Творчість Кальдерона (1600-1681рр)

У Іспанії на зміну життєстверджуючому таланту Лопе де Вега приходить песимістичний, сумний геній Кальдерона. Красуні, - пише К., - «навік заснуть під покривалом пилу», троянда «розцвітає, щоб зав’янути», «сама людина, ледь відкривши, навік закриває повіки», «миттєве життя на світі» тощо. Що залишається людині? Страждати й коритися. У цьому весь Кальдерон.

За походженням аристократ. Дон Педро Кальдерон де ля Барка Енао де ля Барреда і Ріанья. Освіта: ієзуїтська школа, університет у Саламанці (курс богослів’я). Бере участь у військових походах як лицар ордена Сант-Яго. За спогадами сучасників: запальний, вразливий, гострий на язик і часто зі шпагою в руках відстоював родову честь. Другу половину життя присвятив церкві. У 1651 році Кальдерон прийняв духовний сан.

Існує легенда, згідно якій Кальдерон, перебуваючи в животі своєї матері, тричі подавав голос, що на думку усіх родичів передрікало велику славу й визнання в майбутньому.

 

Східна література XVII ст. М. Басьо.

Японська поезія XVII сторіччя, як це було й раніше у перелом­ні епохи, відігравала провідну роль у формуванні нового мистецтва. Головне, що поезія в цю епоху була масовим видом мистецтва; ві­рші читали, вчили напам'ять. На перший план вийшли комічні жанри поезії, величезним успіхом користувався жанр хокку (до­тепність, жарт). У кінці хайянської епохи строфи танка почали об'єднувати у довгі ланцюги. Поступово виникли складні правила, народилась нова літературна форма — ренга (нанизування стро­фи). Для складання ренги збирались поетичні гуртки, строфи скла­дались почергово. Першу строфу (хокку) доручали кращому поету, а всього строф могло бути 36 (касен) або сто (хякуін). Ренга — це сюїта з несподіваним поворотом сюжету, котрий немов викрес­лює зиґзаґи. Жорсткі правила обмежували поета, прописуючи йому, у котрій за порядком строф має виникнути образ місяця, а в котрій не можна згадувати богів і будд. Одна тема розвивалась зазвичай упродовж трьох строф. Хокку мало бути перейняте на­строями, навіяними певними порами року, в ньому була забороне­на тема кохання й панував пейзаж. З'явилися збірки хокку. Воно поступово відділялось від ренги і виокремилося в самостійний жанр — значна подія в японській літературі. Саме хокку стало Удачливим суперником танки. Городянам нелегко було засвоювати правила ренги. З'явились свого роду літературні цехи. Професійний майстер на чолі групи учнів створював свою школу з особли-

вими прийомами і технічними засобами. Ці уроки давали йому ко­шти на прожиток. Найбільш відомими в XVII сторіччі були поетичні школи Теймон і Данрін. Школа Теймон відрізнялась су-хим академізмом, а школа Данрін цінувала свіжість, експромт, швидкість; за один день деякі поети могли створити тисячі строф, вірші набували легкості, але не глибини, хоча з-поміж них зустрі­чались справжні поетичні знахідки. Однак Басьо засуджував надто велику поспішність і недбалість подібних творів.

В епоху Генроку мистецтво хокку досягло повної зрілості й ви-сокої досконалості. Видатний національний поет Басьо посів в іс-торії Японської літератури таке ж почесне місце, як Петрарка в Італії. Він створив по-справжньому нову поезію, дзеркало сво­го часу, наділивши її немеркнучою красою, глибиною думки і по­чуттів. Басьо заснував школу талановитих і відданих йому послі­довників. За свідченням сучасників, він був людиною неабиякої чарівності й моральних чеснот, справжнім подвижником мисте­цтва. У наш час вірші Басьо перекладені багатьма мовами. До­слідники скрупульозно простежили весь його нелегкий і довгий творчий шлях.

Басьо народився в 1644 р. у містечку старовинної провінції Іга, що знана своєю мальовничістю. Батько його, із самурайсько­го роду був учителем каліграфії — мистецтва, яке в Японії дуже цінували. Справжнє ім'я поета — Мацуо Мунефуса. Басьо — лі­тературний псевдонім. З юних років він полюбив поезію. Тодо Йоситада, майже його ровесник, син власника замку Уено, теж захоплювався поезією хокку. Він опікувався Басьо й нерідко по­силав його до Кіото, де Басьо вивчав мистецтво хайкай під керів­ництвом Ютамура Кігіна.

У 1664 р. відбувся поетичний дебют Басьо: в одній з антологій були опубліковані два його вірші. Вони на той час ще не відзна­чились оригінальністю. Старанний учень школи Теймон пише з цитатами зі стародавніх віршів, знижених до пародії. Однак ро­зуміння основ віршування хокку було першою і необхідною схо­динкою до майбутньої майстерності. У 1666 р. Йоситада раптово помер. Басьо втратив друга й захисника. У князівському замку він був більше непотрібний.

Басьо видрукував збірку віршів «Каїої» («Покриття з черепа­шок») і з цим маленьким томиком, сповнений честолюбних спо­дівань, подався туди, де кипіло літературне життя. Залишивши рідний дім, він став бідним городянином. Але в Едо невідомому поету важко було домогтися успіху. Він улаштувався на службу у відомство водопостачання, але незабаром залишив цю посаду. Якийсь час він мав намір піти в монастир. У 1677 р. Басьо став професійним учителем поезії, але його учні були небагаті. Лише один з них, Сампу, син багатого купця, зміг по-справжньому до­помогти своєму наставнику. Він подарував Басьо маленький бу­диночок біля невеликого ставка, на березі його були висаджені бананові пальми (басьо). Будиночок став називатися «Банановою обителлю» (Басьоан). Ось тоді поет і взяв псевдонім Басьо.

У віршах, створених на початку 80-х років, Басьо любив від­творювати улюблену картину: свою хатину й навколишній пей­заж: маленький ставок, берег ріки Суміда, що поріс очеретом

Басьо відчував себе міським бідняком. Коштами на життя були скромні приношення учнів, часом удавалося продати каліграфічні написи. Далеко не відразу дійшов Басьо висновку, що саме так має жити справжній поет. Убогість стала символом духовної незалежності. Басьо малює у своїх віршах ідеальний образ поета-філософа, байдужого до життєвих благ. Найважче було знайти свій шлях у мистецтві, створити нове, неповторне. Спливло двад­цять років невпинних пошуків і спроб з часу першої публікації юнацьких віршів. Тільки у сорок років Басьо створив свій зна­менитий стиль сьофу (стиль Басьо). В юнацькі роки, відвідуючи Кіото, Басьо писав вірші під впливом школи Теймон, а після пе­реїзду в Едо він зблизився з поетами школи Данрін. Але відчувши ідейну й тематичну обмеженість обох шкіл хокку, що часто пере­творювали поезію на словесну гру, він на початку 80-х років звернувся до китайської поезії танської епохи. У ній знайшов він глибоку концепцію світобудови й того місця, що посідає людина як поет і мислитель, у розумінні високої місії поета. Особливо цінував Басьо великих поетів Лі Бо і Ду Фу. Глибоко вивчав Ба­сьо і лаоських філософів Лао-цзи і Чжуан-цзи. Даосизм за своїм духом близький до дзен-буддизму, котрий чимало запозичив з ньо­го. Басьо став вивчати дзен-буддизм під керівництвом вмілих на­ставників. Навчання дзен сильно вплинуло на японське мисте­цтво, зокрема й на творчість Басьо. Для цього в японській національній поезії здавна склалися передумови: любов до майже аскетичної стислості, коли слова замовкають, а почуття ще гово­рять (йодзьо); усвідомлення злиття людини з природою в круго­верті різних пір року; сум (у багатому спектрі відтінків) від того, що краса (вишневих квітів, кленового листя, любові і юності) така недовговічна.

У 1680 р. Басьо створив перший варіант знаменитого в історії японської поезії вірша:

На голій гілці

Ворон сидить самотньо.

Осінній вечір.

До роботи над цим віршем поет повертався упродовж кількох років, поки не створив остаточний варіант. Лише це одне свідчить про те, як завзято Басьо працював над кожним словом.Тривалі роки пошуків скінчилися. Басьо знайшов свій шлях у мистецтві.

Вірш схожий на монохромний малюнок тушшю (сумі-е). Ні­чого зайвого, усе просто, але за допомогою кількох деталей ство­рена картина осені. Відчувається відсутність вітру, природа немов завмерла в смутній застиглості. Поетичний образ, здавалося б,

ледве накреслений, але має велику глибину, і водночас гранично конкретний: поет зобразив реальний пейзаж і через нього — свій щиросердий стан. Не тільки про самотність ворона говорить він, але й про своє власне.

У хокку уяві читача полишено великий простір. Читач покли­каний до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом він може відчувати сум, навіяний осінньою природою, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може проникнутись споглядальним настроєм і відчути себе злитим з таємницями при­роди. Хокку мов би відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике. Хокку прийнято було читати декілька разів підряд, щоб глибоко замислитись.

Поетичний образ Басьо не можна звести лише до метафізич­ного тлумачення. Хокку Басьо — зупинив і закріпив у поезії вічно живий момент буття. Для любителя поезії не обов'язково шукати в кожнім хокку Басьо прихований символічний зміст. Басьо не створив трактатів про поезію. Його поетика виражена у твор­чості. Світогляд і поетика Басьо розвивалися в протиріччях, мі­няючись у міру духовного зростання поета. Це був динамічний процес. Басьо любив по'єднувати високе з простим.

В останні роки життя Басьо виголосив новий провідний прин­цип поетики — карумі (легкість). Пізні вірші Басьо аж ніяк не дрібні, вони говорять про прості людські справи й почуття. У побутових картинках є добрий гумор, а не глузування, тепле співчуття до людей. Поезія Басьо — не лише лірика природи, межі її рухливі, вона вміщає в себе світ людей того часу. Головні герої його віршів — поети, селяни, рибалки, мандрівники на дорогах.

Учні Басьо склали сім збірників віршів свого вчителя і власних: «Зимові дні» («Фую-но хі», 1684); «Весняні дні» («Хару-но хі», 1686); «Затихле поле» («Но-дзарасі», 1689) з передмовою Басьо, де він указав, що саме в цій збірці з найбільшою силою виражене почуття сабі; «Гарбуз-горлянка» («Хісаго», 1690); «Солом'яний плащ мавпи» («Саруміно», 1691). Пам'яткою нового стилю (кару­мі) є дві останніх збірки Басьо: «Мішок вугілля» («Сумідавара», 1694) і «Солом'яний плащ мавпи, книга друга» («Дзоку Сарумі­но», книга вийшла вже після смерті Басьо, у 1698р.).

Поезія Басьо — літопис його життя. Значна частина віршів Басьо — плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям. Є вірші на випадок: у похвалу гостинному ха­зяїну, на подяку за присланий подарунок, підписи до картин.

Узимку 1682року пожежа знищила значну частину Едо, зго­ріла й «Бананова обитель» Басьо. Це, як він сам говорить, дало остаточний поштовх для того, щоб вирушити мандрувати. У серпні

1684 р. він залишив Едо в супроводі одного зі своїх учнів, щоб відвідати свою батьківщину, своїх друзів, історичні й знамениті своєю мальовничістю місця Японії. Іноді він повертався до Едо, де друзі відбудували його «Бананову обитель», але незабаром його знову вабив вітер мандрів. їхав він на коні і йшов пішки у па­перовому одязі бідняків, з дорожнім мішком за плечима, де лежа­ли дві-три улюблені поетичні антології, свої записи та маленький гонг, у руках ціпок і чотки, на голові великий плетений капелюх. Зовні поет скидався на убого ченця. В усіх містах, де він зупиняв­ся, довкола нього збиралися поети.

Басьо створив п'ять дорожніх щоденників, написаних особли­вою ліричною прозою в чергуванні з віршами, своїми і чужими: «Кістки, що біліють у полі» («Нодзарасі кіко», 1684—1685), «Мандрівка до Касіма» («Касіма кіко», 1687), «Рукопис у до­рожньому мішку» («Оінокобумі», 1687—1688), «Мандрівки в Сарасіна» («Сарасіна кіко», 1688) і найвідоміший з його що­денників — «Стежками Півночі» («Окуно хосоміті», 1689).

Старий поет сподівався ще продовжити свої мандрівки далеко на північ, де живуть айни, щоб побачити всю Японію, але смерть застала його в 1694 році у місті Осака, де він помер, оточений своїми учнями. За звичаєм вони просили його скласти передсмерт­ну пісню. Басьо відповів, що кожне його хокку було передсмерт­ною піснею, адже хто може знати, коли настане останній день?

Поезія і проза Басьо відкривають перед нами всю Японію того часу. Він не тільки милується красою квітучих вишень у го­рах, але бачить по дорозі картини народних знегод.

У XX сторіччі хокку одержало назву хайку, щоб усунути тер­мінологічну подвоїстість, оскільки хокку — назва першої строфи ренгі, але слово «хокку» зберегло свою історичну забарвленість і навічно належить до епохи Басьо.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Зимові дні»; «Весняні дні»; «Затихле поле»; «Гарбзгорлянка»; «Солом'яний плащ мавпи»; «Мішок вугілля»; «Со­лом'яний плащ мавпи, книга друга»; «Кістки, що біліють у полі», «Мандрівка до Касіма», «Рукопис у дорожньому мішку», «Ман­дрівки в Сарасіна», «Стежками Півночі».

Життя

І творчість

Мацуо Басьо

РОБОТА

Учениці 8-А класу

Мурафської ЗОШ І-ІІІ ст.

Шведи Олесі Анатоліївни

Мурафа 2007

Вікторина

«Життя і творчість Мацуо Басьо»

1. Що засуджував Мацуо Басьо?

2. Яке справжнє ім'я Мацуо Басьо?

3. У якому сторіччі хоку одержало назву хайку?

4. У якому році Басьо став професійним учителем поезії?

5. В якому році народився поет?

6. Назвіть основні твори Басьо.

7. Ким був батько Мацуо Басьо?

8. В якому році відбувся поетичний дебют Басьо?

9. В якому році та в якому місті помер поет?

10. Що відповів поет на прохання учнів скласти передсмертну пісню?

 

Загальна характеристика літератури XVIII ст. Поняття про «просвітництво».

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус­пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со­ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення " царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро­мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і " просвітити" монархів відносно змісту " іс­тинного" людського суспільства. Тим самим новітні посту­лати спричинили надлам старої феодальної організації.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга­дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін " просвітництво" використовують ідеологи Про­світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта " Що таке Просвітництво? " (1784 р.).

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несу­чи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних ри­сах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, " вічної справед­ливості", рівності.

Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній " культ розуму", вбачаючи в ньому той " архімедів важіль", за до­помогою якого можна перевернути всю систему громад­ського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, кот­ра готувала собі ідейні засади приходу до влади.

Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Визначальним моментом культурного життя епохи Про­світництва була безмежна віра в перетворювальні можли­вості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвит­ку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж про­сте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утверджен­ня " істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу " хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе по­кликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Зумовлене особливостями історично-національного розвитку Просвітництво в різних країнах мало й істотні відмінності:

1. Англійське Просвітництво, наприклад, відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. Це було зумовлено рядом факторів і насампе­ред тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею. До того ж, Англійська буржуазна революція XVII ст. вис­тупала в релігійній оболонці, її ідеологічним знаменом був пуританізм, який протистояв пануючій англіканській церкві і королівському абсолютизму, її завершенням став класо­вий компроміс 1688—1689 рр. Буржуазія поділилася вла­дою з новим дворянством, залучивши останнє до буржу­азного способу ведення господарства, що також наклало свій відбиток на характер просвітницької ідеології в Англії.

2. Французьке ж Просвітництво XVIII ст. було значно вищим етапом у розвитку ідейної боротьби буржуазії, що ^ І* підіймалася. Воно породжувалося специфічними умовами, ч, • Франції XVIII ст., де боротьба між феодалізмом і антифео­дальними силами набрала відносно безкомпромісних, різких форм.

3. Особливість Просвітництва бездержавних, залежних народів полягає в тому, що воно тісно перепліталося з формуванням культурно-етнічної солідарності, з національ­ним відродженням, особливими стимулами для яких ста­ли гердеріанство (протест проти деспотизму) і романтизм. Історичним прикладом може слугувати період Гетьманщи­ни в Україні.

Якщо говорити про загальну характеристику художньої культури доби Просвітництва, то слід відзначити, що вона є новим відкриттям, новим щаблем на шляху розвитку світової планетарної художньої культури, їй властиве таке художнє сприйняття, як інтимність, ліризм, гостра спо­стережливість, проникнення в людські пристрасті і харак­тери. Водночас, здобутки художньої культури доби Просвітництва, досягнуті ціною втрати універсальної повно­ти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні ес­тетичних ідеалів суспільства, властивих мистецтву попе­редніх років.

Замість свавільного індивідуаліста епохи Відродження і регламентованого підданого періоду класицизму в XVII ст. героєм мистецтва стає громадянин, який утверджує свободу в рамках політики. Д. Дефо, Д. Свіфт, Г. Філдінг, Г. Лессінг, А. Лесаж, П. Бомарше, Вольтер, Д. Дідро репрезентують у своїй творчості розумне, саму природність людини. Для них розв'язання усіх колізій зумовлено просвітленням життя, розумом, знаннями.

Просвітницький раціоналізм найінтенсивніше наповню­вався гуманістичним змістом. Так, якщо в класицизмі " розумність" творів мистецтва була показником їхніх художніх якостей, то тепер вона сприймається і як додаткове свідоцт­во його моральних вартостей. Краса і добро все тісніше зближуються через посередництво істини. Звідси — моралі­заторський пафос самого мистецтва Просвітництва та зро­стаючий інтерес до проблеми піднесеного. Реалізм Про­світництва вже не висуває таких могутніх титанів, як мис­тецтво Відродження. Велич духу, неймовірна напруга загальнолюдських пристрастей замінюється дещо спритні­стю винахідливого героя.

Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи су­спільства. Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман. Площина уваги художників весь час розширюється. Класицизм як домінуючий напрям у літературі і мистецтві поступається сентименталізму (сентимент — почуття), а при­близно з 60-х років XVIII ст. — також і романтизму

 

Головні художні напрями літератури XVIII ст.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: