Відродження, Реформація та Просвітництво, їх сутність та роль у становленні суспільства з ринковою економікою в країнах Європейської цивілізації

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус­пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со­ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро­мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс­тинного" людського суспільства.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі.

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несу­чи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

 Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справед­ливості", рівності.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Визначальним моментом культурного життя епохи Про­світництва була безмежна віра в перетворювальні можли­вості освіти.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політ-му розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе по­кликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Зумовлене особливостями історично-національного розвитку Просвітництво в різних країнах мало й істотні відмінності:

1. Англійське Просвітництво відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. Це було зумовлено рядом факторів і насампе­ред тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею.

2. Французьке ж Просвітництво XVIII ст. було значно вищим етапом у розвитку ідейної боротьби буржуазії, де боротьба між феодалізмом і антифео­дальними силами набрала відносно безкомпро-місних, різких форм.

3. Особливість Просвітництва бездержавних, залежних народів полягає в тому, що воно тісно перепліталося з формуванням культурно-етнічної солідарності, з національ­ним відродженням, особливими стимулами для яких ста­ли протест проти деспотизму і романтизм. Історичним прикладом може слугувати період Гетьманщи­ни в Україні.

Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789- 1794рр.

Період Відродження почався в ХУ ст.. Саме тоді відбулися кардинальні зміни, які охопили всі сфери державного і громадського життя. Завдяки технічним нововведенням прискорилися темпи економічного розвитку. Великі географічні відкриття розсунули межі західного світу, прискорився процес формування національних ринків, загальноєвропейського і світового. З'явився новий соціальний тип - підприємець. У релігії, літературі і мистецтві відбувалися зміни, що руйнували систему середньовічних цінностей.

Протистояла новим ідеям і церква, використовуючи середньовічний засіб - інквізицію. Ідея свободи людської особистості продовжувала існувати в суспільстві, розділеному на класи. Не зникала до кінця феодальна форма залежності селян, а в деяких країнах (Німеччина, Центральна Європа) відбулося повернення до кріпосництва. Феодальна система виявляла достатньо велику життєстійкість.

Виникнення культури Відродження було підготовлено загальноєвропейськими і локальними історичними умовами.

У XIV - XV ст. зароджувались ранньокапіталістичні, товарно - грошові відносини. Однієї з перших вступила на цей шлях Італія, чому в чималому ступені сприяли: високий рівень урбанізації, підпорядкування села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, фінансової справи, орієнтованих не тільки на внутрішній, але і на зовнішній ринок.

Величезну роль у цьому прориві зіграли Великі географічні відкриття. Змінилося уявлення про форму землі: кругосвітня подорож португальця Ф. Магеллана (1519-1522) підтвердила догадку про те, що вона має форму кулі.

Торгові шляхи тепер пролягли через океани, связуючи між собою континенти. Так завдяки Великим географічним відкриттям почалася перша фаза створення глобальної цивілізації. Найважливішим наслідком відкриття і колонізації нових земель стала “революція цін”, їхнє різке підвищення на товари в зв'язку з ростом видобутку золота й інших благородних металів і зниження їхньої вартості. Вона понизила реальну заробітну плату робітників, прискорила первісне нагромадження капіталу в Європі, примушуючи багатьох, позбавлених засобів для існування, людей дешево продавати свою робочу силу. Ускладнилися фінансова система і банківська справа. Нові ринки збуту дали потужний імпульс розвитку промисловості і торгівлі. У руйнації середньовічного світу величезна роль належить розвитку наукової думки Європи, досягненням у техніці і природничих науках. 

Вступ у нову епоху супроводжувався свого роду революцією в духовному житті Західної Європи. Це два явища в культурі XIV-XVI ст. - Ренесанс і Реформація. Здавалося б, між ними мало спільного. Ренесанс - це відродження античної спадщини, мирського начала. Реформація являлась оновленням церкви і супроводжувалась сплеском глибоких релігійних почуттів. Проте об'єднує їх те, що вони зруйнували стару середньовічну систему цінностей і формували новий погляд на людську особистість.

Якщо Італія в XIII ст. стала батьківщиною Відродження, то пізніше, на початку XVI ст., в Німеччині складається інший тип світогляду і, відповідно, всієї культури, що увійшов в історію як епоха Реформації.

Ідеї Реформації швидко підхопили широкі верстви населення в різних країнах (гугеноти у Франції, пуритани в Англії). Стався новий великий розкол у християнстві - від католицької відділяються протестантські церкви. Протестантськими узагальнено називають церкви, генетично пов'язані з Реформацією, вони сповідують близькі погляди, але організаційно не об'єднані. Раніше за всіх виникли лютеранство і кальвінізм. В Англії королівська влада використала ідеї Реформації для звільнення з-під папського впливу, протестантська англіканська церква стала там державною. Пізніше виникнуть протестантські секти: баптисти, адвентисти, п'ятидесятники й інші.

42.Суть і значення демократичної, промислової та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.

На зміну періоду Відродження прийшов період Реформації, що приніс з собою вагомі зміни в житті Європейської цивілізації. Ці зміни полягають в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній революціях.

Зміни в духовно-культурній сфері, пов'язані із Ренесансом, Ре­формацією та формуванням протестантської етики, запровадили якісно норі явища в суспільному житті. У XIV—XVI ст. у країнах Західної Європи сформувався потужний культурний рух до ідей осьового часу, особливо античного. Людство переосмислило світо­гляд античності, в центрі якого були природа, людина та ідеї гума­нізму що проявилось у Ренесансі (Відродженні) античних тради­цій. Це сприяло становленню національної самоідентифікації держав Західної цивілізації. З появою носія національної свідомості — інте­лігенції— складається нація з притаманним їй світоглядом, вираже­ним у специфіці мистецтва, архітектури, літератури, філософії тощо.

У соціальному плані ці революції являли собою боротьбу за утвердження соціальної рівності всіх верств населення, проти привілеїв пануючої аристо­кратії. Класичним варіантом буржуазно-демократичної революції вважається Велика французька революція 1789 р., яка задеклару­вала свободу й рівність усіх громадян держави.

Демократичні революції стали також висхідною точкою у фор­муванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної належності людей, їх рівності. Основою взаємовідно­син у такій державі стала солідарність, що прийшла на зміну ста­новим відносинам. Відбувається поділ влади на законодавчу, су­дову і виконавчу, формування внутрішнього ринку та його інститутів. Створення національної держави забезпечило соціаль­но-політичні умови розвитку ринкової економічної системи.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької про­мисловості, застосування парової машини, впровадження виплав­ки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та ін­женерії з промисловим виробництвом тощо.

Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумо­вила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особи­стої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалеж­них власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну кон­куренцію. Саме тому цю епохе прийнято називати епохою вільної конкуренції.

Основними суб’єктами господарювання стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то вариства) капіталістичні утворення.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни в структурі народно­го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних з промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості. Усе це призвело до здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

В цих умовах меркантилізм втрачає актуальність, а на зміну йому приходить «Класична школа політекономії».

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: