ВІДШКОДУВАННЯ ЗАПОДІЯНИХ ЗБИТКІВ. СКАСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

Хоча застосування запобіжних заходів у багатьох випадках є необхідною гарантією виконання майбутнього рішення господарського суду, не слід відкидати можливості неправомірного вжиття таких заходів або настання наслідків, передбачених господарським процесуальним законодавством.

Особа, щодо якої вжито запобіжних заходів, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, але лише з підстав, передбачених ст. 43-10 ГПК України, а саме: у випадку припинення запобіжних заходів, відмови заявника від позову або набрання законної сили рішенням суду щодо відмови у задоволенні позову.

За правилами господарського судочинства сторони судового процесу є рівними перед законом і судом, тому, приймаючи рішення про вжиття запобіжних заходів, господарський суд має захищати права не тільки позивача, а й відповідача.

Однією з процесуальних гарантій захисту прав відповідача є можливість вимагати від позивача зустрічного забезпечення, яким у цьому випадку виступає застава.

Іншою процесуальною гарантією захисту прав відповідача є надане законом право вимагати в позивача відшкодування завданих йому збитків.

Засоби забезпечення позову пов’язані, як правило, з обмеженням прав відповідача в частині розпорядження належним йому майном або забороною здійснювати певні дії.

Відповідач має право, після набрання законної сили рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог, звернутися до господарського суду з позовом про стягнення з позивача завданої йому шкоди. Також відповідач має право на відшкодування як прямої дійсної шкоди, так і упущеної вигоди.

Це право відповідач набуває тільки за наявності певних обставин. Якщо рішенням господарського суду відмовлено в задоволенні чи припиненні провадження у справі або залишенні позову без розгляду, права вимагати відшкодування збитків у відповідача не виникає.

До переліку осіб, котрі мають право звертатись із заявою про забезпечення позову, закон відносить осіб, які мають право подавати заяви до господарського суду.

За таких обставин виникає питання про правомірність вимог відповідача вимагати стягнення шкоди з прокурора або державних органів, за клопотанням яких було вжито запобіжних заходів.

Засоби забезпечення позову діють до моменту його фактичного виконання або до набрання законної сили рішенням господарського суду, в якому зазначається про скасування акта, відповідно до якого вжито запобіжних заходів.

В останньому випадку запобіжні заходи скасовуються господарським судом, який переглянув рішення суду, або господарським судом, що прийняв ухвалу про вжиття запобіжних заходів на підставі ухвали суду.

Отож, концепція закону про вжитття запобіжних заходів та особливий порядок забезпечення доказів до подання позовної заяви є вимогою попередження правопорушень та охорони порушених або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави.

Суд повинен створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження справи і суворо додержуватися встановленого процесуального порядку.

54.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому.
Господарський суд є органом судової влади, який наділений владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального і процесуального права. Свої владні повноваження господарський суд втілює у формі своїх актів — рішень, ухвал, постанов. Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення й постанови господарських судів приймаються іменем України (ст. 4-5 ГПК).
Всі господарські суди, які виступають в якості судів першої інстанції, приймають рішення і ухвали. Суди апеляційної й касаційної інстанцій приймають постанови і ухвали.
Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).
Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.
Поняття рішення розкривається через низку притаманних йому ознак. Рішення: акт органу судової влади; це акт правозастосування, який містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ в рішенні господарського суду є виявленням владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні віддзеркалює усунення господарським судом спору про право і констатації наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення господарського суду як правозастосовуючий акт виступає в якості акту індивідуального піднормативного регулювання; є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься в певній формі й у визначеному законом порядку, повинен мати вказані у законі зміст і реквізити.
Значення рішення полягає в тому, що воно припиняє спір про право, оскільки він розглянутий по суті і закінчує судочинство по справі, воно відновлює законність, порушену однією зі сторін, впорядковує відносини господарського обороту.
У випадках, коли спір сторін не вирішується по суті, господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК). На відміну від рішення, ухвала господарського суду виноситься і по окремих питаннях, які виникають в період розгляду спору.
Постанови господарського суду приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень господарського суду, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції судових рішень господарського суду, які набрали законної сили.
Рішення господарського суду з конкретної справи — це передусім акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється у безспірне, яке належить примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду і набрання законної сили можливість примусового здійснення суб’єктивного права, яке підтверджується судом, перетворюється в дійсність.
Матеріально-правові наслідки рішення господарського суду настають внаслідок того, що рішення санкціонує конкретні відносини, абстрактне вираження якого дано у нормі права. Рішення господарського суду, незалежно від того, задоволений позов або в ньому відмовлено, не змінює своєї суті акта захисту права. Якщо позов задовольняється, то право, яке оспорювалось відповідачем, належить примусовому виконанню (здійсненню). Якщо у позові відмовлено, відповідач звільнюється від відповідальності й зобов’язання виконання, якого вимагав позивач. Таким чином, рішення господарського суду перешкоджає новій спробі позивача домагатися примусового виконання зобов’язання відповідача, відсутність якої встановлено рішенням господарського суду, оскільки в силу закону позивач не має права вдруге звертатися до господарського суду з тотожнім позовом. Правове значення рішення суду полягає також у тому, що раніше спірні правові відношення після прийняття рішення набувають суворої визначеності, сталості, матеріально-правової обов’язковості.
Значення й сутність рішення господарського суду визначаються правовою природою органу, який виносить це рішення. Таким чином, рішення господарського суду є актом захисту порушеного або оспорюваного права сторін.
Рішення господарського суду як правозастосовчий акт та одночасно акт судової влади повинно відповідати певним вимогам, які формуються в законі та випливають із суті рішення господарського суду. При цьому вимоги до рішення характеризують і його зміст, і порядок його прийняття, оскільки важливими є зміст, форма й порядок прийняття рішення господарського суду.
Згідно зі ст. 82 ГПК, господарський суд приймає рішення при вирішенні господарського спору по суті, тобто при задоволенні позову чи при відмові у позові частково або повністю.
Рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати рішення і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Зокрема, рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні таких питань: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі? якими доказами вони підтверджуються? чи не виявлено в процесі розгляду справи фактичних обставин, що набули суттєвого значення для вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин? яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи? яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення господарського спору?
Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 84 ГПК).
У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб.
Описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).
У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині вказуються найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; суми, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК); найменування і номер рахунка, з якого підлягають стягненню грошові суми; найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні чи зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору (його частини) недійсним, коли господарський суд визнає недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказується найменування акта й органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується також про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При розгляді первісного й зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог законодавства.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ст. 85 ГПК).
Рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після його прийняття, або вручається їм під розписку (ст. 87 ГПК).
За загальним правилом господарський суд, який прийняв рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у випадках, прямо зазначених у господарському процесуальному законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який прийняв рішення. Способами виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, та виправлення допущених господарським судом помилок є відповідно прийняття додаткового рішення, ухвали та роз’яснення й виправлення рішення, ухвали.
Згідно зі ст. 88 ГПК суддя має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
— з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
— не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Зазначений перелік є вичерпним. Прийняття додаткового рішення здійснюється, як правило, тим самим суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені.
Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх зміст, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення (ст. 89 ГПК). Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.
Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.
Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.
За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.
Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення.
Підготовчі ухвали приймаються до розгляду справи по суті й вирішення її у судовому засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі питання процесуального характеру, які виникають при порушенні справи, поданні позову та підготовці матеріалів справи до судового розгляду — відмова у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), прийняття позовної заяви (ст. 64 ГПК) тощо.
При підготовці справи до судового розгляду багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані у вигляді низки ухвал про залучення до участі у процесі третіх осіб, витребування доказів, залучення іншого відповідача та інше.
У стадії вирішення справи по суті господарський суд приймає ухвали, які сприяють винесенню законного й обґрунтованого рішення, спрямовані на захист прав і законних інтересів сторін і допомагають ходу процесу і його руху. Це ухвали про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК) і про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК).
Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).
У стадії виконання рішення господарський суд приймає ухвали про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання рішення (ст. 121 ГПК) та інші.
В ухвалі вказуються питання, по якому вона виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх висновків, та висновок з питання, яке розглядалось.
Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона також складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі ст. 86 ГПК ухвала має містити:
— найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);
— стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;
— мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
— висновок з розглянутого питання;
— вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після їх прийняття.
Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і виправлення ухвали передбачено ст. 88, 89 ГПК.
Діюче законодавство передбачає ще один вид ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при вирішенні господарського спору виявляється порушення законності або мають місце недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам. Окрема ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку, обумовленому в Господарському процесуальному кодексі України.
Судові рішення господарського суду, які не набрали законної сили, можуть бути переглянуті в апеляційному порядку, судові рішення господарського суду, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті в касаційному порядку. За наслідками перегляду апеляційної та касаційної інстанції господарський суд відповідної компетенції іменем України ухвалює мотивовану постанову. Постанова приймається більшістю голосів суддів та викладається у письмовій формі. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати постанову і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Постанова апеляційної та касаційної інстанцій набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Перегляд в апеляційному порядку судових рішень місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд.
У постанові апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК) вказуються:
— найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
— підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
— доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
— обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
— у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;
— висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Вищий господарський суд України переглядає рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, які набрали законної сили.
У постанові касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК) мають бути зазначені:
— найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду;
— підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;
— доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);
— мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;
— у разі скасування або зміни рішення, постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;
— висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);
— дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
У випадках, передбачених статтею 111-15 ГПК, Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду.
За результатами розгляду касаційної скарги (подання) більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови. Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її ухвалення.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

66.

Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 106 цього Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду.

Справа, яка надіслана до апеляційного господарського суду, реєструється в день її надходження з дотриманням порядку, встановленого частинами другою, третьою статті 2-1 цього Кодексу.

 

73.

1. Заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень
господарських судів може бути подана після їх перегляду в
касаційному порядку (стаття 111-15 ГПК), тобто лише
після прийняття Вищим господарським судом України постанови за
наслідками розгляду касаційної скарги. Що ж до ухвал Вищого господарського суду України, то заяви
про їх перегляд подаються за одночасної наявності двох умов: - ця ухвала перешкоджає провадженню у справі; такими ухвалами
є, зокрема, ухвали про зупинення касаційного провадження,
залишення касаційної скарги без розгляду, припинення касаційного
провадження. - судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано
одні й ті самі норми матеріального права. До кола ухвал, стосовно яких може бути подана відповідна
заява, не відносяться ухвали, постановлені згідно з приписами
розділу XII-2 ГПК.

2. Правом на звернення із заявою про перегляд Верховним Судом
України судових рішень господарських судів наділено сторін у
справі та Генерального прокурора України. Зі змісту статті 121 Конституції України,
статей 2 і 29 ГПК  та статті 36-1 Закону України " Про
прокуратуру" , а також Рішення Конституційного Суду
України від 08.04.99 N 3-рп/99  у справі N 1-1/99
випливає, що Генеральний прокурор України може звернутися з
відповідною заявою лише в інтересах громадянина або в інтересах
держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах. Оскільки треті особи у справі користуються правами і несуть
обов'язки сторін (статті 26 і 27 ГПК), то й вони мають
право на звернення з такими заявами. Органи державної виконавчої служби за правилами,
встановленими розділом XII-2 ГПК, можуть також
оскаржувати судові рішення господарських судів, прийняті за їх
участю на стадії виконавчого провадження і переглянуті в
касаційному порядку. Сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник
комітету кредиторів) і боржник (банкрут) та інші учасники
відповідного провадження на загальних підставах вправі подавати
заяви про перегляд судових рішень господарських судів. За змістом частини першої статті 25 ГПК
процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії
судового процесу, а отже, й на стадії перегляду судових рішень
господарських судів Верховним Судом України. Відтак, зокрема, із
заявою про перегляд Верховним Судом України відповідних рішень
можуть звертатися й правонаступники осіб та/або органів,
зазначених у цьому пункті постанови. { Пункт 2 доповнено абзацом
згідно з Постановою Вищого господарського суду N 13
від 26.12.2011 }

3. Встановлений статтею 111-16 ГПК   перелік
підстав для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів є вичерпним. Отже, неоднакове застосування норм процесуального права не
може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї
статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції
у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав
позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних
обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних
правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків,
покладених в основу цих судових рішень. { Абзац третій пункту 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13 від 26.12.2011 }

4. Необхідно мати на увазі, що прийняття касаційною
інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих
інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає
остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови
не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому
розділом XII-2 ГПК (, і на них не може здійснюватися
посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1
частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

5. Частиною першою статті 111-17 ГПК встановлено,
що заява про перегляд судових рішень господарських судів подається
протягом трьох місяців з дня ухвалення: { Абзац перший пункту 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13  від 26.12.2011 } 1) судового рішення, стосовно якого подано заяву про перегляд
судових рішень господарського суду. При цьому законом не встановлено будь-яких обмежень щодо
моменту прийняття судового рішення, на яке у відповідній заяві
може бути здійснено посилання на підтвердження підстави,
встановленої пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК
. У зв'язку з цим зазначеним судовим рішенням може бути
й таке судове рішення суду касаційної інстанції, яке ухвалене до
набрання чинності Законом  за правилами, встановленими
для перегляду судових рішень у касаційному порядку, і не скасоване
Верховним Судом України; водночас до відповідних судових рішень не
належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та
адміністративних справах, а також судові акти Верховного Суду
України, ухвалені за результатами здійснення провадження за
винятковими обставинами; { Абзац другий підпункту 1 пункту 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 3  від 23.03.2012 } 2) судового рішення, на яке здійснюється посилання на
підтвердження підстави,  встановленої пунктом 1 частини першої
статті 111-16 цього Кодексу, якщо воно ухвалене
пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового
рішення, про перегляд якого подається заява. За змістом відповідної норми судовим рішенням, про перегляд
якого подається заява, може бути й не скасоване Верховним Судом
України судове рішення Вищого господарського суду України,
ухвалене  до набрання чинності Законом, але не раніше
ніж за рік до ухвалення судового рішення, на яке здійснюється
відповідне посилання. Недодержання умови щодо зазначеного річного
строку є підставою для відмови у допуску справи до провадження.

6. Строки для подання заяви про перегляд судових рішень
господарських судів, встановлені частинами першою і другою
статті 111-17 ГПК, є процесуальними і можуть бути
поновлені з причин, визнаних судом поважними, за клопотанням
особи, яка подала відповідну заяву (частина третя тієї ж статті).
Поновлення цих строків з ініціативи суду законом не передбачено.
Про поновлення строку постановляється відповідна ухвала, зміст
якої може бути викладено в ухвалі, постановленій про допуск справи
до провадження (стаття 111-21 ГПК). Що ж до річного
строку з дня ухвалення судового рішення, про який ідеться в
частині першій цієї ж статті, то він процесуальним не є, а має
присічний характер і тому поновленню не підлягає. { Абзац перший
пункту 6 в редакції Постанови Вищого господарського суду N 13
 від 26.12.2011 } Строк, передбачений частиною першою статті 111-17 ГПК, обчислюється з дня ухвалення судового рішення судом
касаційної інстанції.

7. У разі якщо заяву подано без додержання вимог
статей 111-18 та 111-19 ГПК, суддя-доповідач
постановляє ухвалу, якою заявник повідомляється про недоліки заяви
та про строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Цей
строк повинен бути розумно необхідним, тобто достатнім для
усунення усіх недоліків заяви з урахуванням тривалості поштообігу.

8. Повернення заяви з підстав, передбачених частиною
четвертою статті 111-20, здійснюється шляхом постановлення
відповідної ухвали суддею-доповідачем одноособово.

9. Частиною п'ятою статті 111-20 ГПК ( передбачена
можливість повторного звернення із заявою про перегляд судового
рішення господарського суду після повернення такої заяви Вищим
господарським судом України. Це повторне звернення має
здійснюватися в межах загального строку, визначеного
частиною першою статті 111-17 ГПК; водночас заявник не
позбавлений права в разі необхідності звернутися до Вищого
господарського суду України з клопотанням про відновлення даного
строку, а названий суд - відновити його за загальними правилами,
встановленими статтею 53 ГПК, із зазначенням про таке
відновлення в ухвалі, постановленій про допуск справи до
провадження (частина друга статті 111-21 ГПК). Відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку або
відмова в його поновленні тягне за собою залишення заяви про
перегляд судового рішення без розгляду, про що згідно з частиною
третьою статті 111-17 ГПК постановляється ухвала.
{ Абзац другий пункту 9 в редакції Постанови Вищого господарського
суду N 13  від 26.12.2011 }

10. Якщо заяву про перегляд судових рішень господарських
судів після розгляду відповідної заяви однієї із сторін у справі
подано також іншою стороною в тій же справі, то питання про допуск
справи до провадження або відмову в допуску за такою заявою іншої
сторони вирішується на загальних підставах. При цьому в разі коли
питання про допуск до провадження заяви, яка надійшла першою, ще
не вирішено, подані заяви може бути об'єднано в одне провадження,
якщо вони подані з однієї й тієї ж підстави з числа зазначених у
пунктах 1 і 2 статті 111-16 ГПК   і якщо це не
ускладнюватиме належного розгляду відповідних заяв. { Пункт 10 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 13  від 26.12.2011 }

11. Вирішення питання про допуск справи до провадження
здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого господарського
суду України шляхом постановлення ухвали про допуск справи до
провадження або відмову в такому допуску з викладенням мотивів
вчинення відповідної процесуальної дії та з посиланням на норми
законодавства. При цьому визначений частиною другою статті 111-21
ГПК п'ятнадцятиденний строк для постановлення згаданої
ухвали слід обчислювати з дня надходження до Вищого господарського
суду України відповідної заяви, яка узгоджується з вимогами
статей 111-18 та 111-19 ГПК. Якщо заяву подано без додержання вимог статей 111-18 та
111-19 ГПК  і заявник повідомлявся про недоліки заяви,
то п'ятнадцятиденний строк для постановлення ухвали про допуск
справи до провадження або відмову в такому допуску обчислюється
відповідно з дня усунення недоліків або з дати закінчення строку,
який встановлювався для їх усунення. При цьому днем усунення
недоліків вважається дата надходження до Вищого господарського
суду України належним чином оформлених матеріалів зазначеної
заяви.

12. Оригінали ухвал Вищого господарського суду України,
постановлених у зв'язку з розглядом заяв про перегляд судових
рішень господарських судів, з доданими до них документами
надсилаються тим судам, де знаходяться матеріали справ, в яких
оскаржуються судові рішення, для приєднання до матеріалів таких
справ. Виняток становлять ухвали Вищого господарського суду
України про допуск справи до провадження, які разом із заявами про
перегляд судових рішень та доданими до них документами
надсилаються до Верховного Суду України (частина третя
статті 111-21 ГПК).

13. У розгляді питання про допуск справи до провадження з
підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК
, Вищим господарським судом України може бути
встановлено, що порушення Україною міжнародних зобов'язань є
наслідком недотримання норм процесуального права. У такому разі
названий суд згідно з частиною четвертою статті 111-21 ГПК своєю ухвалою: - відкриває провадження у справі про перегляд судового
рішення господарського суду, прийнятого з недотриманням зазначених
норм, у порядку, передбаченому статтею 111-4 названого Кодексу
; - за необхідністю тією ж ухвалою витребовує відповідну справу
з місцевого господарського суду; - здійснює подальше провадження у справі за  правилами
розділу XII-1 ГПК; - у разі скасування або зміни з підстав, зазначених у частині
четвертій статті 111-21 ГПК, судового рішення (судових
рішень) господарського суду, яке раніше вже було переглянуто в
касаційному порядку, вирішує питання про визнання нечинною
відповідної постанови касаційної інстанції, що приймалася за
результатами такого перегляду. Зазначені процесуальні дії вчиняються тим самим складом
Вищого господарського суду України, який розглядав питання про
допуск справи до провадження.

14. Порядок і розміри справляння судового збору із заяв про
перегляд судових рішень, а також повернення сплачених сум судового
збору з цих заяв визначено Законом України " Про судовий збір" , зокрема, абзацом третім частини першої, пунктом 1
частини другої статті 3, пунктом 11 частини другої статті 4,
статтею 5, пунктами 2 і 4 частини першої статті 7 цього Закону. Розподіл зазначених сум між сторонами здійснюється за
загальними правилами частин першої - четвертої статті 49 ГПК
, а повернення їх у передбачених названим Законом  випадках - у порядку, що встановлюється центральним
органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної
фінансової політики, яким є Міністерство фінансів України.
{ Постанову доповнено пунктом 14 згідно з Постановою Вищого
господарського суду N 13 від 26.12.2011 }

74.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: