Вчення про державу Ж. Бодена. Теорія державного суверенітету

    Релігійні війни, що бушували в Європі, особливо у Франції, між католиками і протестантами, які не визнавали віротерпимості і рівноправності різних конфесій, а з іншого боку — зростаюча опозиція монархії, її критика монархомахами загрожували руйнуванням самої держави, заважали розвитку проми-

 

 

108

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

словості і торгівлі. Мир у суспільній свідомості набував вищої цінності.   

Теоретичне обгрунтування пріоритету держави, загальнодержавних інтересів, що стоять вище релігійних звад, започаткував видатний французький політичний мислитель Жан Боден ,(1530 —1596). У своїй головній праці «Шість книг про державу», незабаром популярній в Європі, виклав погляди на державу і принципи управління (принцип правового управління, поняття суверенітету), вчення про громадянина і суспільне благо, дав типологію державних форм.

Відкривається праця дефініцією держави. За Боденом, «держава є здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма родинами і тим, що знаходиться в їх загальному володінні». Держава в нього — правове управління на основі справедливості і законів природи.

 

Підставою й осередком держави у Бодена є сім'я, з яких і походить держава. Держава — сукупність сімей, а не індивідів: народ, що складається з родин, не вмирає. За своїм статусом глава родини — прообраз і відображення саме державної влади. Держави засновуються за примусом найсильніших або ж внаслідок договору. Головна мета справедливого управління державою — вище благо держави і приватної особи, людини і громадянина. «Не повинно бути ніяких приводів для виступу проти держави». Вона — суверенна.

Суверенітет, стверджує Боден, є абсолютна і постійна влада, яку римляни називали величчю (достоїнством), що означає вищу кладу повелівати. Абсолютність суверенітету означає, що суверенна влада не підлягає повелінням інших, не знає яких-небудь обмежень для прояву своєї могутності, крім підлеглості людським законам. До того ж вона не поширюється на закони Бога і природи. Іншими словами, норми природного права для неї непорушні. Сталість суверенітету означає, що суверенна влада — не тимчасова, а незмінна, «вічна» влада. Суверенна влада є також влада єдина, тобто її прерогатива належить лише їй. Джерелом суверенітету, за Боденом, є народ: «суверенітет криється в сукупності вільних і розумних істот, що складають народ». Носієм суверенітету в Бодена є государ.

Ж. Боден виділяє п'ять ознак суверенітету: право верховної влади видавати і скасовувати закони; вирішувати питання війни

 

І

 109

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

і миру; призначати посадових осіб; здійснювати верховний суд і право помилування; чеканити монету, установлювати міри і ваги, стягувати податки. Суверен видає закони, але не створює права: право «несе із собою справедливість, а закон — наказ». Право само виступає метою буття держави. Закон — наказ суверена.

Таким чином, у Бодена сувереном є монарх, що одержав верховну владу або в результаті добровільної згоди підданих (договору), або в спадщину. Він — переконаний прихильник суверенної монархічної влади. Як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі Сонце, так і у спільноти людей повинен бути один правитель. «Крім Бога немає нікого, — пише Боден, — більш високого на землі, ніж суверенні монархи. Вони поставлені самим Богом, як його намісники, щоб правити іншими». Але найкращою формою держави він вважав королівську монархію, де верховна влада (суверенит) цілком належить монарху, а управління країною сполучає у собі принципи аристократичні (на ряд посад, переважно в суді і війську, король призначає тільки знатних) і демократичні (деякі посади доступні всім станам).

Ж. Боденом теоретично вирішене питання і про суверенітет у складних державах. їх два види. 1) Державні утворення, у яких частини знаходяться у васальній чи іншій залежності від суверена, а також федерації («Священна Римська імперія»). 2) Союз держав, заснований на рівності, де кожна частина зберігає суверенітет (Швейцарська конфедерація). Отже, йдеться про державний устрій — федерацію і конфедерацію.

Ж. Боден відкидає поширений поділ форм держави на правильні і неправильні. На його думку, це — суб'єктивна оцінка. Суть справи в тім, кому належить реальна влада в державі: одному, небагатьом чи більшості; кому належить верховна влада прий мати і скасовувати закони, така і форма держави. Доцільність і міцність кожної з них залежить від історичних і природних особливостей різних країн і народів. Хоробрі жителі півночі і горці створили демократію або виборну монархію; зніжені жителі півдня і рівнин легко підкоряються монархії. Народи сходу — ближче до жителів півдня, заходу — до півночі.

До демократії й аристократії Боден відносився негативно. В демократичній державі багато законів і влад, а загальна спра-

 

 

 

110

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

ва в упадку; юрба, народ — «звір багатоголовий», переслідує багатих, виганяє кращих, обирає гірших. В аристократії влада належить знатним, тут розумних людей мало, в результаті править глупа більшість, прийняття рішень пов'язано з боротьбою партій і угруповань. За тими же причинами аристократія немислима у великій державі.

На думку Бодена, державний лад прямо спрямовано проти закону Бога і природи, якщо в ньому спільність майна і немає приватної власності. Відповідно до законів Бога і природи державі надане те, що є суспільним, а кожному — те, що є його власністю. «Майнова рівність згубна для держави... — часто повторював Бо-ден, — тому що втрачаються які б то не були узи, що зв'язують одну людину з іншою». Спільність майна неможлива і тому, що вона несумісна із сімейним правом. «Адже якщо родина і місто, власне і загальне, приватне і суспільне змішуються, то немає ні держави, ні родини». Така спільність спричинює ненависть і роз-брати, бо зневажаються особисті інтереси.

Ж. Боден прагнув до гармонійної справедливості. Вона для нього означає врахування права й інтересів кожного, розподіл нагород і покарань, свободу совісті і віротерпимість. Адже, «чим більше піддається насильству воля людей, тим більше вона непоступлива».

 

Таким чином, ніхто в Середньовіччя з такою старанністю не розробляв проблему суверенітету, не окреслював межі державної влади і не вивищував достоїнства права, інтереси особистості, свободу совісті так, як Боден. Його ідеї воістину являли собою своєрідний інтелектуальний прорив до обріїв політико-правової думки Нового часу.

 

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: