Стаття 374. Порушення права на захист

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Додатковим факультативним об'єктом може виступати свобода та недоторканність зазначених осіб, їх здоров'я, честь та гідність, майнові блага.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений або підсудний.
обвинуваченого, а підсудний - особа, щодо якої винесено постанову про віддання до суду.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника; 2) іншому грубому порушенні права потерпілого на захист. Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист включає право захищатися від підозри та обвинувачення, а також право захищати свої особисті і майнові інтереси. Форми реалізації права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного передбачені кримінально-процесуальним законодавством.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення передбачених ст. 374 дій.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
5 Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також настання наслідків у вигляді: 2) засудження особи, невинної у вчиненні злочину; 3) інших тяжких наслідків.
110

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання по­карання, не пов’язаного з позбавленням волі.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в:

1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю (ч. 1 ст. 389);

2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт (ч. 2 ст. 389).

Ухилення від сплати штрафу - це невиконання особою, яка засуджена до цього

виду покарання, обов’язку сплатити штраф. Ухилення від позбавлення права обійма­ти певну посаду чи займатися певною діяльністю - це невиконання особою, яка за­суджена до цього виду покарання, обов’язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухи­лення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо. Виконання вироків суду про накладення штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю покладено законом на Державну виконавчу службу.

Ухилення від відбування громадських робіт - це невиконання особою, яка засудже­на до цього виду покарання, обов’язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самовря­дування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може по­лягати у нез’явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати ви­значену для засудженого роботу тощо. Ухилення від відбування виправних робіт - це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відпо­відних видів покарань.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя у частині забезпечення виконання по­карання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і прояв­ляється у таких формах:

1) самовільне залишення місця обмеження волі;

2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі;

3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил про­живання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390);

4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження во­лі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390);

5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі - територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до кримінально- виконавчого законодавства України, і кордони якої оголошуються засудженим під розпис­ку, а у п’ятій формі - місце позбавлення волі - відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.

Злочин вважається закінченим у першій формі - з моменту вчинення відповідного діяння, у другій - з моменту вчинення другого за рахунком ухилення від роботи, за що особа була притягнута до дисциплінарної відповідальності, у третій формі - з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, якщо за них особа була притягнута до адміністративної чи дисцип­лінарної відповідальності, у четвертій і п’ятій формах - з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (частини 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид пока­рання. Суб’єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, звільнені від відбування цих видів пока­рання (зокрема з випробуванням чи умовно-достроково).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

111

Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності установ виконання покарань.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1) вчиненні злісної непокори законним вимогам адміністрації установи виконання покарань;

2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.

Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засу­дженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації установи, який мав право пред’явити таку вимогу, а засуджений був зобов’язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.

Інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку установи вико­нання покарань тощо.

Під представниками адміністрації розуміються службові особи установи вико­нання покарань, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбу­вання покарання.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом

112

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення адміністратив­ного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі:

1) самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний на­гляд, місця проживання;

2) неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи­вання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць по­збавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ

Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміються зміна піднаглядним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, що здійснюють нагляд, місця проживання у межах одного населеного пункту або виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого населеного пункту.

Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи­вання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов’язку прибути у визначений уста­новою виконання покарання термін в обране нею місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей зло­чин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття су­димості. Цей термін може бути продовжено у визначеному законом порядку.

Закінченим цей злочин є: у першій формі - з моменту залишення винним місця проживання; у другій формі - з моменту його неприбуття у визначений строк до обра­ного місця проживання особи. Цей злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка досягла 18-річного віку (адмініст­ративний нагляд може бути встановлено лише стосовно повнолітньої особи) і щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а при само­вільному залишенні піднаглядним місця проживання - ще й спеціальною метою - ухи­лення від адміністративного нагляду.

113

Стаття 396. Приховування злочину

1. Об’єктом злочину є інтереси правосудця в частині забезпечення своєчасного ви­явлення, припинення та розкриття злочинів.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на прихову­вання тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов’язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

 

114

1. Встановлений законодавством порядок несення та проходження військової служби (військовий правопорядок)- це сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військо­вих статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військово­службовців та інших актах законодавства.

2. Суб’єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці, а та­кож військовозобов’язані під час проходження ними відповідних зборів.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у ЗС та інших військових формуваннях (як виняток - в інших державних органах). Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності при­датних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Віт­чизни. Видами військової служби є: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; 3) військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військо­вої підготовки, кафедри військової підготовки; 4) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 5) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Військове формування - це створена відповідно до законодавства сукупність вій­ськових об’єднань, з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, дер­жавної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторкан­ності у випадку озброєної агресії, збройного конфлікту або загрози нападу шляхом без­посереднього ведення військових (бойових) дій.

Військовозобов’язаними? особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗС чи інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Згідно із законодавством України вони періодично призиваються на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори. Військовозобов’язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військово­службовців: вони приймають на зборах військову присягу, їм присвоюються військові звання, вони носять військову форму одягу та відзнаки військовослужбовців, як і військо­вослужбовці, поділяються на рядовий, сержантський і старшинський та офіцерський склад, мають однакові з військовослужбовцями права й обов’язки, що випливають з умов військової служби, тощо. Військовозобов’язаними також є резервісти - особи, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві ЗС чи інших вій­ськових формувань.

Суб’єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» - після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на вій­ськову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта вищого військо­вого навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального за­кладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов’язаних.

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військово­службовця виключено зі списків особового складу наказом по військовій частині (вій­ськовому навчальному закладу, установі тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Разом з тим, особа, яка вчи­нила злочин проти встановленого порядку несення військової служби під час її прохо­дження (військовозобов’язаний - під час проходження зборів), підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби (закінчення зборів).

Громадяни України, які проходять альтернативну службу, не є військовослуж­бовцями.

3. Із спеціальним суб’єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов’я­зані деякі питання кваліфікації цих злочинів.

4. Положення, що міститься у ч. 4 ст. 401 КК, означає, що особа, яка вчинила вій­ськовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, як правило, за певних, дещо особливих умов, а саме із застосуванням заходів, передбачених Дисцип­лінарним статутом ЗС.

Видами обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила військовий злочин, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з:

1) дійовим каяттям (ст. 45); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) закінчен­ням строків давності (за деякими винятками) (ст. 49); 4) наявністю підстав, передбаче­них Особливою частиною КК; 5) амністією (ст. 86); 6) помилуванням (ст. 87).

 

115

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Об’єкт злочину - порядок проходження військової служби.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у діях або бездіяльності і має складну структуру можливих форм його прояву:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбов­цем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407);

2) нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з від­рядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407);

3) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбов­цем (крім строкової служби) тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця;

б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);

4) нез’явлення військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом ро­ку (ч. 2 ст. 407);

5) самовільне залишення військової частини або місця служби будь-яким військо­вослужбовцем тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407);

6) нез’явлення вчасно на службу без поважних причин будь-якого військовослуж­бовця тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407).

Самовільним є залишення частини або місця служби, вчинене без дозволу началь­ника (командира).

Під військовою частиною у ст. 407 розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але зазвичай визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі вій­ськового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визна­ється і територія військового корабля.

Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний за­вод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальни­ком), маршрут пересування і місцезнаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо.

Нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез’явлення на служ­бу в строк, указаний у відповідному документі.

3. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Стаття 408. Дезертирство

1. Об’єкт злочину - порядок проходження військової служби.

2. З об’єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;

2) нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт фак­тично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Дезертирство є триваючим злочином, тому, зокрема, дія закону про амністію не поширюється на нього, якщо дезертирство закінчено, припинено або перервано після прийняття закону про амністію.

3. Суб’єкт злочину - будь-який військовослужбовець.

4. Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в основному за своєю суб’єктивною стороною. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.

5. Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю;

2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) - дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початко­вому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.

 

116

Стаття 432. Мародерство

1. До загальних обов’язків військовослужбовця належать, зокрема, обов’язок доро­жити бойовою славою ЗС та своєї військової частини, честю і гідністю військовослуж­бовця ЗС, поважати бойові та військові традиції, честь і гідність кожної людини. Маро­дерство дискредитує зазначені цінності, а отже, його основним безпосереднім об’єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни. Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину у випадку викрадення речей, що знаходяться при поранених, є власність.

2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, ме­дальйони тощо) вбитих чи поранених, незалежно від того, до чиєї армії останні належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя, боєприпа­си, документи, що містять відомості військового характеру, інші предмети, що збирають­ся для їх використання під час ведення військових дій, не є предметом цього злочину.

З об’єктивної сторони злочин виражається у суспільно небезпечних діях - викра­денні речей, що знаходяться при вбитих і поранених. Обов’язковою ознакою складу є місце - поле бою (це поняття розкрито в коментарі до ст. 429).

1. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

2. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - порядок дотримання звичаїв та правил війни. Його додатковим обов’язковим об’єктом, залежно від конкретної форми злочи­ну, є життя та здоров’я особи або власність.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечних діях. Формами його є:

1) насильство щодо населення у районі воєнних дій;

2) протизаконне знищення майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій;

3) протизаконне відібрання майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій (ч. 1 ст. 433);

4) розбій, вчинюваний щодо населення у районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433).

Населення складається зі всіх осіб, які є цивільними особами. Насильство у ст. 433 охоплює такі дії, як незаконне позбавлення волі, зґвалтування чи вчинення деяких інших статевих злочинів, заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості тощо. При цьому заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого чи його самогубство внаслідок заподіяного насильства потребують додатко­вої кваліфікації за ч. 2 ст. 121, частиною 1 чи 2 ст. 115 або за частинами 1, 2 чи 3 ст. 120.

Протизаконним знищення майна визнається завжди, коли таке знищення не є аб­солютно необхідним для здійснення воєнних операцій. При цьому слід мати на увазі існування певних видів майна, які, відповідно до міжнародних конвенцій, не можуть знищуватися за жодних обставин (греблі, дамби, нафтопромисли, супертанкери, атомні електростанції та інші об’єкти, що містять небезпечні сили, запаси продуктів харчуван­ня, посіви, споруди для постачання питної води та інші об’єкти, необхідні для вижи­вання цивільного населення, культурні цінності тощо).

Відібрання майна може бути законним лише у разі, якщо відповідним законом України будуть встановлені підстави і порядок вчинення таких дій. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

117

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

Поделиться: