Порівняйте особливості формування Східної та Західної цивілізації в осьовий час та дайте їм ( «осьовому часу», Східній та Західній цивілізації) загальну характеристику.

Осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу, який пов’язують із різноманітними сферами життєдіяльності людини, що нарешті визначила себе як індивід. Людина перестає бути замкнутою у собі, може тепер внутрішньо протиставити себе усьому світові, виходить за межі свого індивідуального існування, вступає на шлях, який має пройти як певна індивідуальність.

Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства були підпорядкованні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, — була держава та деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). І громад земля, і земля окремої родини, і кня­жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-екон взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарб­ниці можна визначити як «ренту-податок», інакше кажучи, одно­часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натур-ії, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивід власність на базові засоби виробницт­ва — передусім землю. Суспільна та індивід власність — були чітко відокремлені і забезпечені відповід­ними законо-давчими актами. Тобто влада була відокрем­лена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас екон зв'язки за умов панування на­тур господарства були досить вузькими, господ життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому госпо­дарстві. На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­под відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держ управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували та інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господ зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав сусп поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­д діяльності. Влас­ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

20.Господарська система Давньої Індії в осьовий час та її відображення в “Артхашастрі”.

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від вста­новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господ розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які знач­но полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригацій­них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чер­гу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), екон трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І-го. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підійма­ється питання про екон роль держави, активізацію її втру­чання у господарське життя, зміцнення держ апарату. Се­ред функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея держ землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлін­но платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за тор­гівлею, розвиткові міжнар торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма гос­под діяльності (землеробство, скотарство, різні види ре­месла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з поко­ління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Май­нові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабо­володіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайде­мо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народже­них рабинею від господаря, а також її самої і т.д.

21.“Гуань-дзи” як пам'ятка економічної думки Давнього Китаю та її зв'язок з реформами Цинь Шихуана (259-210 рр. до н.е.).

В VI – III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи». Ідеї його містять в собі деякі протиріччя, але окремі з них заслуговують на увагу і сьогодні. У трактаті чітко проводиться думка про необхідність стабільного розвитку економіки, а також твердиться, що тільки там "в поселеннях царює спокій", де ціни на хліб регулюються. Для регулювання економіки в цілому автори трактату проповідують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсюдити податки на товари, що виробляються з їх використанням.

Неважко помітити утопічність ідеї авторів "зробити державу багатою і народ задоволеним" шляхом більш рівномірного розподілу національного багатства без "збагачення" купців і особливо лихварів. Таким чином, автори трактату "Гуань-Цзи" виявляли турботу про селян, пропонували обмежити їх обов´язкову трудову повинність, захистити їх від спекулянтів і лихварів. Турботу щодо поліпшення добробуту народу вони покладали на державу, якій належало активно втручатися в економічні справи.

Можна вважати, що їдеї реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату "Гуань-Цзи". Вони виступали за непорушність станового поділу суспільства, стверджуючи, що без Богом обраних вищих станів країна не мала б доходів. У трактаті поряд із золотом та перлами багатства автори вважають й інші матеріальні цінності. Реформи Цинь Шихуана запроваджувались у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії. Господарська система, що базувалася на умовній земельній власності верхівки-ванів, у результаті цих реформ дещо трансформується у бік посилення ролі імператора. Задля забезпечення єдності держави він зобов’язав ванів поділити родові маєтності між дітьми, чим послабив їх економічно. Забезпечуючи економічну владу імператора, він відновив монополію держави на виробництво і збут солі, заліза, вина, на карьування монети.

22. Господарська система Давньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах —- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних ро­динних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в біль­шості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма прав­ління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Осно­ва цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважли­віше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних зем-левласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками ве­ликих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.

Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Водночас Ксенофонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків.

Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної дер­жави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліп­ше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання над­мірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість пе­редачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався за­хисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, за­суджував лихварство.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мис­лителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному.Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, вклю­чаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допо­могою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початкове авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрець­кий мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Аріс­тотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарсь­ким підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.

23. Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла, яка складалася з декількох маєтків, де вирощувались різні продукти. Такі вілли представленні у Праці Катона «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, що функціонує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного господарства. Катон описує зразкове на погляд господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагує принцип самозабезпечення. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання. Отже, вілла Катона – це поєднання натурального господарства та спеціалізованого, орієнтованого на реалізацію основної частини виробленої продукції.

Луцій Юній Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Наприклад, вій рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні спо­соби заохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ве­дення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи 'іхию працю як продуктивнішу.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнико­ві. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновід­пущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основ­ними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судно­власниками.До середини II ст. після Р.Х. головними постатями в госпо­дарстві стають великий землевласник і колон. Колон, як і пеку­ліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; його, так само, як і власника пекулію, не можна було продати без землі. Власне, колопат поступово перетворюється у систему відносин, які є швидше феодальними, ніж рабовласницькими.

У Марка Теренція Варрона у трактаті «Про сільське господарство» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватись, ати власність. Він зазначає, що раби краще працюють, якщо господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги. Пропонував він також на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників.

Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х. відбува­ється як криза системи господарства, так і криза імперії, яка ха­рактеризується певними ознаками.

Раннє християнство, яке виникло у І ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджу­ється соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обо­в'язку працювати, розподілу за працею та ін.

24. Порівняльна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.

Соціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі.Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). І громадська земля, і земля окремої родини, і кня­жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Як результат - у східних деспотіях сформувалася стапово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давиьосхідної скарб­ниці можна визначити як «репту-податок», інакше кажучи, одно­часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробницт­ва — передусім землю. Суспільна та індивідуальна власність — були чітко відокремлені і забезпечені відповід­ними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокрем­лена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Влас­ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

25. Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою

Середньовіччя — цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.В Азії сформувалася арабо-мусуль­манська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої с арабська мова, віро­вчення та культ ісламу. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха та Магомета як його пророка. Іслам сформувався в арабському середовищі, батьківщиною його є арабські міста Мекка та Медина.На базі ісламу виросла могутня держава — Арабський Халіфат, до якого у період його розквіту входили Сирія, Палестина, Месопотамія, Єгипет, Хіва, Бухара, Афганістан, значна частина Іспанії, Вірменія, Грузія. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урба­нізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгу­вали лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином, усім, що вироблялося в Індії, Східній Африці, Китаї, Середній Азії. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астро­номія, ме7щципа, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації— європейської християнської цивілізації. Єв­ропейська цивілізація формується на території колишньої Римсь­кої імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візан­тійську) та Західну (Римську) імперії. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організа­ції. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візан­тійської церкви— Константинопольський патріарх. У період Середньовіччя Західна Європа почала долати ці наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися. Духовною осно­вою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації-- залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і зви­чаїв, вступу до християнських організацій-- католицької та православної церков.

Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі су­спільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й ви­ключне становище у справі освіти та наукових досліджень.

26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в анитичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. B Європі, по­чинаючи з V—VI ст відбувався процес формування суспільно-екон структур, що отримали назву «фео­далізм». Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише ви­разом відносин, що панували між людьми.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель відбувається швидкими темпами. У цей час зявляються нові форми землеволодіння: Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі; Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим);
 Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру).
(Перетворення бенефіція у феод - у ІХ ст.).

Формування основних рис феод господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.):
а) поступове утворення великої земел-ої власності;
б) монополізація земел-их угідь меншістю населен;
в) перетворення вільних землевласн у залеж селян;
г) встановлення вассально - ленних відносин.
Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків (одна з конфедерацій німецьких племен) Зах. Європи
основна форма господарської організації була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання . Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом екон поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх госпо­дарств.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

27.Виникнення середньовічних міст в Західній Європі та їх господарський розвиток. Корпоративні форми організації господарства та їх висвітлення в цехових статутах.

Причини виникнення західноєвропейських феодальних міст:

1) прогрес аграрного господарства (збільшення надлишкового продукту у с/г-ві та потреба і перспектива його обміну на ремісницьку продукцію);
2) поділ праці: відокремлення ремесла від с/г-ва та
відокремлення торгівлі від ремесла

3)відновлення торгівлі зі Сходом;
4) зацікавленість феодалів у додаткових джерелах доходів.
Основні риси процесу урбанізації Зах Європи:
1)Два шляхи урбанізації:– відродження римських (античних) міст – Рим, Неаполь, Мілан, Париж, Тулуза, Генуя, Ліон, Бордо, Лондон, Бонн, Відень;
– утворення нових міст – Гамбург, Любек,Лейпциг, Магдебург.
2) виникнення і утвердження групи купців які спеціалізувалися на внутрішній торгівлі;
3) міграція із сільської місцевості

4) формування у містах нового суспільства (суспільство вільних людей, добробут яких залежав від результатів власної праці та підприємливості);
5) боротьба міських жителів з феодалами – власниками міст проти феодальних повинностей (комунальні революції);

6) утворення міст –комун у результаті комунальних революцій та здобуття ними права самоуправління. А саме. Населення міст, що досягли певної екон ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до ви­купу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст.

Господарство та економічні функції міста:
1. функція експлуатації сільського населення на підставі екон методів (встановлення містом високих цін на ремісничі вироби і дефіцитні товари (сіль, перець, прянощі та низьких цін на місцеву с/г-ку продукцію);

2. функція трансформації господарства ( перехід від замкнутого натурального господарства до економіки відкритого типу з домінуванням товарно-грошових відносин);

3. функція галузевої структуризації (формування провідної ролі міста, як промислового центру, майстерні з поглибленням поділу праці та збільшенням кількості ремесел.

Розвивалась торгівля. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Давньо-руські купці торгували з Візантією, Центр. Європою, Скан­динавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основними товарами на експорт були хутра, віск, мед, льон, шкіра, ювелірні вироби, зброя тощо. Завозили предмети-розкошу— шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, ювелірні вироби, прянощі тощо. Були встановлення стійкі ринкові зв’язки між окремими територіями західноєвропейських держав у вигляді регіональних ярмарків. Утворились гільдії – об’єднання купців. Функції купецької гільдії: захист і охорона власності; створення монопольних умов у зовнішній торгівлі;Боротьба міщан з феодалами зумовила також виникнення ремі­сничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності. Найбільшого поширення вони на­були у XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподілу праці не існувало.

Заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламен­тувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася ро­бота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологіч­ного процесу тощо. У таких умовах головним елементом вироб­ництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Цех визначав не лише робочий, а й позаробочий час ремісни­ків, і навіть певною мірою керував їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місця проживання та погребіння

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрі­бнотоварне.

У пе­ріод розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які досі не втратили свого значення

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об'єд­нувалися в спеціальні союзи-гільдії, що забезпечували їм монопо­лію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза. У XIV ст. він об'єднував понад 70 міст Європи, вста­новивши, по суті, монополію на торгівлю в північних водах.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової, фінан­сово-кредитної систем. У середньовіччі та в період розквіту фео­далізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поши­рення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

28.Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

Часи від другої половини XI до початку XVI ст. європейські історики визначають як розвинене Середньовіччя, маючи на увазі, що саме тоді феодальне суспільство досягло розквіту, набуло класичних (зразкових) форм. Тодішні історичні процеси на теренах сучасної України відповідають характерним рисам розвиненого середньовічного феодального суспільства, але мають певні відмінності: тривале збереження залишків родоплемінного ладу, складна ієрархічна соціальна структура й система управління, постійна загроза нападів кочових племен на державну територію. До того ж, землі сучасної України до середини XVI ст. втратили державність і були розділені між сусідніми державами — Московією, Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавією, Османською імперією.

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, зростає та зміцнюється феодальне землеволодіння (вотчина). Великими власниками виступали князі та бояри. Селяни поділялися на групи відповідно до ступеня залежнос­ті від знаті. На найнижчому щабелі знаходилися раби (холопи). Раби були одним з основних товарів, що продавали київські ку­пці. Серед залежного населення роз­різняли також рядовичів — людей, які за певною угодою става­ли залежними. Залежність рядовича формально була тимчасо­вою, але найчастіше ставала постійною через нестачу коштів на викуп.

Головними га­лузями економіки Київської Русі, як і в стародавніх слов'ян, були землеробство та скотарство. Основною формою державних пода­тків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддяМіста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними. Налічувалося до 40 ремісничих спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів тощо. Рівень майстерності давньоруських ремісників був надзвичайно високим, не поступа­вся рівню провідних країн того часу. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими був віднос­но слабким. Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина населення займалася землеробством й різними промис­лами. Значне місце посідало скотарс­тво: розводили велику рогату худобу, коней, свиней. Великий розвиток мала зовнішня торгівля, були відносини з Візантією, Центральною Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основні товари що вивозилися були хутра, віск, мед, льон, шкіра, ювелірні вироби, зброя тощо. Імпортувались предмети роскоші- шовкові тканини, оксамит, прянощі.З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феодальна власність на землю. Вона виникала в результаті жалування кня­зем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на пан­ське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Включала вотчина й угіддя. На чолі княжої вотчини стояв представник князя- боярин-огніщанин. Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні права відносно залежного населення. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїми знаряддями та своїм тяглом пан­ське поле.

29.Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.

Становлення державності у східних слов'ян відбувалося про­тягом тривалого часу І було закономірним підсумком внутріш­ньої еволюції їхнього суспільства. У Київській Русі 13-—15 % населення мешкали у містах і се­лищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста ма­ли населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис, чол. На той час це було одне з найбіль­ших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно - військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Так, на шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні мі­ста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізні­ше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. З поширенням християнства міста по­чали виникати поблизу великих монастирів.

Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісни­чими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Майстри родинами селилися у містах окремими районами, ву­лицями за певним галузевим принципом: поселення гончарів, ко­валів, зброярів, кожум'як тощо. Ремісничі посади розташовува­лися упритул до укріплених дитинців, як наприклад Поділ у Києві. Свого розквіту ремісниче виробництво досягло у XI— XII ст., коли ремесло нараховувало до 40 спеціальностей. Через високий попит на вироби із заліза (сільськогосподарський реманент, металеве спорядження, зброя) перше місце серед реме­сел належало виплавці заліза та металообробці. Ковальство на той час поділялося на ряд спеціальностей, від нього вже відокре­милися зброярі, щитники, гвіздочники. Власне, відбувався про­цес відокремлення ковальства від металургії.

Високим рівнем майстерності відзначалися й давньоруські ювеліри. Вони знали всі прийоми, відомі на той час найславетнішим майстрам інших країн тодішнього світу. Вони оволоділи складною технікою зерні, фігурного литва, перегородчастої емалі, створили справжні шедеври ювелірного мистецтва. їх вироби були широко відомі не лише на Русі, а й далеко за її межами.

Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних гор­нах. Набуло поширення також і виробництво цегли— плінфи. Значних успіхів досягли давньоруські зодчі. У добу Київської Ру­сі були побудовані такі величні споруди, як Десятинна церква, Софіївський та Успенський собори у Києві, Спаський та Борисо-глібський собори у Чернігові, численні князівські та боярські «кам'яні палати».

Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а та­кож будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.

Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дру­жини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»),_ але нони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні за­хідноєвропейським, через низку причин, серед яких варто назва­ти відсутність конкуренції з боку сільських ремісників і відсут­ність феодалів— власників міст, а отже й необхідності захисту під їхньої сваволі.

Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвит­кові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внут­рішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв'язок між якими був відносно слабким. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Давньо­руські купці торгували з Візантією, Центральною Європою, Скан­динавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основними експортними товарами були хутра, віск, мед, льон, шкіра, ювелірні вироби, панцирі, зброя тощо. Імпортували пере­довсім предмети розкоту — шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, ювелірні вироби, прянощі тощо.

Гроші у східних слов'ян з'являються задовго до створення держави. Архаїчна назва грошей «скот», яка зустрічається у «Руській правді», напевно, не означає, що худоба у давніх слов'ян була засобом обміну. Такі терміни існують у цілому ря­ді європейських мов, що дає можливість вважати цей термін за­лишковим явищем давньої індоєвропейської мови. У Київській Русі грошова одиниця найчастіше називалася купо, а також грив­ня як вища одиниця грошово-вагової системи. Гривня ділилася на 20 ногат, 25 кун та 50 резон. Ці грошові одиниці, як правило, були не реальними засобами обміну, а лише його ваговими еле­ментами.

30.Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.). Еволюція господарських форм на етапі переходу від натурального до товарного господарства.

XVI — XVII ст. в еволюції європ цивілізації були пері­одом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод від­носин і формуванні передумов індустріалізації господарства, за­родженні інститутів ринкової економіки.

Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господар­ства товарною. Криза натур системи господарства була по­чатком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феод земельної власно­сті на об'єкт купівлі-продажу, викорис найманої робочої сили, посилення майнової та соц диференціації тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зароджен­ня інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Євро­пи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, реміс­ничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвро­п товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля.

У країнах Зах Європи початок переходу від феод до капітал господарства поклали зміни у сфері матер виробництва, стані та характері розвитку продуктивних сил, а також розширення внутріш і зовніш ринку, що сформув. на межі XV і XVI ст.

На кінець XV ст. економіка феод господарства в краї­нах Зах Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феод та селянське господарство. Швидко зростає екон роль феод міст, які стрімко розвиваються, а в них - ремісничого виробництва, що перетворюється на дрібнотоварне, поглиблю-ється сусп поділ праці, розвивається внутр та зовн торгівля, зростає роль грошей. Зростання ринку, втя­гування сільського господарства в товарно-грошові відносини лягає в основу цих процесів.

Насамперед міста відіграли важливу роль у становленні при­ватної власності, адже в них жили вільні люди, які не перебували в особистій залежності. Ремесло було екон базою їхньої діяльності, за результатами якої відбувався товарний обмін. Західноєвропейські міста були осередками ремесел і торгівлі. Поява міських ремісників привела до зростання продуктивності праці та якості товарів, а також до жвавого товарообміну між го­родянами та селянами.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокрем­лення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці — усе це спричинило екон відродження європейських міст.

Ha фоні розпаду феодалізму виявляються зміни в міській соці­альній структурі. 3 розвитком товарно-грошових відносин найзаможнішими мешканцями міст стають купці, власники ремісни­чих майстерень, домовласники, лихварі, представники духовен­ства.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало перехо­дити у стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгів­цям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура.

У містах Зах Європи зароджується промислове й торго­вельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в реміс­ничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржу­азна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.

Отже, основний внесок міст у руйнування феодальної системи господарства полягав у розвитку товарно-грошових відносин, центрами яких вони були.

Відбувається подальший розвиток обміну, виникають зміни у фінансовій сферіі Разом з містами зростає торгівля. Виробництво й обмін товарами дедалі більше активізуються. Оскільки продавати на ринках стає обов'язком, торговельна діяльність багатьох пов'язується як із внутрішнім, так і з зовніш­нім ринковим обміном.

31.Вплив політичних, соціальних, духовно-культурних та економічних факторів на господарське життя європейських держав пізньофеодальної доби.

Основні цивілізаційні фактори, які впливали на екон життя суспільства в період розкладу феодалізму.

Політичні фактори. Утвердження нової форми держ устрою-абсолютноїмонархії. Це остання форма феод держави, яка характ. тим, що головним джерелом законодавчої та виконавчої влади.ставав глава держави. Цей владний центр суспільства, є осередком політич, духовних, екон функцій, які ним здійснюються неподільно. За ним закріплюється регулювання розподілу землі, володіння основними ресурсами. Рішення, що приймаються відокремленим владним органом, стають у державі обов'язковими для членів суспільства. Тоб­то з формуванням державних органів рішення, що приймаються владою, поступово набувають політичного характеру, стають обов'язковими та важливими для всіх.

Об'єднання країн та формування абсолютистських монархій як прообразу національних держав заклало підґрунтя для появи національних економік. Із запровадженням королем державних податків королів­ська влада сконцентровує в своїх руках екон силу, в ре­зультаті чого складається екон основа для трансформації станово-представницької монархії в абсолютизм.

Завдяки екон політиці аб­солютизму, спрямо-ваній на забезпечення активного торгов. балансу, набула розвитку доктрина меркантилізму.

Наприкінці XV ст. в Зах Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, в яких ліквідо­вується феодальна роздробленість. Ліквідація феодальної роз­дробленості в інших європ державах викликала екон піднесення основних з них (Франції, Англії, Іспанії, Португа­лії, Нідерландів). Держ влада і торгов буржуазія утворюють тісний союз, який знайшов відображення у політиці меркантилізму. Характ-ю ознакою екон політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та зміцненні позицій торговельної буржуазії, оскільки вони створювали можливості задовольняти дедалі біль­ші потреби у грошах для утримання армії й королівського двору, а власники торговельного капіталу були зацікавлені у сильній державній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнар торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку.

Вплив соціальних факторів пов'язаний із тим, що у цей пері­од у країнах Європи відбуваються зрушення у соціальній струк­турі населення, формується так званий європ тип шлюбу, який характер різким зменшенням народжуваності.

Водночас, переживши кризу XIV столітгя, населення Європи починає стрімко, хоча і дуже нерівномірно зростати.

Ще одним соціальним фактором було швидке зростання місь­кого населення на фоні розвитку міст як осередків нових госпо­дарських відносин, де відбувається процес його диференціації й розшарування на власників та найманих працівників, а також фор­мування середнього прошарку.

Як особливий чинник слід виокремити подолання особистої залежності людей (залежних селян) і формування екон залежності людей (наймані працівники), в результаті чого в су­спільстві з'являються нові класи: буржуазія (мануфактурники) та пролетаріат (робітничий клас). Починає зароджуватися індивіду­алізм, формуються умови для підприємницької діяльності, що поступово стає головною рисою господарювання.

Отже, з виникненням національних держав формуються нації, закладається грунт для появи національних економік.

Духовно-культурні фактори. Період XV — середини XVII ст. в європ цивілізації отримав назву епохи Відродження. Відродження, або Ренесанс, коли в країнах Захід Європи відбувається відновлення духу і технічного рів­ня Античності.

Створення паралельно з церковними світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих. Успішно розвива­ються гуманітарні, природничі науки, література, мистецтво.

Із розвитком економіки, науки й освіти змінюється суспільна свідомість, зростає вплив релігійних факторів. Падає престиж ка­толицької церкви; у деяких країнах вона реформується, з'яв­ляються нові, протестантські релігії (лютеранство, кальвінізм), що відображають дух буржуазного підприємництва. Суспільна думка починає поступово відмовлятися від релігійних догм та звертатись до реальних проблем господарської практики. Найбільш значною релігійною подією того часу стає розкол у католицькій церкві, який був зумовлений формуванням територі­альних, національних держав у Зах Європі — Голландії, Англії, Франції, Швеції, Німеччини. Під впливом цього процесу такий со­ціальний інститут як церква починає переживати явний занепад.

Зростає невдоволення римською церквою, яка являла собою на той час великого землевласника й колективного феодала Європи. Навколо королівської влади, що спиралася на римське право відбувається консолідація.

Аналіз процесу переродження феодального господарства на­прикінці XV — на поч XVI ст., розкладу феодалізму під впливом цивілізаційних факторів на господарства країн Західної Європи в XVI—XV ст. та особливості формування передумов виникнення ринкової економіки засвідчують, що лише з відми­ранням особистої власності в ході становлення цілісної екон системи, - відокремлення екон сфери від політичної виникає приватна власність та подал праці.

Серед головних передумов виникнення ринкової економіки було передусім витіснення натурального господарства товарним вироб­ництвом, що поступово відбувалося в процесі розвитку товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговель­них зв'язків. B економіці провідних західноєвроп країн на­турально-феодальна господарська система почала поступатися міс­цем ринково-підприємиицьким екон відносинам.

32. Значення великих географічних відкриттів для становлення товарного господарства в Європі.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки. Від­бувається становлення світового ринку. Унаслідок відкриття но­вих земель площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилася в шість разів.

Два періоди великих географічних відкриттів

Іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.)

• відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба у 1492 р.)

•  португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії (починаючи з експедиції Васку да Гама)

•  іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. (від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса)

Російсько-голландський (сер. XVI — сер. XVII ст.)

• відкриття росіянами Північної Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова-Дежньова у 1648 р.)

•  англійські і французькі відкриття у Північній Америці

•  голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії

Економічні передумови ВГВ:

Розвиток промисловості та зростання товарності сільського господарства - необхідність у нових ринках збуту

Ускладнення грошового обігу та посилення ролі торгівельних бірж - необхідність більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу

Криза середземноморської торгівлі - пошук нових морських торговельних шляхів в обхід монополістів-арабів

Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а й торго­вельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, ка­ва, картопля, томати тощо); різко збільшується обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів. Так, у XVI ст. увезення прянощів в Європу перевищувало обсяг венеціанського та генуе­зького імпорту більше, ніж у ЗО разів (з 200 до 7000 т).

Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення в ря­ді країн монопольних торговельних об'єднань, найбільш потуж­ними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії.

Переміщення основних торговельних шляхів із Середземного моря в Атлантичний океан зумовило занепад італійської торгівлі, передусім венеціанської та генуезької. Роль основних торговель­них центрів спочатку переходить до портів Піренейського півос­трова (Ліссабон, Кадіс — аванпорт Севільї та ін.). Італійські міста змінили торговельну спеціалізацію (увезення в Європу східних тканин, вивезення на Схід англійського сукна). Німецькі міста опинилися поза світовою торгівлею. Водночас зросло значення міст уздовж узбережжя Атлантичного океану, насамперед Антве­рпена (Нідерланди), який став справжнім центром світової торгі­влі — як ввозу, так і вивозу з Європи. Змінюється й техніка тор­гівлі, яка удосконалюється настільки, що поширюється торгівля за зразками. Це, у свою чергу, вело до створення торговельних бірж, першою з яких стає антверпенська. Поступово роль центру світової торгівлі й кредиту отримують Амстердам та Лондон.

33.Процес первісного нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

Процес первісного на­громадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рукахтих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців);

• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів ви­робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої си­ли було важливим кроком до створення умов для капіталіст виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич­ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи­ном — у купців і лихварів.

Основн джерелами нагромадженя капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — пер­цем, прянощами, пахощами, тютюном

• система протекціонізму, державні позики, податки;

• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів­денної Америки;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї ро­бочої сили, що передував власне капіталістичному нагромаджен­ню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромаджен­ня починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

 Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

— вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури;

— посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період прав­ління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення
набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

—купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток

34.Формування товарно-грошового (капіталістичного) господарства: передумови переходу від простого товарного до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства.

XVI - XVIII ст. в еволюції європ цивілі­зації були періодом переходу від аграрного до інду­стріального суспільства.

Передумови індустріалізації господарства в країнах Зах Євр (Англії, Нідерлан­дах, Франції): просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйна­ція натурально-господарських форм феод гос­подарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, гро­шова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Міжнародна торгівля сприяла створенню загальноєвро­п товарного і грошового ринку.

У містах Зах Європи зароджується промислове й торго­вельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в реміс­ничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржу­азна економіка, яка й зруйнувала феодалізм. Для перехідного від аграрного до індустріального господарства періоду характерні значні досягнення в галузі науки та техніки. Особливого значення набуло використання водяного колеса в різних галузях. У всіх основних галузях промислового виробництва до почю 16 ст. відбулось значне удосконалення знарядь праці та технології виробництва. Центрами товарно-грошових відносин були міста, бо вони були осередками товарного виробництва і торгівлі. В економіці виникають нові форми господарства.

Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи, яку, щоправда, ще не можна назвати економічною.

Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було по­ступитися менш регламентованому мануфактурному виробни­цтву.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Складні операції європ купецтва, розширення тор­г оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіоне­рів, Пізніше почали утворюватися банківські кон­тори та банки.

Збільшення масштабів торгових операцій приводить до по­яви перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім й акціонерних, які поступово почина­ють витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні гос­подарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм.

3 XIV—XV століть торговий і лихварський капітал (як один з його найстаріших вільних форм) починають проникати у вироб­ництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвит­ку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів, були характерною організаційною фор­мою для етапу розпаду феодалізму та становлення ринкових від­носин. Торгівля також поступово почала набувати корпоративно­го характеру. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії— починають об'єднуватися багаті торговці, які займалися транзитною торгівлею й оптовим продажем, — ку­пці. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгів­лі, правовий захист.Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купець­кі товариства, асоціації купців кількох міст. Великою популяр­ністю користувався торгово-політ союз купецтва північно-європ міст — Ганза (об'єднання, спілка), який монополізував торгівлю півн Європи. В економіці провідних західноєвроп країн натураль­но-феодальна господарська система поступово витісняється торгово-підприємницькими економічними відносинами. Натуральне господарство все більш обмежується процесом розвитку товарних та товарно-грошових віносин. В обмін включаються готові продукти.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: