Вчення про державу і право Ш. Монтеск'є

Видатним теоретиком держави і права французького Просвітництва був Шарль Луї де Монтеск'є (1689—1755)1. Його суспільно-політичні погляди викладені в сатиричному романі «Перські листи» про феодально-абсолютистські порядки у Франції, історичному нарисі «Роздуми про причини величі і падіння римлян», а також у фундаментальній праці «Про дух законів», що принесли автору європейську славу.

Особливостями методології Монтеск'є в дослідженні природи права, держави, політики, законодавства є, по-перше, послідовний історизм, встановлення закономірностей історичного процесу. «Я установив загальні начала, — писав він у передмові до трактату «Про дух законів», — і побачив, що окремі випадки наче самі собою підкоряються їм, що історії всіх народів випливали з них як наслідок». Для мислителя історія людства — незалежний від Бога закономірний процес, закони — необхідні від-

___________________________________________________________________

1 Де Секонда Шарль Луї успадкував своє прізвище від знатного дядька — барона де ла Бред і де Монтеск'є. Після коледжу захопився вивченням юриспруденції, вивчав право в ун-ті. Згодом був радником, президентом суду в Бордо, став членом французької Академії. Захопився історією і теорією держави і 'права, філософією, соціологією, фізикою, механікою та ін. науками, став вче-ним-енциклопедистом.

 

 

 

 176

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

носини, що випливають із природи речей, об'єктивно існуючого правила. Етапи розвитку людського суспільства, від далекого первісного до сучасної цивілізації у Монтеск'є — це зміна фізичних закономірностей на соціальні, котрі впливають і визнача-»ють загальний дух, загальний характер нації. Використовуючи емпіричний, порівняльно-історичний, хронологічний методи вивчення минулого, він переконливо показує вплив історичних закономірностей і обставин на виникнення права і держави, хформи і принципи правління, докладно досліджує римське за конодавство, походження і зміни цивільних законів у Франції, історію права і держави інших країн.

По-друге, розглядаючи виникнення політично організованого суспільства як історичний процес, вплив його закономірностей на дух нації, Монтеск'є відводив важливу роль фізичним і моральним причинам, що впливають на громадське життя, принципи правління і законодавство. Насамперед — географічним факторам: клімату, розміру і розташуванні країни, чисельності її населення, якості грунтів і т.п. З розвитком цивілізації в дію вступають моральні фактори: спосіб життя, вдачі і звичаї її народів, їх релігія, ступень свободи в державі тощо. Як писав сам просвіт-Іник, «моральні причини більш впливають на загальний дух, загальний характер нації і повинні більш враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами». Дійсно, там, де сам Монтеск'є відступає від цього правила, абсолютизує географічні фактори, він приходить до довільних висновків (на зразок того, що азіатські народи схильні до підкорення, а європейці — до панування. Ці ідеї мислителя згодом були використані ідеологами геополітики і расизму). Але сам Монтеск'є мав на меті показати «тріумф моралі над кліматом».

Головна тема «Про дух законів» — політична і громадянська свобода людини, захищена законами. Обґрунтування ідеалу свободи мислитель пов'язував із природою права і держави, державним ладом, якістю позитивних законів.

Яка природа права і держави? Світ розумних істот, зауважує Монтеск'є, далеко ще не керується з такою досконалістю, як світ фізичний. Як істота розумна, людина в природному стані керується незмінними природними законами. До природних за-

 

177

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

конів він відносив прагнення до миру, добування їжі, потяг до зближення, бажання жити в суспільстві.

З'єднавшись у суспільстві, люди втрачають свідомість своєї слабості, рівність між ними зникає і починається війна. На думку Монтеск'є, це війна двоякого роду: між націями і між окремими особами. «Ця двояка війна спонукує установити закони між людьми». Так з'являються закони, що визначають відносини між народами (міжнародне право), між правителями і підданими (право політичне), відносини всіх громадян між собою (право громадянське). Єдність волі людей утворює громадянський стан, досить розвинений стан життя людей у суспільстві, що передує державі.    

Оскільки суспільство не може існувати без уряду і загальних законів (щоб захистити справедливість і уникати війни між людьми), згідно з Монтеск'є, необхідна держава. «З'єднання всіх окремих сил ... утворює те, що називається політичним станом (державою)». Уряд повинен відповідати характеру народу, для якого він встановлений. На уряді лежить обов'язок гарантувати всім підлеглим захист їх законних інтересів.

Закон взагалі є, за Монтеск'є, розумом людським, керуючим усіма людьми. Тому закони політичні і громадянські кожного народу не більш як окремі випадки застосування цього розуму. Далі він досліджує ті чинники, що у своїй сукупності утворять «дух законів»: вони повинні відповідати властивостям народу, для якого вони встановлені (адже лише в надзвичайно рідких випадках ці закони можуть виявитися придатними і для іншого народу); природі і принципам правління; фізичним і моральним властивостям країни (її клімату, величині, способу життя народу, ступеню свободи, релігії населення, вдачам і звичаям тощо.) Таким чином, тут вперше визначені і систематизовані правоутворюючі чинники для національного законодавства.

Ш.Монтеск'є розрізняє три форми правління: республіку, монархію і деспотію. Республіканське правління — де верховна влада в руках або усього народу (демократія), або його частини (аристократія). Монархічне — правління однієї людини, але за допомогою твердо встановлених законів. У деспотії все визначається сваволею однієї особи поза всякими законами і правила-

 

 

178

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 ми. «Не можна говорити без жаху про це потворне правління», — відзначається в трактаті.

Республіка, за Монтеск'є, характерна для невеликих держав (типу грецького поліса), монархія — для держав середньої величини, деспотія — для імперій. Однак і республіканське правління може бути встановлене на великій території, якщо мова йде про федеративну республіку («суспільство суспільств»).

Природі кожного правління відповідає принцип його діяльності, що грає правотворчу роль. Належними принципами у республіці (особливо в демократії) Монтеск'є називає доброчинність (любов до законів і батьківщини, рівності і помірності), у монархії — честь, у деспотії — страх. Місце доброчинності — поруч із свободою. Принципам правління повинні відповідати й основні (конституційні) закони держави.

До основних законів демократії Монтеск'є відносить закони, що визначають верховенство народу, його право видавати закони (обрання законодавчої влади), призначати правителів і посадових осіб, контролювати їх, закони виховання (любові до демократії, доброчинності) та ін. До основних законів аристократії Монтеск'є відносить ті, які визначають право частини народу видавати закони і стежити за їх виконанням. На його думку, аристократія буде тим краще, чим більше вона наближається до демократії, що і повинно визначати напрямок законодавства в аристократії. У монархії, де джерелом влади є сам государ, до основних законів просвітник відносить ті, котрі визначають напрямки влади, наявність підлеглої і залежної влади, їх повноважень, де головною є влада дворянства. Інакше монарх стає деспотом. У деспотії, де, власне, немає законів, основним законом є наявність посади повновладного візиря. Деспотія — антипод держав з поміркованою формою правління.

Автор трактату просліджує також вплив принципів різних видів правління на характер цивільних і кримінальних законів, на форми судочинства і визначення покарань. На його думку, чим більш правління наближається до республіканського, тим виразніше і точніше стає спосіб відправлення правосуддя. «Природа республіканського правління вимагає, щоб суддя не відступав від букви закону, — відзначає мислитель. — Там не можна ви-

 

 

179

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

тлумачувати закони на шкоду громадянину, коли справа йде про його майно, його честь чи його життя». У державах демократичних доброчинність спроможна утримувати віл багатьох злочинів. У цих державах законодавець буде менш піклуватися про покарання за злочини, ніж про попередження злочинів. Причини всякої розбещеності — від безкарності злочинів, вважає Монтеск'є, а не від слабості покарань. В демократії більше цінують свободу громадян.

Що таке свобода? Свобода, за Монтеск'є, «це право робити все, що дозволено законами». Подібно до Вольтера він ототожнює політичну свободу з особистою безпекою, незалежністю індивіда від сваволі влади, громадянськими правами. Розвиваючи вчення Дж. Локка, французький просвітник вважав: щоб не було можливості зловживати владою, необхідний поділ влади в державі на законодавчу, виконавчу і судову.

Принцип поділу влади полягає, згідно з Монтеск'є, у тім, щоб вони належали різним державним органам. Поза розмежування компетенції передбачається надання кожній з трьох влад спеціальних повноважень з тим, щоб вони обмежували і стримували одна одну, діяли узгоджено. «Все загинуло б, — вважає він, — якби в одній і тій же особі чи установі, складеній з сановників чи дворян, чи з простих людей, були з'єднані ці три влади: створювати закони, здійснювати загальнообов'язкові постанови і судити злочини чи позови приватних осіб». Ведучі і визначальні позиції в системі влади надаються законодавчій владі. Судова «у певному сенсі як би зовсім не влада». Такий поділ і взаємне стримування влади, за Монтеск'є, є головною умовою для забезпечення політичної свободи в її відношенні до державного ладу. Вона встановлюється основними законами держави. Саме ці умови, а не природа державного ладу, будь то демократія чи аристократія, за-безпечують політичну свободу, верховенство права.

По-друге, свобода стосовно громадянина може бути результатом звичаїв, «загального духу народу», фізичних властивостей криши і відповідності їм цивільних законів.

По-третє, безпека громадян забезпечується головним чином доброякісними кримінальними законами і правосуддям. «Якщо не захищена невинність громадян, то не захищена і свобода, — пише Монтеск'є. — Знання про найкращі правила, якими слід

 

 

180

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________ 

керуватися при карному судочинстві, важливіше для людства всього іншого світу.

По-четверте, політична свобода громадян значній мірі залежить від дотримання принципу відповідності покарання злочину. «Свобода тріумфує, — зауважує Монтеск'є, — коли кари, що закладаються кримінальними законами, добуваються ними з особливої природи злочинів». Тоді немає місця сваволі, а покарання вже залежить не від капризу законодавця, але від суті справи.

По-п'яте, залежність свободи від законів вимагає точної класифікації законів, дотримання правил їх складання і точного їх застосування. Люди, відзначає Монтеск'є, керуються різними законами: природним, божественним (правом релігії), церковним (канонічним), міжнародним, державним, цивільним, сімейним Правом. І «вища задача людського розуму полягає в тому, — пише мислитель, — щоб точно визначити, до якого з названих розрядів переважно відносяться ті чи інші питання, що підлягають визначенню закону, щоб не внести безладдя в ті начала, які повинні керувати людьми».

Основополагаючими принципами законодавства Монтеск'є називає відповідність законів позитивних «духу народу», фізичним властивостям країни, принципу правління, «духу помірності», адже «благо політичне, як і благо моральне, завжди знаходяться між двома крайнощами....... Він формулює правила складання законів, якими повинен керуватися законодавець. Зокрема, склад законів повинен бути стислий і простий. Слова закону повинні бути однозначними, викликаючи у людей одні і ті самі поняття. Закони не повинні вдаватися в тонкощі, оскільки «вони призначені для людей посередніх здібностей і містять в собі не мистецтво логіки, а здорові поняття батька сімейства». Не слід робити змін у законі без достатніх до того підстав. Не слід забороняти дії, у яких немає нічого дурного, лише заради чогось більш досконалого і т.д.

Теорія закону в Монтеск'є, його концепція принципів правління, поділу влади, політичної свободи мали значну новизну, поєднували ліберальне розуміння свободи з ідеями конституціоналізму. Обґрунтована ним тріада влади (законодавчої, виконавчої і судової) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. В умовах передреволюційної Франції його

 

 

 

181

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

 вчення закликало до створення представницьких органів влади і передачі їм законодавчих повноважень. Як компроміс, він допускав збереження привілеїв дворянства, передбачав створення в Законодавчих Зборах верхньої палати. Зразком послідовного втілення принципу поділу влади мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, виконавча — королю, а судова — присяжним. Імовірно, така форма правління представлялася йому й у майбутній Франції.

Вчення Монтеск'є вплинуло на всю наступну політико-правову думку, особливо на розвиток теорії і практики правової державності. До його ідей зверталися представники історичної і соціологічної шкіл права. Ідеї свободи, громадянських прав і поділу влади одержали закріплення і розвиток у конституційних актах революційної Франції, Конституції США і конституціях ряду інших держав.

⇐ Предыдущая23242526272829303132Следующая ⇒

Поделиться: