Поняття та предмет Конституцiї.

 

Конституційне право – провідна галузь національного права України, яка закріплює демократичні принципи організації публічної влади, взаємовідносин влади з людиною та громадянським суспільством.

Поняття і предмет конституційного права України

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.

Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим.

2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.

Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це:

а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;

б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

Роль конституційного права України в системі права України

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.

Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм. Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.

Види конституцій

Конституції країн світу поділяються на такі види.

1. За формою зовнішнього виразу:

а) кодифіковані (писані) - це конституції, які викладені у вигляді одного нормативно-правового акта. У цілому конституційна доктрина вимагає кодифікованої конституції;

б) некодифіковані {неписані) - це конституції, які складаються із багатьох нормативно-правових актів, що приймаються в різні роки, а інколи навіть століття. Сьогодні не мають кодифікованої конституції Австралія, Нова Зеландія, Великобританія та інші. Наприклад, неписану Конституцію Великобританії становлять: Велика Хартія вольностей 1215 р., Петиція про права 1628 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911, 1949 років, Закон про расові відносини 1986 р. та інші. У Великобританії поряд з кількома біллями конституційного характеру (статутне право) і конституційних договорів у текст конституції включаються такі джерела, як прецеденти (прецедентне право), що базується на загальних принципах справедливості. Більшість сучасних державознавців вважають, що в британську конституцію входять і доктринальні джерела, тобто висловлювання видатних британських учених - Бректона, Мілля, Дайсі, Локка, Блекстона, які використовують у разі прогалин у конституційному праві Великобританії'. Ця теза є небезспірною, оскільки органи державної влади, в тому числі й судові, не зобов'язані посилатися на їхні висловлювання, проте на практиці таке трапляється.

2. За порядком внесення змін:

а) гнучкі - зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція);

б) жорсткі - зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії 1947 р.;

в) напівжорсткі - передбачають ускладнений порядок прийняття змін до конституції за умови зміни " посилених" статей. До них належать Конституція Іспанії 1978 р., Конституція Казахстану 1995 р.

Конституцію України можна віднести до напівжорстких. Законопроект про внесення змін до розділу І " Загальні засади", розділу Ш " Вибори. Референдум" і розділу XIII " Внесення змін до Конституції України" приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і затверджується всеукраїнським референдумом (ст. 156 Конституції України). Разом з тим Конституції України властиві ознаки жорсткої конституції". Так, Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Крім того, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України).

3. За юридичною силою:

а) юридичні - офіційна вершина національного законодавства України. Конституція - це закон законів, який приймається і змінюється в особливому порядку;

б) фактичні - відображають дійсний стан суспільних відносин, які існують у політиці, економіці, культурі тощо. Реальний порядок суспільних відносин має збігатися з порядком, встановленим конституцією, проте може й різнитися. У тих державах, де спостерігається значне розходження між проголошеними в конституції положеннями і реальною практикою їх реалізації, існують, як стверджує М.І. Козюбра, фіктивні конституції.

4. За часом:

а) постійні - приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;

б) тимчасові - приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.

5. За способом прийняття:

а) откройовані - даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання - це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.;

б) народні - прийняті відповідними суб'єктами, а саме:

* парламентом (Конституція Чехії 1992 р.);

* установчими зборами (Конституція США 1878 р.);

* на референдумі безпосередньо народом (Конституція Гамбії 1970 р., Конституція Сенегалу 1963 р., Конституція Російської Федерації 1993 р.).

6. За формою територіального устрою:

а) загальнодержавні - є загальнообов'язковими на всій території держави (Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Грузії 1995 р.);

б) суб'єктів федерації - є обов'язковими на території певної федеративної частини держави (Конституція штату Іллінойс (США) 1970 р., конституції республік, що входять до складу Російської Федерації);

в) суб'єктів автономії - є обов'язковими на території певної автономії держави (Конституція Автономної Республіки Крим 1998 р.).

7.3а формою державного правління:

а) республіканські - прийняті у державах, які за формою державного правління є республікою (Конституція Домініканської Республіки 1947 р., Конституція Естонської Республіки 1992 р.);

б) монархічні - прийняті монархом або парламентом у державах з монархічною формою державного правління (Конституція Князівства Ліхтенштейн 1921 р., Конституція Князівства Монако 1962 р.).

8. За формою державного режиму:

а) демократичні - прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.);

б) тоталітарні - прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту);

в) авторитарні - прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року - авторитарна деголлівська конституція.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: