Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – це група особливо небезпечних для усього людства злочинів, передбачених як такі міжнародним кримінальним правом і Кримінальним кодексом України, спрямованих проти миру, людяності, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Родовий об'єкт розглядуваних злочинів складається із трьох спеціальних об'єктів, якими є: 1) мир, 2) безпека людства і 3) міжнародний правопорядок.

Злочини, передбачені статтями 443, 444 і 446 КК, мають обов'язкові додаткові об'єкти: перший з них – життя людини, другий (альтернативно) – нормальна діяльність певних установ, власність, життя, здоров 'я, воля і гідність особи, третій (також альтернатив­но) – власність, життя, здоров 'я, воля і гідність особи.

3 об'єктивної сторони ці злочини, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією складу. Деякі з них (наприклад, кваліфіковані склади злочинів, передбачених статтями 438, 439 і 446) є злочинами з матеріальними складами.

Із суб'єктивної сторони усі злочини проти миру, безпеки люд­ства та міжнародного правопорядку характеризуються прямим умислом. Це підкреслюється, зокрема, і тим, що для злочинів, передбачених статгями 436, 442, 443, 444, 446, 447 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є спеціальна мета.

Суб'єктами злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можуть бути осудні особи, які досягли 16-річного віку, а злочину, передбаченого ст. 443, –14-річного віку.

Усі злочини, передбачені розділом ХХ Особливої частини КК, виходячи із їхніх об’єктів, можна поділити на такі групи:

1) злочини проти миру (ст. ст. 436, 437, 447);

2) злочини проти безпеки людства (ст. ст. 439–442);

3) злочини проти міжнародного правопорядку (ст. ст. 438, 443–446).

118

Стаття 447. Найманство

1.. Об’єктом його є мир, міжнародний пра­вопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об’єктивної сторони найманство може виражатись у таких формах, перші п’ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;

6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запро­шування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, фор­мувань тощо.

Про поняття фінансування див. коментар до ст. 27.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового зни­щення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо ви­користання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших на­сильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців - це безпосереднє застосування їх для виконання бойо­вих завдань під час воєнних конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об’єктів чи заручників, убивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і статтями 109 або 110.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця з виконання бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення су­перечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи неміжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій.

3. Суб’єкт злочину у перших п’яти його формах - загальний.

У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами України іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, вони не підля­гають відповідальності за ст. 447, якщо інше не буде прямо передбачено міжна­родними договорами України (адже найманство не є особливо тяжким злочином (див. статті 8 і 12)).

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб’єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві.

Найманець — це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак. Вона:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;

б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам таких самих рангу і функцій, котрі належать до особового складу збройних сил даної сторони;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;

ґ) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конф­лікті;

д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для вико­нання офіційних обов’язків як особи, що належить до складу її збройних сил (напри­клад, як військовий радник).

Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за кордоном, для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має прямого юридичного зв’язку зі сторонами, що перебувають у конфлікті; отримує матеріальну винагороду у більш значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.

4. З суб’єктивної сторони, злочин характеризується прямим умислом.

Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується та­кож і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду (і фактично не одержує її або одержує у розмірі, що істотно не перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комба­тантам таких самих рангу і функцій, які належать до особового складу збройних сил цієї сторони), а керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює проти агресії, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у рядах форму­вань, які визнаються екстремістськими, її дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.

 

 

⇐ Предыдущая123

Поделиться: