Характерні ознаки життєдіяльності:

1. Це складне матеріальне середовище, в основу, якого входять: люди, засоби праці, результати праці і середовище буття. Взаємодія і взаємозв’язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної форми праці.

2. Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером вирішуваних задач. При цьому, мета — це максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу розвитку суспільства; місце — життя та діяльність людей, що пов’язана з визначеними населеними пунктами, містами, регіонами, країнами, континентами; регламентація за часом — тривалість робочого дня вдень або в нічні зміни, сезонні роботи; характер вирішуваних задач визначається потребою суспільства в тій чи іншій продукції.

3. Взаємопов’язана і взаємозалежна від навколишнього та штучного середовища буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє середовище, поступово погіршує його параметри і створює умови для виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру.

4. Система безперервного динамічного розвитку і удосконалення (наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і самоуправління, гнучкого пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (змінюються умови діяльності, види і форми праці, впроваджується НТП та ін.).

5. Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству країни, населенню Землі.

6. Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних, виробничих, соціально-побутових, військових та ін.). Катаклізми — постійні супутники життєдіяльності.

7. Може, здатна і повинна в необхідних ситуаціях захищати свої життєві інтереси.

8. Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого функціонування (система забруднення навколишнього середовища).

Вказані ознаки показують, що при визначених умовах (стихійні лиха, аварії, катастрофи та ін.) можуть виникнути не тільки порушення цілей, задач, функціональної структури життєдіяльності, а також і повне або часткове її руйнування чи обмеження по цілям і задачам, послаблення зв’язків з навколишнім середовищем та ряд інших негативних наслідків.

Забезпечення життєдіяльності при виникненні різноманітних катаклізмів відноситься до категорії вирішення специфічних задач, а умови називаються надзвичайними ситуаціями. Рішення різних специфічних задач потребує наявність спеціально підготовлених сил і засобів, розробки прийомів і способів їх застосування. В цих умовах суспільство повинно мати підготовлені системи захисту життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях.

Головною метою таких систем є захист населення в надзвичайних ситуаціях шляхом ліквідації впливу наслідків різних катаклізмів на процес життєдіяльності, організація і проведення попереджувальних заходів, що знижують величину можливих збитків.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (для цього потрібні повітря, питна вода, продукти харчування, світло, тепло, одяг, взуття тощо);

2) Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — навколишнє середовище забезпечує життєдіяльність параметрами спо-живання, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчуван-ня, елементами штучного середовища та іншими матеріальними благами. В свою чергу життєдіяльність впливає на середовище буття змінюючи пара-метри споживання (виснажує енергоресурси, корисні копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище);

Унаслідок того, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого розвитку, щоб усі технологічні процеси були безпечними, безвідходними і безаварійними, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

3) Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці;

Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4) Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктивністю праці, яка визначається: людським фактором (способом матеріального заохочення); працездатністю виробничого персоналу; ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним);

Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їхні фізіологічні і психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

Порушення уваги, послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог до технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

5) Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути — медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності можуть створюватись для захисту людей і народного господарства в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна віднести: цивільну оборону, міністерство з питань надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони;

6) Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.

 

Безпека.

 

Для більшості людей відчуття небезпеки пов’язане з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтується на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров’я, довкілля — основні проблеми безпечного самовідчуття людини. Звідси, власне, широкий діапазон потреби в безпеці: від усунення хуліганства і злочинності до захисту від непродуманих політичних дій та неефективних управлінських рішень. Ось чому відчуття безпеки має глибоко індивідуальний відтінок, який залежить, з одного боку, від рівня соціального і духовного розвитку особистості, з іншого — від культурної ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світовідчуття громадянина.

Концептуально безпека людини має двокомпонентну будову, що конкретно виявляється в свободі від загроз голоду, хвороб, репресій та захисті від травмуючого порушення життєвого процесу в побуті, на роботі чи в суспільстві загалом. Саме ці два складники визначають або підвищення, або зниження безпеки людства і окремої соціальної групи чи особи зокрема. Обидві тенденції можуть процесуально протікати як повільно, стало, так і дискретно, вибухово, приймаючи вигляд гучної тривоги. На їх вияв впливають політичні рішення, соціальні події, природні катаклізми. Водночас може мати місце складне сплетіння зазначених тенденцій у цивілізованому поступі людства, коли, скажімо, позитивні тенденції економічного розвитку утримують небажані наслідки екологічних змін, а негативні тенденції інформаційного вибуху також сприяють культурному розвитку людини і соціуму. Концепція освіти з напряму „Безпека життя і діяльності людини” покликана розширювати психологічне поле самозахисту особистості й, зокрема, розвивати у неї здатність піклуватися про себе, задовольняти свої потреби та одержувати задоволення від життя. Активна участь кожного громадянина в піклуванні про довкілля і про самого себе є гарантом безпеки особи і суспільства на шляху до сталого розвитку, так само як і критично важливим компонентом цієї безпеки через участь кожного у соціально-культурному житті. Важливий блок завдань Концепції безпеки полягає у плеканні свободи за трьома стрижневими напрямами: свободи від страху, свободи від злиднів і свободи творчості. Соціальна гарантія особистого свободовияву громадян дає змогу уникнути загрози безпеки у всіх основних сферах життєдіяльності людини — особистій, економічній, суспільній і політичній. Отже, свобода і захист є фундаментальними складовими безпеки життя і діяльності людини, поза якими не можливий сталий розвиток людини.

Універсальність безпеки. Визначення безпеки як збалансованої взаємодії людини і середовища її соціально-культурного життя підкреслює методологічну універсальність та світоглядний зміст проблеми безпеки, яка стосується не стільки політичної, економічної чи військової сфер суспільної діяльності, скільки особистого сприйняття і внутрішнього відчуття безпеки окремою людиною. Відтак, безпека, формуючи загальне культурне уявлення певної соціальної групи про буття, характеризує якість людського життя, його гідність і самоефективність. Природно, що більшість людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання хворобам, і порушення усталеного способу життя у сім’ї, трудовому колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності, так само як і захист держави. Тому простіше визначити відсутність безпеки, ніж її наявність. Якщо ж звернутись до явища безпеки, яке визначається відповідною категорією, то слід окреслити принаймні чотири його суттєві ознаки:

1) універсальність феномену — безпека турбує всіх людей на землі, оскільки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркотики, злочинність, тероризм, забруднення довкілля, порушення прав і свобод людини тощо);

2) взаємозалежність складників — безпека нині більше не стосується окремої людини, соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання, забруднення навколишнього середовища, глобалізація расизму, торгівля наркотиками, тероризм, етнічні конфлікти і соціальна дезінтеграція не є ізольованими подіями, які обмежені житлом людини чи національними кордонами);

3) підконтрольність розвитку подій — про безпеку можна говорити тільки тоді, коли та чи інша небезпеки виявляється шляхом застосування сучасних методів ризик орієнтованого підходу на ранніх стадіях виникнення, коли реалізується діяльність за найкращим сценарієм розвитку подій і коли застосовуються бар’єри загрозам, ліквідуються глибинні причини утворення дисбалансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки. Значно дешевше та гуманніше діяти на ранніх етапах відповідно до розвитку подій, ніж пускати події на самоплив;

4) проблемність людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати проблему безпеки особи, домагатися абсолютної ліквідації небезпеки. Тому поле людський проблем може бути мінімізоване, але не ліквідоване повністю, оскільки має значення все: як живеться особистості в суспільстві, який її соціальний і духовний потенціал, на скільки вона вільна у виборі, і на які вчинки спонукає її оточення.

Нажаль практика показує, що будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною, оскільки завжди несе деякий ризик. Потенційна небезпека життєдіяльності людини полягає як у видимому та і прихованому прояві її результатів, які занадто важко передбачити і які можуть призвести до травм, захворювання, погіршення працездатності, загибелі.

Безпека людини — поняття, що за обсягом і змістом виходить за межі військової сфери, екстремальних ситуацій і впливу владних структур; воно відображає саму суть людського життя, його ментальні, соціальні і духовні надбання. За стандартизованим визначенням безпека — це стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Оскільки ризик — категорія зі значним елементом індивідуальних ознак і характеристик, то у визначенні ступеню безпеки провідну роль часто відіграє експертна оцінка. За експертною оцінкою безпека — це збалансований стан, збалансованість чинників ризику життю і діяльності населення і територій, функціонування і розвитку людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем з можливостями запобігати дії цих чинників. При цьому експертиза може проводитися як окремою особою щодо стану власної безпеки (відчуття збалансованого стану на підсвідомому рівні відчуття.), так і експертами-фахівцями стосовно безпеки соціально-екологічних систем різного рівня складності та індивідуума. Безпека життя особи — це відчуття збалансованого стану на підсвідомому рівні відчуття. Збалансований стан досягається діяльністю. Вимірювання ступеню безпеки може здійснюватись параметричними або непараметричними методами, суб’єктивними або об’єктивними системами оцінювання. Експертні методи оцінки навіть за участю фахівців високого рівня кваліфікації мають певні недоліки. В останній час отримали поширення статистичні методи аналізу.

Отже, можна виділити такі основні визначення поняття „безпека”:

1) це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних і антропогенний систем тощо;

2) стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди;

3) прийнятний рівень ризику;

4) такий стан будь-якого об’єкту, за якого йому не загрожує небезпека.

Останнє визначення не може нас задовольнити повністю, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характеризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета. Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. Та це визначення, як і попереднє, містить термін „небезпека”, який сам потребує визначення.

Можна також сказати, що б езпека діяльності людини — це сукупність властивостей навколишнього середовища, які не завдають шкоди людині в процесі її діяльності; сукупність якостей людини та заходів і засобів, які запобігають можливій шкоді її здоров’ю.

Визначення безпеки життєдіяльності як збалансованої взаємодії людини і середовища її соціально-культурного життя підкреслює методологічну універсальність та світоглядний зміст цієї категорії, яка стосується не стільки політичної, економічної чи військової сфер суспільної діяльності, скільки особистого сприймання і внутрішнього відчуття безпеки окремої людини. Відтак вона, формуючи загальне культурне уявлення певної соціальної групи про безпеку, характеризує якість людського життя, його гідність і самоефективність.

Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як „сталий людський розвиток” (Sustainable Human Development) — такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому сталий розвиток — це розвиток для людей і природи, для збільшення робочих місць і досягання нових рубежів безпеки у побуті, виробництві і наодинці самого індивіда з собою.

Парадигма людського розвитку — це не підхід до людини тільки як до людського капіталу. Хоч парадигма й визнає стрижневу роль цього капіталу щодо зростання продуктивності праці, все ж за мету визначає створення такого економічного і соціального середовища, яке б забезпечувало примноження можливостей кожного громадянина. Концепція людського розвитку передбачає розкриття духовних потенцій особи, які виходять за межі економічного добробуту чи матеріального достатку. Тоді метою буде високий життєвий тонус культурної особистості. Сталий розвиток — це також моральне зобов’язання одного покоління перед прийдешніми. Звідси неприпустиме зростання економічних боргів, зменшення дотацій на освіту та охорону здоров’я, виснаження природних ресурсів. Загалом борги (економічні, соціальні, екологічні) — це кредит під заставу сталості, порушення її законів. Тому стратегія сталого гуманітарного розвитку зорієнтована на збільшення різноманітного капіталу — фізичного, людського, природного, а не накопичення боргів чи кредитів.

 

Небезпека.

 

Невід’ємним чинником життєвого середовища людини також є небезпека:

1) це сукупність факторів, що діють постійно або виникають внаслідок певної ініціюючої події чи певного збігу обставин, які створюють загрозу для життя або благополуччя людей, об’єктів господарства чи навколишнього природного середовища;

2) це негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії (людям, природному середовищу, матеріальним цінностям);

3) це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, речовини або інформації, що може спричинити шкоду;

4) це потенційне джерело шкоди;

5) це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому;

6) фактор ризику для людини.

7) це така ситуація, при якій основні норми і параметри життєдіяльності будуть нижче визначеного рівня безпеки. В цій ситуації можуть бути порушені основні принципи та засоби забезпечення життєдіяльності і виникає надзвичайна ситуація.

Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов’язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров’я, довкілля — основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від: а) рівня соціального і духовного розвитку особистості; б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.

Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек — це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків (створення моделей безпеки). При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу „все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

Номенклатура небезпек — перелік назв небезпек або термінів, систематизованих за відповідними ознаками (наприклад, за алфавітом). В окремих випадках складаються номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше). Номенклатура небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизування явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоди людині. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації небезпек:

1) за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

2) за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

3) за наслідками (захворювання травми, загибель тощо);

4) за шкодою (соціальна, технічна, екологічна та інші);

5) за сферою прояву (побутова, виробнича, дорожньо-транспортна,);

6) за структурою (прості, складні, похідні);

7) за характером дії на людину (активні та пасивні);

8) за джерелом походження:

а) природні небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, комахи, грибки, бактерії, віруси);

б) техногенні небезпеки — пов’язані з використанням транспортних засо-бів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використан-ням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температу-рах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують як наведені вище небезпеки, так і багато інших, які, мож-ливо, інколи не зовсім правильно було б називати техногенними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов’язані з впливом на людину об’єктів матеріально-культурного середовища. Такою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — піт бультер’єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпек слід також віднести виведені у військових лабора-торіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії;

в) до соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким культурним та духовним рівнем (бродяжництво, проституція, алкоголізм, злочинність тощо). Першоджерелом цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті;

г) джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни;

д) комбіновані джерела небезпек:

— природно-техногенні небезпеки (смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості земель, виникнення пустель);

— природно-соціальні небезпеки (химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань);

— соціально-техногенні небезпеки (професійна захворюваність і травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія).

Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, професійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї осо би, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруженості, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже в своєю чергою є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.

З метою уніфікації будь-які наслідки реалізації небезпеки визначають як шкоду — якісну або кількісну оцінку збитків, заподіяних небезпекою. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки не означає того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор.

Під вражаючими факторами розуміють таки чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, а їх дія призводить до матеріальних або моральних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути:

1) фізичні, які поділяються на механічні, термічні, електричні, електромагнітні і ядерні (ударна повітряна чи водна хвилі, електромагнітне, акустичне або іонізуюче випромінювання, об’єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу чи низьку температуру, конструкції, що руйнуються, недостатня освітленість, підвищена або понижена вологість, підвищений або понижений атмосферний тиск, електричний струм, підвищений рівень статичної електрики, природні або штучні радіонукліди та ін.);

2) хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людини, флору та фауну, викликають корозію, призводять до руйнації об’єктів життєвого середовища);

3) біологічні (небезпечні тварини, рослини, бактерії, віруси, грибки, спірохети, рикетсії, найпростіші та шкідливі продукти їх життєдіяльності);

4) соціальні (збуджений натовп людей);

5) психофізіологічні (фізичні та нервово-психічні (розумові і емоційні) перевантаження — монотонність праці, перевантаження аналізаторів).

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті, як наслідку захворювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень та інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті, як наслідку цих пошкоджень.

Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюваності на виробництві. Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.

Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих організмів на Землі, в тому числі людини, може бути причиною захворювань шкіри. Приваблива дитяча іграшка може виділяти шкідливі речовини, а паса жир, який мирно куняє в кріслі салону літака, може виявитися терористом.

Будь-яка небезпека може бути як реальною, так і потенційною (прихованою). Для того, щоб потенційна, невизначена в часі та просторі небезпека стала реальною — реалізувалась у небезпечну ситуацію, необхідна сукупність певних обставин — причин або умов. Одна і таж небезпека може реалізовуватись в небажану подію через різноманітні причини і мати різноманітні наслідки (руйнування, забруднення тощо). Можна виділити наступну послідовність реалізації небезпеки: джерело небезпеки (повінь) → причина (злива) → небезпечна ситуація (затоплення населеного пункту) → вражаючий фактор (високий рівень води, низька температура води) → наслідки (загибель людей, руйнування споруд, транспорту).

Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпечну ситуацію та вражаючий фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи „людина — життєве середовище”, яка розглядається.

Якщо для однієї конкретної особи або групи людей вража ючим фактором є осколки від вибуху бомби; бомбування є небез печною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбування, — джерелом небез пеки, то для рівня країни чи регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків, що несуть бомби, — це небезпечна ситуація; а джерелом небезпеки є війна.

Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори. Своєю чергою, вражаючі фактори можуть спричиняти утворення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.

Газова плита на кухні становить загрозу отруєння, пожежі та вибуху. Отже, вона може розглядатися як джерело небезпеки. Коли ж через якісь обставини будуть залишені відкритими конфорки, і газ, що заповнив приміщення, вибухне, з’являються інші джерела небезпеки та інші небезпечні фактори, а саме: елементи будівлі, що руйнується, полум’я, чад ний газ.

Визначена в часі та просторі область, в якій проявляється небезпека та діють її конкретні вражаючі фактори, називається небезпечною зоною. За часом діївражаючих факторів небезпечні зони поділяються на постійні та тимчасові, а за геометричними розмірами — на локальні та розгорнуті. Небезпечна зона є локальною, якщо її розміри домірні з розмірами людини, і розгорнутою, якщо вони значно перевищують розміри людини.

Найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов: а) небезпека реально існує; б) людина знаходиться в зоні дії небезпеки; в) людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх, або ці засоби не ефективні.

Ступінь несприятливого впливу небезпеки на людину залежить від об’єктивних та суб’єктивних причин. До об’єктивних чинників належать: регіонально-геологічні, природнокліматичні, рівень техногенного навантаження, агресивність зовнішнього середовища та ін.

Суб’єктивні чинники включають: своєчасність отримання інформації про небезпеку, наявність засобів захисту, прогноз розвитку небезпечної ситуації та прийняття необхідних заходів захисту, створення рятувальних служб тощо.

Однією з найважливіших характеристик небезпеки є серйозність її дії, тобто шкода, яку вона за звичай спричиняє після своєї реалізації.

Категорії серйозності дії небезпек:

1) катастрофічна небезпека — смерть, руйнування системи (існування не можливе);

2) критична небезпека — серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі (повне відновлення функцій не можливе);

3) гранична небезпека — травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі (можливе повне відновлення функцій);

4) незначна небезпека — поодинокі незначні захворювання, легкі травми, несуттєві перебої у роботі системи (рівень пошкоджень не впливає на нормальну життєдіяльність).

Категорії серйозності дії небезпеки встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до першої категорії (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до четвертої категорії (незначні небезпеки).

Таким чином, можна сказати, що безпека життєдіяльності — це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

 

Надзвичайні ситуації.

 

Надзвичайною ситуацією називається порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті, території або акваторії, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, що призвела або може призвести до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Потенційно небезпечний об’єкт (ПНО) — це такий об’єкт, на якому виготовляються, використовуються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні, пожежовибухові речовини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

На даний момент Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів України містить відомості про 9000 об’єктів, до числа яких входять промислові підприємства, шахти, кар’єри, магістралі, газо-, нафто- і продуктопроводи. Гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, накопичувачі та полігони промислових відходів, місця збереження небезпечних речовин тощо. База даних реєстру постійно поповнюється та оновлюється. Основна частина ПНО становить пожежну (6460) або вибухопожежну (5771) небезпеку. Серед інших: радіаційно небезпечні — 355; хімічно небезпечні — 1177; біологічно небезпечні — 291.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Це — вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій внаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації, правил безпеки, помилок, які допущені при проектуванні, будівництві, а також внаслідок стихійних лих.

Катастрофа — це великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Небезпечне природне явище — це подія природного походження або результат дії природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.

Природні стихійні лиха — це небезпечні природні явища, процеси ат-мосферного, гідрологічного, геологічного, біосферного або іншого походження таких масштабів, які призводять до катастрофічних ситуацій з раптовим порушенням систем життєдіяльності населення, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, об’єктів народного господарства, що у свою чергу може спричинити аварії й катастрофи.

Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни. До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодержавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено „Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”, згідно якого за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, виділяють чотири класи надзвичайних ситуацій.

Класи надзвичайних ситуацій:

1. надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

2. надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метрологічні, гідродинамічні, морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів, біосфери тощо;

3. надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання заручників, важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї; виявлення застарілих боєприпасів тощо;

4. надзвичайні ситуації воєнного характеру пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних та гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, виділяють чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня:

а) яка розвивається на території двох або більше областей (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюд-жету;

б) внаслідок якої постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) понад 300 осіб, загинуло понад 5 осіб, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час для понад 3000 осіб;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня:

а) яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

б) внаслідок якої постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) від 50 до 300 осіб, загинуло від 3 до 5 осіб, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час для 300¸3000 осіб;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня:

а) яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта або загрожує поширенням самої ситуації чи її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;

б) внаслідок якої постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) від 20 до 50 осіб, загинуло від 2 до 3 осіб, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час для 100¸300 осіб;

4) надзвичайна ситуація об’єктового рівня:

а) яка розвивається на території об’єкта господарювання або на самому об’єкті й наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони;

б) внаслідок якої постраждало (тимчасово або постійно непрацездатних) до 20 осіб, загинуло до 1 особи, сталось істотне погіршення умов проживання на тривалий час для 100 осіб і менше.

Можна також виділити континентальні та глобальні (загальнопланетарні) надзвичайні ситуації.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Охарактеризуйте об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності.

2. Проаналізуйте наукові засади безпеки життєдіяльності.

3. Дайте визначення понять „життя” і „діяльність”.

4. Проаналізуйте основні потреби людини та працю.

5. Дайте визначення поняття „життєдіяльність” і перелічіть її характерні ознаки.

6. Поясніть основні принципи забезпечення життєдіяльності.

7. Визначте сутність поняття „безпеки”.

8. Дайте визначення поняття „небезпека”, назвіть основні джерела небезпек.

9. Охарактеризуйте квантифікацію, ідентифікацію та номенклатура небезпек.

10. Проаналізуйте класифікації небезпек.

11. Визначте сутність поняття „вражаючого фактору”.

12. Назвіть класифікацію вражаючих факторів за їх походженням і дайте характеристику шкідливим і небезпечним факторам.

13. Проаналізуйте умови перетворення потенційної небезпеки в реальну.

14. Визначте сутність поняття „небезпечної зони” та поясніть умови реалізації найбільш небезпечної ситуації для людини.

15. З’ясуйте об’єктивні та суб’єктивні чинники, що визначають ступінь несприятливого впливу небезпеки на людину.

16. Дайте характеристику категоріям серйозності дії небезпек.

17. Дайте визначення поняття „надзвичайної ситуації”, „потенційно небезпечного об’єкта”, „аварії”, „катастрофи”, „небезпечного природного явища”, „природного стихійного лиха”.

18. Дайте характеристику основним класам надзвичайних ситуацій.

19. Назвіть основні рівні надзвичайних ситуацій.

 

 

Лекція № 2

 

Тема: „Концепція допустимого ризику”

 

ПЛАН

2.1. Поняття ризику.

2.2. Методи визначення ризику.

2.3. Види ризиків.

2.4. Сутність концепції прийнятного ризику.

2.5. Управління ризиком.

2.6. Теорія катастроф.

 

Поняття ризику.

 

У вересні 1990 року у місті Кельні відбувся Перший Всесвітній конгрес з питань безпеки життєдіяльності. Він проходив під гаслом „Життя у безпеці”. Спеціалісти з різних країн світу в своїх повідомленнях та доповідях частіше всього оперували таким поняттям як „ризик”. Що ж таке „ризик”? Ми вже з вами знаємо, що небезпека — це поняття випадкове, яке залежить від багатьох чинників. Кожна небезпека має певну ймовірність своєї реалізації.

Якісною характеристикою прояву можливої небажаної події є рівень імовірності небезпеки.

Рівні ймовірності прояву небезпеки:

1) часта небезпека (Рівень А) — якщо подія не відбувається, то це вважається винятком (нежить);

2) можлива небезпека (Рівень В) — подія може трапитись декілька разів за життя людини (захворювання людини на бронхіт, запалення легенів);

3) випадкова небезпека (Рівень С) — реально, що подія може відбутись за життя людини (серйозна травма у людини — перелом кінцівки, вивих суглобу, розтяг м’язів, пошкодження тканин організму);

4) віддалена небезпека (Рівень D) — дуже мало ймовірна подія, але можлива протягом циклу існування (захворювання людини на туберкульоз, цукровий діабет, сифіліс, СНІД);

5) неймовірна небезпека (Рівень Е) — якщо подія відбувається, то це вважається винятком (ураження космічним об’єктом).

Для кількісної оцінки ймовірності виникнення небезпеки вводять поняття ризику, як частоти прояву небезпек. В спеціальній літературі наводяться такі основні визначення поняття „ризик”:

1. це міра очікуваної невдачі або неблагополуччя в діяльності та існуванні;

2. це імовірність людських і матеріальних втрат або пошкоджень;

3. це діяльність на досягнення успіху при низькій його ймовірності;

4. це усвідомлення небезпеки виникнення в будь-якій системі небажаної події з визначеними в часі та просторі наслідками;

5. це ступінь ймовірності визначеної негативної події, що може відбутися у визначений час при визначених обставинах на території об’єкта підвищеної небезпеки та/чи за його межами;

6. це схильність впливу ймовірності економічного чи фінансового програшу, фізичного ушкодження чи заподіяння шкоди в певній формі через наявність невизначеності, пов’язаної з бажанням здійснити визначений вид дій.

Ризик може розцінюватись або як небезпечна умова, при якій виконується діяльність, або як дія, виконана в умовах невизначеності. Ризик може бути метою діяльності, засобом самоствердження і створення про себе бажаної думки. Ризик у ролі мотиву виступає у прагненні особистості до гострих відчуттів. Ризик у трудовій діяльності може виконувати різні психологічні функції, по різному відображатись на її результатах.

Існують різні прояви ризикових дій: навмисні, мотивовані і немотивовані, реальні та уявні. Психологи вважають, що в тій чи іншій мірі потреба до ризику є у кожної людини. Навіть робиться спроба пояснити це з фізіологічної точки зору. Є думка про те, що в організмі людини є особливий фізіологічний апарат, який формує емоції задоволення і страждання. Цей апарат має систему підвищення задоволення та систему мінімізації страждання. Коли виникає небезпечна ситуація вважається, що власне друга система є джерелом отримання позитивних емоцій (покалічили трохи, могло бути і гірше). Психологи вважають, що коли система тривалий час була бездіяльною, тоді у людини виникає потреба до небезпеки, щоб дати вихід енергії, яка накопичилась в другій системі, що призведе до позитивних емоцій, насолоди за рахунок „лоскотання нервів”.

У трактовці поняття про ризик існує два принципово різних підходи: європейський та американський. Європейський підхід трактує ризик як чинник фізичної небезпеки — як приваблюючий спосіб виконання праці з наявністю фізичної небезпеки. Цей підхід використовується при вивченні питань безпеки праці. Американський підхід трактує ризик як азартний процес, коли людина вибирає більш складний шлях для досягнення мети, замість більш гарантованого та безпечного. Цей підхід використовується для оцінки поведінки людини в умовах невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу які залежать від випадкового чи альтернативного вибору. Обидва підходи в трактовці ризику страждають односторонністю: перший не враховує момент досягнення мети, другий — момент небезпеки. Тільки єдність цих підходів може зробити ризик особливим видом поведінки.

 

2.2. Методи визначення ризику:

 

1) Інженерний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові „дерев подій” або „дерев відмов”;

2) Модельний, що оснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні або професійні групи;

3) Експертний, за яким ймовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів — експертів;

4) Соціологічний (соціальна оцінка ), що базується на опитуванні населення або працівників.

Ризик можна визначати ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки, чи перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктивних передумов виникнення його до того, як сталася подія. Перспективне визначення ризику має особливе значення у зв’язку з модернізацією або перебудовою технічних систем.

Для кількісного розрахунку числових значень ризику використовують наступні способи:

1) Ризик (R) визначається як добуток ймовірності виникнення небажаної події (P) на очікуваний розмір збитку (S), що вона може завдати:

                                              .                                            (2.1)

Виходячи з того, що ймовірність величина безрозмірна, одиниці виміру ризику і потенційного збитку повинні бути однаковими;

У загальному розумінні імовірність є кількісна характеристи ка випадкових подій. Вона характеризує ступінь можливості, зна чення якої розташовані в інтервалі від 0 до 1. Якщо ступінь мож ливості дорівнює нулю, то це означає, що можливості як такої не має. Якщо ступінь можливості дорівнює одиниці, то це означає відсутність інших можливостей, крім даної. В наявності не обхідність, чи що точніше безальтернативний результат. Якщо ступінь можливості більше нуля, але менше одиниці, то ми маємо справу з випадковістю, коли реалізуються багато можливостей, але частіше ті, ступінь можливості яких більше по величині .

Існують дві загальні інтерпретації імовірності. Частотна імовірність (відносна частота чи емпіричний підхід) коли імовірність випадку (події А) визначена формулою: ,                     (2.2)

де X — число випадків (подій „А”), що відбулися з числа „п” повторених іспитів. Для фіксованого „п”, величина Р(А) — відносна частотна поява випадку (події) „А”. Отже, збільшення числа іспитів „п” поліпшує оцінку імовірності Р(А).

Суб’єктивний підхід (підхід „ступеню переконання”) визначає імовірність Р(А) як величину невизначеності ступеню переконання, що кожен „Суб’єкт” має відносно випадку (події) „А”. Наприклад, на підставі знання симетрії для монети, що підкидається, можна припустити що, імовірність випадання решки (верхньої частини) при підкиданні — 0,5. Суб’єктивний метод вимагає, щоб імовірність була призначена способом, що погодиться з переконанням (рос. согласующимся способом).

Залежність імовірності реалізації небезпек від збитків, що ними завдаються, має експоненціальний характер: ,                 (2.3)

де m — параметр, який показує збитки від небезпек, що реалізуються з ймовірністю 0,368. З урахуванням залежності (2.3) величина ризику від величини збитків визначається рівнянням: .         (2.4)

2) Ризик (R) визначається як добуток величини наслідків небажаної події (А) на міру можливого її початку (q):     ;                      (2.5)

3) Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої кількості усіх подій (N) за певний проміжок часу:                    .                                    (2.6)

Формула (2.6) дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може слугувати розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2002 рік в Україні у побутовій сфері загинуло n=75270 осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті міг практично кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N=48,2 млн. осіб. Відтак, числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 2002 року становило: .

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні в 2002 році, в побутовій сфері загинуло 1562 особи.

 

Види ризиків.

 

В спеціальній літературі приведені класифікації ризиків за такими основними ознаками:

1) За джерелами ризику:

а) природний; б) техногенний; в) соціальний;

2) За видами джерел ризику:

    а) внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

б) зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);

    в) людський чинник (ризик, пов’язаний з помилками людини);

3) За характером небажаного збитку:

    а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;

4) За розміром збитку:

    а) припустимий; б) граничний (критичний); в) катастрофічний;

5) За рівнем небезпеки:

    а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;

6) За часом впливу:

    а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;

7) За частотою впливу:

    а) разовий; б) періодичний; в) постійний;

8) За рівнем впливу:

    а) локальний; б) глобальний;

9) За сприйняттям людьми:

    а) добровільний; б) примусовий;

10) З позицій доцільності ризик буває:

    а) обґрунтований; б) необґрунтований;

11) За масштабами поширення ризик буває:

а) стосовно окремої людини; б) груповий; в) загальний.

Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.

Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпеки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.

Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небезпечних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом уражених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.

Системний ризик — це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: