Сучасний український публіцистичний дискурс: зміст, характеристика, проблеми й перспективи розвитку.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

Сучасний український публіцистичний дискурс: зміст, характеристика, проблеми й перспективи розвитку.

Характеристика учасників акту передачі повідомлення (групи реципієнтів, авторів і ЗМІ).

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2

Публіцистика і публіцистичність.

Публіцистика (від лат. Publicus – суспільний, народний) є терміном, який має широку палітру різночитань та тлумачень. Історія виникнення терміну має кілка гіпотез. За одною з них поява терміна припадає на ХУ ст., коли в Італії з’являється перша газета і перший памфлет. За іншою, виникнення і поширеня терміну відбулося в Німеччині в кінці ХІХ ст.

Публіцистика (за визначенням Г.Вартанова «Короткий тлумачний словник журналістських термінів і понять») – рід літературної творчої діяльності, оперативно досліджує, узагальнює й трактує з авторських позицій актуальні проблеми дійсності з метою збудження громадської думки, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу.

Схема публіцистики як інтегруючого виду пізнання

НАУКА

РОЗУМ

Характерні риси публіцистичності як виражальної якості і способу відображення, виділені у книзі Д. М. Прилюка: 1. Злободенність. 2.Громадянськість. 3. Масштабність. 4. Полемічність. 5. Емоційність.

Функції публіцистики (М.Скуленко, В.Учьонова, М.Черепахова, В.Качкан): 1. Агітаційна. 2. Пропаганди. 3. Виховна. 4. Організаторська. 5.Світоглядна. 6. Комунікативна. 7. Оціночна. 8. Державотворча, націєтворча.

Предмет публіцистики - це соціальна дійсність, суспільно-політичний аспект виробничих, економічних, моральних, мистецьких, наукових, духовних та інших явищ життя і проблем.

Якщо публіцистика — це певний вид творчості, то публіцистичність — це певна тенденція, певна манера письма, певні стильові особливості, властиві як звичайній інформації, так і науковим працям, і творам художньої літератури. Публіцистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь-якого роду і жанру. У наступних працях В. Здоровега доповнює це визначення: " Під публіцистичністю слід розуміти певні тенденції, елементи, ознаки публіцистики, стильові особливості, властиві насамперед іншим потокам журналістської інформації, деяким видам наукових праць, творам художньої літератури, іншим видам мистецтва, зокрема й образотворчому мистецтву" [7, 224].

Публіцистичність, вважає вчений, — проникнення характерного для публіцистики методу в твори, непубліцистичні за своєю основою. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне зворушити реципієнта, вплинути на його свідомість, зумовити відповідну реакцію. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3

Функції публіцистики.

Існують такі головні функції публіцистики:

формувати громадську думку;

викликати зміни або консервувати в суспільній свідомості критерії та оцінки соціальних подій.

Публіцист не просто описує чи констатує факти, повідомляє про сучасні проблеми, — він роз'яснює й переконує, полемізує й викриває, закликає до дії, агітує й пропагує. У публіцистичних творах поєднуються лексико-стилістичні особливості наукового дослідження і ораторського мовлення, невимушена жвавість розмовної говірки і чітка впорядкованість літературної мови.

Важливою властивістю сучасної публіцистики є її науковість. Сплав науки і публіцистики виражається в прагненні журналістів всебічно осмислити підняту проблему, дати зважену й точну оцінку висвітленому явищу, довести до кожного реципієнта свою правоту, переконати його не доказами, а цифрами, фактами, логічними аргументами, посиланнями на першоджерела інформації. Поважний і глибокий аналіз соціальних проблем, свіжість думки і слова, достовірна арґументаційна база — ось ознаки, що дозволяють говорити сьогодні про публіцистику як різновид наукової діяльності.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7

Підготовчий етап

Цей етап починається задовго до того, як редактор за допомогою електронного або механічного пера почне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно знайти. Видавцеві також необхідно переконатися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, і якщо його втілити в книжкове видання, він знайде споживача і окупить понесені витрати.

Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є чи не найважливішою справою на цьому етапі дій видавця або редактора.

Авторським оригіналом називається створена автором і представлена для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова робота з усіма її необхідними компонентами (основний, допоміжний і додатковий тексти, а також оригінали ілюстрацій з необхідними до них підписами).

Видавничим оригіналом називається той же авторський оригінал після його обробки у видавництві аж до готовності виведення оригінал-макету на плівках з доданими оригіналами зовнішнього оформлення та видавничої специфікацією.

Як потрапляють авторські оригінали до видавництва?

Існує декілька найбільш поширених шляхів:

«Самопливом»;

через літературних агентів;

через виставки, ярмарки та інші книговидавничі заходи;

за індивідуальними замовленнями авторам.

«Самопливні» авторські оригінали у досвідчених видавців особливої довіри не викликають. Перш за все, тому, що дуже рідко у видавництва потрапляють справді вартісні твори. У недавні радянські часи таких рукописів було дуже багато, і робота з ними відбирала багато дорогоцінного часу, тому що за вимогами директивних органів, іздателелі вимушені були детально розглядати всі без винятку (надіслані поштою або передані власноруч) рукописи і готувати у встановлені терміни обгрунтовані відповіді. Найчастіше вони були негативними.

Зараз видавництва самі вирішують розглядати авторський оригінал чи ні. У зв'язку з цим, деякі автори йдуть на різні хитрощі: у видавництва не тільки звичайної, але й електронною поштою розсилаються повні (або скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями.

Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. Останні роки в розвинених країнах Заходу вже стало правилом: відомий і поважає себе автор ніколи не буде виконувати сам всю «чорнову» роботу «пристрою» і видання власного твору. Вони працюють тільки лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій вже поставлено на професійну основу - їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковим середовищем, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літературних агентів є відбір з наявних пропозицій або пошук такого оригіналу, який можна вигідно запропонувати до видання і отримати свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, в країнах з нерозвиненим книговидавничого бізнесу, до яких належить і Україна, редактору рідко доводиться працювати з літературними агентами.

В даний час все більш результативним стає спосіб виходу на майбутнє видання через виставки, ярмарки та інші книговидавничі заходи. На міжнародних виставках-ярмарках вже з давніх пір успішно працюють своєрідні авторські майданчика. У Москві навіть виходить періодичне видання, яке має назву «Біржа авторських прав». Вміщені тут матеріали діляться на такі рубрики: «Каталог» (пропозиції видання книг за тематичним принципом), «Проекти серій», «Знайомство з автором», «Представляємо видавництва», «Ярмарку, семінари, тусовки». Матеріали «Біржі» стали поширюватися через Інтернет. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити «Літературна Україна», періодично знайомлячи своїх читачів з ненадрукованими напрацюваннями письменників. Однак, до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.

Найвірогідніше з точки зору доцільності та ефективності виходу на реалізацію конкретного видавничого проекту виглядає четвертий із запропонованих шляхів отримання кондиційного авторського оригіналу - за індивідуальними замовленнями авторам. Відповідно до профілю видавництва і розробленої програмі, яка редактор сам шукає такого автора і запрошує його у видавництво. Очевидно, що видавець, який, перш за все з економічної сторони дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, піде на те, щоб укласти договір з автором ще до написання оригіналу, і виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку, автор просто проігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцю на більш вигідних для себе умовах.

Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є прийом авторського оригіналу.

У методичних матеріалах радянських часів, адресованих редакторам, наводився досить чималий перелік вимог, яких повинні були дотримуватись автори, подаючи оригінали у видавництва. Авторам видавалися навіть спеціальні інструкції, існував також окремий галузевий стандарт, яким встановлював нормативні вимоги до оригіналів.

З переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови обидві сторони перестали дотримуватися більшості вимог. І все ж, незважаючи на " віртуозність" в технічному забезпеченні сучасних видавництв, ігнорування низки вимог, сформульованих попередниками, досить часто веде до негативних наслідків на різних етапах редакційно-видавничого процесу.

Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають його «тверду» копію, тобто роздруківку на папері. Перше знайомство з «плюсами» та «мінусами» оригіналу все ж таки краще з паперового варіанту. Що ж стосовно самої електронної версії, то редактору на етапі прийому оригіналу важливо з'ясувати, в якій програмі здійснювався набір, в чому виконані графічні матеріали, які шрифти використовувалися, чи будуть стикуватися надані автором файли з програмами, які використовуються у видавництві. Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за кордоном. Початківець видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, в Канаді чи США набирається на комп'ютерах з системою Macintosh, тоді як у Європі перевага віддається системі Windows. Звичайно ж, файли можна перегнати з однієї системи в іншу, але це повинні зробити професіонали.

У зв'язку з цим, редактор автору пред'являє такі обов'язкові вимоги:

оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його у видавництво;

оригінал має бути комплектним і повністю закінченим.

Кілька зауважень щодо цих вимог.

Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору.

Комплектність оригіналу передбачає наявність в ньому всіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, залежно від вигляду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу.

Повністю закінчена автором твір - гарантія того, що в процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми з дотриманням графіка проходження різних стадій підготовки оригінал-макету у видавництві та випуску готового видання на поліграфічному підприємстві.

Поспішність, обіцянку автора донести останні розділи «найближчим часом», або зробити необхідні вставки вже у верстці видання можуть дорого обійтися за часом самому видавництву і викликати претензії автора до видавництва.

Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає «сирий» оригінал. Це коли тема дуже «гаряча», сенсаційна, а автор, володіючи фактами, не здатний надати йому прийнятною літературної форми. Або ж, коли замовник повністю фінансує витрати. Наприклад, це можуть бути термінові видання до яких-небудь пам'ятних або ювілейним подіям. У таких випадках видавництво терміново шукає «співавтора», яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.

Редактор на цьому етапі також готує первинні документи для закладу «Облікової картки видання».

До них відносяться:

творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;

розгорнута анотація або план-проспект видання;

інформація про самого автора, включаючи точні паспортні дані.

Ігнорувати на початку такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, почала редакторської роботи з оригіналом.

Редакційний етап

Після узгодження всіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збір первинних документів для оформлення облікової картки видання) починається новий етап редакційно-видавничого процесу, який називається редакційним.

Перед тим як поставити отриманий оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

підручник або навчальний посібник з грифом міністерства освіти і науки;

будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу або наукової установи, якщо це видання здійснюється не на договірних засадах;

довідкове, енциклопедичне видання;

наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал вже з рекомендаційним грифом. Це означає, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі у своїй галузі фахівці. У більшості ж випадків «прибиванням» грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитися, що запропонований до видання оригінал є у всіх відносинах якісним. Такої впевненості можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний документ, в якому розглядається і оцінюється опублікований твір (зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) або оригінал майбутнього видання (внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва або навчального закладу).

Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, в якому чітко обумовлює терміни подачі рецензії та розмір винагороди за виконану роботу.

Редактор, приймаючи рецензію, повинен звернути увагу, наскільки правильно і повно вона оформлена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду і виводу.

Вимогами змістовної частини рецензії є обов'язковий розгляд повноти твори за такими параметрами: місце рецензованої роботи серед вже опублікованих на цю тему; новизна роботи; актуальність теми; повнота охоплення матеріалу; відповідність відібраного ілюстративного матеріалу теми; доступність стилю викладу читацької аудиторії, якій буде призначено видання.

Якщо в рецензії вказані істотні зауваження до структури або змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження та побажання, які істотно не впливають на структуру твору, можуть бути враховані в процесі редагування.

У видавничій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли видавці ігнорують оцінки рецензентів, які переконливо і професійно обгрунтовують висновок «не рекомендується друкувати» і все ж таке видання випускають. При цьому переслідуються, перш за все, комерційні цілі, хоча грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права.

Так, наприклад, вчинила видавництво «Юрінком Інтер», яке в 1999 р. випустило «Українсько-англійський словник правничої термінології», незважаючи на те, що рецензія викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвіч на запропонований для професійної оцінки оригінал словника носила різко негативний характер. Більш того, видавництво без вісті рецензентка поставило її прізвище на звороті неякісно підготовленого видання як наукового редактора. О. Купрієвіч подала позов про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину з вини видавництва (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.

Отже, після рецензування починається безпосередньо редагування.

У зв'язку із суцільною комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично всіх процесів, пов'язаних з набором, версткою, макетуванням і виведенням готового оригінал-макету видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційна процес у видавництвах різного типу організований по-різному.

У переважній більшості малих видавництв, які лише стають на ноги і випускають в рік від одного до десяти назв, мало не всі функції підготовки до друку видання (набір, верстка, редагування, включаючи технічне та художнє, коректура) здійснює одна людина. У принципі, поєднання в одній людині кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе. Однак це неминуче відіб'ється на якості підготовки видання.

Практика видавничої справи вже показала, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного і того ж видання. Яким би грамотним і досвідченим він не був, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного і того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські «чортики» вже не так помітні. Потрібна «свіжа голова».

В даний час, деякі вчені і практики, що поспішають зробити «революцію» у редагуванні (завдяки появі на столі редактора комп'ютера) поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.

До чого призводить така непрофесійна поспішність - в цьому легко переконатися, коли дивишся новинки деяких так званих нових комерційних видавництв. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані - без паперового її варіанту. Ця вимога особливо актуально, коли мова йде про серйозні, престижних виданнях.

Таким чином, не беручи до уваги «новаторства» малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього або спеціалізованого видавництва.

Виробничий етап

Виробничий етап редакційно-видавничого процесу починається з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та складання договору з ним на друк видання та передачі оригінал-макету з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація і договір з поліграфічним підприємством).

З цієї хвилини вся подальша робота з перетворення оригінал-макету в конкретне видання здійснюється поза межами видавництва. І хоча серйозне поліграфічне підприємство саме зацікавлене у якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.

1. Звірка та підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

2. Звірка та підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блоку.

3. Звірка та підписання до друку сигнального екземпляра.

Видавнича практика переконує, що редакторський контроль на цьому, завершальному відрізку складного шляху проходження видавничого оригіналу таїть у собі чимало прикрих несподіванок.

Наведемо деякі з них.

Можливі помилки в художньому оформленні:

невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художником видавництва, і реальним друкованим відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на іншу в результаті якогось дрібного втручання оператора-комп'ютерщіка на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);

літерні помилки в прізвищах авторів і заголовках видань, які з'явилися в результаті поверхневого читання редактором (наприклад, Макаренко замість Маренко).

літерне або і текстове розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

розбіжність у назвах розділів змістовної частини видання та шмуцтитул.

Можливі помилки в книжковому блоці:

численні випадки буквених помилок (культура видання вимагає в спеціальній вклейці перед кінцевим форзаці вказати виявлені на етапі звірки сигнальних примірників помилок і правильного варіанту прочитання);

незаповнені текстом суміжні сторінки будь-якого листа;

невідповідність ілюстрації змісту тексту;

перегорнута сторінка (а то й цілий лист).

Як бачите, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого процесу, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних недоліків друку, які іноді трапляються з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового тиражу, беруть початок все ж таки у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії в створенні і подальшому побудові будь-якого видавничого продукту.

Маркетинговий етап

Непросто визначити, звідки починається цей етап. У переважній більшості середніх і великих видавництв він наступає після отримання редактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на просування на книжковому ринку конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.

Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу «заробив» на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабке зміст книги компенсується успішної рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання може осісти на складі, так як і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для друку зроблені бездушно і не професійно.

Одне істотне зауваження щодо форми реалізації редакторських виправлень і вказівок на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору, автору, верстальщику, технічному або художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових гранках для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика виробила цілу серію простих, доступних для розуміння знаків, які стали називатися «коректурним». Вони існують вже протягом століть і дійшли до сучасного, майже повністю комп'ютеризованому, видавничої справи практично без істотних змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, або невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи ні) однозначно буде характеризувати професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8

Коректурні знаки.

Коректурними знаками (знаками виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і прийняту на державному рівні (наприклад, у вигляді стандарту) множину знаків, які використовують для фіксації місця розташування помилок у повідомленні та задання методу їх виправлення. Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для ілюстраційної частин оригіналу. їх застосовують як під час опрацювання авторського і видавничого оригіналів (частину знаків), так і під час опрацювання проекіу видання (всі знаки). Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничого оригіналів подають навіть окремо2, хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.В Україні для текстової частини оригіналу використовують вісім груп знаків: зміни— вставлення; — видалення; — переставлення; — виправлення пробільних елементів; — виправлення шрифтових виділень; — виправлення технічних дефектів набору; — відміни зробленого виправлення.Деякі коректурні знаки (див. дев'яту групу знаків у додатку 6) можна поєднувати. Під час опрацювання повідомлень застосовують таку методику роботи з коректурними знаками.1. Під час редагування авторського чи коректури видавничого оригіналу помилку виправляють за допомогою кореюурних знаків. Текст виправлення (заміни чи вставлення), коли він с, пишуть згори над помилковим текстом, а іноді— на полі навпроти нього. Коли текст виправлення не поміщається на сторінці, його пишуть на окремому аркуші (його частині) й приклеюють до аркуша оригіналу2. Під час редагування чи коректури просілу видання помилку виправляють, як і під час опрацювання оригіналу, проте юректурний знак із виправленням повторюють на полях (лівому або правому) навпроти рядка з помилкою. Текст виправлення пишуть на полі справа від коректурного знака.З- Один коректурний знак повинен стосуватися тільки одного виправлення, а тому за наявності кількох відхилень в рядку кореюурні знаки потрібно модифікувати (див. приклади у додатку 6)* Коли ж однакове виправлення повторюють декілька разів, то можна вказувати коректурний знак один раз. записуючи поряд (у кружечку) кількість потрібних виправлень.4. Додаткові вказівки (авторові, редакторові» коректорові чи конструкторові видання) слід давати на полях поряд із коректурними знаками, обвівши кружечком.5. У виданнях із багатостовпцевим набором, де мала віддаль між рядками П стовпцями, дозволено використовувати " віжки" — лінії, що з'єднують місце розташування відхилення з продубльованим коректурним знаком на полі сторінки, де уточнюють особливості виправлення.Для ілюстраційної частин використовують такі коректурні знаки (додаток б): —зміни насиченості вказаного кольору на заданий відсоток; — зміни негативу на позитив і навпаки; —зміни конграсності; — вирівнювання нечітких контурів; — видалення окремих деталей ілюстрації; — повертання ілюстрації чи її деталей на вказаїшй кут; — перетворення прямого зображення в дзеркальне й навпаки; — зміни розмірів ілюстрації чи Гіде та лей; — внесення змін по всій Ілюстрації. В інших державах стандарти на коректурні знаки часткою відрізняються віт прийнятих в Україні.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10

Роль факту в публіцистиці.

В якості об'єкта журналістського відображення може бути як сама дійсність, так і соціальні явища і процеси, і людина. Словом, у полі зору журналістів знаходиться різноманітний світ у всіх його проявах. Включаючись в процес пізнання дійсності, журналіст фокусує увагу на суспільно значимі події. У самому акті вибору об'єкта пізнання, у специфіці його сприйняття, різних форм відображення, в оцінці та інтерпретації життєвої ситуації проявляється авторська позиція. Тому, говорячи про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у факті, багато авторів сходяться на тій думці, що зміст факту - це відображення об'єктивного події, що знаходиться поза людської свідомості, а форма, в якій здійснюється це відображення, суб'єктивна.

Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактами. А як же бути з авторськими коментарями, міркуваннями, думками? Якщо в хронікально інформації необхідно обходитися без оціночних суджень, то в аналітичних та художньо-публіцистичних творах факти виступають або в якості ілюстративного матеріалу, або у вигляді опорних аргументів, що підтверджують той чи інший тезу. При цьому журналіст не тільки піддає факти всебічному аналізу, але і дає їм власне трактування та оцінку.

Чи можна в журналістському матеріалі досягти об'єктивного висвітлення події, враховуючи складну природу факту? Для журналістів об'єктивність не означає математичну або наукову точність, а, швидше, таке висвітлення новин, яке виключає емоції і відокремлює факти від думок. Для багатьох об'єктивність означає точне висвітлення фактів і подій у формі неупередженого опису. Останнім часом, однак, теорія об'єктивності стала допускати аналітичне висвітлення подій, яке далеко виходить за рамки неупередженого опису. Прагнучи до об'єктивного висвітлення подій, журналісту потрібно пам'ятати, що не можна підміняти факт власною думкою, оцінкою, трактуванням, інтерпретацією.

Що ж у такому випадку мають на увазі під фактом? Факт у журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальної репрезентативністю. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для повного та адекватного відображення різних подій, явищ і процесів в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних матеріалах використовуються найрізноманітніші факти: соціальні, історичні, літературні, юридичні, культурологічні та ін Ставлення до фактів як до одиниць знання і викликає до них явне довіру у людей.

Але якою мірою можна вірити тим або іншим фактичним даним, якщо в них уже є присутнім оцінка, відображає не тільки понятійну систему людини, але й особливості його сприйняття? Щоб бути впевненими в репрезентативності фактів, журналістам треба знати, по-перше, з яких джерел вони отримані; по-друге, які цілі переслідували респонденти, які повідомили про ті чи інші факти, по-третє, чітко відрізняти факти науки від повсякденних фактів.

Наукові факти завжди засновані на численних емпіричних спостереженнях, експериментах, дослідах. Вони завжди є підсумком узагальнень, вивіреним абстрактним знанням. При цьому чим вище вимоги до точності та об'єктивності, тим більше число емпіричних спостережень і вимірів і тим необхідніше застосування статистичних методів їх обробки. В аналітичних та публіцистичних творах журналісти охоче звертаються до фактів науки. Особливо часто використовуються матеріали соціологічних досліджень, експертні висновки, статистичні викладки, результати експериментів і ін Подібного роду фактичні дані застосовуються у вигляді ілюстративного матеріалу або в якості основних або додаткових аргументів, надаючи авторським міркувань особливу переконливість.

Використання статистичних даних належить до традиційних методів пред'явлення фактів. Мовою цифр можна змалювати те чи інше явище, розкрити суть проблеми, показати динаміку розвитку події, нарешті, зробити на їх основі висновки.

Дуже часто наукові факти стають предметом публікації. Цікава замітка була опублікована в газеті «Известия»: «Французький археолог Крістіан Шюнесс демонструє цінну знахідку - череп жив сім тисячоліть тому чоловіки, який носить чіткі сліди двох перенесених ним операцій трепанації. Знахідка кам'яного століття вважається переконливим доказом того, що стародавні лікарі мали знанням та вмінням для подібного роду операцій. Фахівці припускають, що пацієнт благополучно переніс хірургічне втручання і помер у 50-річному віці. Череп виявлений при розкопках могильника в Ельзасі ».

Використання наукових фактів у журналістських матеріалах носить самий різнорідний характер: від простої констатації до розгорнутих положень. Точність і достовірність - основні ознаки всіх наукових фактів. Саме тому журналісти так охоче звертаються у своїх публікаціях до подібного роду відомостей.

Поряд з науковими фактами журналісти охоче використовують в своїх матеріалах так звані повсякденні факти, які, представляють собою результат сприйняття людиною навколишньої дійсності, сприйняття безпосереднього, конкретно-чуттєвого, запам'ятовується в єдності емоційної реакції і логічного усвідомлення того, що сталося. Якщо визнати буденна свідомість " колискою" суспільної свідомості, то можна говорити про повсякденній факт як про первинному змістовному елементі, що володіє достовірністю безпосереднього спостереження, що відбиває у свідомості людини " дискретний шматок дійсності". Подібного роду факти використовують тоді, коли необхідно розповісти про безпосередньому досвіді людей, про їх емоційних реакціях на ті чи інші події і т.п. Цінність повсякденних фактів полягає в тому, що за ними можна побачити реалії соціального життя людей.

В основі буденного факту лежать не тільки якісь моменти дійсності, а й реальні вчинки людей, які можуть стати предметом журналістського відображення. Головна особливість повсякденних фактів - в їх життєподібності. На відміну від фактів науки вони носять синкретично характер і в силу цього не здатні розкрити суть того чи іншого явища. Звернення журналістів до подібного роду фактами може бути обумовлено наступними причинами: по-перше, з їх допомогою можна відтворити звичний і впізнаваний читачами фон того чи іншого фрагмента дійсності, по-друге, виявити мотиви поведінки людей, по-третє, підкреслити ті чи інші сторони події.

Призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення; можуть виступати в якості аргументів і науково обгрунтованих доказів.

Розгортання факту в жанрову структуру твору завжди обумовлено завданнями, що стоять перед журналістами. В одному випадку необхідно повідомити про факт, в іншому - дати подробиці про подію, в третьому - розібратися в причинах виникнення тієї чи іншої проблеми, у четвертому - створити документальний образ сучасника і ін У залежності від цілей повідомлення журналісти використовують різні способи подачі, розкриття, зображення і тлумачення фактів. Крім того, позиціонування фактів у різних жанрах журналістики (інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних) має свої особливості.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12

Укладання видавничих угод.

У час існування СРСР на території України в усіх книжкових ЗМІ для публікування авторського твору використовували одну типову угоду.

У наш час в умовах ринкового суспільства кожен ЗМІ використовує свій варіант видавничої угоди, спираючись при цьому лише на авторське право, що діє на території України, та особливості свого функціонування. Так само різними й не регламентованими державою є ставки авторської винагороди (гонорару), які ЗМІ пропонують авторам.

У видавничій угоді найчастіше фіксують:

— назву повідомлення;

—дані про авторство повідомлення: кількість авторів та їх прізвища; вид авторства (безпосередній автор, перекладач, укладач, упорядник тощо);

— мову повідомлення;

— термін подання авторського оригіналу в ЗМІ;

— вид літератури, жанр, реципієнтське призначення;

— відповідність твору заявці, плану-проспекту, або навчальній програмі;

— обсяг твору (в авторських аркушах: тексту й ілюстрацій);

— спосіб оформлення твору (наприклад, згідно зі стандартом у двох примірниках);

— форму подання авторського оригіналу (на папері, на комп’ютерному диску, формат подання тексту й ілюстрацій).

—терміни виконання окремих юридичних та виробничих дій (приймання,

рецензування, редагування, підписання в набір, друкування, випуск у світ тощо) та їх тривалість;

— наклад і кількість примірників, які автор може отримати на безоплатній основі;

— розмір авторської винагороди (гонорару) та її розподіл у випадку, якщо авторів кілька;

— обсяг та умови внесення авторських виправлень у верстку видання;

— умови та особливості перевидання твору;

— дозвіл на перевидання твору за кордоном;

—термін чинності угоди та умови її припинення або розірвання;

— санкції за невиконання умов угоди та методи розгляду конфліктних ситуацій

(наприклад, у судовому порядку);

— інші специфічні умови;

— юридичні адреси сторін.

Видавничу угоду в двох примірниках підписує керівник ЗМІ та автор (автори). Один примірник угоди зберігається у ЗМІ, а другий — в автора (авторів).

Для порівняння вкажемо, що авторські угоди, які укладають, наприклад у США, складаються з таких типових розділів: передача прав, передача оригіналу, редагування й коректура, відсутність конкуренції, право вибору, збережені права, загальні положення2. У ФРН до числа таких типових розділів входять: предмет угоди, угода про передачу прав, зобов’язання ЗМІ, гонорар від збуту продукції, реалізація додаткових прав, подача рукопису, авторські примірники, набирання й коректура, наявність книжки на складі й перероблені нові видання, продаж за збитковими цінами й списання на макулатуру, рецензії, вказівка на власника авторських прав і знак Соругі§Ь(, зміни власнісних та програмних структур, додаткові умови1.

Свою специфіку мають також угоди про переклад та про публікування видання за кордоном. Зразки таких типових угод подано в літературі2.

У газетно-журнальних ЗМІ спеціальних угод на публікування — у зв’язку зі

стислістю строків готування видань—не укладають. Проте факт публікування кожного повідомлення служить основою для виплати його авторові гонорару.

В електронних ЗМІ укладання письмових угод здійснюють, як правило, для великих за обсягом повідомлень (при цьому частину гонорару виплачують авансом, а частину — після передачі повідомлення в ефір). Для повідомлень малого обсягу виплату гонорару здійснюють за фактом передачі повідомлення в ефір. Форма розрахунку залежить від конкретної домовленості між ЗМІ та автором повідомлення.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13

Юридичні норми редагування.

Законодавство України у сфері інформаційних ресурсів та регулювання інформаійних потоків найперше враховує норми міжнародних конвенцій та угод, а саме: Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) та Європейської угоди про захист телерадіо- мовлення (1960 p., з двома протоколами). Ці міжнародні норми закладені в окремих статтях Конституції України. Крім того, в ній закладені й такі конституційні норми, що відтворюють специфіку лише нашої держави. Конституційні норми деталізовані в низці законів, які регулюють нормативну базу інформаційних ресурсів та інформаційних потоків в Україні: " Про інформацію" - Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", - Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закону України " Про інформацію" ( 2657-12 ) та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. " Про телебачення і радіомовлення", - регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань. " Про інформаційні агентства", " Про видавничу справу", - Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціо-нування суб'єктів видавничої справи.Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції." Про авторське право і суміжні права", - Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові праваавторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. " Про державну таємницю", - Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку. " Про рекламу" - Цей Закон визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15

1. Архітектоніка сюжету. Драматургія дії (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка). Кульмінація як вища точка конфлікту.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21

1. Комунікація як вид діяльності. Її види та функції.

2. Основні засади товарної політики видавництва.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24

Канал та засіб комунікації.

Канал передачі інформації – це речовина або поле, які під впливом зовнішніх факторів можуть змінювати свої фізичні властивості в часі чи в просторі. Канал зв’язку має вхід і вихід. Канало зв’язку між людьми при спілкуванні виступає повітря, яке передає коливання від одного співрозмовника іншому.

ЗМІ з позиції авторів, журналістів, раціпієнтів є каналом передачі інформації. Щоб потрапити в канал зв’язку інформація повинна кодуватись, а утворені повідомлення утворюються в ланцюжок сигналів.

Сигнали, що передаються каналами зв’язку можуть спотворюватись шумами. Тому можливі випадки коли отримувачу надходить не той сигнал, який передав відправник.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

Індустрія друку Німеччини.

Книги випускає більше ніж 12 тис. установ. Перевага надається універсальним спеціалізованим видавництвам, що мають сучасну поліграфічну базу. Відчутна тенденція до монополізації книжкового ринку, хоча 80% видавництв – невеликі підприємства, що випускають на рік 10 найменувань.

90 pp. XX ст. позначилися значною кількістю злиттів компаній, що призвело до їх укрупнення, наприклад, концерн Bertelsmann, Holzbrinck, Axel Springer.

Наприкінці 90-x pp. XX ст. з’явилося нове для Німеччини поняття – літературний агент. До цього часу редактори, щоб знайти свого автора, читали газети і відвідували літературні читання. З появою літературних агентів спростився і систематизувався пошук нових авторів, бо агенти вивчають ринок рукописів. Проте з їх появою виникли і недоліки, коли акцент з роботи автора з редактором над книгою змістився на роботу автора з агентом над механізмами маркетингу та реклами, у результаті видавнича справа стала більш ризиковою і комерційною.

Кількість тиражів книги залежить переважно від типу видання, якщо це збірка оповідань, тираж буде не більше ніж 1–1, 5 тис. прим.; роман, як правило, починається з 5–6 тис. Німеччина є однією з перших у світі країн за кількістю примірників книг на душу населення – 5, 5. Комерціалізація книговидавничої галузі пов’язана з посиленням уваги до якості книг. «Народні видання» – дешеві перевидання масової книги, виходять великим накладом з мінімальним оформленням. «Фірмові книги» – притаманні для певного видавництва, мають свій стиль оформлення. Великий відсоток перекладної літератури.

До великих видавничих концернів, що контролюють більшу частину ринку належать:

Axel Springer Verlag (заснований у 1946 p.) – Аксель Шпрінгер – http: //www.axelspringer.de

Bertelsmann Verlag (заснований у 1835 р.) – Бертельсман – http: //www.bertelsmann.com

Weka Firmengruppe (заснований у 1973 р.) – Века – http: //www.weka-holding.de

Klett-Gruppec (заснований у 1844 р.) – Клетт – http: //www.klett-qruppe.de

Random House (відділення американського видавництва) – Рендом Хаус – http: //www.randomhouse.de

До найстаріших видавництв належать:

Max Schmidt-Romhild Verlag (1579 p., Любек) – http: //www.schmidt-roemhild.de

Kosel Verlag (1593 p., Мюнхен) – http: //www.kosel.com

Ullstein (1877 p., видає книги з мистецтву та архітектурі) – http: //www. ullsteinbuchverlaqe.de

Fischer Verlag (1886 p., видає довідникову літературу) – http: //www. fischerverlaqe.de

Центральними містами книговидання вважають Мюнхен, Штутгард, Гамбург, Франкфурт-на-Майні. Характерною особливістю є територіальна децентралізація, видавничі фірми розташовані у 350 містах. Розвинений продаж видавництвами своєї продукції. Діє система підтримки цін на книги (книгорозповсюджувачі не мають права призначати ціни нижче від зафіксованих видавництвом). Книги, що не користуються попитом і не реалізовані за 2 роки, реалізуються за зниженими цінами (категорія нових букіністичних книг).

Найбільші експортні ринки – Австрія й Швейцарія, частка яких становить 47%. Наступні за величиною ринки – США з часткою в 155 млн євро і Франція з часткою в 228 млн євро. Значна частина експортної продукції Франції базується на періодичних виданнях, художній літературі, виданнях про культуру й моду. Книги й періодичні видання на суму 138 млн євро експортуються у Великобританію, 118 млн євро – у Нідерланди і 116 млн євро – в Італію. Показник експорту з Німеччини до східноєвропейських країн усе ще залишається високим. У 2004 р. книги на суму 78 млн євро були продані Польщі, на суму 32 млн євро – Чеській Республіці, на 22 млн євро – Угорщині, на 30 млн євро – Росії, 12 млн євро – Білорусі, на 7 млн євро – Україні, на 8 млн євро – Словенії й на 5 млн євро – Румунії.

За словами Є. Еммерлінга з франкфуртського відділення галузевої організації «Бьорзенверайн» (Borsenverein), майже кожна п’ята книга, видана в Німеччині, перекладне видання, і їх число зростає щороку. Збільшується частка перекладів з англійської: до 71, 4% від загального числа перекладних видань у 1994 р. Цього ж року 7288 книжкових видань вийшло безпосередньо англійською мовою.

Майже кожна п’ята книга, що продається в Німеччині, виходить у Мюнхені, а в співвідношенні художньої й нехудожньої літератури загального характеру відсоток мюнхенських видань ще більший. У місті активно займаються книговиданням 310 видавництв. Тут також розташовані два агентства з купівлі-продажу авторських прав. Більші агентства з реалізації авторських прав, що обслуговують німецькомовний ринок, розташовуються в Австрії, у Цюриху.

Діяльність мюнхенських агентств «Гоффман» (Hoffman), «Міхаель Майлер» (Michael Meiler) спрямована на придбання для видавців прав на переклад і видання книг закордонних авторів та продаж прав на переклад книг німецькомовних авторів і є посередницькою. Приміром, через агентство «Гофман» реалізуються права на переклад книг, що вийшли в американських видавництвах «Бентані» (Bantani), «Дюттон» (Dutton), «Харпер Коллінз» (Harper Collins). Разом з тим, зміни на ринку бестселерів, де на провідні позиції виходять латиноамериканські автори й письменники з інших країн, а не тільки із США, підкреслюють важливість перекладу книг не тільки з англійської мови.

Агентство «Міхаель Майлер» представляє продукцію не тільки амери-канських і британських, але також і німецьких видавців. Приблизно до 1998 р. співвідношення контрактів з придбання закордонних прав і прав на переклад німецьких книг доведене до 50: 50.

Крім агентств, у Мюнхені функціонують великі німецькі видавництва. Наприклад, «Вільгельм Гейне» (Wilhelm Heyne Verlag), що є абсолютним лідером з випуску видань в обкладинці. Видавництво «Вільгейм Гейне» залишається приватним підприємством, його очолює син засновника. Щорічно тут виходить 700 назв нових книг при цьому останніми роками зростає пропорція оригінальних видань в оправі. Для відбору книг американських авторів для перекладу й випуску у світ, у видавництві користуються списками бестселерів галузевого американського журналу «Паблішер Віклі» (Publishers Weekly) і літературного додатка до газети «Нью-Йорк Тайме» (New York Times), до того ж про найцікавіші й перспективні новинки його інформує нью-йоркське агентство «Франклін енд Сігал» (Franklin and Siegal). Директор видавництва тричі на рік їздить до США для придбання прав на переклад бестселерів.

Книжкове видавництво найбільшого у світі інформаційного конгломерату «Бертельсман» (Bertelsmann), що випускає книги з імпрінтами «ц. Бертельсман Ферлаг, Бланвалет, Голдман» (Bertelsmann Verlag, Blanvalet, Goldman), також діє в Мюнхені. З основним імпрінтом – «ц. Бертельсман» – виходять якісні видання загального характеру й художньої літератури, а також книги для дітей; з імпрінтами «Бланвалет» і «Голдман» – комерційні видання в оправі й обкладинці. Випуск в оправі комерційної белетристики з імпрінтом «Голдман» є одним з останніх нововведень у видавництві «Бертельсман». Приблизно 60% загального каталогу видань у оправі – переклади, з художньої літератури відсоток перекладів досягає 80.

Мюнхенське видавництво «Дроймер Кнаур» (Droemer Knaur) – одне з найбільших німецьких комерційних видавництв, входить до групи «Холцбрінк» (Hollzbrink). З імпрінтом «Кнаур» (Knaur) тут виходять енциклопедії, практичні довідкові посібники, комерційні видання різної тематики, включаючи художню літературу для роздрібної торгівлі, а також видання в обкладинці. Якісні видання художньої й нехудожньої літератури в оправі виходять із придбаним імпрінтом «Кіндлер» (Kindler).

У цілому мюнхенські видавництва групи «Холцбрінк» щорічно випускають 70 новинок в оправі й 350 видань в обкладинці. У каталозі «Кнаур» 45% – видання перекладної літератури, 20% – перші видання німецьких авторів, інше – передруки книг, що виходять з імпрінтом «Дроймер» (Droemer), а також книг, випущених іншими німецькими видавництвами. У видавництві «Дроймер» основний акцент робиться на видання сучасної художньої літератури, перевага надається бестселерам, а видання нехудожньої літератури в основному присвячені питанням політики, психології, природничим наукам.

Видавництво «Ферлагхауз Гоетхештрасе» (Verlagshaus Goethestrasse) належить рівноправним партнерам Христіану Штрассе й Генріху Хугсндубелю (останньому також належать найбільші в Німеччині книгарні у Франкфурті й Мюнхені). Книги випускаються із сімома імпрінтами: «Зюдвест» (Sudwest) – практичні посібники, «Бюхер» (Bucher) – книги про подорожі, «Пауль Піст» (Paul list) – видання художньої і нехудожньої літератури, «Доедеріш» (Doederichs) – книги з філософії й історії культури, «Хайнріх Хугендубель» (Heinrichs Hugendubel) – езотеричні, регіональні видання, «Людвіг» (Ludwig) – книги для дозвілля, «Шпрінкс» (Sphinx) – видання містичної літератури. Усього у видавництві щорічно випускається близько 3000 нових назв у оправі. Загальний обсяг реалізації – 57 млн дол.

У результаті конфлікту між Клаусом й Ернстом Рінхардами розпалася родинна видавнича фірма «Р. Ріпер» (R. Piper Verlag), яка була продана відомому шведському видавничому конгломерату «Боніер» (Bonnier). У каталозі видавництва – кращі книги з природничих наук, мистецтва, твори німецької і європейської художньої літератури. Видавництво випускає перекладні видання американських й англійських авторів.

Серед інших німецьких видавництв, розташованих у Мюнхені, досить цікава діяльність видавництва книг в обкладинках – DTV (абревіатура німецької назви видавництва книг кишенькового формату), DTV належить 10 німецьким видавництвам, розташованим по всій країні. Серед власників: «Карл Ганцер» (Carl Hanzer), «Кіпенхоєр унд Віч» (Kipenheuer und Witsch), «Гофман унд Кампе» (Hoffmann und Campe) тощо. Кишенькові видання DTV реалізуються через провідні книгарні й універмаги, на відміну від американських масових видань кишенькового формату в обкладинці, що збувають в основному поряд з журнальною продукцією. За обсягом реалізації книг (у 1994 р. – 55 млн дол.) DTV посідає третє місце на ринку видань в обкладинці. Приблизно 1/3 випуску – перекладні видання, з яких 50–70% є перекладами творів художньої й нехудожньої літератури англомовних авторів, права на випуск перекладів здобуваються для DTV нью-йоркським агентством «Апісон Бонд» (Allison Bond).

У Мюнхені також продовжує функціонувати одне з найстарших сімейних видавництв «Лангеншайдт» (Langenscheidt), засноване в 1856 p., яке очолюють представники четвертого покоління власників. «Ланденшайдт» відоме у світі своїми двомовними словниками, виданнями навчально-методичної й довідкової літератури, тлумачними словниками німецької мови. Видавництво також випускає відомі енциклопедії Брокгауза й Мейєра, путівники, карти, атласи. «Лангеншайдт» має відділення в США, що спеціалізується на випуску карт (American Map Company), яке конкурує на ринку карт з американським видавництвом «Ренд Макнейлі» (Rand McNally). Обіг «Лангеншайдт» становить 358 млн дол., 75% прибутків надходить від збуту книжкової продукції на внутрішньому ринку, решта – від експорту (2/3 експортної реалізації припадає на США). «Лангеншайдт» – одне з перших німецьких видавництв, що почало випуск електронних видань (двомовних словників). У Гамбурзі видавництво відкрило компанію зі збуту програмного забезпечення й іншої продукції мультимедіа на споживчому ринку. Прибутки від реалізації електронних видань становлять 10–12% від загального обсягу реалізації продукції видавництва на внутрішньому ринку й продовжують постійно зростати. Партнерами «Лангеншайдт» у випуску мультимедіа є такі відомі фірми, як «Лонгман» (Longman, Великобританія) і «Майкрософт» (Microsoft, США).

Тільки дві видавничих групи, «Бертельсман» і «Бібліографішес Інститут Ф.А. Брокгауз АГ», працюють у формі акціонерних товариств, публікуючи при цьому статистичні дані (прибуток, продажі). У всіх інших випадках можна лише здогадуватися щодо обсягу продажів видавців, прибутку, точної кількості тиражів.

Понад 95% німецьких видавничих компаній є приватними. Більшість з них – це наукові видавництва, що належать родинам, які заснували свої фірми.

Інший недолік німецьких видавців у тому, що до 70% продукції видається німецькою мовою. Хоча існує досить стабільний ринок у німецькомовних країнах, у Східній Європі і Японії, практично більше ніде у світі не купують наукову й академічну літературу німецькою мовою. Але очевидний перехід до публікацій англійською мовою в більшості випадків просто не приніс результатів.

Крім «Шпрінгер» (Springer), а також останнім часом «VCH» в парі з «Джон Вайлі» (John Wiley), жоден німецький видавець не має ефективної сис-теми поширення видань за кордоном. У більшості випадків німецька компанія, що видає продукцію англійською мовою, ставить себе в залежність від міжнародних партнерів з поширення, яким вона змушена надавати значні знижки.

У 90-ті pp. XX ст. в Німеччині поширились випадки злиття компаній: «Джон Вайлі» (John Wiley) купив «ФЦХ Ферлаг» (VCH Verlag), колишній «Ферлаг Хемі» (Verlag Chemie), що володів «Фізік-Фер-лаг» (Physik-Verlag) й «Академі-Ферлаг» (Akademie-Verlag). Незважаючи на це, Wiley був готовий заплатити 150 млн DM, щоб одержати доступ на німецький ринок. «Ельзевір» (Elsevier) придбав «Прес Пергамон» (Press Pergamon) у 1989 p. за суму в 450 млн, ця сума вважалася занадто великою.

«Шпрінгер» також збільшив свій вплив за допомогою об’єднання й придбання компаній «Леманн» (J F Lehmann), «Др. Стайнкопф» (Dr Steinkopff), «Біркхаузер» (Birkhauser) «Тайм-Ферлаг» (Thieme-Verlag) об’єднав «Енке-Ферлаг» (Enke-Verlag) і «Гіпократес-Ферлаг» (Hippokrates-Verlag), щоб підсилити свої позиції у виданні медичної тематики.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 28

Книговидання Росії.

У російському книговиданні настав новий етап розвитку, що поступово стабілізував ситуацію на ринку, – етап нових видавничих проектів. Нові ринки збуту на території України, Казахстану, Білорусі та інших країн колишнього Радянського Союзу поглинули перевиробництво детективів і допомогли російському книговиданню не тільки утримати рівновагу, а й розпочати плавне нарощування темпів. Це книговидання можна назвати «часом нових видавничих проектів», або «часом брендів», чи ще загадковіше «часом мейнстріму», тобто книги, яка буде панувати на книжковому ринку.

Закінчився час «соцреалізму», «придворних поетів» і настав час гостро модного постмодернізму, який збуджував розум і задовольняв смак інтелектуалів. Поступово в російського книговидання з’явилося «нове обличчя», яке формувалося не без допомоги українських письменників, таких як М. Леонов, Ю. Рогоза, Ю. Шилов, Марина і Сергій Дяченки, яких змусив пристати до Росії жебрацький стан українських видавництв.

Видавниче співтовариство Росії, переживши кризу років, оформилося й консолідувалося. Після вичерпання лімітів, відпущених радянським книжковим дефіцитом, у видавців виникла необхідність формування нового змісту книг і структури випуску, розкручування власних видавничих й авторських брендів.

Для вирішення цих завдань був обраний єдино правильний шлях: якщо імена і бренди відсутні, їх треба створювати. Але як?.. Випускаючи серії, емпіричним шляхом вивчаючи читацький попит, поступово «висіваючи» із серій окремі проекти й нові авторські імена, займаючи свою нішу на ринку, заробляючи видавничу репутацію.

Поступово російське книговидання знаходило своїх авторів, які навчилися створювати романи про кохання, захопливу фантастику, детективи, трилери, у тому числі й на «російському криміналі» так званих «демократичних реформ» і періоду перебудови. Отут треба віддати належне тим видавництвам, які, пішовши на серйозний комерційний ризик, почали системно виводити на ринок вітчизняних авторів. Дорогий «натурний» експеримент закінчився вдало – з’явилися, точніше, були створені автори-бренди: В. Доценко, О. Мариніна, М. Леонов, О. Бушков, Д. Корецький, Ф. Незнанський, І. Буніч та інші. Виникли й знайшли популярність нові жанри: російський бойовик, російський жіночий роман, політичний і філософський бестселер (О. Панарін, С. Кара-Мурза, М. Стариков, М. Калашников, Ю. Мухін, А. Паршев) тощо. Все нові й нові імена з’являються в списках бестселерів, кількість яких весь час зростає.

Видавці постійно перебувають у пошуку нових ніш і напрямів. Знижуються середні тиражі видань, збільшується кількість найменувань, підвищується якість змісту й оформлення книг. Помітно скоротився випуск перекладної літератури, все більшу популярність завойовують російські та українські автори.

Для книжкової індустрії Російської Федерації (РФ) 2010 р. був не таким успішним, як, наприклад 2007 р., оскільки фінансова криза й інші складові економічної ситуації негативно вплинули на книговидавничу сферу. Ось як характеризують ситуацію в книжковій індустрії співробітники Російської книжкової палати Л. Кирилова і К. Сухоруков: «Будь-який розвиток і рух викликається і супроводжується кризами, але останні проявляються по-різному в різних економічних умовах і на різних історичних етапах».

Стосовно сьогоднішньої російської друкованої книжкової справи, яка живе і розвивається в ринкових умовах, головною кризою виступає і виступатиме криза збуту. Причини і форми прояву цієї кризи досить різноманітні. Це і невідповідність каналів розповсюдження продукції (тобто книготоргової мережі в більшості регіонів) масштабам її виробництва, і криза читання, тобто свідоме відмовлення багатьох росіян від розвивального читання на користь читання розважального та інших способів проведення часу, і нерозсудлива державна політика бібліотечного комплектування, і невміння багатьох наших видавців та книгорозповсюджувачів адаптувати свій менеджмент, маркетинг, логістику й цінову стратегію до вимог часу (а тим більше – прогнозувати зміни на книжковому ринку).

Практично нічого не робиться у сфері вивчення, а особливо – в галузі формування читацького попиту, встановлення «зворотного зв’язку» (від споживача книжкової продукції до її виробника). Окрім перелічених чинників, що належать до категорії «можливостей» і що в принципі зазнають коригування, існують і три об’єктивні чинники з категорії «необхідностей», незалежні від конкретного видавця та від усієї галузі в цілому. По-перше, це все більш помітна дія – як на попит, так і на пропозицію – електронного контенту, за змістом аналогічного друкованій книзі і при цьому доступного (в безкоштовному вигляді – в межах концепції відкритого доступу, яка все інтенсивніше витісняє норми традиційного авторського права) усім зацікавленим користувачам.

Крім того, інформаційна революція останніх десятиріч призвела до різкого збільшення кількості (тобто до «інфляції») назв друкованих книг, журналів і періодики загалом; зберігати ці видання стає все незручніше, причому не тільки в особистих, а й у суспільних бібліотеках. Друкована книга все помітніше втрачає свій колишній «сакральний» статус і перетворюється на товар далеко не першої необхідності.

Сказане стосується навіть тих читачів і покупців, які залишаються вірними традиційній книжковій культурі: у цих людей часто вже немає місця в квартирі чи будинку для зберігання книжкових видань, при цьому катастрофічно не вистачає часу для ознайомлення з величезною кількістю новинок (пригадаємо тут поширену думку про те, що «справжньому книжнику належить перечитувати всю світову класику хоча б раз на три роки»). Кількість друкованої інформації, що нагромадилася і нагромаджується, все більше позначається на якості її споживання, тобто на якості читання.

Нарешті, третій і, можливо, найважливіший чинник, що об’єктивно не піддається ніякій дії з боку книжкового співтовариства, – це загальна соціально-економічна і демографічна ситуація в Росії.

Сьогодні ми всі бачимо і відчуваємо наслідки «демографічної катастро-фи» 90-х рр. ХХ ст. За період з 1990 по 1999 р. у Росії народилося на 9 млн осіб менше, ніж за попередні десять років (1980–1989).

За п’ять років, з 2004 по 2009, чисельність 17-річних жителів Росії скоротилася на мільйон осіб. У 2010 р. кількість випускників шкіл у Росії знизилась ще на 10% (на 200 тис. осіб), а випускників шкіл Москви у 2010 р. – на 30% і становила 47 тис. осіб (замість 75 тис. у 2009 р.).

Зараз до вищих навчальних закладів вступають, в основному, представники покоління 1992–1993 рр. Проте найменша народжуваність у зазначене десятиріччя була в 1999 р. (тоді народилося всього 1, 2 млн осіб; для порівняння: в 1987 р. – 2, 5 млн). Тому найгострішим для ВНЗ буде період 2015–2020 рр. (плюс-мінус рік). Саме в цей період у Росії відбудеться максимальне скорочення кількості вищих навчальних закладів і їхніх філій. З великою часткою впевненості можна припустити, що при зменшенні кількості абітурієнтів удвічі значно зменшиться і кількість ВНЗ.

Зараз ми спостерігаємо парадокс. З одного боку, в Росії вища освіта стала не просто масовою, а «за умовчанням» обов’язковою, звичайною річчю. З іншого боку, у переважної більшості наших учених, інженерно-технічних працівників, аспірантів і студентів, медичних і викладацьких кадрів, яких прийнято відносити до розряду інтелігенції, немає ні можливостей, ні матеріального стимулу вдосконалювати свою професійну майстерність, йти в ногу зі світовим науково-технічним прогресом, постійно підвищувати кваліфікацію, витрачаючи на це час і гроші. Заробітна платня цієї категорії росіян і доходи тих, хто навчається, сьогодні практично ніяк не залежать від реального рівня їхньої освіти, від якості знань. Виходить, що із чотирьох основних компонентів життєдіяльності, які обслуговує традиційна книжкова культура – наука, освіта, просвіта і розваги («відволікання», релаксація) – три компоненти залишаються «на голодному пайку» як у видавців, так і у читачів.

В умовах ринкової економіки головним важелем для зміни ситуації, що склалася, може виступати тільки матеріальна зацікавленість усіх його основних суб’єктів. І успіх залежить насамперед від довготривалої загальнодержавної політики у названих трьох сферах, а зовсім не від закликів «любити книгу», хоча певне прищеплення книжкової культури також важливе і корисне для особистості, особливо в юному віці».

Останніми роками російська книжкова індустрія упевнено й динамічно розвивалася та увійшла до п’ятірки провідних книжкових ринків світу. Переломним для російського книжкового ринку, як і для всієї економіки Росії, став 2008 р.

Ще влітку того року очікувалося – і на користь цього говорили показники розвитку галузі в першому півріччі – що він стане рекордним за кількістю випущених книг і брошур, зростанням обсягів ринку, інвестицій і перспектив упровадження нових бізнес-моделей. Ці очікування в цілому збулися, незважаючи на те, що фінансова криза примусила позбутися зайвого оптимізму. Проте в цілому книговидання РФ продовжує впевнено набирати обертів і завойовувати нові ринки.

У Росії 2010 р. відзначився ювілеями. Так, 21 жовтня 2010 р. в Колонному залі Будинку Союзів відбулися урочистості з приводу 80-річчя Московського державного університету друку імені Івана Федорова, випускники якого плідно працюють і у видавничій сфері України.

У Центральному будинку журналіста відбувся урочистий вечір, присвячений 20-річному ювілею Асоціації книговидавців Росії. Свій 20-річний ювілей відзначала видавнича група «АСТ» й Асоціація книгорозповсюджувачів незалежних держав, що об’єднує 175 підприємств і організацій Росії, Білорусі, України, Молдови, Вірменії, Азербайджану та Киргизії.

2. Книговидання

У сфері книговидання головними ознаками 2010 р. є зниження кількості видань за назвами й тиражами порівняно з 2009 р. Отже, має місце погіршення показників книговидання 2010 р. порівняно з попереднім, тобто зменшення випуску книг за назвами становить 4, 6%. Якщо порівняти показники 2010 р. з показниками минулих років, починаючи з 2006 р., коли загальна кількість назв книг і брошур становила 102 268 назв, 2007 р. – 108 791, 2008 – 123 336, то бачимо, що ці показники більше ніж удвічі перевищували кращий для Російської Федерації показник у складі СРСР у 52 тис. назв, а також і кращі загальносоюзні показники (84 тис. назв). Тож показник 2010 р. відповідає «третьому місцю» в цілому по країні за всю історію російського книговидання. Інший показник – загальнорічний тираж книг у 2010 р. зменшився на 14% щодо рекордного для пострадянської Росії показника 2008 р. – 760, 4 млн прим. У 2009 р. сукупний тираж книг і брошур становив 716, 6 млн прим., тобто випуск книг зменшився за накладами на 9, 6%.

Проте порівняння тиражів 2010 р. з даними за 2005, 2006 і 2007 рр. показують цілком задовільну картину.

У 2005 р. загальний тираж книг і брошур становив 669, 4 млн прим., у 2006 р. – 633, 5 млн прим., у 2007 р. – 665, 7 млн прим., тобто показники 2010 р. укладаються в один ряд із цими показниками.

Згідно з офіційною статистикою, Російська Федерація посідає почесне місце в першій п’ятірці (Великобританія, Китай, США й Німеччина) у світі за кількістю щорічно виданих назв книг.

Порівняно з 1991 р. кількість книг у Російський Федерації за назвами в 2010 р. збільшилась на 87 688 друк. од., а за тиражами – зменшилась на 976 116 прим., тобто у 2, 5 рази. Кількість книг і брошур на одного жителя була найбільшою в 1991 р. – 10 прим., у 2008 р. – 5, 4 прим.

Зростання кількості книг за назвами не суперечить світовій тенденції, оскільки в усьому світі кількість книг за назвами зростає, що визначається як «інфляція видань», тиражі ж можуть зростати, а можуть і зменшуватись.

Тенденція до зменшення тиражів є загальносвітовою: диверсифікація знань і читацьких смаків призводить до зменшення обсягу реального і потен-ційного попиту на конкретні видання, за винятком лише бестселерів, кількість яких також постійно знижується. Крім того, на тиражі побічно впливає і така обставина: у багатьох регіонах Росії поліпшується бібліотечне комплектування і збільшується кількість відвідувачів бібліотек, а це значить, що одним примірником книги користується не один її покупець, а як мінімум кілька читачів, внаслідок цього зменшується загальна кількість покупців і кількість примірників тиражу, що розпродаються.

Виходячи з наявних даних, можна зробити розрахунок динаміки і «похідних» показників російського книговидання – середнього тиражу однієї книги (відношення сукупного тиражу до кількості випущених назв). Так, середній тираж одного видання за підсумками 1991 р. становив 47 870 прим., у 2003 р. – 6166 прим., тобто скоротився в 7, 8 раза, а в 2010 р. – 5371 прим., тобто в 9, 8 раза. При цьому тільки за останній рік середній тираж однієї книги в Росії скоротився на 4, 37% – з 5616 до 5371 прим.

Аналізуючи книговидання РФ за 20 років, можна побачити деяке змен-шення кількості книг за назвами в 2002 р. Цей спад пов’язаний з тимчасовою відміною певних пільг для видавців, коли поступальний рух російського книговидання загальмувався. Видавці стали панікувати, знижувати кількість назв і спробували виправити становище за рахунок додруковування вже «перевірених» видань, що користувалися найбільшим попитом.

Цікаво прослідкувати динаміку кількості примірників випущених книг і брошур з розрахунку на душу населення.

Так, на початку 1991 р. цей показник дорівнював 10 прим. на особу. Уже наступного року розпочалось його зниження, найнижчий рівень – 2, 8 прим. – було зафіксовано у 1998 р. Нарощення випуску книг на одного мешканця Росії розпочалось у 1999 р., досягнувши 2008 р. максимуму – 5, 4 прим. – і впавши наприкінці десятиріччя на 0, 8%.

Таким чином, кількість видань, що випускаються на душу населення, з 2001 по 2010 рр. зросла на 24, 3%, проте порівняно з 2009 р. цей показник у 2010 р. знизився на 9%, а щодо «пікового» 1991 р. кількість видань на одну особу в 2010 р. зменшилась уже на 54%.

При цьому треба розуміти, що збільшення кількості випущених видань з розрахунку на душу населення з 2001 до 2010 р. відбулося не тільки завдяки зростанню тиражів видавничої продукції на 20%, а й унаслідок природного спаду населення Росії, яке, згідно з даними Росстату, за минулі десять років скоротилося на 4, 4 млн осіб, або на 3%.

У виданнях 2010 р., як і минулих років, переважають книги, які традиційно належать до розряду соціально значущих. На першому місці – група навчальних і методичних видань усіх типів (майже третина за кількістю назв і більше третини загального тиражу). На другому місці за кількістю назв наукові видання, проте їхні тиражі, звичайно, значно нижчі, ніж літературно-художніх видань для дорослих і книг для дітей та юнацтва. Остання з названих груп свідчить навіть про перевищення показників 2009 р. порівняно з 2010 р. (10 866 назв і 10 938 назв відповідно; хоча за тиражами у 2010 р. видано значно менше примірників, ніж у 2009 р.: 132, 0 млн прим. у 2010 р. проти 145, 3 млн прим. у 2009 р.).

Ще одна особливість 2010 р. – дуже помітне збільшення кількості видань белетристики для дітей дошкільного віку. В 2009 р. було випущено 2908 назв книг цього асортименту друкованої продукції загальним тиражем 33, 9 млн прим., а в 2010 р. – уже 3785 назв тиражем 42, 7 млн прим.

Статистичні дані російського книговидання останніх років свідчать про значні успіхи в цій сфері. Книжковий ринок, на відміну від інших ринкових сфер, чутливіше та хворобливіше реагує на суспільні зміни, він більшою мірою залежить від рівня реальних доходів населення, його купівельної спроможності та морального і психологічного стану.

Гострі соціально-економічні зміни в країні призвели до суттєвих змін у способі життя значної частини росіян – споживачів видавничої продукції. Знизився життєвий рівень передусім тієї їх частини, яка раніше була найбільш читацькою – студентів, викладачів, інтелігенції.

Отже, у 2010 р. частка книг із загальної кількості книг і брошур становила 84, 4% усіх назв і 75, 6% тиражів; у 2009 р. – відповідно 83, 7% і 69, 3%, з них в обкладинці в 2009 р. було 68, 3% усіх назв і 66, 4% тиражів, а в 2010 р. – відповідно 67, 0% і 62, 7%.

Вельми змінилася й частка найголовніших тиражних груп у загальному книжковому асортименті.

У 2008 р. на частку книг і брошур, випущених тиражем до 500 прим., припадало 33, 7% назв, а тиражної групи до 5000 прим. – 32, 6% назв. У 2009 р. ці цифри становили 40, 3% і 29, 8%, а в звітному 2010 р. – уже 40, 8% і 29, 0% відповідно.

Іншими словами, в загальному книжковому асортименті постійно збіль-шується наявність малотиражних книг і брошур, які випускають, як правило, некомерційні видавничі організації.

Левову частку видань тиражем до 5000 прим. становлять словники, довідники, видання класики й сучасної «серйозної» літератури, – і ця група за рік знову зменшилася в загальному асортименті (на 0, 8% за кількістю назв), хоча і не так суттєво, як у 2009 р. (на 2, 8% порівняно з 2008 р.). Однак цей показник залишився незмінним у групі видань тиражем до 50 000 прим., в яку входять не тільки майже всі підручники для шкіл, а й значна кількість популярно-розважальної літератури (детектив, фентезі, «жіночий/любовний» роман).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 29

Книговидання Білорусі.

Видавнича справа у Білорусі здійснювала поступовий перехід на ринкові відносини і тому уникла багатьох негативних факторів, які ще й досі переживає українське книговидання. Реформи відбувалися плавно, пільги білоруські видавці отримали майже одночасно з російськими, і в Білорусі у 2010 р. видано 11 040 назв книг, тиражем 43 млн 139 тис. прим., що становить 4, 3 книги на кожного жителя країни.

У 2010 р. Республіка Білорусь була Почесним гостем ХХIII Московської міжнародної книжкової виставки-ярмарку (ММКВЯ). Національний стенд Почесного гостя площею 350 квадратних метрів представив сучасну експозицію друкарської продукції: книги понад 40 білоруських видавництв. Презентацію літературних досягнень Білорусі і кращих зразків її поліграфічного мистецтва доповнила різноманітна програма, присвячена загальнокультурній взаємодії двох слов’янських держав. Знаковими подіями стали засідання «круглого столу» «Спільність доль: білоруська і російська література на сучасному етапі», «Російська і білоруська література в контексті слов’янської цивілізації», «Книжкова культура Білорусі. Традиції і сучасність», брифінг «Видавничо-поліграфічний комплекс Республіки Білорусь: перспективи розвитку». Відбулася презентація Національної бібліотеки Білорусі – найбільшого республіканського інформаційного центру, хранителя книжкового багатства країни. Відвідувачі ММКВЯ ознайомилися з унікальними виданнями факсиміле духовно-просвітницького проекту «Повернені святині».

«Гарна книга – предмет гордості держави і народу» – така фраза прозвучала з вуст першого заступника міністра інформації Республіки Білорусь Лілії Станіславівни Ананіч в одному з інтерв’ю на ММКВЯ. За її словами, в Білорусі діє п’ять державних видавництв, підпорядкованих Міністерству інформації, і 850 видавничих організацій різної форми власності. Як відомо, видавнича діяльність у Білорусі ліцензується. Усі видавництва рівноправні: «Ми їх не розділяємо, оскільки всі видавництва працюють на популяризацію національної книги, виконують соціально значущі завдання», – відзначила Лілія Ананіч і розповіла про те, що в Білорусі створена система з випуску якісних національних підручників. Розвивається і поліграфічна галузь, причому її потужності активно використовуються й російськими видавництвами.

Дійсно, Республіка Білорусь робить значний внесок у світову книжкову спадщину. Вона дала світу першодрукаря Франциска Скорину і в загальній палітрі пострадянської книжкової індустрії посідає гідне місце. Ставлення держави до книги, державна підтримка книговидання в Білорусі вигідно відрізняє її від інших пострадянських країн. Зробимо короткий аналіз книговидання в Білорусі за останні 20 років.

Найбільше книг за назвами (13 210 друк. од.) було видано у 2008 р., а за тиражами – в 1993 р. (98 351 тис. пр.). Найвищий середній тираж однієї книги – 33, 6 тис. прим. зафіксовано у 1993 р., найменший – у 2004 р. (3, 85 тис. прим.).

Порівняно з 1991 р. кількість виданих книг за назвами у 2010 р. в Білорусі збільшилася на 8608 прим., тобто в 4, 5 раза, а тиражі зменшились на 9, 8 млн прим. Незважаючи на окремі спади у виданні книг за назвами (1992, 1995, 1999, 2002, 2004, 2010 рр.), їхня кількість протягом останніх десяти років зростала.

Не важко помітити, що Республіка Білорусь мала найбільші річні тиражі книг у 1993 р., що більше ніж у два рази перевищує показник 2010 р.

Цікаво прослідкувати динаміку кількості примірників випущених книг і брошур з розрахунку на душу населення. Так, на початку 1991 р. цей показник становив 5, 3 прим., після чого у 1993 р. досяг свого максимуму – 9, 8 прим. і закінчив двадцятиріччя на позначці 4, 5 прим. Таким чином, кількість видань, що випускаються на душу населення, з 1991 по 2010 р. коливається від 3, 3 до 9, 8 прим. Проте щодо «пікового» 1993 р. кількість видань на душу населення у 2010 р. зменшилась у 2, 2 раза.

Варто зауважити, що, незважаючи на світову кризу, білоруське книговидання почуває себе непогано. Так, у VII Міжнародному конкурсі «Мистецтво книги», підсумки якого підбивались 3–4 червня в Москві, країна одержала шість дипломів. Книговидавці Білорусі брали участь у конкурсі всьоме і представили книги в усіх дев’яти номінаціях: «Ґран-прі», «Наш сучасник», «Арт-книга», «Моя країна», «Книга для дітей і юнацтва», «Віддруковано в Співдружності», «Співдружність», «Перемога», «Наука і життя».

32 книги, подані Республікою Білорусь на міжнародний конкурс, були підвищеної якості й лауреатами Національного конкурсу «Мистецтво книги». 13 із цих книг випущені державними видавництвами, інші 19 – поліграфічними підприємствами («Видавництво «Білоруський Будинок друку», Мінська друкарська фабрика Гознака), видавництвами Білоруської православної церкви і Свято-Єлисаветинського жіночого монастиря в м. Мінську.

Вищу нагороду в номінації «Ґран-прі» здобула фотокнига «Земля сили. Біловезька пуща», видана до 600-річчя встановлення заповідного режиму в Біловезькій пущі (видавництво «Білоруська енциклопедія імені П. Бровки», поліграфічне виконання – видавництво «Білоруський Будинок друку»). «Земля сили. Біловезька пуща» – книга-подарунок, саме видання такого характеру можна назвати предметом гордості держави білоруського народу.

Серед інших показників розвитку книжкової індустрії не останнє місце посідає середній тираж однієї книги, який становить 3, 9 тис. прим., на кожного жителя країни припадає 4, 5 книги. За даними Національної книжкової палати Білорусі, у 2010 р. в країні було випущено 11 040 назв книг, загальним тиражем 43, 1 млн прим.

Якщо порівняти показники 2010 р. з показниками 2009 р., то на 15% зменшилася кількість назв книжкової продукції і на 18, 3% знизився її сукупний річний тираж.

Видання, що випускаються невеликими тиражами, до 500 прим., становлять 44, 5% від усіх книг, надрукованих у Білорусі у 2010 р. Проте сума їхніх тиражів не перевищує 2, 5% від загального тиражу книжкової продукції. Найбільшу кількість книг за назвами випущено в тиражній групі від одного до п’яти тисяч примірників – 30, 2%.

Видова структура книговидання Білорусі залишається достатньо стабільною.

Як і в минулому році, більше ніж третину всього обсягу випуску книг і за кількістю назв (39, 5%), і за тиражами (40, 4%) займають навчальні та навчально-методичні видання. Значною є частка випуску літературно-художніх творів, вона становить: за назвами – 20, 3%, за тиражами – 32, 9%.

Видавничу активність у 2010 р. виявили тільки 403 видавці з 804 зареєстрованих Міністерством інформації Республіки Білорусь. Лідерські позиції в рейтингу посідає видавництво «Харвест», що забезпечило торік видання 20, 4% книг від загальної кількості за назвами і 42, 8% – від сумарного річного тиражу. При цьому основна частина видавничої продукції видавництва «Харвест» – 80% за назвами і 85, 7% за тиражами – представлена книгами, випущеними за участю зарубіжних, в основному російських, видавців.

Лідером мовної групи в білоруському книговиданні, безперечно, є російська мова – 85, 7%. Порівняно з 2009 р., випуск книг білоруською мовою трохи збільшився, проте їхня частка в загальній кількості видань залишається практично на рівні останніх трьох років – близько 8, 6%. Виходили також книги англійською мовою (4%), німецькою, французькою, польською, іспанською та іншими мовами.

Білоруською мовою було видано дев’ятитомне зібрання творів народного пісняра Білорусі Янки Купали. Побачили світ зібрання творів Якуба Коласа, Максима Танка, Івана Шамякіна, твори класиків білоруської літератури: Аркадія Кулешова, Василя Бикова, Володимира Короткевіча. Багато уваги приділяється сучасній білоруській дитячій літературі. Серед останніх новинок – книги Раїси Боровікової, Володимира Корізно, Алеся Бадака, Олени Масло. Література для підлітків виходить у серії «Перехідний вік». Тут можна назвати книги Андрія Федоренка, Володимира Соломахи, Алеся Наваріча та інших авторів. Унікальним з погляду адресного державного фінансування книговидання можна вважати проект «Шкільна бібліотека». Десятки книг наймасовішими тиражами надсилаються в школи країни безоплатно. Розрахунки з видавництвами держава повністю бере на себе.

Книговидання вже давно стало пріоритетним напрямом діяльності Спілки письменників Білорусі, яку очолює Микола Чергинець. Адже для письменника важливо не тільки створити твір, а й дійти з ним до читача, побачити свою книгу в бібліотеці, на полиці книжкового магазину.

Спільно з видавництвом «Харвест» Спілка видає «Бібліотеку Спілки письменників Білорусі». При значній увазі до сучасної літератури не забувають і класичні поезію та прозу. Десятки книг «Бібліотеки Спілки письменників Білорусі», а також ще однієї серії – «Бібліотека пригод і фантастики» видаються в Білорусі.

Спілки письменників Білорусі і Росії створили Спілку письменників Со-юзної держави. У Мінську був проведений з’їзд. Один із пленумів пройшов у Курську. Готується до виходу у світ журнал «Біла Вежа» – друкований орган літераторів Білорусі та Росії.

2. Світ енциклопедій Білорусі

Особливу увагу варто звернути на енциклопедичні видання Білорусі. Директор «Білоруської енциклопедії імені П. Бровки» Тетяна Белова розповіла про плани видавництва на XVIII Мінській міжнародній книжковій виставці-ярмарку (ММКВЯ), яка проходила з 9 по 13 лютого 2011 р.

«Сьогодні читачу надається великий вибір енциклопедій. Але, на жаль, часто це компіляції або перекладна література. А це значить, що ніхто не гарантує якість такої інформації. Ми ж видаємо тільки якісну та оригінальну енциклопедичну літературу, в підготовці якої беруть участь провідні вчені, – підкреслила Тетяна Белова. – До речі, найближчим часом у Мінську на проспекті Переможців, 51 відкриється магазин, в якому в першу чергу буде доступна саме хороша енциклопедична література».

Серед значних проектів найбільшого білоруського видавництва – «Регіони Білорусі», «Міста і села Білорусі», «Військова школа Білорусі: традиції і сучасність», «Природа Білорусі», «Енциклопедія для школярів і студентів» тощо. Але на цьому «Білоруська енциклопедія імені П. Бровки» зупинятися не збирається. У планах видавництва випуск енциклопедії про Республіку Білорусь англійською мовою, щоб за кордоном краще знали країну і те, через які випробування їй довелося пройти, і глибше змогли пізнати та зрозуміти білоруський характер. Все це буде представлене в цікавих образах, особах, подіях, фактах, – поділилася задумками Тетяна Белова.

Варто додати, що видавництвом «Білоруська енциклопедія імені П. Бровки», яке в 1996–2008 рр. очолював білоруський поет, публіцист Геннадій Пашков, були видані «Енциклопедія історії Білорусі», вісімнадцятитомна універсальна «Білоруська енциклопедія», серія історико-документальних хронік «Пам’ять», розпочата робота над шеститомною енциклопедією «Республіка Білорусь».

З листопада 2008 по травень 2010 р. головним редактором видавництва був відомий письменник Володимир Саламаха, лауреат Державної премії Республіки Білорусь 2002 р. Саме тоді були видані енциклопедія «Археологія Білорусі» том 1, «Історія білоруської книги» у 2 томах, «Книжна культура Великого князівства Литовського», «Культура Білорусі» том 1, «Природа Білорусі» у 3 томах, розпочато семитомне видання «Регіони Білорусі» том 1, дванадцятитомне видання «Енциклопедія для школярів і студентів» том 1 тощо.

3. Поліграфічна база

Маючи добру поліграфічну базу з часів Радянського Союзу, білоруські друкарні активно залучають до співпраці російські книжкові видавництва, які охоче друкують свою продукцію в них. Зокрема, за словами заступника міністра інформації Білорусі Ігоря Лаптьонка, російські замовлення займають майже 60% продукції найбільшого в Білорусі Поліграфічного комбінату імені Якуба Коласа, близько 40% замовлень Мінської фабрики кольорового друку, до 30% продукції друкарні видавництва «Білоруський Будинок друку».

Водночас, як повідомив І. Лаптьонок, білоруська сторона продовжує працювати над подальшим нарощуванням свого потенціалу книговидавця, щоб зробити його ще привабливішим для російського замовника. Заступник міністра відзначив, що робота з російськими видавництвами є сьогодні для Білорусі одним зі способів збереження радянських потужностей у галузі, а отже, і робочих місць у друкарнях. «Колись та поліграфічна база, яка сьогодні ще продовжує працювати, була призначена для забезпечення поліграфії Білорусі, країн Прибалтики, України. З тих пір політична карта змінилася, а поліграфія залишилася за обсягами на тому ж рівні. Її треба чимось заповнювати», – сказав Ігор Лаптьонок.

4. Система книгорозповсюдження Білорусі

Система книжкової торгівлі Міністерства інформації на сьогодні налічує 87 книжкових магазинів. З них 81 книгарня входить до складу відкритих акціонерних товариств «Белкнига», «Бресткнига», «Витебсккнига», «Гомелькнига», «Гроднокнига», «Могилевсоюзпечать». Інші п’ять утворюють мережу фірмових книжкових магазинів поліграфічного підприємства «Мінська фабрика кольорового друку» і один належить підприємству «Видавництво «Білорусь». 56 магазинів розташовані в Мінську і в п’ятьох обласних центрах, 27 – у районних містах і 4 – у селищах міського типу. Книготорговельна мережа міністерства обслуговує населення 23 адміністративно-територіальних одиниць, тобто 19, 5% від їхньої загальної кількості.

Для організацій книжкової торгівлі пріоритетними були і залишаються: задоволення потреб населення в книжковій продукції всіх тематичних напря-мів, удосконалення форм і методів продажу книжкової продукції, розширення послуг, що надаються, оптимізація товарних запасів, розвиток матеріально-технічної бази роздрібної мережі, забезпечення гнучкої асортиментної та цінової політики.

Книготорговельні організації, намагаючись створити максимум зручностей для покупців і заощадити їхній час на здійснення покупки, продовжують активно оснащувати роздрібну книготорговельну мережу платіжними терміналами. Нині в системі міністерства розрахунки по банківських картках проводяться у 44 книжкових магазинах (53, 7% від загальної кількості магазинів), в яких встановлено 56 платіжних терміналів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30

Закон України

“Про видавничу справу”

Дата набуття чинності:

Липня 1997 року

За Законом “Про видавничу справу”, видавнича справа складається з:

· видавничої діяльності;

· виготовлення видавничої продукції;

· розповсюдження видавничої продукції.

Суб'єктами видавничої справи є:

· видавці;

· виготовлювачі;

· розповсюджувачі видавничої продукції.

Такими суб'єктами можуть бути:

· громадяни України,

· іноземці;

· особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах;

· юридичні особи України;

· юридичні особи інших держав.

Для обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. За внесення до цього Реєстру сплачується реєстраційний збір.

Закон забороняє створення і діяльність в Україні видавництв, які у статутному фонді мають більше 30% іноземних інвестицій. Також забороняється створення і діяльність організацій, які здійснюють розповсюдження видавничої продукції, якщо у їх статутному фонді понад 30% іноземних інвестицій.

Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості. Елементи вихідних відомостей визначається цим Законом.

Відповідно до Закону створюється Книжкова палата України. Остання є державною культурно-науковою установою у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності. Їй надається право одержувати безоплатні та платні обов'язкові примірники усіх видань, випуск яких здійснюється суб'єктами видавничої справи в Україні.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 31

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 32

2011

Зі статистичної точки зору, Франкфуртський книжковий ярмарок у 2011 р. не міг похвалитися видатними результатами. Утім, виставка, яка пройшла з 12 до 16 жовтня, традиційно вражає своїми масштабами. Загалом 7384 експоненти зі 106 країн світу беруть участь у заході. Це на 155 стендів менше, ніж торік.

Найбільший у світі книжковий ярмарок розпочав свою роботу у Франкфурті-на-Майні. Такі теми, як інтернет-піратство й майбутнє традиційної книги, рівноправно представлені на ньому. А країною-гостем цього року є Ісландія.

Організатори 63-го Франкфуртського книжкового ярмарку зробили сильний тематичний акцент на цифрових перетвореннях, які не оминули книжкову справу. І традиційно – на літературній творчості. Загалом понад три тисячі різних заходів провели в межах ярмарку, у них узяли участь близько тисячі авторів з різних країн світу. Серед них і такі відомі, як Умберто Еко та лауреат Нобелівської літературної премії Маріо Варґас Льоса.

Почесний гість виставки цього року – Ісландія.

Ісландія з її всього 320-тисячним населенням – допоки найменша країна, яка презентує свою літературу й культуру на провідній книжковій виставці у Франкфурті.

Ісландський павільйон облаштували у вигляді вітальні, на стіни якої проектуються відео з розповідями простих ісландців про їхні приватні бібліотеки. Ісландців вважають справжніми фанатами літератури. У цій країні намагається писати хоч раз у житті ледь не кожен житель. Фахівці пов’язують таке захоплення літературною творчістю з дуже сильною традицією ісландських саг. На ярмарок до Франкфурта приїхали 38 дуже відомих авторів з Ісландії й представлено 203 нещодавно видані книги.

Книжкова галузь переживає нині «подвійний процес змін», – наголосив директор Франкфуртського книжкового ярмарку Юрґен Боос. З одного боку, змінюється традиційний «книжковий ланцюг»: автор – видавництво – книгарня – читач. З іншого боку, спостерігається зрушення «в нову еру публікації книг». Утім, попри дедалі сильнішу диґіталізацію галузі, фахівці переконані, що друкована книга буде існувати й надалі.

Водночас у світі стає дедалі більше електронних книг. А зі зростанням їхнього числа посилюється й проблема інтернет-піратства в цій галузі. За статистикою, близько 60% змістів для електронних книг «скачуються» в Інтернеті нелегально. Тому на ярмарку у Франкфурті у виступах, на заходах і стендах звертається особлива увага на дотримання авторського права.

Напрями й тенденції

Присутність на книжковому ринку ВЕА-2005 певного ряду видань чітко свідчить про тенденції, пріоритети й орієнтації читачів і видавців. Перше, що варто підкреслити, – виразна тенденція до мультимедійних видань, де поєднується текст з дуже акцентованим – майже на кожній сторінці – відеорядом ілюстрацій і символів, які передають внутрішній і змістовий сенс тексту; додатком може бути аудіодиск. Класичним зразком тут можна назвати цьогорічне, ще не знане на наших теренах спеціальне авторське видання «Коду да Вінчі» Дена Брауна, яке випустило видавництво «Даблдей» з ініціативи автора, а також нову книжку знаменитого італійського вченого-семіотика й прозаїка Умберто Еко. Сам Еко заявив виданню «Паблішерс Віклі», що вже в романі «Маятник Фуко» почав звертатися до мультимедійності, зрозумівши, що текст тяжіє до знаковості. Гріх було б найсерйознішому семіотикові не скористатися такою нагодою.

Наступна тенденція – активна присутність жіночої, але не конче феміністичної літератури. Хоч вона й презентована на ринку в сотнях видань, однак вийшла за межі своєї герметичності й частково втратила позиції провідної тенденції. Тематика белетристики, представленої письменницями-жінками, вже не є виключно «жіноча», авторок більш цікавлять, так би мовити, нежіночі теми, але з жіночого погляду. Тут варто назвати цікавий роман Вікторії Вінтон (Victoria Vinton) «Закон джунглів», створений під впливом Редьярда Кіплінґа. Більш традиційний жіночий роман з провінційного американського життя презентує Аніта Даймант (Anita Diamant) в «Останніх днях Догтауна».

Надзвичайно продуктивним є напрям мемуаристики в сучасній американській літературі, що також продемонструвала ВЕА-2005. Серед книжок цього жанру виразно прозвучали спогади добре знаного пулітцерівського лауреата Дж.Р. Мерінгера (J.R. Moehringer) «Тихий бар», видана знаменитим «Гіперіоном» – щемлива історія молодості, життя і становлення молодої людини в Америці.

Вельми популярний жанр «секретних історій» – невідомих сторінок з життя славетних людей, де художній вимисел сусідить з реальними фактами, представляла книга Джона Дарнтона (John Darnton) «Таємниці Дарвіна».

З нехудожньої літератури поважне місце посідають усілякі белетризовані книжки-порадники, як розбагатіти, як створити власний бізнес, досягти успіху, розвинути добру фігуру чи стати сексуальним довгожителем. Тут абсолютним чемпіоном як на ВЕА-2005, так і на Бродвеї стала книжка Джорджа Росса (George Ross) «Трамп. Стратегії для нерухомості». Книга підсумовує 25-річний досвід найближчого бізнесового радника знаменитого мільярдера Дональда Трампа (Donald Trump), у якого трудився автор, і стала підручником з побудови інвестиційної компанії в галузі нерухомості. В павільйоні можна було бачити довжелезну чергу людей, що заповзялися одержати автограф Росса.

Потрібно наголосити на моральній і матеріальній підтримці видавців, книгорозповсюджувачів і всього суспільства, яка відчувається навколо так званої «етнічної» літератури, що представляє багатокультурний шар американської спільноти. Це письменники з виразними етнічними історіями, що намагаються зберегти свою ідентичність.

Ну, і, звичайно, вічний детективний «екшен» з добрими і поганими хлопцями продемонстрували молодий автор латиноамериканського походження Марк Гіменес (Mark Gimenez) в найсвіжішому романі «Колір закону», виданому «Даблдей», та популярний письменник Лі Чайлд (Lee Child) у інтелектуальному трилері «Постріл». Безсумнівно, «вічною» цінністю залишаються і фантастичні трилери в стилі популярного на виставці бестселерного автора Шона Вільямся (Sean Williams) з його «Відродженою людиною», перевиданою «Прометеєм».

У кінці травня – на початку червня 2008 р. відбулася виставка «Book Expo America», яка проходила в Лос-Анжелесі.

Специфіка виставки. Виставка в основному націлена на продаж книг. За розміром вона у декілька разів менше від франкфуртської. Майже щороку виставка переїздить з міста в місто.

Була цікава семінарська програма і програма сніданків із знаменитими авторами. Наприклад, сніданок з легендою баскетболу Меджіком Джонсоном (він написав книгу про те, як зважати на специфіку національних меншин в бізнесі), медіа-магнатом Тедом Тернером і Аліком Болдуіном, який недавно написав книгу про труднощі розлучення.

Зі стендів нічого не продають, усе роздають безкоштовно. Причому не якісь залежані книжки, а найновіші і хітові. Економічна привабливість виставки для рядових читачів очевидна: вартість квитка на 1 день – 75 дол., а книг можна понести і на 1000 дол.

З 28 по 31 травня в Нью-Йорку пройшла найбільша на американському континенті Міжнародна книжкова виставка 2009 р. «Book Expo America». Цього року на ній було представлено більше 2000 стендів, проведено 100 конференцій і семінарів. Як повідомляє з посиланням на «Компьюленту» інформаційна служба «Library.ru», головною її темою став розквіт електронного книговидання, що переживала Америка. Тут слід зробити уточнення: е-книги виявилися предметом захоплень в основному англомовної частини читачів, тоді як 45 млн іспаномовного населення США консервативніші в цьому питанні, віддаючи перевагу «паперовій» літературі. Так, якщо іспанські переклади «Гаррі Поттера» або «Кода да Вінчі» в друкарському варіанті продаються сотнями тисяч, то продажі електронних версій ледве перевищили за минулий рік відмітку десять тисяч примірників.

Понад сто американських видавництв закрилися протягом останніх п’яти років, і сьогодні їх залишилося 1401. Основна маса видавців відкриває інтернет-магазини в обхід традиційних методів дистриб’юції – продавати електронні книги зручніше.

На таких виставках можна отримати уявлення, яке місце буде посідати та або інша країна в світі в осяжному й віддаленішому майбутньому. Це пояснюється тим, що зараз фахівці все більше говорять про те, що економіки розвинених країн переходять у нову фазу – «економіка знань». Проте для того, щоб знання могли перетворитися на нову потужну продуктивну силу, потрібні значний час і перетворення у функціонуванні всього суспільства.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 33

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 34

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 35

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 36

1. Теорія видавничої справи (складові, місце в системі наук, навчальні дисципліни, професія редактора).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

Сучасний український публіцистичний дискурс: зміст, характеристика, проблеми й перспективи розвитку.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 263; Нарушение авторского права страницы