Політико-правова думка польського періоду в Україні

    Видатним мислителем першої половини XVI ст., чиї твори були досить популярними в Європі, був перший вітчизняний політолог, український і польський публіцист Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566)1. У своїх творах «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (1543 р.), «Про природне право» та ін. він, як і більшість гуманістів того часу, розглядав історію не як промисел божий, а як діяльність людей в

    _______________________________________________________________

       Оріховський Станіслав (Роксолан, Русин). Народився в с. Оріховці Пере-мишлянської округи в родині шляхтича і православної українки. Навчався в Краківськім, Віденському ун-тах, слухав курси лекцій у Віттенберзькому, Па-дуанському, Болонському ун-тах. Був знайомий і підтримував зв'язки з багатьма європейськими гуманістами і вченими — М. Лютером, У. фон Гуттеном, А. Дюрером та ін. Вів активну пропаганду ідей гуманізму й античної спадщини, за що його часто називали «русинським Демосфеном», «сучасним Цицероном». Найбільш відомі в Європі твори Оріховського «Про турецьку загрозу», «Відступництво Риму», «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу».

150

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

історичному процесі, дійсних творців історії. На його думку, людина рівна з Богом і в співробітництві з іншими розумними людьми може установити справедливість на Землі.

С. Оріховського по праву можна вважати одним з перших європейських прихильників концепції суспільного договору. У «Напученні» він писав: королівська влада походить не від Бога, але є результатом угоди між людьми, добровільно слухняних королю. Причина виникнення держави — вроджена потреба людей у взаємодопомозі, їх приязні. Владу королю дає народ. Його обов'язок — турбота про підданих, їх захист. Взагалі влада повинна спиратися не на страх, а на повагу і любов підданих, без чого немає сильної державної влади.

Мета держави — гарантія прав і користі кожного індивіда. І держава, і індивід мають взаємні зобов'язання. Обов'язок останнього — піклуватися про інтереси суспільства і держави.

Держава, визначає мислитель, — зібрання, союз громадян, об'єднаних узгодженим правом і загальною вигодою, де щастя народу є вищим правом. Як і у Цицерона, в нього держава є правовим утворенням.

С. Орловський засуджував теологічну теорію походження влади, вважав неприпустимим підпорядкування світської влади духовній, як і змішання їх функцій. Повчав короля: його влада не поширюється на церкву, а сфера впливу єпископа повинна обмежуватися стінами собору. Вибори єпископів — турбота короля.

Звертаючись до короля, публіцист стверджував: не всяка людина здатна здійснювати владні повноваження, але тільки та, хто прагне до правди і справедливості, до того ж сама вміє учитися. Державне управління буде варварським, якщо ті, хто його реалізують, не поважають знань, ігнорують науку про правду і справедливість, тобто про право. Розум і знання — головні властивості правителя, стражі нашої душі.

Як Аристотель вважав найкращою Афінську політію, так Орі-ховський зразковою формою держави — «Польську політію» з її республіканським ладом. У ній забезпечені особиста свобода, політичні і юридичні права повноправних громадян — шляхти. Складовими частинами Польської політії називав короля, сейм, суспільство, а основними суб'єктами її — священика, короля, лицаря (тобто шляхтича), сейм. Інше населення (орачі, реміс-

 

 

151

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ники, торговці й ін.) виконує роль слуг. Взаємодія і взаємозалежність цих суб'єктів і об'єктів політики регулюється за допомогою чітко визначених прав і привілеїв.

Король, за Оріховським, — верховний суб'єкт Польської політії, управління якого залежить від його оточення. «Потрібно дивитися, з ким живеш, — пише він у «Напученні». — Хто не гідний короля? Відповідаю: ті, хто завжди хвалять». А хто гідний? Ті, відповідає публіцист, хто іноді засуджує короля, вказує на його помилки. На першому місці у короля, правителя повинні бути справи не особисті, але суспільні. Він покликаний піклуватися про схильність до себе людей. «Без доброзичливості підданих влада ... неміцна і недовговічна».

«Що в державі більше: закон чи король?» — порушує гостре питання Оріховський. І доводить: закон у державі вище короля, адже він обмежений законом. Саме закон є «правителем вільної держави», але правителем «мовчазним, глухим, сліпим». Він не може кого-небудь вислуховувати, його не можна умовити. Тому король — тільки посередник, інтерпретатор закону, його «вуста, очі, вуха». Він повинен робити лише те, що велить закон. Для нього важливо довести підданим: у державі править не людина, а закон.

У короля дві фортеці, повчає Оріховський: справедливість і віра. Вони втілені в праві. Право захищає свободу. Вона обумовлена природним правом, є природною властивістю людини, тому що особистість може реалізувати себе тільки завдяки свободі. У державах тиранічних усе населення — невільники. Гегемонія права в державі, писав мислитель, унеможливлює тиранічну владу і сваволю чиновників. Реальна свобода громадян можлива лише за рахунок правових регламентацій влади. Закон — душа і розум держави. Закони повинні відповідати принципам природного права і змінюватися у випадку невідповідності їм. Уся діяльність монарха повинна спрямовуватись на створення умов життя підданих, що відповідають вимогам природного права.

Як необхідний засіб забезпечення верховенства закону, заснованого на даних природою правах людини, Оріховський обґрунтовує необхідність чіткого поділу влади в державі. За запропонованою ним схемою, ідеальною для Речі Посполитої, король здійснює виконавчу владу, що реалізує закони й обмежену ними. Становий представницький двопалатний орган (Сенат і Сейм) — законодавчу владу, де панує не однодумність, а право творити

 

 

 

152

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

закони, «вільно говорити тобі правду в вічі». Мислитель радить королю піклуватися про обрання в Сенат найкращих, талановитих, вчених. Мета сенату і короля — благо усіх у державі. З огляду на сумний досвід вирішення спірних справ шляхтою Оріхов-ський наполягає: приватні інтереси, питання «моє» і «твоє» — справа судової, а не законодавчої влади. Суд повинен складатися з виборних суддів, рішення яких остаточні, як у Стародавньому Римі.

Таким чином, слідом за Аристотелем мислитель виділяє в Польській політії законодавчу, виконавчу і судову владу, набагато випередивши їх теоретичне обґрунтування Ш.Монтеск'є. Така тріада влади в «Напученні» постає гарантом верховенства закону, миру і злагоди в державі.

С.Оріховський закликає короля не порушувати республіканські принципи і слідувати їм, цінувати свободу слова і громадської думки, «шанувальників мудрості» (філософів), наближувати їх, прилучати до державного управління. Мислитель , підкреслює значення «правдивої мудрості» і справедливості, за існованих на законах, у державній політиці, виховання в суспільстві прихильності їм. Король повинен піклуватися про школи і гімназії («житла мудрості»), про справедливість нагород і покарань, цінувати честь і гідність людини. Це й буде турботою про «здорове тіло» республіки.

Отже, вчення Оріховського — помітний крок вперед у розвитку середньовічних вчень про державу і право. Він руйнує догми схоластики, раціоналістично ставить і вирішує проблеми співвідношення особистості, права і держави, походження, завдань і функцій держави і права, їх ролі в суспільному житті. Задовго до Г. Гроция, Б. Спінози, Дж. Локка він розвиває теорію природного права, відстоює ідею загальної природної рівності людей. Теоретичне обґрунтування моделі громадянськогосуспільства з правами і свободи людини він тісно пов'язує з концепцією поділу влади, республіканським ладом. Видатний публіцист XVI ст. був патріотом свого народу, пишався приналежністю до нього, підкреслював, що він «роксолан», «русин». Водночас повагою відносився до інших народів, називав дикунами, «никчемами» тих, хто пробував нацькувати русина (українця) на поляка, а поляка на русина. Призивав короля бути доброзичливим до українців, шанувати їх славне історичне минуле.    

 

 

153

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Брестська унія 1596 р., що мала метою підкріпити політичний союз Речі Посполитої релігійним, викликала в Україні активний спротив католицизму з боку православного духівництва, населення України, появу широкої полемічної літератури.

Політико-ідеологічному обгрунтуванню унії, єдності грецької і римської церкви присвячували свої проповіді і публіцистику львівський канонік П. Скарга, православні духовні служителі М. Рогоза, К. Терлецький, І. Потій та ін. У полеміку з ними виступили автори «Апокрисиса», «Перестроги», богослов Христофор Філалет, католицький єпископ Й. Верещинський, що засуджували унію.

Особливе місце в полемічній антиуніатській літературі зайняли твори Івана Вишенського (бл. 1550 — після 1620)1. У виданій ним «Книжці», що містить 16 його полемічних творів, Вишенський, на відміну від Оріховського, гнівно засуджує вустами «Голяка-странника» суспільний лад Речі Посполитої як феодально-кріпосницький. За його словами, тут усе продажно, у т.ч. державні і церковні посади. Автор «Книжки» засуджує короля, магнатів, шляхту за те, що вони довели Україну, разом з українським панством, аматорами розкоші і багатства, до повного упадку і руйнування.

Мислитель засуджує Брестську унію — «тую любов поганскую». Папа римський, на його думку, узурпував право абсолютної влади, зневажає природні права людей, закріплені у Святому Писанні. Адже всі люди від природи рівні — і пани, і «хлопи прості». Звертаючись до католицького єпископа, полеміст запитує: «Албо ти не хлоп такі ж, скажи мі? Албо ти не тая ж матерія, глина і перст, ознайомі мі?» Він проголошує непримиренну війну римській церкві, що прагне порушити віру і звичаї руського народу. Він впевнений: істинна християнська віра — православ'я, істинна мова пізнання божої істини — не латина, а слов'янська мова. Він переконаний: християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні начала рівності, свободи

_________________________________________________________________

 

1 Вишенський Іван народився в містечку Судова Вишня (нині — Львів,обл.). Жив у Луцьку, Острозі, приблизно в 70-ті рр. XVI ст. переселився на о.Афон — своєрідний центр православ'я. Прожив тут близько 40 років. В 1604 р.приїздив в Україну, своїми творами брав участь в полеміці з уніатами.  

 

 

154

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

і справедливості. Насильство, деспотизм є наслідком світського життя, багатства і розкоші, бажання необмеженої влади.

Важливий предмет міркувань полеміста — питання про сутність влади, законних способів її реалізації. Не відступаючи від традиційного для його часу трактування походження влади від Бога, він водночас підкреслює рівність носія влади і всіх людей. Верховенство його лише в переданих йому владних повноваженнях.. З цього положення письменник робить висновок: особа, що є носієм владних повноважень, повинна відповідати за свої помилки, прагнути до загального блага, підкорятися законам, що не суперечать природі людини. Однак король і його оточення прагнуть до «тиранського правління», перетворюють народ у череду холопів, що суперечить природі людини і божим заповідям.

Як і ідеологи західноєвропейської Реформації, Вишенський виступає за беспастирську церкву, за вільне об'єднання віруючих, не підлеглих церковній ієрархії. Відстоюючи православну церкву, він вимагає її демократизації: «Не попи бо нас врятують, чи владики, чи митрополити, але віри нашої таїнство православне зі збереженням заповідей божих — то є нас спасти маєт».

Суспільно-політичний ідеал Вишенського — «чернеча республіка», «собор рівних» за зразком громад ранніх християн, де всі люди рівні і живуть колективно в згоді одне з одним і Богом. Власність — ярмо, стверджував автор «Книжки». Шлях до ідеалу він бачив за Біблією: самовдосконалення, моральне очищення людини, відродження освіти і наук в Україні, виховання народу як складових політичного і національного відродження.

За пропаганду ідей Реформації, демократичні ідеали Вишенського високо цінував І. Франко.      

Трохи інакше ті ж проблеми політичного і духовного розвитку України вирішував київський митрополит Петро Могила (1576 чи 1596—1647)1. У своїх полемічних, філософських, церковно-тео

    ________________________________________________________________

1 Могила Петро — син молдавського господаря Валахії і семиградської княжни. Одержав освіту у Львівській братській школі, університетах Польщі і Франції. В 1625 р. постригся у ченці, через два роки був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. Став митрополитом у 1632 р. За короткий час здійснив реформу церковного обряду, освіти духовенства. Заснував Київський, Кременецький колегіуми, слов'яно-грецько-латинську академію в Яссах, Лаврську вищу школу, пізніше названу на честь Могили Києво-Могилянською академією.

 

 155

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

логічних творах («Новоканон», «Православне сповідання віри» та ін.) відстоював ідею верховенства в суспільстві духовної влади — православної церкви. Вирішувати це питання по-іншому в умовах, коли Україна не мала своєї державності, означало б визнання легітимності влади польської корони на українських землях. Виступав за примирення православних з католиками й уніатами.

П. Могила вважав головним для світської влади — благо людей. Верховна влада, на його думку, діє в трьох напрямках: політичному, мирському і духовному. До політичних і мирських справ відносив управління, суд, законодавство. Рішення внутрішніх політичних проблем тісно пов'язував із зовнішньополітичними, захистом суверенітету країни.

Закон, відповідно до Могили, — дар божий, який потрібно берегти. Закони він поділяв на природні, людські, божественні. У людських повинні втілюватися природні, обов'язкові для усіх? у т.ч. для правителя. Ідеальним правителем вважав православного, що одержує владу від Бога і відповідального перед ним. Правитель повинен бути носієм політичних і морально-духовних функцій, уособлювати чесність, правду і справедливість, піклуватися про благо підданих. Імовірно, модель української державності бачилася йому за зразком польської монархічної республіки.

Одним з перших в Україні Могила захищав ідею відродження вітчизняної державності в союзі з іншими православними народами. Цю ідею розвивали і його учні — ректор Києво-Могилянської академії І.Гізель, її викладач Ф.Сафонович та ін. Вони відстоювали перспективу політичного союзу з Росією, єдності всіх слов'янських народів. Гізель обумовлював союз прийняттям таких російських законів, що відповідали б природному праву, закріплювали політичні свободи для пригнобленого українського народу, захищали автокефалію української церкви.

Таким чином, напередодні Визвольної війни українськогонароду богословська державницько-правова думка активно протистояла католицькій експансії в Україні, пропагувала ідеї політичної свободи, природних прав людини і нації. Вона відображала політичні настрої козацтва і селянства, сприяла формуваннюідеї національної державності, наближала національно-визвольну війну українського народу.     

 

 

 

156

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 § 2. Політичні програми гетьманів України

Відродження української державності нерозривно пов'язано з ім'ям Богдана Хмельницького (1595—1657)'. Одержавши гетьманську булаву й очоливши казацько-селянське повстання 1648 р., своїм найближчим політичним завданням ставив захист козацької республіки, «давніх прав Запорізького Війська», селян, міщан, православної церкви. На першому етапі війни Хмельницький наносить ряд поразок коронним військам. Одночасно гетьман намагається підкріпити свою програму дипломатією, веде активне листування, шле послів польському королю, сенаторам, воєводам, московському царю, щоб залучити його до спільної боротьби з Польщею.

Успіхи казацько-селянської армії додають сміливості планам Хмельницького: домогтися політичної автономії України в складі Речі Посполитої. Блискуча перемога українських військ під Зборовим у 1649 р. реалізує плани гетьмана: Зборівський договір закріплює автономію Козацької держави. Однак невизначеними залишаються питання становища нереєстрового козацтва, селянства, володінь польських магнатів і шляхти на українських землях.

Всенародна підтримка Визвольної війни, здавалося, зробила реальною перспективу відродження державності, звільнення всієї етнічної території України. Дипломатичне листування гетьмана підтверджує його рішучість: «виб'ю з лядскої неволі народ весь руський» і — «аж по Віслу». «А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи! Туди я зажену більш можних ляхів, дуків і князів. А будуть лі і за Віслою брикати, знайду я їх там певне». Таким чином, програма-максимум Хмельницького передбачала повернення західних земель Київської Русі, слави її князів — «по тим границям, як володіли благочестиві великі князі».

Однак подолання політичної кризи в Польщі, викликаної смертю короля, поразка українських військ під Берестечком в

__________________________________________________________________

1 Хмельницький Богдан (Зіновій) народився в Переяславі в родині козацького сотника. Закінчив ієзуїтський колегіум у Львові. Вільно володів кількома мовами, знав латину. Брав участь у козацьких походах. У Війську Запорізькому обирався писарем, сотником, полковником, обирався від козаків до польського сейму, одержав від польського короля Владислава IV почесну шаблю. У березні1648 р. був обраний на Запоріжжі гетьманом.   

 

 

157

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

результаті зради союзника — кримського хана ускладнили геополітичне становище України, змусили гетьмана шукати більш надійного союзника. Він веде переговори з Туреччиною, Молдавією, Семиграддям, Швецією, пропонуючи створення (антипольської коаліції. Альтернативним планом створення політичного союзу держав був проект створення конфедерації трьох «держав — Польщі, Литви й України. До цього не готові були польські магнати і шляхта. Тому оптимальним варіантом союзу гетьман і його старшина обрали союз із православною Росією.

Переяславський договір 1654 р., конкретизований у «Березневих статтях» Б. Хмельницького (спочатку з 23 пунктів), передбачав збереження козацької республіки з усіма правами і привілеями козаків і їх старшини, невтручання царських намісників у козацьке самоврядування і судочинство, збереження виборності гетьмана, 60-тис. козацького реєстру і т.п. Практично всі положення пропонованого гетьманом договору були задоволені Москвою. Інші були підтверджені царськими указами. Обмежувалося лише право гетьмана на дипломатичні зносини з Польщею і Туреччиною.

Б. Хмельницький розцінював україно-російський військово-політичний союз як такий, що має юридичну силу для обох сторін при обопільних зобов'язаннях та під верховенством російського царя. Гетьман сподівався, що Росія стане надійним союзником і гарантом безпеки України, її кордонів з Польщею і кримським ханством. Він усвідомлював свою відповідальність за народ України, його державність і права. У «Березневих статтях» (п. 1) уетьман жадав від царя: «Вначале изволь, твоє царское величе-ство, подтвердити права и вольности наши войсковне как из веков бьівало в Войське Запорожском»1. Однак сторони по-різному тлумачили суть договору, його роль у своїх планах. В Україні договір з Росією довгий час розглядався як своєрідна «Конституція». Московський же цар і його уряд — як юридичний привід приєднання України до Росії. Так, вже в 1656 р. московський цар пішов на мир з поляками без участі української сторони. Проте найважливіші пункти «Березневих статей» Хмельницького

____________________________________________________________________

«Військо Запорізьке» — офіційна назва Української держави.

 

 

 

 

158

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

зберігали правову силу в Україні протягом майже цілого століття, хоча й постійно порушувались царським урядом.

Таким чином, під керівництвом Хмельницького український народ у Визвольній війні скинув польське ярмо, відродив державність, створив Козацьку республіку на майже всій території країни. Після Зборівського договору Європа, у т.ч. і Росія, визнали Україну як державне утворення, суб'єктом міжнародного права зі своєю територією і кордонами. Державотворчий геній Хмельницького проявився і в тім, що він зміг очолити переможну визвольну війну народу, втілити його національні і державні інтереси, відродити державу на демократичних началах, породжених народним досвідом і творчістю. Гетьман був першим і, на жаль, останнім харизматичним лідером, хто зміг сконсолідувати українське суспільство, пом'якшити гостроту соціальних протиріч, провести ряд важливих соціально-економічних перетворень. І сьогодні вражають їх результати: воююча держава мала бездефіцитний бюджет, розвинуту торгівлю, експорт, діюче полкове самоврядування, ефективну податкову систему.

Одним з останніх пунктів політичної програми Хмельницького був намір додати українській державі в оточенні феодальних монархій форму козацької республіки зі спадковою гетьманською владою. У дипломатичному листуванні він часто називає себе «єдинодержцем» і «самодержцем руським», спадкоємцем київських князів. О.Кромвель у листах до гетьмана називає його «імператором запорізьких козаків». Однак передчасна смерть перешкодила здійсненню політичних планів і намірів Хмельницького.

З його смертю подальша еволюція державно-правової ідеології в Україні характеризується наростанням її багатовекторності, початком Руїни. Уже наступний гетьман Іван Виговський ( ? —1664) у відповідь на грубе втручання Москви у події в Україні, порушення «Березневих статей» 1654 р. шукає союзу зі Швецією, Польщею, Литвою. Його політичні наміри ясно відбили Корсунський договір зі Швецією (жовтень 1657 р.) і Гадячський трактат (1658 р.). Перший послідував після серії блискучих перемог Шведського короля Карла X і його союзників над польськими військами. Прагнучи скористатися їх плодами, гетьман обумовив в українсько-шведському договорі розширення західних кор-

 

 

159

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

донів України до Вісли, Однак козацьке військо наказного гетьмана А. Ждановича потерпіло поразку і залишило територію Польщі.

Друга невдала спроба Виговського зберегти номінальну залежність Козацької держави пов'язана з Гадячським трактатом, що передбачав створення союзу трьох держав — Речі Посполитої, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського (тобто України). Статті договору гарантували права православної церкви, передбачали розвиток системи освіти, заснування двох академій із усіма «прерогативами і вольностями». Обумовлювалося відновлення українських кордонів, порушених війною, підкреслювалося, що народи трьох держав «повинні зіставатися при своїх свободах». Військо Запорізьке залишалося під юрисдикцією гетьмана, «згідно з стародавніми вольностями їх». Король повинен був обиратися для трьох держав, а гетьман оголошувався довічно військовим і громадянським правителем України. їй надавалося право мати свій суд, чеканити монету. У майбутньому союзі передбачались загальний сейм, об'єднані збройні сили у випадку зовнішньої загрози, єдина податкова система і т.п.

Однак статті трактату помітно обмежували демократичні завоювання Козацької республіки, відступали від положень «Статей» Хмельницького. Документ навіть не згадує Генеральну козацьку раду, у якої відбиралося право прямого обрання гетьмана. Це право передавалося королю, що вручав булаву одному з чотирьох кандидатів від Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Гетьман втрачав право на власну дипломатію. Стаття 6 трактату встановлювала право й умови повернення шляхті і католицькому духовенству всіх «маєтностей і фундацій», що не могло не викликати гніву і збурювання у козаків і селян. Трактат зобов'язував гетьмана з військом запорізьким перебувати у вічній «вірності, підданстві і послушенстві» у польського короля і всієї Речі Посполитої. Таким чином, майбутній союз скоріше нагадував федеративний, ніж конфедеративний державний устрій.

Політика Виговського на зближення і союз з Польщею, відновлення економічних прав магнатів, шляхти, католицької церкви в Україні викликала повстання козаків і селян, а сам гетьман був змушений рятуватись у Польщі.

 

 

 

160

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Наступна рішуча спроба розриву з Москвою і збереження української державності зв'язана з ім'ям Мазепи.

Політична доктрина гетьмана Івана Мазепи (1640—1709) передбачала об'єднання захоплених агресивними сусідами українських земель і відновлення державності під протекторатом шведського короля. Свої задуми він пояснював у «Промові до урядників військових і цивільних козацької України напередодні розриву З Москвою 1708 р.», «Маніфесті до українського війська і народу» (1708 р.).

По-перше, за словами Мазепи, у переговорах з польським, шведським королями і з російським царем він домігся нейтралітету України у російсько-шведській війні, права захищати свою територію, а з досягненням миру — відновлення її державності, «з усіма колишніми правами і привілеями, що вільну націю означають». Гарантом України, за його словами, погодилися бути Франція і Німеччина. Проте цар Петро І зовсім не зважав на нейтралітет України і втяг її у війну.

По-друге, українсько-шведський договір, переконував Мазепа, лише відновлював попередні договори і союзи, «од предків наших королями шведськими уложені». За новим актом, стверджував він, відновлювався правовий статус України як самостійної держави під шведським протекторатом — «найвищим ступенем свободи та самостійності». Договір гарантував Україні збереження її державного ладу, єдності і недоторканність території.

Політичні плани Мазепи передбачали створення в майбутній Україні спадкоємної влади гетьмана, що спирався б на українську шляхту. Але їм не дано було збутися. Полтавська битва 1709 р. і розгром шведських військ поставили хрест і на політичних планах гетьмана, і на його долі 2.

 За спогадами С. Величка, політичні погляди Мазепи знаходилися під сильним впливом вчення Н. Макіавеллі. На думку

_____    _______________________________________________________________

1.Мазепа Іван, син козацького урядника в Білій Церкві. Вчився в Київській, Полоцькій колегіях. Служив при дворі польського короля, згодом перейшов на службу до гетьмана П. Дорошенка. Приймав участь у воєнних походах, став генеральним писарем. У 1687—1708 рр. — гетьман України.

2. Трагічна доля, волелюбність І. Мазепи, спроба скинути московське ярмо, як і любовні пригоди гетьмана, надихнули Байрона, В.Гюго на створення поем про нього.          

 

161

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

мемуариста, гетьман добре засвоїв головні принципи макіавелізму, любив повторювати: треба вміти змінювати шкіру лиса на шкіру лева; таємниця — це дуже важлива справа; государ повинен читати історію, міркувати над справами видатних людей; нехай не боїться пізнати ганьби за ті недоліки, без яких важко було б врятувати державу; усе гине там, де государ щохвилини не готовий захищати свою владу як лев, як вовк, як собака та ін.

Справу" Мазепи продовжив його соратник Пилип Орлик (1672—1742), обраний гетьманом у Бендерах 1. При цьому ним були складені і прийняті козаками і старшиною, які емігрували, «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького» (1710 р.) — конституція для майбутньої України під шведським протекторатом.

Конституція складається з 16 статей і починається з урочистої декларації: «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Документ передбачав правове врегулювання самих болючих проблем: чітко формулювалися виключні права православної віри в Україні (ст. І); визначався національно-державний суверенітет країни в кордонах, встановлених міжнародними договорами за часів Б. Хмельницького (ст. II); проголошувався намір відновлення добросусідських відносин із Кримським ханством (ст. НІ); конституція зобов'язувала гетьмана вжити заходів щодо звільнення земель Війська Запорізького від російських військ і фортець та їх повернення під його виняткову юрисдикцію (ст. IV, V).

Особливу увагу привертає ст. VI Конституції, де йдеться про публічну владу у майбутній відновленій державі. Автор Конституції доходить висновку: самодержавство не притаманне гетьманському правлінню, республіці. Сам гетьман не може наділятися абсолютною владою. Для цього Конституція передбачає поділ владних повноважень між законодавчою (козацькою Генеральною радою), виконавчою (гетьманським, полковим і.сотен-

____________________________________________________________________

1 Орлик Пилип народився на Віленщині. Закінчив Києво-Могиляйську колегію. Служив у гетьманській канцелярії. При І.Мазепі став Генеральним писарем (1700 р.) і соратником гетьмана. Після Полтавської битви й смерті Мазепи в Бендерах був обраний козаками гетьманом.

 

 

 

І62

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ним урядами) і судовою (системою сотенних, полкових, городових судів, Генеральним судом) владою.

Для «публічної рівноваги порядку» передбачалася система стримок і противаг. Так, без попереднього рішення і згоди Генеральної ради «на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися». Між сесіями цього козацького парламенту (він збирається тричі на рік, — на Різдво, Великдень, Покрова) «гетьман наділяється певною свободою влади і впливу». Він вносить на розгляд Генеральної ради свої пропозиції (законопроекти), і вона повинна «з чистим сумлінням, відкинувши свої й чужі приватні інтереси» прийняти правильні рішення. Як дорадчий і контролюючий орган при гетьмані мала діяти Рада старшини, без згоди якої він був не вправі самостійно приймати рішення з міжнародних, фінансових, судових справ, виборів старшини. Старшина могла зажадати звіту гетьмана, «висловити докір» йому, «однак без ли-хослов'я і без найменшої шкоди високій гетьманській честі». Справи проти гетьманської честі повинен був розглядати Генеральний суд, а не вирішуватись самим гетьманом. Усі державні посади передбачалися виборними, але кандидатів на них затверджував гетьман. Полковникам і сотникам належало не тільки керувати військами, але й населенням, мати адміністративну владу на території полку чи сотні (ст. VI, IX, X, XII).

Таким чином, Конституція передбачала строгу підзаконність дій гетьмана, контрольованих Генеральною радою, Радою старшин, Генеральним судом.

Значна увага приділяється правовому врегулюванню проблем соціально-економічного життя країни, соціальному захисту знедолених, їх правам (ст. X—XII, XIV—XVI). Проголошувалася необхідність створення таких умов в Україні, які б запобігали еміграції населення, корупції, зловживанню владою, кар'єризму. В Основному законі наполегливо проводяться важливі правові принципи — верховенство закону в державі, співмірність покарання злочину та ін.

Таким чином, на відміну від політичних проектів Мазепи, Конституція Орлика передбачала створення в країні парламентсько-гетьманської козацької республіки. Очевидно, автор Конституції враховував гіркі уроки свого попередника, прагнув більш

 

 

163

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

________________________________________________________________________

повно закріпити в Основному законі права козацької старшини, простих козаків, селян, міщан. В історії європейської демократії Конституція Орлика безперечно є одним з видатних правових документів XVIII ст., що поклав початок вітчизняному конституціоналізму.

П. Орлик — автор менш відомого, але важливого для вітчизняної політико-правової думки твору «Вивід прав України». Тут обґрунтовано права українського народу на свою державність, захист своєї свободи, вибір своїх союзників. Ці права народу, реалізовані Б.Хмельницьким і його сподвижниками, були закріп-ілені міжнародними договорами, Переяславським договором, названим «вічним», аргументує автор, гарантували Україні недоторканність її державного ладу, збереження вольностей і спокої. Однак україно-російський договір був грубо порушений російським урядом, що усе більше обмежував суверенітет України. Орлик робить висновок: цар не має ніяких правових підстав відбирати у Гетьманщини її свобод і прав. Право України — захищати їх, укладати союз з будь-якою державою. Це право, вважає Орлик, і спробував реалізувати Мазепа, уклавши союз зі шведським королем, який обіцяв відновлення української державності під шведським протекторатом.

На думку Орлика, московські насильства грубо порушують нсвідчужувані права нації, норми природного, державного і міжнародного права, «одним із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час». Ангор вважає московського царя узурпатором прав народу України і закликає міжнародне співтовариство не визнавати цієї узурпації, стати на сторону пригнобленої нації.

Таким чином, політичні програми гетьманів України і їх державотворча практика — унікальне явище політичної історії Європи. Козацька демократична республіка, проекти її перетворення і гетьманську чи в парламентсько-гетьманську республіку — реальна утопія XVII—XVIII ст. Вона, як самотній острів, в морі західних і східних монархій, деспотій, імперій була приречена. її демократичні ідеали на століття випередили суспільно-політичний розвиток країн східноєвропейського регіону і вплинули на Наступну еволюцію вітчизняної політико-правової думки.

 

 

 

165

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 

 § 3. Політична і правова думка в Московській державі

Московська держава протягом XIV—XVI ст. перетворюється з невеликого, окраїнного князівства Київської Русі у велику і могутню централізовану державу із сильною монархічною владою. Вона всі частіше іменується «Росією» і «Великою Росією».

Із самого початку Московія претендувала на історичну наступність від Київської Русі. Ця політична ідея зводилась до формули: «Москва — другий Київ». Часті і наполегливі нагадування про своє походження від великих князів Київської Русі московські государі робили не тільки для додання собі більшого авторитету, але і для обґрунтування своїх домагань на її землі, що перебували під владою польського короля. У 1490 р. московський цар Іван III відверто писав німецькому імператору, що він збирається «відвоювати свою вотчину — Велике князівство Київське, котрим володіє Казимир, король Польський і його діти, а [це — частина] нашої держави, російських земель». Подібні претензії висловлювали і його спадкоємці, з геополітичних інтересів яких ніколи не випадали українські землі.

Легенда про Москву — другий Київ тісно пов'язувалася з іншою — «Москва — третій Рим». В умовах Московії вчення про царську владу одержало свій розвиток на початку XVI ст. у творчості ченця псковського Єлізарова монастиря Філофея, ідея якого склала згодом політичну концепцію «Москва — третій Рим». У чому її сутність і політичне значення?

На думку Філофея і його послідовників, історія людства — це історія трьох всесвітніх держав, чия доля спрямовувалася волею Бога. Вони гинули тоді, коли відступали від православної християнської віри. Римська імперія впала через єресі. «Другий Рим» — Візантія була покарана Богом за зрадництво православ'я, унію з католиками 1439 р. («понеже они предаша православную греческую веру в латинство»). З падінням Константинополя під ударами турків у 1453 р. центром православного християнського світу й охоронницею православ'я стала Москва («яко вся християнська царства приидоша в конець й снидошася во єдино царство нашего государя»). Філофей робить висновок: «Два убо Рима

 

 

165

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

падоша, а третий стоит, а четвертому не быти». З цього висновку випливала ідея особливої відповідальності російського царя за долю православного світу і довіреної йому Богом держави, тому що доля «Росейского царства» відтепер міцно зв'язана з долею православної віри.

Прагнення московських государів стати якщо не вище, то хоча б урівень з государями європейських держав, спонукало московських ідеологів розвивати далі концепцію «Москва — третій Рим», внести в зміст легенди про початок Російської держави нові зміни. Засновником династії московських царів був оголошений не хто інший, як римський імператор Октавіан Август.

Рішення Московією завдання свого самовизначення як самостійної держави світового значення, неминуче загострювало проблеми її внутрішньої політичної організації, взаємин із сусідніми державами. Це загострення знайшло своє відображення В політичній і правовій думці, у доктрині царя Івана IV (1530— 1584). Він прославився не стільки тим, що скорив Казанське й Астраханське ханства, приєднав до Московії Західний Сибір, скільки політикою опричнини і кривавого терору, за що й удостоївся прізвиська «Грозний». Відстоюючи своє право самодер-жавної влади, він у своїх численних посланнях до церковних і державних діячів, дипломатів і королів, вибудовував власну теорію царської влади. її суть зводиться до наступного: єдиною законною підставою заняття царського престолу він вважав право Спадкування. Себе він іменував «скипетродержателем», «найбільшим християнським государем», що одержав владу безпосередньо в силу божественного промислу.

Іван Грозний називає три джерела православного самодержавства: як владу, дану від Бога, успадковану від давньоримського імператора і руських великих князів. Ці джерела виступають правовою підставою дій самодержавної влади.

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: