Поняття та загальна характеристика парламенту

Законодавча влада здійснюється загальнонаціональним колегіальним представницьким органом, який у різних країнах світу може мати свою назву: конгрес, національні збори, народні збори, меджліс та ін. Проте загальна назва органу законодавчої влади - парламент. У конституціях деяких країн світу застосовується лише загальна назва органу -" парламент". Так, Конституція Чехії від 16 грудня 1992 року визначила таку назву законодавчого органу.

Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький колегіальний виборний орган держави. Термін " парламент" походить від лат. слова " parlare" - говорити, розмовляти.

Батьківщиною парламенту прийнято вважати Англію, оскільки відомо, що парламент існував у Ісландії ще в 950 році. Попередниками парламенту можна вважати і представницькі органи Стародавньої Греції (Рада чотирьохсот) та Стародавнього Риму (Сенат, Народні збори). Походження парламенту тісно пов'язане з подіями, що відбувалися в Англії в XIII - XIV століттях. Влада монарха частково обмежувалася зібранням великих феодалів, вищого духовенства, знатних осіб - представників міст, сільських общин. Проте парламенти у сучасному їх значенні виникли в буржуазних державах, оскільки зібрання феодальної доби були дорадчими органами при монархові.

У науці конституційного права виокремлюють кілька етапів становлення та розвитку парламентів:

І етап (XIV - XVIII століття) - вироблення способів формування (організації) та діяльності парламенту як органу державної влади;

ІІ етап (XIX - поч. XX століття) - " золотий вік парламентаризму", парламенти формувалися на основі цензового виборчого права;

ІІІ етап (поч. XX - 70-80-ті роки XX століття) - " криза парламентаризму" зумовлена обмеженням повноважень парламенту в суспільстві та посиленням ролі різних політичних партій, які виражали інтереси певних соціальних груп. Головне завдання парламенту вбачалося не в керівництві державою, суспільством загалом, а у формуванні суспільної думки та здійсненні контролю за діяльністю уряду;

IV етап (90-ті роки XX століття і дотепер) - відродження ролі парламенту, поява міжнародних парламентів - Європарламент.

Уперше у вітчизняній науці права термін " парламент" вчені почали застосовувати на початку XX ст., а документальне його застосування відбулося у програмах партій, які утворювалися на теренах України на поч. XX століття - Української народної партії, Української соціал-демократичної робітничої партії та інших. У програмних документах цих партій зазначалося, що парламент - представницька інституція, якій належить законодавча влада в усій її повноті. Цікаво, що нормативне закріплення терміна " парламент" в Україні відбувалося досить складно та значно пізніше, ніж в інших європейських державах. Так, ні Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, ні в Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 років) ця дефініція не використовувалася. Правники радянської доби застосовували термін " парламент" у контексті характеристики " буржуазної державності".

Стримане ставлення вітчизняних правників до поняття парламенту спостерігалося і в перші роки незалежності України. Так, Верховна Рада Української PCP не називалася парламентом у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Відсутнє таке поняття і в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Автори проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року також оминули цей термін. Уперше на законодавчому рівні термін " парламент" (як складова конституційної дефініції Верховної Ради України) було закріплено в Законі України " Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України" від 7 жовтня 1993 року. Так, ст. 1 цього Закону встановила: " Органом законодавчої влади України є Верховна Рада України" . Нормативне закріплення поняття " парламент" знайшло своє місце у ст. 75 Конституції України від 28 червня 1996 року: " Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України".

Склад та структура ВРУ

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Згідно з чинною Конституцією України конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Конституція 1996 року, на відміну від попередніх конституційних актів, значно понизила віковий ценз народних депутатів - з 25 до 21 року і підвищила ценз осілості з двох до п'яти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі Закону України " Про вибори народних депутатів України ".

Ефективність діяльності Верховної Ради України значно залежить як від її складу, так і від структури. Конституція України та Закон України " Про Регламент Верховної Ради України" визначають, що парламент України складається з кількох підрозділів.

1. Керівні особи: Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник голови Верховної Ради України, що обираються та відкликаються Верховною Радою України зі свого складу. Голова Верховної Ради України веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради та ін.

2. Комітети Верховної Ради України. Вони здійснюють розгляд питань, належних до повноважень Верховної Ради України, здійснюють законопроектну роботу, сприяють втіленню в життя законів України й інших рішень парламенту та ін.

3. За рішенням Верховної Ради України для розгляду питань, які мають тимчасовий характер або не належать до профілю вже наявних комітетів, можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії. Вони є незалежними в своїй діяльності. Оцінку їхній роботі дає лише Верховна Рада України.

4. За необхідності проведення розслідувань, пов´ язаних з питаннями, що торкаються інтересів усього суспільства, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії (за це повинні проголосувати не менш як 150 народних депутатів).

5. Апарат Верховної Ради України. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, фінансово-господарського, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: