Методи історії економіки та економічної думки та завдання дисципліни

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір мето­дів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економіч­ної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної фі­лософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологіч­ні положення сучасної економічної теорії; методи економічної іс­торії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняль­ний), а також методи соціологічних досліджень.

Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження : 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої ди­наміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;•

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу;3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріївїх класифікації та типологізації; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспіль­них дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­номічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розви­ток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та госпо­дарській практиці; 10)соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціаль­но-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визна­чаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економіч­них процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економіч­ної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методоло­гічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та роз­біжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мис­лення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існува­ла, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

7. Підходи та критерії щодо періодизації господарського розвитку суспільства.

Проблема періодизації -одна з найваж проблем нашої науки. Кожний варіант періодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якого підходу кладеться 1-2 ознаки за якими класифікується істор період. Вибір періоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є обєктом уваги.

Підходи: 1)Формаційний (лінійний) – грунт. на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип екон. детермінізму, тобто, екон. явища і процеси вважають первісними стосовно інших явищ людського життя. Основа моделі- спосіб виробництва як сукупність виробнич. відносин та продиктивних сил. Політич., юрид та ідеолог надбудова- це суспільно-екон. формація. 2) Основний цивілізаційний (нелінійний)– підхід в якому істор. екон. розглядається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. В їх основі лежить концепція прогресу. Представники: Десницький вирізняв 4ри стадії екон розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральниц­тво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію. Ліст виділив 5 стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господ діяльності людей. 1)стадія дикунства--господар­ство мало привлас-нювальний характер (мисливство, збиральництво, ри­бальство). 2)скотарська (пастуша). 3)ріль-ницька. 4)рільницько-мануфактурна (сільс. господ і ремесло). Організація суспільства — станово-державна. 5) рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Орга­нізація суспільства — станово-державна. Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку істор цивілізацій. Видокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (старо-давній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) оке­анський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації він поклав явища обміну і виділив 3 послідовні стадії: 1) натуральне гос­подарство (з поч середньовіччя до сер XIII ст.); 2) грошове господ (до кінця XVIIIст.); 3) кредитне госпо­д починаючи з XIXст. Левитський така періодизацію: 1) період замк­нутого натур госпо-дарства; 2) період міського господ, який характер зростанням обміну та торгівлі, цехо­вим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного госпо­д-ва, або грошового та капіталістичного господ.

Дані періодизації мають певні недоліки: відсутність визначеня суттєвих проривів в екон змінних, що характеризують ту чи іншу стадію. Вчені спирались лише на окремі прояви в нееконом інституціях, або на зовнішні події, внаслідок чого їх схеми періодизації не розкривають суто екон чинники, що викликали перехід з однієї стадії до іншої. Такий синтез зробив Маркс, який вперше зумів уніфікувати соціологію та економіку. В центрі уваги Маркса відповідність виробнич. відносин характеру і рівню роз-ку продуктив. сил. Маркс поділяв людську історію на такі 5 способів виробництва, або суспільних фор­мацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабо­власницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну). Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її екон теорією, а екон про­грес розглядав як головний двигун суспільного розвитку. Друга група — теорії історичного кругообігу, або циклічно­сті історико-екоиомічного розвитку суспільства. Віко запроваджує метод порівняльного дослідження істор та культурних явищ. У культурній традиції кожно­го з народів виділяє три типи часу: І) релігійна доба (або боже­ственна), 2) героїчна доба (або «поетична»), 3) людська доба (або цивільна).

8.Власність на засоби виробництва як одна із центральних суспільних інституцій та її вплив на історичний розвиток господарської системи.

Важливу роль в історичному розвитку господарства відіграє власність на засоби виробництва. З нею пов’язано процес соціальної диференціації суспільства, що є одним із чинників історичного розвитку. Тому часто власність визначають як загальносоціологічне поняття , простежують її вплив на усі аспекти суспільного життя. Повязуючи власність з головним зв’язком економічної системи, важливо розкрити його природу. З боку самостійно господарюючого індивіда суспільна залежність полягає у залежності від ресурсів, необхідних для виробництва благ, доступ до яких опосередкований суспільством. Суспільна залежність людей в господарській сферу відображає сутність власності на засоби виробництва, а форми цієї залежності, що історично змінювались, зумовили існування різних форм власності на засобі виробництва. Разом з тим економічна залежність з боку суспільства проявляється в общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби виробництва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації суспільств, коли вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних держав і централізованих монархій-донаціональних держав. Держава встановлює умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, створює відповідне середовище господарської діяльності.

Власність виникла після розпаду кровноспоріднененої общини і появи відносно відокремлених індивідів та утвердження держави як нового способу організації суспільства. Перші уявлення про власність зявляються на завершальному етапі розвитку первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності. В сукупності функції влади важливу роль відігравали організація господарського життя общини- розподіл ресурсів і благ, координація спільних дій тощо. Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини призвело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу общинного типу. Вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини. Від влади. Що її організовувала та уособлювала. Виникнення раньофеодвльних держав спричинило суттєві змінм у власності на засоби виробництва. Нова форма особистої залежності- сеньйорально-васальна- відносини покровительства і служіння між представниками влади, рицарями, селянами. З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого здійснення владних функцій- через створення адміністративних органів управління. Після появи національних держав і демократичної революції права людей були рівними, зняття будь-яких форм особистої залежності, була утверджена приватна власність. Максимізація вигоди приватними власниками приводить не лише до максимізації багатства, а й до зміни прав приватної власності на об’єкт власності.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: