвіді, досвіді держав античного світу, аналізі політики сучасних йому урядів. Він стверджує, що вивчення минулого дає можливість передбачати майбутнє, визначити способи дій, корисних у сьогоденні. «Щоб знати, що повинно трапитись, досить простежити, що було...Це відбувається від того, — пояснював мислитель, — що всі людські справи робляться людьми, які мали і завжди будуть мати ті самі пристрасті, і тому вони неминуче повинні давати однакові результати». Головні аргументи для нього — досвід історії, однакова природа людини за всіх часів, у всіх державах і у всіх народів.

Найбільш загальною причиною людських дій, з яких складаються їх відносини, установи, історія, є для Макіавеллі інтерес. Для того щоб керувати людьми, на його думку, треба знати причини їх вчинків, їх інтереси і прагнення. Люди неспокійні, честолюбні, і ніколи не задовольняються своєю долею. Тому в політиці завжди варто розраховувати на гірше, а не на добре та ідеальне.

Яка влада долі над справами людей? Макіавеллі проти твердження, що усім у світі править доля і Бог: «Доля розпоряджається лише половиною всіх наших справ, іншу ж половину, чи біля того, вона надає самим людям». Доля (fortuna) всесильна Там, де їй перешкодою не служить доблесть, воля (virtu).

Історична необхідність, з одного боку, і воля людей, з іншого Приводять до утворення держав. До Макіавеллі держава трактувалася як громадська община (civitas) чи республіка, як у Цицеро-

 

 

100

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

на, а в Середні віки — монархія, королівство, князівство. Макіа-веллі вводить новий термін для означення держави — Stato як політично організоване суспільство, певним чином організована влада, її інституції, наявність юстиції, права. Цей термін прижився в науці і став загальновживаним (англ. State, фр. — Е'tаt, з якого бере початок термін етатизм). Метою держави й основою її міцності Макіавеллі вважав безпеку особистості і непорушність власності. Найнебезпечніше для правителя — зазіхати на майно підданих — це неминуче породжує ненависть. Безпека особистості і непорушність власності він називав благами свободи.

 Джерелом розвитку держави є боротьба різних політичних сил, головним чином аристократії і народу. Вона і приводить до тієї чи іншої форми держави. За Макіавеллі, різниця між ними визначається структурою, організацією влади, кількісним і якісним складом елементів політичного спілкування. На форму держави впливають економічні, географічні, етнічні, військові, демографічні чинники, а також морально-психологічний стан суспільства, моральність правлячих. Генії і маразматики, вожді і посередності серед правлячих впливають на політику, форми держави, державне життя.

 

Форми державного правління, вважав Макіавеллі, залежать також від числа правлячих, цілей, які вони ставлять, від якості тієї чи іншої форми. Він відтворює концепцію Полібія про виникнення держави і коловорот форм правління. Правильні форми правління, на його думку, монархія, аристократія і демократія, метою яких є загальне благо, часто перероджуються в неправильні — тиранію, олігархію й охлократію, метою яких є власна користь правлячих. Слідом за античними авторами він також віддає перевагу змішаному з правильних форм правлінню — «змішаній республіці». її суть у тім, що система державних органів включає аристократичні і демократичні установи, які взаємно стримують зазіхання на інтереси тієї чи іншої частини населення, визначають вид державного режиму, є компромісом між знаттю і народом.

 Кому надійніше доручити охорону свободи — народу чи аристократії? — порушує питання Макіавеллі і відповідає: «довіряти охорону свободи належить тим, хто менш жадібний і менш помишляє про її захоплення». Знать одержима бажанням панувати. Простолюддя «лише хоче не бути пригнобленим, воно більш

 

101

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

любить свободу і менш знатних має засобів на викрадення свободи на свою користь».

Але змішана республіка — ідеал, майбутнє. Політичними ж реаліями Європи були монархії (у Флоренції — сеньйорія Медичі). В усіх країнах феодальні відносини утворювали заплутаний клубок прав і обов'язків, безперервну боротьбу між королівською владою і васалами, низку зрад, зрадницьких убивств, отруєнь, підступних інтриг і т.п. Саме з цієї практики виходив Макіавеллі, коли формулював свої рекомендації і правила політичного мистецтва в «Государі». У чому їх суть?

По-перше, на відміну від змішаної республіки, де народ охороняє волю і непорушність законів, що забезпечують суспільну безпеку, для государя політика — стратегія і тактика утримання влади і збереження держави. Владу здобувають різними способами, у т.ч. і шляхом злочинів, помітив Макіавеллі. Якщо государ прийшов до влади за допомогою народу, він повинен намагатися удержати його дружбу, що зовсім не важко, тому що народ вимагає тільки, щоб його не гнітили. Він більш від усього повинен побоюватися презирства і ненависті підданих.

По-друге, Макіавеллі спростовує загальну думку політиків про порочність народу. Народні маси постійніші, чесніші, мудріші і розсудливіші государя, стверджує він. «Порівнявши государя, підлеглого законам, з народом, також стримуваним ними, ми бачимо, що народ вище; точно так і при самовладді народ рідше впадає в помилки, ніж государ, і притому помилки його менші і правильніші». Навіть бунтуючий народ легко умовити, а проти государя потрібно вдаватись до меча, тому що те зло сильніше, яке вимагає більш сильного засобу. Останній, звільнений від уз законів, буде невдячніше і безрозсудніше всякого народу. Отже, служіння інтересам держави повинно стати нормою поведінки правителя і підданих. Спокій в країні підвищує авторитет верховної влади.

По-третє, важливим засобом політики Макіавеллі вважав релігію. Вона, вважав Макіавеллі, — могутній засіб впливу на розум і вдачу людей. Саме тому всі засновники держав і мудрі законодавці посилалися на волю богів. У Стародавньому Римі «релігія допомагала командувати військами, надихати народ, стримувати людей доброчесних і осоромлювати порочних». Держава по-

 

 

102

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 

винна використовувати релігію для керівництва підданими. На відміну від прихильників Реформації він вважав зразком і основою релігійної реформи не ідеї первісного християнства, а античну релігію, цілком підлеглу цілям політики. Не політика на службі релігії, а релігія на службі політики, вважав Макіавеллі.

 

По-четверте, політика — сфера світського життя, яке розвивається за своїми власними законами. На противагу католицькій церкві, яка намагалася підкорити політику християнській етиці, Макіавеллі відокремлював реальну політику від моралі. Моральних правил і шляхетних почуттів для політики замало, вважав він. У державній діяльності звичні інші правила, ніж у суспільстві між приватними особами. Вчинки політичних діячів повинні оцінюватися не з точки зору моралі, а по їх результатах, ставленню до блага держави. За Макіавеллі, головна мета політичного життя — загальне благо — допускає використання будь-яких засобів, що ведуть до нього. Мистецтво політики повинно спиратись на аналіз самої дійсності, на практику суспільного й державного життя.

 

Не підриваючи авторитету верховної влади, міркував Макіавеллі, треба пам'ятати і слідувати правилам політики. У «Государі» він повчав: государю слід бути в дружбі з народом, інакше у важкий час він буде скинутий. З людьми знатними слід чинити так, як чинять вони. Більше мудрості в тім, щоб, знаний скупим, здобувати худу славу без ненависті, ніж у тім, щоб, бажаючи набути славу щедрого і від того мимоволі розоряти інших, набувати худу славу і ненависть разом. Підданим краще вселяти страх, ніж любов. Методами здійснення влади можуть бути і хитрість, підступництво, обман. «Треба знати, що з ворогом можна боротись двома способами: по-перше, законами, по-друге, силою. Перший спосіб властивий людині, другий — звіру; але тому що першого часто недостатньо, то доводиться вдаватись і до другого. Звідси випливає, що государ повинен засвоїти те, що закладено в природі і людини, і звіра». Макіавеллі радив государю уподібнюватися леву і лисиці. «Лев боїться капканів, а лисиця — вовків, отже, треба бути подібним до лисиці, щоб обійти капкани, і леву, щоб віддякати вовків». Інакше кажучи, підсумовує автор «Государя», треба бути в очах людей жалісливим, вірним слову, милостивим, щирим, благочестивим — і бути

 

103

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

таким справді, але внутрішньо треба зберегти готовність при необхідності проявити і протилежні якості. Нехай обвинувачують вчинки государя, аби виправдовували результати.

На думку Макіавеллі, для сучасних правителів припустимі віроломство і жорстокість. «Слід або зовсім не кривдити нікого, або задовольняти свою злість і ненависть одним ударом, а потім заспокоїти людей і повернути їм впевненість у безпеці». Краще вбити, ніж погрожувати. Краще жорстокість, ніж милосердя: від покарань і розправ страждають окремі особи, милосердя ж веде до безладдя, що породжує грабежі й убивства, від яких страждає все населення. Він радив государю «по можливості не віддалятися від добра, але при потребі не чуратися і зла». Такі правила політики і складають сутність «макіавеллізму» — практичного керівництва для безпринципних політиків, хто нехтує благом держави.

І право Макіавеллі розглядав як засіб для досягнення державних цілей. Закони охороняють свободу і спокій народу. «Коли народ побачить, що ніхто ні за яких обставин не порушує даних йому законів, він дуже скоро почне жити життям спокійним і задоволеним». Наводить приклад: завдяки законам Лікурга, за якими цар, аристократія і народ одержали кожний свою частку, Спарта проіснувала більш 800 років. Джерелом хороших законів, за Макіавеллі, виступає не воля государя, а невдоволення і смути —вони «завжди встановлювали закони і порядки для користі громадянської свободи». Голод і нестаток роблять людей вправними, вважав Макіавеллі, а закони — добрими. Тому що добрі діяння походять від доброго виховання, добре виховання — від хороших законів. — чи Вчення Макіавеллі про політику уважно вивчалось і вивчається багатьма поколіннями політиків. Чи ж стане політика, що нехтує нормами моралі, анахронізмом?

 

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: