ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ ІЗ ЗАЯВОЮ ПРО ВЖИТТЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

13.

Медіація застосовується за пропозицією суду, прийнятою обома сторонами спору на будь-якій стадії судового провадження або в інших випадках, виключно за узгодженим рішенням сторін. У медіації можуть брати участь дві або більше сторони, а також як один, так і кілька медіаторів та інші учасники відповідно до цього Закону.

Якщо спір перебуває у судовому провадженні, за ініціативою сторін або за пропозицією суду, він може бути переданий для застосування медіації до прийняття рішення по суті справи.

В такому випадку, після застосування медіації, медіатор надає суду копію медіативної угоди або копію рішення про завершення процедури медіації.

16.

Після прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, де перехідними встановлювалась розмежування компетенції судів, вищими органами судової влади були здійснені спроби врегулювати це питання із врахуванням норм Господарського процесуального кодексу.

Однак, як часто буває, практика знаходиться на крок попереду свого теоретичного втілення. Наразі, коли питання розмежування компетенції судів не стоїть у зв’язку із застосуванням перехідних положень КАСУ, на перший план виходять проблеми розмежування і визначення характеру функцій суб’єктів владних повноважень.

Станом на сьогодні, саме вищий судовий орган – Верховний суд України у своїх постановах роз’яснює особливості розмежування функцій суб’єктів владних повноважень.

 Як вбачається із усталеної судової практики, ухвали Вищого господарського суду України про відмову у прийнятті касаційної скарги та повернення касаційної скарги скаржнику з мотивів неможливості розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, цілком успішно переглядаються Верховним судом України, внаслідок чого касаційні скарги підлягають задоволенню, а ухвали ВГСУ - скасуванню.

Не підлягає сумніву той факт, що під час визначення компетенції на увагу багатьох практиків заслуговує той факт, що однією із сторін спору є суб’єкт владних повноважень, який здійснює свої управлінські функції безпосередньо із законодавчо визначених підстав, або через участь в господарському товаристві.

      Таким чином, під час визначення підвідомчості спору потрібно врахувати не тільки суб’єктний склад сторін спору, а й характер спору.

Разом із тим, є поширеними спори за позовом суб’єкта владних повноважень до сторін, в одній з яких він є засновником, про визнання недійсними господарських договорів.

 У цьому випадку також, незважаючи на наявність " владної" сторони спору, справи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Наголошуючи саме на підвідомчості господарському процесуальному законодавству, Верховний суд у таких справах підкреслює, що спірні правовідносини виникли у зв’язку із укладенням суб’єктами господарювання договору (напр..: про спільну діяльність (постанова Верховного суду України від 12.09.06 р.), підряду тощо).

Зустрічаються також справи, пов’язані із відшкодуванням майнової шкоди, завданої протиправною поведінкою суб’єкта владних повноважень, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту (напр..: постанови ВСУ від 31.10.06 р. та 25.07.06 р.).

     Під час визначення підвідомчості спору слід мати на увазі, що чинне законодавство містить поняття адміністративного договору, відповідно до ст.. 3 КАС України, адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Проте, на практиці оперування цим поняттям ще більше заплутує процесуалістів, оскільки деякі з них вважають його штучним утворенням, хоча й відносять до них договори про розмежування або делегування повноважень і предметів відання, державні контракти, контракти з державними службовцями, студентами, фінансові та податкові угоди, тощо.

   Разом із тим, вищими судовими органами було зроблено спробу надати практикам критерій для розмежування компетенції адміністративних та господарських судів.

  В інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 зазначено, якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.

Тоді, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягають спори, в яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує інших осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність, і особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

Підсумовуючи, варто зазначити, що критерієм розмежування «владних» і «невладних» повноважень є характер функцій суб’єкта владних повноважень. А саме: здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

36.

Стаття 1. Поняття судового збору

1. Судовий збір - збір, що справляється на всій території
України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами
документів і включається до складу судових витрат.

Стаття 2. Платники судового збору

1. Платники судового збору - громадяни України, іноземці,
особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи -
підприємці, які звертаються до суду.

Стаття 3. Об'єкти справляння судового збору

1. Судовий збір справляється:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви,
передбаченої процесуальним законодавством;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові
рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з
нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення
третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на
примусове виконання рішення третейського суду та заяви про
перегляд судових рішень Верховним Судом України;

за видачу судами документів. 1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від
мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої
законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або
скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни
позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

------------------------------------------------------------------|Найменування документа і дії, | Ставка судового збору ||за яку справляється судовий збір|                          ||--------------------------------+-------------------------------||1. За подання до суду:      |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) позовної заяви майнового |1 відсоток ціни позову, але не ||характеру                  |менше 0, 2 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |3 розмірів мінімальної    ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||2) позовної заяви немайнового |0, 1 розміру мінімальної   ||характеру                  |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||3) позовної заяви:          |                          ||--------------------------------+-------------------------------||про розірвання шлюбу       |0, 1 розміру мінімальної   ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||про поділ майна при розірванні |1 відсоток ціни позову, але не ||шлюбу                      |менше 0, 2 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |3 розмірів мінімальної    ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||4) заяви про видачу судового |50 відсотків ставки, що   ||наказу                     |визначається з оспорюваної суми||                           |у разі звернення до суду з ||                           |позовом у порядку позовного ||                           |провадження               ||--------------------------------+-------------------------------||5) заяви у справах окремого |0, 1 розміру мінімальної   ||провадження                |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||6) позовної заяви про захист |                          ||честі та гідності фізичної |                          ||особи, ділової репутації   |                          ||фізичної або юридичної особи, а |                          ||саме:                       |                          ||--------------------------------+-------------------------------||позовної заяви немайнового |0, 2 розміру мінімальної   ||характеру                  |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||позовної заяви про відшкодування|визначається з урахуванням ціни||моральної шкоди            |позову, що встановлюється ||                           |згідно з підпунктом 1 цього ||                           |пункту                         ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про перегляд заочного |0, 1 розміру мінімальної   ||рішення                    |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||8) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і ||суду                       |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 50 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                             |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||9) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||касаційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і ||суду                       |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 70 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||10) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, іншої заяви і ||                           |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 50 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||11) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, іншої заяви і ||                           |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 70 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||12) апеляційної скарги на  |50 відсотків ставки, що   ||судовий наказ              |підлягає сплаті за подання ||                           |заяви про видачу судового ||                           |наказу в наказному провадженні ||--------------------------------+-------------------------------||13) заяви про забезпечення   |0, 1 розміру мінімальної   ||доказів або позову         |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||14) апеляційної і касаційної |0, 1 розміру мінімальної   ||скарги на ухвалу суду, заяви про|заробітної плати          ||приєднання до апеляційної чи |                          ||касаційної скарги на ухвалу суду|                          ||--------------------------------+-------------------------------||15) заяви про скасування рішення|0, 5 розміру мінімальної   ||третейського суду          |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||16) заяви про видачу виконавчого|0, 2 розміру мінімальної    ||листа на примусове виконання |заробітної плати          ||рішення третейського суду  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||17) заяви про видачу виконавчого|0, 1 розміру мінімальної   ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||2. За подання до господарського |                            ||суду:                       |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) позовної заяви майнового |2 відсотки ціни позову, але не ||характеру                  |менше 1, 5 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |60 розмірів мінімальних   ||                           |заробітних плат           ||--------------------------------+-------------------------------||2) позовної заяви немайнового |1 розмір мінімальної заробітної||характеру                  |плати                     ||--------------------------------+-------------------------------||3) заяви про вжиття запобіжних |1, 5 розміру мінімальної   ||заходів та забезпечення позову |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||4) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду                       |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||5) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду                       |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||6) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||8) апеляційної і касаційної |0, 5 розміру мінімальної   ||скарги на ухвалу суду      |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||9) заяви про скасування рішення |2 розміри мінімальної     ||третейського суду          |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||10) заяви про видачу виконавчого|1, 5 розміру мінімальної   ||документа на примусове виконання|заробітної плати          ||рішення третейського суду  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||11) заяви про видачу виконавчого|2 розміри мінімальної     ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||12) заяви про затвердження плану|1 розмір мінімальної      ||санації до порушення провадження|заробітної плати          ||у справі про банкрутство   |                          ||--------------------------------+-------------------------------||13) заяви про порушення справи |5 розмірів мінімальної    ||про банкрутство            |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||14) заяви кредиторів, які  |1 розмір мінімальної      ||звертаються з грошовими вимогами|заробітної плати          ||до боржника після оголошення про|                          ||порушення справи про       |                          ||банкрутство, а також після |                          ||повідомлення про визнання  |                          ||боржника банкрутом         |                          ||--------------------------------+-------------------------------||15) заяви про визнання     |1 розмір мінімальної        ||правочинів (договорів)     |заробітної плати          ||недійсними та спростування |                          ||майнових дій боржника в межах |                          ||провадження у справі про   |                          ||банкрутство                |                          ||--------------------------------+-------------------------------||16) заяви про розірвання мирової|1 розмір мінімальної      ||угоди, укладеної у справі про |заробітної плати          ||банкрутство, або визнання її |                          ||недійсною                  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||17) апеляційних і касаційних |0, 5 розміру мінімальної   ||скарг у справі про банкрутство |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||3. За подання до           |                          ||адміністративного суду:     |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) адміністративного позову: |                          ||--------------------------------+-------------------------------||майнового характеру        |1 відсоток розміру майнових ||                           |вимог, але не менше 0, 1 розміру||                           |мінімальної заробітної плати та||                           |не більше                 ||                           |2 розмірів мінімальних    ||                           |заробітних плат           ||--------------------------------+-------------------------------||немайнового характеру      |0, 03 розміру мінімальної  ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||2) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі  ||суду                       |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||3) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||касаційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі  ||суду                       |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 70      ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||4) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||5) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 70  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||6) апеляційної і касаційної |0, 05 розміру мінімальної  ||скарг на ухвалу суду, заяви про |заробітної плати          ||приєднання до апеляційної чи |                          ||касаційної скарги на ухвалу суду|                          ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про забезпечення  |0, 1 розміру мінімальної   ||доказів або позову         |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||8) заяви про видачу виконавчого |0, 1 розміру мінімальної   ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||4. За видачу судами документів: |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) за повторну видачу копії |1 гривня за кожний аркуш копії ||судового рішення           |                          ||--------------------------------+-------------------------------||2) за видачу дубліката судового |3 гривні                  ||наказу та виконавчого листа |                          ||--------------------------------+-------------------------------||3) за роздрукування технічного |5 гривень за кожний аркуш ||запису судового засідання  |тексту на папері формату А4 ||--------------------------------+-------------------------------||4) за видачу в електронному |15 гривень                ||вигляді копії технічного запису |                          ||судового засідання         |                          ||--------------------------------+-------------------------------||5) за виготовлення копії   |1 гривня за кожний аркуш копії ||судового рішення у разі, якщо |                          ||особа, яка не бере (не брала) |                          ||участі у справі, якщо судове   |                          ||рішення безпосередньо стосується|                          ||її прав, свобод, інтересів чи |                          ||обов'язків, звертається до |                          ||апарату відповідного суду з |                          ||письмовою заявою про       |                          ||виготовлення такої копії згідно |                          ||із Законом України " Про доступ |                          ||до судових рішень" ( 3262-15 ). |                          |

37.

Стаття 7. Повернення судового збору

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду
в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового
збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків,
якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з
повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї
статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в
інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, -
повністю.

3. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в
порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із
забезпечення реалізації державної фінансової політики.

39.

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.
За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.
Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.
Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.
При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій.

 

40.

54.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому.
Господарський суд є органом судової влади, який наділений владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального і процесуального права. Свої владні повноваження господарський суд втілює у формі своїх актів — рішень, ухвал, постанов. Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення й постанови господарських судів приймаються іменем України (ст. 4-5 ГПК).
Всі господарські суди, які виступають в якості судів першої інстанції, приймають рішення і ухвали. Суди апеляційної й касаційної інстанцій приймають постанови і ухвали.
Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).
Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.
Поняття рішення розкривається через низку притаманних йому ознак. Рішення: акт органу судової влади; це акт правозастосування, який містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ в рішенні господарського суду є виявленням владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні віддзеркалює усунення господарським судом спору про право і констатації наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення господарського суду як правозастосовуючий акт виступає в якості акту індивідуального піднормативного регулювання; є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься в певній формі й у визначеному законом порядку, повинен мати вказані у законі зміст і реквізити.
Значення рішення полягає в тому, що воно припиняє спір про право, оскільки він розглянутий по суті і закінчує судочинство по справі, воно відновлює законність, порушену однією зі сторін, впорядковує відносини господарського обороту.
У випадках, коли спір сторін не вирішується по суті, господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК). На відміну від рішення, ухвала господарського суду виноситься і по окремих питаннях, які виникають в період розгляду спору.
Постанови господарського суду приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень господарського суду, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції судових рішень господарського суду, які набрали законної сили.
Рішення господарського суду з конкретної справи — це передусім акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється у безспірне, яке належить примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду і набрання законної сили можливість примусового здійснення суб’єктивного права, яке підтверджується судом, перетворюється в дійсність.
Матеріально-правові наслідки рішення господарського суду настають внаслідок того, що рішення санкціонує конкретні відносини, абстрактне вираження якого дано у нормі права. Рішення господарського суду, незалежно від того, задоволений позов або в ньому відмовлено, не змінює своєї суті акта захисту права. Якщо позов задовольняється, то право, яке оспорювалось відповідачем, належить примусовому виконанню (здійсненню). Якщо у позові відмовлено, відповідач звільнюється від відповідальності й зобов’язання виконання, якого вимагав позивач. Таким чином, рішення господарського суду перешкоджає новій спробі позивача домагатися примусового виконання зобов’язання відповідача, відсутність якої встановлено рішенням господарського суду, оскільки в силу закону позивач не має права вдруге звертатися до господарського суду з тотожнім позовом. Правове значення рішення суду полягає також у тому, що раніше спірні правові відношення після прийняття рішення набувають суворої визначеності, сталості, матеріально-правової обов’язковості.
Значення й сутність рішення господарського суду визначаються правовою природою органу, який виносить це рішення. Таким чином, рішення господарського суду є актом захисту порушеного або оспорюваного права сторін.
Рішення господарського суду як правозастосовчий акт та одночасно акт судової влади повинно відповідати певним вимогам, які формуються в законі та випливають із суті рішення господарського суду. При цьому вимоги до рішення характеризують і його зміст, і порядок його прийняття, оскільки важливими є зміст, форма й порядок прийняття рішення господарського суду.
Згідно зі ст. 82 ГПК, господарський суд приймає рішення при вирішенні господарського спору по суті, тобто при задоволенні позову чи при відмові у позові частково або повністю.
Рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати рішення і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Зокрема, рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні таких питань: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі? якими доказами вони підтверджуються? чи не виявлено в процесі розгляду справи фактичних обставин, що набули суттєвого значення для вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин? яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи? яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення господарського спору?
Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 84 ГПК).
У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб.
Описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).
У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині вказуються найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; суми, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК); найменування і номер рахунка, з якого підлягають стягненню грошові суми; найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні чи зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору (його частини) недійсним, коли господарський суд визнає недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказується найменування акта й органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується також про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При розгляді первісного й зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог законодавства.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ст. 85 ГПК).
Рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після його прийняття, або вручається їм під розписку (ст. 87 ГПК).
За загальним правилом господарський суд, який прийняв рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у випадках, прямо зазначених у господарському процесуальному законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який прийняв рішення. Способами виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, та виправлення допущених господарським судом помилок є відповідно прийняття додаткового рішення, ухвали та роз’яснення й виправлення рішення, ухвали.
Згідно зі ст. 88 ГПК суддя має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
— з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
— не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Зазначений перелік є вичерпним. Прийняття додаткового рішення здійснюється, як правило, тим самим суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені.
Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх зміст, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення (ст. 89 ГПК). Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.
Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.
Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.
За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.
Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення.
Підготовчі ухвали приймаються до розгляду справи по суті й вирішення її у судовому засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі питання процесуального характеру, які виникають при порушенні справи, поданні позову та підготовці матеріалів справи до судового розгляду — відмова у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), прийняття позовної заяви (ст. 64 ГПК) тощо.
При підготовці справи до судового розгляду багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані у вигляді низки ухвал про залучення до участі у процесі третіх осіб, витребування доказів, залучення іншого відповідача та інше.
У стадії вирішення справи по суті господарський суд приймає ухвали, які сприяють винесенню законного й обґрунтованого рішення, спрямовані на захист прав і законних інтересів сторін і допомагають ходу процесу і його руху. Це ухвали про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК) і про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК).
Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).
У стадії виконання рішення господарський суд приймає ухвали про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання рішення (ст. 121 ГПК) та інші.
В ухвалі вказуються питання, по якому вона виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх висновків, та висновок з питання, яке розглядалось.
Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона також складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі ст. 86 ГПК ухвала має містити:
— найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);
— стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;
— мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
— висновок з розглянутого питання;
— вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після їх прийняття.
Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і виправлення ухвали передбачено ст. 88, 89 ГПК.
Діюче законодавство передбачає ще один вид ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при вирішенні господарського спору виявляється порушення законності або мають місце недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам. Окрема ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку, обумовленому в Господарському процесуальному кодексі України.
Судові рішення господарського суду, які не набрали законної сили, можуть бути переглянуті в апеляційному порядку, судові рішення господарського суду, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті в касаційному порядку. За наслідками перегляду апеляційної та касаційної інстанції господарський суд відповідної компетенції іменем України ухвалює мотивовану постанову. Постанова приймається більшістю голосів суддів та викладається у письмовій формі. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати постанову і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Постанова апеляційної та касаційної інстанцій набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Перегляд в апеляційному порядку судових рішень місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд.
У постанові апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК) вказуються:
— найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
— підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
— доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
— обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
— у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;
— висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Вищий господарський суд України переглядає рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, які набрали законної сили.
У постанові касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК) мають бути зазначені:
— найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду;
— підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;
— доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);
— мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;
— у разі скасування або зміни рішення, постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;
— висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);
— дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
У випадках, передбачених статтею 111-15 ГПК, Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду.
За результатами розгляду касаційної скарги (подання) більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови. Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її ухвалення.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

66.

Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 106 цього Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду.

Справа, яка надіслана до апеляційного господарського суду, реєструється в день її надходження з дотриманням порядку, встановленого частинами другою, третьою статті 2-1 цього Кодексу.

 

73.

1. Заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень
господарських судів може бути подана після їх перегляду в
касаційному порядку (стаття 111-15 ГПК), тобто лише
після прийняття Вищим господарським судом України постанови за
наслідками розгляду касаційної скарги. Що ж до ухвал Вищого господарського суду України, то заяви
про їх перегляд подаються за одночасної наявності двох умов: - ця ухвала перешкоджає провадженню у справі; такими ухвалами
є, зокрема, ухвали про зупинення касаційного провадження,
залишення касаційної скарги без розгляду, припинення касаційного
провадження. - судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано
одні й ті самі норми матеріального права. До кола ухвал, стосовно яких може бути подана відповідна
заява, не відносяться ухвали, постановлені згідно з приписами
розділу XII-2 ГПК.

2. Правом на звернення із заявою про перегляд Верховним Судом
України судових рішень господарських судів наділено сторін у
справі та Генерального прокурора України. Зі змісту статті 121 Конституції України,
статей 2 і 29 ГПК  та статті 36-1 Закону України " Про
прокуратуру" , а також Рішення Конституційного Суду
України від 08.04.99 N 3-рп/99  у справі N 1-1/99
випливає, що Генеральний прокурор України може звернутися з
відповідною заявою лише в інтересах громадянина або в інтересах
держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах. Оскільки треті особи у справі користуються правами і несуть
обов'язки сторін (статті 26 і 27 ГПК), то й вони мають
право на звернення з такими заявами. Органи державної виконавчої служби за правилами,
встановленими розділом XII-2 ГПК, можуть також
оскаржувати судові рішення господарських судів, прийняті за їх
участю на стадії виконавчого провадження і переглянуті в
касаційному порядку. Сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник
комітету кредиторів) і боржник (банкрут) та інші учасники
відповідного провадження на загальних підставах вправі подавати
заяви про перегляд судових рішень господарських судів. За змістом частини першої статті 25 ГПК
процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії
судового процесу, а отже, й на стадії перегляду судових рішень
господарських судів Верховним Судом України. Відтак, зокрема, із
заявою про перегляд Верховним Судом України відповідних рішень
можуть звертатися й правонаступники осіб та/або органів,
зазначених у цьому пункті постанови. { Пункт 2 доповнено абзацом
згідно з Постановою Вищого господарського суду N 13
від 26.12.2011 }

3. Встановлений статтею 111-16 ГПК   перелік
підстав для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів є вичерпним. Отже, неоднакове застосування норм процесуального права не
може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї
статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції
у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав
позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних
обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних
правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків,
покладених в основу цих судових рішень. { Абзац третій пункту 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13 від 26.12.2011 }

4. Необхідно мати на увазі, що прийняття касаційною
інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих
інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає
остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови
не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому
розділом XII-2 ГПК (, і на них не може здійснюватися
посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1
частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

5. Частиною першою статті 111-17 ГПК встановлено,
що заява про перегляд судових рішень господарських судів подається
протягом трьох місяців з дня ухвалення: { Абзац перший пункту 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13  від 26.12.2011 } 1) судового рішення, стосовно якого подано заяву про перегляд
судових рішень господарського суду. При цьому законом не встановлено будь-яких обмежень щодо
моменту прийняття судового рішення, на яке у відповідній заяві
може бути здійснено посилання на підтвердження підстави,
встановленої пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК
. У зв'язку з цим зазначеним судовим рішенням може бути
й таке судове рішення суду касаційної інстанції, яке ухвалене до
набрання чинності Законом  за правилами, встановленими
для перегляду судових рішень у касаційному порядку, і не скасоване
Верховним Судом України; водночас до відповідних судових рішень не
належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та
адміністративних справах, а також судові акти Верховного Суду
України, ухвалені за результатами здійснення провадження за
винятковими обставинами; { Абзац другий підпункту 1 пункту 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 3  від 23.03.2012 } 2) судового рішення, на яке здійснюється посилання на
підтвердження підстави,  встановленої пунктом 1 частини першої
статті 111-16 цього Кодексу, якщо воно ухвалене
пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового
рішення, про перегляд якого подається заява. За змістом відповідної норми судовим рішенням, про перегляд
якого подається заява, може бути й не скасоване Верховним Судом
України судове рішення Вищого господарського суду України,
ухвалене  до набрання чинності Законом, але не раніше
ніж за рік до ухвалення судового рішення, на яке здійснюється
відповідне посилання. Недодержання умови щодо зазначеного річного
строку є підставою для відмови у допуску справи до провадження.

6. Строки для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів, встановлені частинами першою і другою
статті 111-17 ГПК, є процесуальними і можуть бути
поновлені з причин, визнаних судом поважними, за клопотанням
особи, яка подала відповідну заяву (частина третя тієї ж статті).
Поновлення цих строків з ініціативи суду законом не передбачено.
Про поновлення строку постановляється відповідна ухвала, зміст
якої може бути викладено в ухвалі, постановленій про допуск справи
до провадження (стаття 111-21 ГПК). Що ж до річного
строку з дня ухвалення судового рішення, про який ідеться в
частині першій цієї ж статті, то він процесуальним не є, а має
присічний характер і тому поновленню не підлягає. { Абзац перший
пункту 6 в редакції Постанови Вищого господарського суду N 13
 від 26.12.2011 } Строк, передбачений частиною першою статті 111-17 ГПК, обчислюється з дня ухвалення судового рішення судом
касаційної інстанції.

7. У разі якщо заяву подано без додержання вимог
статей 111-18 та 111-19 ГПК, суддя-доповідач
постановляє ухвалу, якою заявник повідомляється про недоліки заяви
та про строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Цей
строк повинен бути розумно необхідним, тобто достатнім для
усунення усіх недоліків заяви з урахуванням тривалості поштообігу.

8. Повернення заяви з підстав, передбачених частиною
четвертою статті 111-20, здійснюється шляхом постановлення
відповідної ухвали суддею-доповідачем одноособово.

9. Частиною п'ятою статті 111-20 ГПК ( передбачена
можливість повторного звернення із заявою про перегляд судового
рішення господарського суду після повернення такої заяви Вищим
господарським судом України. Це повторне звернення має
здійснюватися в межах загального строку, визначеного
частиною першою статті 111-17 ГПК; водночас заявник не
позбавлений права в разі необхідності звернутися до Вищого
господарського суду України з клопотанням про відновлення даного
строку, а названий суд - відновити його за загальними правилами,
встановленими статтею 53 ГПК, із зазначенням про таке
відновлення в ухвалі, постановленій про допуск справи до
провадження (частина друга статті 111-21 ГПК). Відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку або
відмова в його поновленні тягне за собою залишення заяви про
перегляд судового рішення без розгляду, про що згідно з частиною
третьою статті 111-17 ГПК постановляється ухвала.
{ Абзац другий пункту 9 в редакції Постанови Вищого господарського
суду N 13  від 26.12.2011 }

10. Якщо заяву про перегляд судових рішень господарських
судів після розгляду відповідної заяви однієї із сторін у справі
подано також іншою стороною в тій же справі, то питання про допуск
справи до провадження або відмову в допуску за такою заявою іншої
сторони вирішується на загальних підставах. При цьому в разі коли
питання про допуск до провадження заяви, яка надійшла першою, ще
не вирішено, подані заяви може бути об'єднано в одне провадження,
якщо вони подані з однієї й тієї ж підстави з числа зазначених у
пунктах 1 і 2 статті 111-16 ГПК   і якщо це не
ускладнюватиме належного розгляду відповідних заяв. { Пункт 10 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13  від 26.12.2011 }

11. Вирішення питання про допуск справи до провадження
здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого господарського
суду України шляхом постановлення ухвали про допуск справи до
провадження або відмову в такому допуску з викладенням мотивів
вчинення відповідної процесуальної дії та з посиланням на норми
законодавства. При цьому визначений частиною другою статті 111-21
ГПК п'ятнадцятиденний строк для постановлення згаданої
ухвали слід обчислювати з дня надходження до Вищого господарського
суду України відповідної заяви, яка узгоджується з вимогами
статей 111-18 та 111-19 ГПК. Якщо заяву подано без додержання вимог статей 111-18 та
111-19 ГПК  і заявник повідомлявся про недоліки заяви,
то п'ятнадцятиденний строк для постановлення ухвали про допуск
справи до провадження або відмову в такому допуску обчислюється
відповідно з дня усунення недоліків або з дати закінчення строку,
який встановлювався для їх усунення. При цьому днем усунення
недоліків вважається дата надходження до Вищого господарського
суду України належним чином оформлених матеріалів зазначеної
заяви.

12. Оригінали ухвал Вищого господарського суду України,
постановлених у зв'язку з розглядом заяв про перегляд судових
рішень господарських судів, з доданими до них документами
надсилаються тим судам, де знаходяться матеріали справ, в яких
оскаржуються судові рішення, для приєднання до матеріалів таких
справ. Виняток становлять ухвали Вищого господарського суду
України про допуск справи до провадження, які разом із заявами про
перегляд судових рішень та доданими до них документами
надсилаються до Верховного Суду України (частина третя
статті 111-21 ГПК).

13. У розгляді питання про допуск справи до провадження з
підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК
, Вищим господарським судом України може бути
встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов'язань є
наслідком недотримання норм процесуального права. У такому разі
названий суд згідно з частиною четвертою статті 111-21 ГПК своєю ухвалою: - відкриває провадження у справі про перегляд судового
рішення господарського суду, прийнятого з недотриманням зазначених
норм, у порядку, передбаченому статтею 111-4 названого Кодексу
; - за необхідністю тією ж ухвалою витребовує відповідну справу
з місцевого господарського суду; - здійснює подальше провадження у справі за  правилами
розділу XII-1 ГПК; - у разі скасування або зміни з підстав, зазначених у частині
четвертій статті 111-21 ГПК, судового рішення (судових
рішень) господарського суду, яке раніше вже було переглянуто в
касаційному порядку, вирішує питання про визнання нечинною
відповідної постанови касаційної інстанції, що приймалася за
результатами такого перегляду. Зазначені процесуальні дії вчиняються тим самим складом
Вищого господарського суду України, який розглядав питання про
допуск справи до провадження.

14. Порядок і розміри справляння судового збору із заяв про
перегляд судових рішень, а також повернення сплачених сум судового
збору з цих заяв визначено Законом України " Про судовий збір" , зокрема, абзацом третім частини першої, пунктом 1
частини другої статті 3, пунктом 11 частини другої статті 4,
статтею 5, пунктами 2 і 4 частини першої статті 7 цього Закону. Розподіл зазначених сум між сторонами здійснюється за
загальними правилами частин першої - четвертої статті 49 ГПК
, а повернення їх у передбачених названим Законом  випадках - у порядку, що встановлюється центральним
органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної
фінансової політики, яким є Міністерство фінансів України.
{ Постанову доповнено пунктом 14 згідно з Постановою Вищого
господарського суду N 13 від 26.12.2011 }

74.

76.

Питання теми розкриті з урахуванням Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та розділу ХІV навчального посібника “Арбітражний процес”.

Банкрутство — це комплексний правовий інститут. Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.
Згідно з Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під неплатоспроможністю розуміється “...неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності” (стаття 1 зазначеного закону. Далі по тексту всі посилання на цей закон).
За цим законом суб’єктом банкрутства не можуть бути тільки відокремлені структурні підрозділи юридичної особи — філії, представництва, відділення тощо (ст. 1) та казенні підприємства (ст. 5). До кола суб’єктів банкрутства за новою редакцією закону включені навіть юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ст. 5) та фізичні особи — підприємці (ст.ст. 47—49). Окрім того, перелік можливих суб’єктів банкрутства розширено також за рахунок підприємств, що знаходяться в стані приватизації, згідно зі ст. 11, суддя своєю ухвалою зупиняє процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.
Сторонами у процедурі банкрутства (згідно зі ст. 1) є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Боржник визначається як “...суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати” (ст. 1). Після встановлення його неплатоспроможності боржник постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть і самі виступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.
Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні й фізичні особи (у тому числі іноземні), які мають “...у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів)”, окрім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу, та “...виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги...” (ст. 11).
Кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх майнових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілим рядом специфічних повноважень. Так, тільки за узгодження з обраним кредиторами комітетом можливе відкриття процедури санації та укладення мирової угоди (господарський суд лише затверджує план санації боржника, звіт керуючого санацією, мирову угоду чи ліквідаційний баланс); комітет кредиторів приймає рішення про спосіб та порядок продажу майна боржника і таке інше. Кредитори, майнові вимоги яких визнані господарським судом, усі рішення приймають на своїх зборах. Рішення набирає сили, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких становлять більше половини сукупної визнаної судом суми заборгованості боржника. Перші збори кредиторів, які звернулися з майновими вимогами до боржника, призначаються господарським судом. Всі наступні збори проводяться кредиторами у міру необхідності. Кредитори на зборах обирають свій повноважний орган — комітет кредиторів. Майнові вимоги кредиторів повинні бути пред’явлені тільки в національній валюті України за курсом Національного банку України на день звернення до господарського суду.
Суміжним з поняттям сторін банкрутства, але більш широким порівняно з ним, є поняття учасників процедури банкрутства.
До числа учасників процедури банкрутства законом віднесені “...сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника” (ст. 1).
Особлива роль у процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому. На різних стадіях процедури банкрутства він наділяється повноваженнями по розпорядженню й контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організовує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий вправі давати приписи, що мають обов’язкову силу для боржника, накладати заборону на дії адміністрації по відчуженню майна боржника та по здійсненню інших господарчих операцій підприємства, або навіть особисто очолити неплатоспроможне підприємство на час проведення окремих процедур банкрутства. Арбітражний керуючий на кожну зі стадій провадження у справах про банкрутство призначається господарським судом за пропозицією кредиторів із числа осіб, які отримали в установленому порядку ліцензії на цей вид діяльності. Арбітражний керуючий реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності й отримує винагороду за участь у процедурі банкрутства.
Судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, яке є визначальним для долі боржника.
У підготовчому засіданні суд остаточно визначає розмір вимог кредитора — ініціатора процедури банкрутства, призначає арбітражного керуючого підприємства-боржника, дату складення арбітражним керуючим (на цій стадії провадження він називається розпорядником майна боржника) реєстру вимог усіх інших кредиторів боржника, для виявлення яких зобов’язує кредитора-ініціатора подати оголошення про порушення справи до офіційних друкованих органів, призначає дату скликання перших загальних зборів кредиторів та дату засідання господарського суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом, уживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.
У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів та заперечення щодо них боржника і остаточно визначає розмір вимог до боржника кожного із виявлених кредиторів. Після проведення попереднього засідання розпорядник майна боржника скликає загальні збори кредиторів, де кредитори визначаються з подальшою долею боржника (основне питання, яке при цьому вирішується: чи доцільно проводити процедуру санації боржника, чи потрібно одразу перейти до ліквідаційної процедури) та обирають зі свого складу комітет кредиторів, який представляє у процедурі банкрутства їхні інтереси.
У наступному засіданні суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, якщо таке рішення було прийнято на зборах кредиторів і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури господарського керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт і протокол зборів кредиторів, де звіт був розглянутий. У випадку затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.
Якщо ж кредитори боржника на зборах вирішили наполягати на визнанні боржника банкрутом, або процедура санації не привела до бажаного результату, або у встановлений судом у підготовчому засіданні термін кредитори не дійшли згоди про подальшу долю підприємства-боржника (а також в інших, передбачених законом випадках), суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє її виконання арбітражному керуючому, який на цій стадії провадження називається ліквідатором. Після завершення ліквідаційної процедури ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. У випадку затвердження ліквідаційного балансу суд припиняє провадження у справі про банкрутство.
На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.
Механізм порушення провадження у справі про банкрутство доволі простий. Досить кредитору не отримати від боржника задоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати, він може звернутися в господарський суд за місцезнаходженням боржника із заявою про порушення справи про банкрутство боржника. Господарський суд, отримавши таку заяву, не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства, а також у певних, передбачених законом, випадках його заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено.
Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності і повинна містити найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу; номер, що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів); виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.
Крім зазначених вище положень, заява кредитора повинна містити також відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати; докази обґрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються документи, що підтверджують безперечність заявлених вимог.
Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про власну неплатоспроможність у разі його фінансової неспроможності або реальної загрози такої неспроможності. Але треба мати на увазі, що боржник може звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про своє банкрутство тільки в тому випадку, коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат (ст. 7).
Заява боржника, окрім загальних положень, спільних для заяви боржника і заяви кредитора, повинна містити суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником; розмір заборгованості по податках і зборах (обов’язкових платежах); розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.
До заяви боржника додаються рішення власника майна боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою; бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство; інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.
Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету.
Згідно зі статтею 4 “...до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода, санація (відновлення платоспроможності); ліквідація банкрута”.
Процедура розпорядження майном боржника визначається як “... система заходів щодо нагляду й контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища” (ст. 1). Безпосередньо процедуру розпорядження майном боржника здійснює арбітражний керуючий, який призначається судом.
“...З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна...” (ст. 13).
Санація визначається як “...система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника” (ст. 1).
Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий, призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів і затвердженим господарським судом.
З дня винесення ухвали про санацію боржника припиняються повноваження керівника боржника (за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією); припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.
За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт має містити “...баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків і збитків боржника; відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася” (ст. 21). До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів.
Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з пропозицій: про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Стаття 1 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не містить визначення ліквідаційної процедури, але, виходячи із змісту закону, ліквідаційну процедуру можна визначити як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.
Ліквідаційна процедура відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. З дня винесення цієї постанови підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов’язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов’язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов’язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури (ст. 23).
Згідно із ст. 35 “під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін”. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів його членів. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник боржника чи господарський керуючий, який її й підписує.
Про затвердження умов мирової угоди або про відмову у її затвердженні господарським судом виноситься ухвала. Затвердження умов мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і початку проведення розрахунків боржника з кредиторами. Особливу увагу варто звернути на те, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть у порядку позовного провадження пред’явити свої вимоги до боржника, але тільки в обсязі, встановленому мировою угодою. Навіть у разі порушення провадження у новій справі про банкрутство боржника обсяг їхніх вимог до боржника має відповідати умовам мирової угоди.
Порядок припинення провадження у справах про банкрутство встановлено ст. 40, якою визначено, що господарський суд має припинити провадження у справі про банкрутство і винести відповідну ухвалу, якщо:
“... 1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника“...”;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора“...”;
7) боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника”.
У випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5, провадження у справі про банкрутство припиняється на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, провадження у справі про банкрутство припиняється тільки до визнання боржника банкрутом; у випадку, передбаченому пунктом 6, — тільки після визнання боржника банкрутом.

77.

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя у господарських відносинах - арбітражні суди. Підвідомчість цих справ арбітражним судам встановлюють п. 1 ст. 6 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з яким справи про банкрутство підвідомчі арбітражним судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 6 Закону України " Про арбітражний суд". Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами.
Провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій:
- порушення провадження у справі;
- підготовче засідання арбітражного суду;
- виявлення кредиторів та інвесторів;
- попереднє засідання арбітражного суду;
- проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;
- винесення ухвали про санацію;
- визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- припинення провадження у справі про банкрутство.
Розглянемо зазначені стадії детальніше.
На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню.
Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі і повинна містити відомості, зазначені в ст. 7 Закону. Крім того, до заяви мають бути додані документи, перелік яких визначений ст. 7 Закону залежно від особи заявника (кредитор, боржник, орган державної податкової служби). Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до Закону. Суддя арбітражного суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог. Згідно з п. 2 ст. 8 Закону, суддя відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, виносячи при цьому відповідну ухвалу, якщо:
- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
- подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
- стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;
- якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі становлять менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
- вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.
Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо є порушення, передбачені п. 1 ст. 9 Закону. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до арбітражного суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення вимог.
При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Ухвала направляється сторонам та державному органові з питань банкрутства.
Підготовче засідання арбітражного суду необхідне для:
оцінки поданих документів;
заслуховування пояснення сторін;
розгляду обгрунтованості заперечень боржника;
призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо;
розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.
Щоб виявити всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів (газети Верховної Ради України " Голос України" та газети Кабінету Міністрів України " Урядовий кур'єр", друкованих видань відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника) у 10-денний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій, зокрема, мають бути визначені розмір вимог кредиторів, дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом, чи припинення провадження у справі (п. 11 ст. 11 Закону).
Арбітражний суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України та п. 1 ст. 12 Закону, а також вводити мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Щоб забезпечити майнові інтереси кредиторів, арбітражний суд вводить процедуру розпорядження майном боржника і призначає з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, розпорядника майна. Правовий статус розпорядника майна визначений, зокрема, ст. 13 Закону.
Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують.
Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпорядникові майна заяву про участь у санації боржника.
Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, до яких, крім сторін, згідно із Законом належать арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
У попередньому засіданні арбітражний суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.
До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:
вибори членів комітету кредиторів;
визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
інші питання, передбачені Законом.
Обраний на час дії процедур банкрутства зборами кредиторів комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб) приймає рішення про:
вибори голови комітету;
скликання зборів кредиторів;
підготовку та укладення мирової угоди;
внесення пропозицій до арбітражного суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;
звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;
інші питання, передбачені Законом.
Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.
Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений.
З дня винесення ухвали про санацію:
припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією, якщо інше не передбачено Законом;
припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи;
арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.
Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією в 3-місячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:
виконання договору завдає збитків боржникові порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Крім того, за заявою керуючого санацією арбітражний суд може визнати недійсними угоди боржника, у тому числі укладені до прийняття судом рішення про санацію, у разі якщо:
- угода укладена боржником із заінтересованими особами та в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки;
- угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.
Одним з основних обов'язків керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном.
План санації повинен містити:
- заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (перелік таких можливих заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону);
- умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;
- строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам;
- умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до арбітражного суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків і призначення нового керуючого санацією.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в арбітражний суд не буде поданий план санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.
За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:
- про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
- про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- про укладення мирової угоди.
Припинення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до ст. 40 Закону арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;
7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, - лише після визнання боржника банкрутом.

78.

Учасники провадження у справі про банкрутство

учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника;

82.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового
провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових
осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у
цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та
інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в
межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону
та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону
підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

86.

Інститут третейських судів в Україні існує на основі певних положень цивільного, цивільного процесуального та господарського процесуального права.
За чинним законодавством можуть створюватися такі види третейських судів:
— третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями, установами (створюються та діють на підставі Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями та установами, затвердженого 30 грудня 1975 р.);
— третейський суд для вирішення спорів між громадянами (може бути створений згідно з Положенням про третейський суд. Додаток № 2 до Цивільного процесуального кодексу України);
— третейські суди, які відповідно до законодавства України забезпечують вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних зв’язків, до яких відносяться Міжнародний комерційний господарський суд, Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловій палаті України (їх діяльність регулює Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р.);
— в теорії міжнародного права також виокремлюють і четвертий тип третейських судів: це міжнародний третейський суд для вирішення спору між двома країнами за посередництвом третьої країни чи групи країн.
В Україні відсутній законодавчий акт, що регулює діяльність третейського суду, за виключенням Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, який регулює діяльність окремого виду третейського суду. Відповідно до Закону України “Про правонаступництво в Україні” від 12 вересня 1991 р. та постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р., до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не суперечать Конституції і законам України, тож на цей час діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. (зі змінами та доповненнями).
Це положення, разом з іншими нормами чинного законодавства, визначає третейські суди для суб’єктів господарювання як альтернативу господарському суду в разі звернення для вирішення господарських спорів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється судом, арбітражем (господарським судом) або третейським судом.
Роль і місце третейських судів у системі юрисдикційних органів України зумовлюються особливостями розвитку процесуального права, що обслуговує господарський оборот в державі.
Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейські суди не включені в судову систему України, встановлену в VІІІ розділі, “Правосуддя” Конституції України, та не є державними органами, які здійснюють правосуддя.
Третейський суд на підставі угоди сторін розглядає правові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме тому третейський розгляд називають також альтернативою (відносно державних судів) формою вирішення спору. Третейський суд — суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними.
Сутність третейського розгляду спору полягає в тому, що сторони, які сперечаються, обирають третіх осіб, яким довіряють вирішення спору і винесення рішення. При цьому сторони заздалегідь зобов’язуються підкоритися рішенню третейського суду.
Третейські суди діють як недержавний механізм вирішення спору і мають, у порівнянні з державними господарськими судами, певні переваги, такі як оперативність, економічність, спеціалізація, довіра, конфіденційність, зручність для сторін щодо часу й місця вирішення спору, відсутність публічності та інші. В Україні можуть створюватись третейські суди ad hoc та постійно діючі третейські суди.
Третейський суд для розгляду конкретної справи аd hoc створюється сторонами для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами, і самі сторони можуть встановлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні спору, за виключенням правил, що визначені законодавством як імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за угодою сторін. Після винесення рішення такий суд припиняє своє існування. Такі третейські суди називають тимчасовими, ізольованими, аd hoc (з латини перекладається як “на даний випадок, до даної мети”).
Постійно діючі третейські суди створюються при певних організаціях — юридичних особах. Порядок утворення, структури та функціонування постійно діючих третейських судів регламентується їх правилами (положення, статути, регламенти, інші установчі документи), затвердженими засновниками.
Постійно діючі третейські суди — це органи, яким за угодою сторін доручено організувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін формує склад третейського суду для вирішення спору і організує розгляд справ. Сторони, які погодились на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських тимчасових судах. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про передачу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбачений його правилами (положенням, регламентом тощо).
Залежно від обсягу компетенції (кола, категорій спорів, які можуть бути розглянуті відповідно до положення і регламенту) серед постійно діючих виокремлюють суди: 1) відкритого типу (загальної і спеціальної компетенції); 2) закритого типу; 3) змішані, що об’єднують у собі ознаки першого й другого типу.
Третейські суди відкритого типу загальної компетенції мають право розглядати будь-які суперечки, які мають бути передані до третейського суду за угодою сторін. Третейські суди відкритого типу спеціальної компетенції мають право розглядати лише категорії спорів, які визначені в їх затвердженому положенні, регламенті. Третейські суди закритого типу розглядають суперечки лише між членами — організаціями-засновниками (асоціації, біржі тощо).
На вирішення третейського суду може бути передано спір, який виник або міг виникнути із цивільних (господарських) правовідносин і підвідомчий господарському суду згідно із законодавством. Підвідомчий господарському суду господарський (економічний) спір, який виник з адміністративних відносин, не може бути переданий на розгляд третейського суду. У ст. 12 ГПК України законодавець визначає дві категорії спорів, які не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду: спори про визнання актів недійсними; спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.
До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном; а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду — це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від того, чи мали вони договірний характер.
Законодавство передбачає певні вимоги до форми угоди про передачу спору третейському суду. Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодержання письмової форми угоди тягне визнання її неукладання.
Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена умовою договору (третейське, арбітражне застереження) або окремою угодою (третейський, арбітражний запис).
Третейське (арбітражне) застереження розглядається як автономна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недійсності третейського (арбітражне) застереження, що було умовою цього договору.
Слід звернути увагу, що між третейським (арбітражним) застереженням і третейським (арбітражним) записом немає суттєвих відмінностей, тому в законодавстві та на практиці частіше використовується узагальнююче поняття — третейська (арбітражна) угода.
Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.
Угода про передачу спору третейському суду може бути анульована лише за взаємною згодою сторін. Одностороння відмова від угоди про передачу спору до третейського суду не допускається.
Процесуальний ефект угоди про передачу спору до третейського суду полягає в тому, що її укладення виключає можливість розгляду спору в державному господарському суді. Згідно з п. 5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Склад третейського суду визначається відповідно до угоди сторін про передачу спору до третейського суду. Сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад суддів або погоджуються з умовами регламенту чи іншого установчого документа постійно діючого третейського суду щодо формування складу суддів. Але в будь-якому разі кількість третейських суддів має бути непарною. Третейський суд формується у складі одного або будь-якого непарного числа суддів. Третейський суд вважається сформованим, коли сторони погодили його склад.
Третейські судді не є представниками сторін. Вони повинні бути незалежними і неупередженими при здійсненні своїх повноважень, а також мати необхідні знання для вирішення спору. Третейським суддею може бути фізична особа, яка є дієздатною, тобто досягла повноліття і не перебуває під опікою чи піклуванням. Для обрання (призначення) третейського судді необхідна його згода. В угоді сторін або в установчих документах можуть бути визначені додаткові вимоги до третейських суддів.
Спори можуть передаватися на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законодавством, після прийняття заходів до безпосереднього їх урегулювання. В разі неподання доказів застосування таких заходів позовна заява до розгляду не приймається і повертається позивачеві.
Сторони самостійно погоджують порядок розгляду спору, або доручають третейському суду визначити порядок на свій розсуд, або погоджуються з умовами регламенту постійно діючого третейського суд.
Порядок розгляду спору обов’язково повинен визначити місце, строки і мову третейського розгляду.
Після досягнення угоди про розгляд спору у третейському суді та склад суду заінтересована сторона зобов’язана викласти свої вимоги у формі письмової заяви. Заява передається в третейський суд і вважається поданою в день її вручення третейському суду або подання на пошту у випадку надсилання. В заяві мають бути вказані:
— дата і номер позовної заяви;
— найменування сторін, поштова адреса;
— ціна позову, якщо позов підлягає оцінці;
— обставини, які є підставою позову; посилання на відповідні нормативно-правові акти та вказівка на докази, які підтверджують такі обставини;
— обґрунтований розрахунок позовних вимог;
— чи отримана відповідь на претензію, якщо законодавством передбачено пред’явлення претензії;
— мотиви, за якими позивач відхиляє доводи відповідача, викладені у відповіді на претензію, або інших документах, отриманих від відповідача;
— вимога позивача відносно кожного з відповідачів, якщо їх декілька;
— перелік документів, які додаються до заяви.
Позовна заява обов’язково повинна бути підписана керівником. До заяви додаються документи, що підтверджують обґрунтованість вимоги й відсилку копії заяви іншій стороні. Відповідач повинен заявити свої заперечення.
Про день, час і місце розгляду спору третейський суд повідомляє сторони. Спори розглядаються третейським судом за місцем знаходження однієї зі сторін або на розсуд третейського суду в іншому місці, виходячи з інтересів справи. Спір підлягає розглядові протягом одного місяця від дня передачі позовної заяви до третейського суду.
По справах, які розглядаються в третейських судах, державне мито не стягується. В третейській угоді сторін або в установчих документах постійно діючих третейських судів передбачають порядок відшкодування витрат, пов’язаних з діяльністю третейського суду, виплату гонорарів суддям та інших виплат. В установчих документах може бути встановлений арбітражний збір — грошова сума, що сплачується по кожній прийнятій до розгляду справі для покриття загальних витрат, пов’язаних з діяльністю суду.
Приймаючи позов, третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору третейському суду. В разі, коли третейський суд прийшов до висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовитись від розгляду справи.
Третейський суд зобов’язаний відмовитись від розгляду справи про спір, який відповідно до законодавства України вирішується виключно господарськими судами або іншими державними органами України. Тобто, якщо третейський суд не уповноважений розглядати справу, він відмовляється у прийнятті позовної заяви та повертає її позивачеві. Третейський суд вирішує спір у межах, визначених третейською угодою.
Третейський суд розглядає справи за участю сторін і рішення по справі виносить за дослідженням усіх обставин справи. Коли суд складається з трьох і більше суддів, рішення приймається більшістю голосів.
Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.
У рішенні третейського суду повинні бути вказані:
— дата винесення рішення, склад третейського суду, місце розгляду справи;
— найменування учасників спору, прізвища та посади їх представників;
— суть спору заяви та пояснення осіб, що беруть участь у розгляді спору;
— обставини справи та мотиви, які стали підставою для рішення;
— суть прийнятого рішення, на яку сторону і в якому розмірі відносяться витрати, пов’язані з відрядженням третейських суддів, проведенням експертизи, інші витрати, які третейський суд визнав доцільним віднести на сторони;
— строк та порядок виконання прийнятого рішення.
Рішення третейського суду за господарськими спорами є обов’язковим до виконання. Порядок виконання рішень третейських судів встановлений Законом України “Про виконавче провадження”. Як виконавчий документ рішення третейського суду з господарського спору щодо стягнення грошових сум обов’язкове для виконання банківськими установами у безспірному порядку, встановленому Національним банком України, а решта — державними виконавцями відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

13.

Медіація застосовується за пропозицією суду, прийнятою обома сторонами спору на будь-якій стадії судового провадження або в інших випадках, виключно за узгодженим рішенням сторін. У медіації можуть брати участь дві або більше сторони, а також як один, так і кілька медіаторів та інші учасники відповідно до цього Закону.

Якщо спір перебуває у судовому провадженні, за ініціативою сторін або за пропозицією суду, він може бути переданий для застосування медіації до прийняття рішення по суті справи.

В такому випадку, після застосування медіації, медіатор надає суду копію медіативної угоди або копію рішення про завершення процедури медіації.

16.

Після прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, де перехідними встановлювалась розмежування компетенції судів, вищими органами судової влади були здійснені спроби врегулювати це питання із врахуванням норм Господарського процесуального кодексу.

Однак, як часто буває, практика знаходиться на крок попереду свого теоретичного втілення. Наразі, коли питання розмежування компетенції судів не стоїть у зв’язку із застосуванням перехідних положень КАСУ, на перший план виходять проблеми розмежування і визначення характеру функцій суб’єктів владних повноважень.

Станом на сьогодні, саме вищий судовий орган – Верховний суд України у своїх постановах роз’яснює особливості розмежування функцій суб’єктів владних повноважень.

 Як вбачається із усталеної судової практики, ухвали Вищого господарського суду України про відмову у прийнятті касаційної скарги та повернення касаційної скарги скаржнику з мотивів неможливості розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, цілком успішно переглядаються Верховним судом України, внаслідок чого касаційні скарги підлягають задоволенню, а ухвали ВГСУ - скасуванню.

Не підлягає сумніву той факт, що під час визначення компетенції на увагу багатьох практиків заслуговує той факт, що однією із сторін спору є суб’єкт владних повноважень, який здійснює свої управлінські функції безпосередньо із законодавчо визначених підстав, або через участь в господарському товаристві.

      Таким чином, під час визначення підвідомчості спору потрібно врахувати не тільки суб’єктний склад сторін спору, а й характер спору.

Разом із тим, є поширеними спори за позовом суб’єкта владних повноважень до сторін, в одній з яких він є засновником, про визнання недійсними господарських договорів.

 У цьому випадку також, незважаючи на наявність " владної" сторони спору, справи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Наголошуючи саме на підвідомчості господарському процесуальному законодавству, Верховний суд у таких справах підкреслює, що спірні правовідносини виникли у зв’язку із укладенням суб’єктами господарювання договору (напр..: про спільну діяльність (постанова Верховного суду України від 12.09.06 р.), підряду тощо).

Зустрічаються також справи, пов’язані із відшкодуванням майнової шкоди, завданої протиправною поведінкою суб’єкта владних повноважень, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту (напр..: постанови ВСУ від 31.10.06 р. та 25.07.06 р.).

     Під час визначення підвідомчості спору слід мати на увазі, що чинне законодавство містить поняття адміністративного договору, відповідно до ст.. 3 КАС України, адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Проте, на практиці оперування цим поняттям ще більше заплутує процесуалістів, оскільки деякі з них вважають його штучним утворенням, хоча й відносять до них договори про розмежування або делегування повноважень і предметів відання, державні контракти, контракти з державними службовцями, студентами, фінансові та податкові угоди, тощо.

   Разом із тим, вищими судовими органами було зроблено спробу надати практикам критерій для розмежування компетенції адміністративних та господарських судів.

  В інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 зазначено, якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.

Тоді, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягають спори, в яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує інших осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність, і особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

Підсумовуючи, варто зазначити, що критерієм розмежування «владних» і «невладних» повноважень є характер функцій суб’єкта владних повноважень. А саме: здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

36.

Стаття 1. Поняття судового збору

1. Судовий збір - збір, що справляється на всій території
України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами
документів і включається до складу судових витрат.

Стаття 2. Платники судового збору

1. Платники судового збору - громадяни України, іноземці,
особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи -
підприємці, які звертаються до суду.

Стаття 3. Об'єкти справляння судового збору

1. Судовий збір справляється:

за подання до суду позовної заяви та іншої заяви,
передбаченої процесуальним законодавством;

за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові
рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з
нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення
третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на
примусове виконання рішення третейського суду та заяви про
перегляд судових рішень Верховним Судом України;

за видачу судами документів. 1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від
мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої
законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або
скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни
позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

------------------------------------------------------------------|Найменування документа і дії, | Ставка судового збору ||за яку справляється судовий збір|                          ||--------------------------------+-------------------------------||1. За подання до суду:      |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) позовної заяви майнового |1 відсоток ціни позову, але не ||характеру                  |менше 0, 2 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |3 розмірів мінімальної    ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||2) позовної заяви немайнового |0, 1 розміру мінімальної   ||характеру                  |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||3) позовної заяви:          |                          ||--------------------------------+-------------------------------||про розірвання шлюбу       |0, 1 розміру мінімальної   ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||про поділ майна при розірванні |1 відсоток ціни позову, але не ||шлюбу                      |менше 0, 2 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |3 розмірів мінімальної    ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||4) заяви про видачу судового |50 відсотків ставки, що   ||наказу                     |визначається з оспорюваної суми||                           |у разі звернення до суду з ||                           |позовом у порядку позовного ||                           |провадження               ||--------------------------------+-------------------------------||5) заяви у справах окремого |0, 1 розміру мінімальної   ||провадження                |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||6) позовної заяви про захист |                          ||честі та гідності фізичної |                          ||особи, ділової репутації   |                          ||фізичної або юридичної особи, а |                          ||саме:                       |                          ||--------------------------------+-------------------------------||позовної заяви немайнового |0, 2 розміру мінімальної   ||характеру                  |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||позовної заяви про відшкодування|визначається з урахуванням ціни||моральної шкоди            |позову, що встановлюється ||                           |згідно з підпунктом 1 цього ||                           |пункту                         ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про перегляд заочного |0, 1 розміру мінімальної   ||рішення                    |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||8) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і ||суду                       |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 50 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                             |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||9) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||касаційної скарги на рішення |позовної заяви, іншої заяви і ||суду                       |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 70 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||10) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, іншої заяви і ||                           |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 50 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||11) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, іншої заяви і ||                           |скарги, а у разі подання  ||                           |позовної заяви майнового  ||                           |характеру - 70 відсотків  ||                           |ставки, обчисленої виходячи з ||                           |оспорюваної суми          ||--------------------------------+-------------------------------||12) апеляційної скарги на  |50 відсотків ставки, що   ||судовий наказ              |підлягає сплаті за подання ||                           |заяви про видачу судового ||                           |наказу в наказному провадженні ||--------------------------------+-------------------------------||13) заяви про забезпечення   |0, 1 розміру мінімальної   ||доказів або позову         |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||14) апеляційної і касаційної |0, 1 розміру мінімальної   ||скарги на ухвалу суду, заяви про|заробітної плати          ||приєднання до апеляційної чи |                          ||касаційної скарги на ухвалу суду|                          ||--------------------------------+-------------------------------||15) заяви про скасування рішення|0, 5 розміру мінімальної   ||третейського суду          |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||16) заяви про видачу виконавчого|0, 2 розміру мінімальної    ||листа на примусове виконання |заробітної плати          ||рішення третейського суду  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||17) заяви про видачу виконавчого|0, 1 розміру мінімальної   ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||2. За подання до господарського |                            ||суду:                       |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) позовної заяви майнового |2 відсотки ціни позову, але не ||характеру                  |менше 1, 5 розміру мінімальної ||                           |заробітної плати та не більше ||                           |60 розмірів мінімальних   ||                           |заробітних плат           ||--------------------------------+-------------------------------||2) позовної заяви немайнового |1 розмір мінімальної заробітної||характеру                  |плати                     ||--------------------------------+-------------------------------||3) заяви про вжиття запобіжних |1, 5 розміру мінімальної   ||заходів та забезпечення позову |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||4) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду                       |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||5) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду                       |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||6) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||8) апеляційної і касаційної |0, 5 розміру мінімальної   ||скарги на ухвалу суду      |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||9) заяви про скасування рішення |2 розміри мінімальної     ||третейського суду          |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||10) заяви про видачу виконавчого|1, 5 розміру мінімальної   ||документа на примусове виконання|заробітної плати          ||рішення третейського суду  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||11) заяви про видачу виконавчого|2 розміри мінімальної     ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||12) заяви про затвердження плану|1 розмір мінімальної      ||санації до порушення провадження|заробітної плати          ||у справі про банкрутство   |                          ||--------------------------------+-------------------------------||13) заяви про порушення справи |5 розмірів мінімальної    ||про банкрутство            |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||14) заяви кредиторів, які  |1 розмір мінімальної      ||звертаються з грошовими вимогами|заробітної плати          ||до боржника після оголошення про|                          ||порушення справи про       |                          ||банкрутство, а також після |                          ||повідомлення про визнання  |                          ||боржника банкрутом         |                          ||--------------------------------+-------------------------------||15) заяви про визнання     |1 розмір мінімальної        ||правочинів (договорів)     |заробітної плати          ||недійсними та спростування |                          ||майнових дій боржника в межах |                          ||провадження у справі про   |                          ||банкрутство                |                          ||--------------------------------+-------------------------------||16) заяви про розірвання мирової|1 розмір мінімальної      ||угоди, укладеної у справі про |заробітної плати          ||банкрутство, або визнання її |                          ||недійсною                  |                          ||--------------------------------+-------------------------------||17) апеляційних і касаційних |0, 5 розміру мінімальної   ||скарг у справі про банкрутство |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||3. За подання до           |                          ||адміністративного суду:     |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) адміністративного позову: |                          ||--------------------------------+-------------------------------||майнового характеру        |1 відсоток розміру майнових ||                           |вимог, але не менше 0, 1 розміру||                           |мінімальної заробітної плати та||                           |не більше                 ||                           |2 розмірів мінімальних    ||                           |заробітних плат           ||--------------------------------+-------------------------------||немайнового характеру      |0, 03 розміру мінімальної  ||                           |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||2) апеляційної скарги на рішення|50 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||апеляційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі  ||суду                       |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||3) касаційної скарги на рішення |70 відсотків ставки, що   ||суду, заяви про приєднання до |підлягає сплаті при поданні ||касаційної скарги на рішення |позовної заяви, а у разі  ||суду                       |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 70      ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||4) заяви про перегляд судового |50 відсотків ставки, що   ||рішення у зв'язку з        |підлягає сплаті при поданні ||нововиявленими обставинами |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 50  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||5) заяви про перегляд судових |70 відсотків ставки, що   ||рішень Верховним Судом України |підлягає сплаті при поданні ||                           |позовної заяви, а у разі  ||                           |подання позовної заяви    ||                           |майнового характеру - 70  ||                           |відсотків ставки, обчисленої ||                           |виходячи з оспорюваної суми ||--------------------------------+-------------------------------||6) апеляційної і касаційної |0, 05 розміру мінімальної  ||скарг на ухвалу суду, заяви про |заробітної плати          ||приєднання до апеляційної чи |                          ||касаційної скарги на ухвалу суду|                          ||--------------------------------+-------------------------------||7) заяви про забезпечення  |0, 1 розміру мінімальної   ||доказів або позову         |заробітної плати          ||--------------------------------+-------------------------------||8) заяви про видачу виконавчого |0, 1 розміру мінімальної   ||документа на підставі рішення |заробітної плати          ||іноземного суду            |                          ||--------------------------------+-------------------------------||4. За видачу судами документів: |                          ||--------------------------------+-------------------------------||1) за повторну видачу копії |1 гривня за кожний аркуш копії ||судового рішення           |                          ||--------------------------------+-------------------------------||2) за видачу дубліката судового |3 гривні                  ||наказу та виконавчого листа |                          ||--------------------------------+-------------------------------||3) за роздрукування технічного |5 гривень за кожний аркуш ||запису судового засідання  |тексту на папері формату А4 ||--------------------------------+-------------------------------||4) за видачу в електронному |15 гривень                ||вигляді копії технічного запису |                          ||судового засідання         |                          ||--------------------------------+-------------------------------||5) за виготовлення копії   |1 гривня за кожний аркуш копії ||судового рішення у разі, якщо |                          ||особа, яка не бере (не брала) |                          ||участі у справі, якщо судове   |                          ||рішення безпосередньо стосується|                          ||її прав, свобод, інтересів чи |                          ||обов'язків, звертається до |                          ||апарату відповідного суду з |                          ||письмовою заявою про       |                          ||виготовлення такої копії згідно |                          ||із Законом України " Про доступ |                          ||до судових рішень" ( 3262-15 ). |                          |

37.

Стаття 7. Повернення судового збору

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду
в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового
збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків,
якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з
повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї
статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в
інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, -
повністю.

3. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в
порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із
забезпечення реалізації державної фінансової політики.

39.

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.
За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.
Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.
Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.
При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій.

 

40.

ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ ІЗ ЗАЯВОЮ ПРО ВЖИТТЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43-1.

Так, ця норма встановлює певні вимоги до форми та змісту заяви про вжиття запобіжних заходів і визначає перелік документів, що додаються до заяви: документи, які підтверджують сплату державного мита, в установленому законом порядку і розмірі; копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів.

У разі невідповідності заяви про вжиття запобіжних заходів установленим вимогам до форми та змісту або ненадання належним чином оформленого документа про сплату державного мита, господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

У разі невиконання вимог господарського суду про усунення недоліків, установлених під час подання заяви, у визначений судом термін, заява вважається неподаною і повертається ухвалою заявникові.

Зазначена стаття потребує певних роз’яснень, оскільки реальне її застосування нині є фактично неможливим.

По-перше, звертаючись із заявою про вжиття запобіжних заходів, заявник зобов’язаний лише надати до господарського суду копії поданої ним заяви. Тому питання направлення відповідних копій відповідачам у справі залишається неузгодженим. Враховуючи те, що судовий розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів може відбуватися за певних обставин лише за участю заявника (ст. 43-4 ГПК України), без повідомлення особи, щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів, то немає потреби направляти повідомлення іншим сторонам у справі.

Про результати розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів відповідач може дізнатися лише отримавши ухвалу господарського суду, яка має бути надіслана йому негайно після її винесення.

По-друге, законодавець не визначив обставин, які зумовлювали б обов’язковість виклику у судове засідання особи (осіб), щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів, і необхідність обґрунтування позиції господарського суду з приводу розгляду заяви за відсутності цієї особи.

По-третє, суд не повинен застосовувати запобіжні заходи, якщо заявник не обґрунтував підстави для звернення із заявою про вжиття запобіжних заходів конкретними обставинами, що мають підтвердити необхідність їх вжиття, та не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів.

12345Следующая ⇒

Поделиться: