Способи переконання в публіцистиці.

Інтерпр ставлять перед собою завд оцінити, пояснити, узагальн конкр фактографічну і-ю.Інтерпр пов*яз із аналізом співвіднош інтерпр і аналіз полягає в тому, що він охоплює всю структ публ твору. Відбір фактів і їх виклад потребують аналіз. Аналіз є поєднуючим началом усіх етапів і компон публ- ої твор-ті. Універсал інструм вивч фактів є аналіз. Аналіз відзнач об*єктивністю, реальним дослідж наук-их фактів, елем суб*єктив низький. Специфіка інтерпр подається з метою перекон. Інтерпр- ні схеми знаходяться в постійн становл, оскільки вони можуть бути реконструйовані. Змістову осн інтерпр становл суджен авт. До числа змістовн категорій тексту дискурсу віднос інтерпретація тексту. Дискурс- мовленнєвий потік, мова в її постійн русі, що вбирає в себе все розмаїття істор-ої епохи, інд-их і соц особлив, як комуніканта так іком- ої ситуації в якій відбув спілкув. У дискусії відбув менталітет, культура, як загал так індивід. Інтерпр визнач в: точності, ясності, експлікативності та імплікативності.

Перконання – знання, пристрасть, коли люд ідентифік свою точку зору зі своїм внутр-м «Я». Компоненти: регіональн, емоційн, вольовий. Психол засоби перекон: хар-ка у публ тексті: 1. зв*язок тексту з актуальн суспільн потребами і інтересами. 2.Урахуван психол особл-й особистості. 3. Врахуван психол особливостей різн соціальн груп. 4.Врахуван спец хар-к аудиторії, пераметрами якої є рівень освіти, компетентн-ті, інф-ня. Прийоми (зловживан): -вживан слів, коли їх значення змін час від часу в певних ситуаціях; -вживан слів у незвич значеннях, введен нових термінів, нестандартн поєднання слів; -використан слів для позначен того, чого воно в принципі вираж не можуть; -невиправдан образність мовл-ня.

Найчастіше метод викладу пов’язують із документалізмом. Але ж документалізм характерний для таких наук, як історія, соціологія. Якщо особливістю публіцистичного методу вважати документалізм відтворення дійсності, то тоді не можна не погодитися із цитованим вище Миколою Шлемкевичем, який вважає, що “немає якоїсь спеціальної публіцистичної методи”. Дослідження цього складного і тонкого феномена привели нас до висновку, що творчий метод публіцистики поєднує в собі прийоми теоретичного і конкретно-образного мислення з більшими чи меншими елементами художнього мислення. Як уже зазначалось, публіцист дивиться на всі явища через політичну призму. Цілі, які-вона вирішує, породили своєрідний тип мислення, документально точне, політичне гостре, практично цілеспрямоване, доступне для широкої аудиторії. У цьому плані публіцистика споріднена із своєю праматір’ю – ораторським мистецтвом. Як і оратор, публіцист роздумує вголос. І своїм роздумуванням він спонукає до самостійного мислення своїх реципієнтів. Це не просто побажання, добрі наміри автора. Такий метод мислення породжений цілями, які постійно виконує публіцистика.

Дехто називає цей метод мислення “лабораторністю”. Оскільки головне його завдання – переконати читача, зробити його своїм однодумцем, він виносить на суд співрозмовника не тільки кінцевий результат, висновок із своїх роздумів, як це робить учений, а й у першому наближенні сам процес знаходження істини з його труднощами, сумнівами, навіть помилками. “Лабораторія” публіциста, на відміну від лабораторії вченого, відкрита для всіх. Зрозуміло, він не може подати увесь фактаж, усю опрацьовану інформацію. Але сам хід, логіка думки завжди наявна тоді, коли йдеться про складні проблеми. Саме такий метод дає змогу переконувати, а не наказувати, вчити мислити самостійно, а не нав’язувати догми. У цьому велика педагогічна роль публіцистики. Цим вона відрізняється від “чистої” науки, для якої важливо насамперед з’ясувати істину, і зближується з педагогікою, популяризацією науки, тлумаченням тих чи інших знань.

Ще однією особливістю публіцистичного методу є уже згадуване своєрідне поєднання раціонального й емоційного, сплав поняття та образу. З точки зору фізіології вищої нервової діяльності^ психології людини публіцист належить до того типу мислителя, який мислить розумно, за логікою, але має постійну тенденцію за словами бачити реальні враження, тобто те, що І. Павлов називав першими сигналами. Цим публіцистика зближується з художньою літературою, є її органічною, хоч і своєрідною, частиною.

2. Формування “портфеля” повідомлень, планування видань і передач, добір повідомлень для збірників.

Портфель ЗМІ формують із чотирьох джерел:

– з авторських заявок на готування повідомлень;

– з ініціативних (авторських) повідомлень, створених авторами з власної волі;

– з ініціативних (видавничих) повідомлень, які ЗМІ замовляє написати конкретним аторам;

– із замовних повідомлень, які різні організації замовляють підготувати в ЗМІ.

Під час формування портфеля ЗМІ повинен враховувати:

– новизну повідомлення, адже реципієнтів цікавить лише нова інформація;

– актуальність повідомлення, пов’язаність із потребами конкретного суспільства, тематикою й видавничою політикою ЗМІ;

– доцільність опублікування повідомлення у формі, запропонованій автором;

– трудомісткість підготовки повідомлення, що суттєво залежить від кваліфікації автора.

На основі портфеля повідомлень ЗМІ укладають внутрішні плани підготовки видань і передач. Виокремлюють плани довготермінові (перспективні), середньо термінові й короткотермінові. На основі довготривалих планів видавництва укладають зовнішні, так звані тематичні плани видань, призначені для розсилання книготоргівельним організаціям і реципієнтам. Для книжкових ЗМІ роль короткотермінових виконують, іноді – місячні плани. Для газет, журнальних й електронних ЗМІ перспективні плани складають, як правило не більше ніж на квартал, іноді місяць. На основі цих внутрішніх планів електронні ЗМІ готують зовнішні – програми передач, які публікують у пресі. Розрізняють видання, що містять одне повідомлення (моновидання), й видання, що містить більше одного повідомлення (збірники). Збірники поділяють на неперіодичні, періодичні й продовжувані. Неперіодичні збірники бувають: авторські (одного автора), тематичні (різних авторів на одну тему), організацій (різних авторів, що працюють в одній організацій, на різні теми за певний період). Залежно від змісту повідомлень неперіодичні збірники поділяють також на: збірники документів, наукових праць, збірники художніх або публіцистичних творів. Критеріями добору повід. служать належність твору авторові, тематика, праця автора в певній організації. Для періодичних збірників, такі критерії:

– тематика видання, тематика постійних рубрик;

– кількість нової інформації;

– цінність для реципієнтів поданої в повідомленні інформації;

– обсяг повідомлення.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: