Риси та юридичнi властивостi Конституції.

Риси конституції - це ті ознаки, які характеризують її місце та роль у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя. Основними рисами Конституції України є:

* демократичність, яка означає, що Конституція України має закріпити та гарантувати владу народу, забезпечити право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечити рівний доступ громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування;

* гуманістичність, яка означає, що Конституція України проголошує права, свободи та обов'язки народу та забезпечує їх стабільність і непорушність. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави;

o соціальне спрямування - Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Властивості конституції - це ті ознаки, що вирізняють її з системи нормативно-правових актів. Конституції України притаманна низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і роль у суспільстві.

1. Вища юридична сила - одна з базових її властивостей. Конституція України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Усі інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності невідповідності положенням Конституції України вони визнаються такими, що не діють. У самих конституціях не завжди є вказівка на їх верховенство порівняно з іншими законами, указами, розпорядженнями тощо. Верховенство конституції означає, що закони та підзаконні акти повинні прийматися конституційно визначеними органами і за встановленою у ній процедурою. Проте існують і винятки щодо вказівки на верховенство права. Наприклад, ст. 98 Конституції Японії вказує: " Дійсна Конституція є верховним законом держави і ніякі закони, укази та інші державні акти, які суперечать їй в цілому чи її частині, не мають законної сили". У ст. 277 Конституції Португалії зазначено: " Є неконституційними норми, що суперечать положенням Конституції та її принципам".

2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують найважливіші суспільні відносини, пов'язані із здійсненням державної влади. Французький вчений-філософ Т. Гоббс у своїй праці " Левіафан" визначив головний закон як такий, що наслідком його відміни стала б руйнація держави.

3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у системі джерел національного права України.

4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, місцевих державних адміністрацій та ін.

5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та ін. Функціонування держави, прогресивна стабільність соціально­-економічного розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому сьогодні є конституції, яким не одна сотня років. Наприклад, Конституція Сан-Марино (анклав Італії) прийнята ще в 1600 році і діє донині.

6. Декларативний правовий акт. Конституціям, як правило, властиві декларативні норми, які не відбивають реального стану справ у суспільстві та державі. Так, проголошені у розділі II Конституції України права та свободи людини і громадянина значною мірою є декларативними, оскільки не мають належного практичного забезпечення.

6. Демократичний правовий акт як за змістом, так і за способом прийняття.

7. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається з дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або спеціально уповноваженим органом держави - Верховною Радою України.

Наведений перелік властивостей Конституції України є базовим, проте не виключним, оскільки юридичні її властивості виокремлюються через структуру, функції, механізм реалізації норм і способи правового захисту Основного Закону України.

Охорона конституції - це сукупність юридичних засобів і способів, які використовуються державою для неухильного дотримання режиму конституційної законності, відповідності нормам і принципам конституції всіх інших правових актів, прийнятих у державі, а також дій органів публічної влади. Основний Закон охороняється через конституційний контроль і конституційний нагляд.

Контроль - це система відносин між органами публічної влади, за якої орган, який здійснює відповідний контроль, уповноважений скасовувати акти підконтрольного органу.

Конституційний контроль - це будь-яка форма перевірки, яка здійснюється спеціальним органом державної влади, на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади. Суб'єктом конституційного контролю в Україні є Конституційний Суд України. Основним його завданням згідно з положенням ст. 2 Закону України " Про Конституційний Суд України" є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний контроль є дієвим у тих державах, де існують кодифіковані (писані) конституції, які наділені вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів держави. На відповідність (несуперечність) Конституції України перевіряються конституційні, органічні, поточні закони, а також закони, прийняті на референдумах, міжнародні правові акти, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України, правові акти органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Суб'єктами конституційного контролю є:

а) загальні органи державної влади - суди загальної юрисдикції, парламент, глава держави та ін. Суди загальної юрисдикції здійснюють конституційний контроль у разі вирішення конкретної справи у Данії, Норвегії, США, Індії, Мексиці, Японії та інших. Конституція Японії 1947 року у ст. 81 визначила: " Верховний суд є судом вищої інстанції, який уповноважений вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, указу, припису чи іншого офіційного акта";

б) спеціалізовані органи конституційного контролю не лише вирішують питання про відповідність законів та інших правових актів конституції держави, а й дають офіційне тлумачення норм і принципів конституції та законів держави (Конституційний Суд України, Конституційний Суд Грузії та інші).

XIX століття можна назвати століттям конституцій - на геополітичній карті Європи було прийнято десятки національних конституцій. Проте питання охорони конституцій у державах вирішується по-різному. На сьогодні конституційно-правова доктрина і практика не виробили єдиних підходів забезпечення конституційного контролю. Конституційно-правова теорія і практика, що утвердилися у Фінляндії, Швеції, Люксембурзі та інших, базується на тому, що безпосередньо сам парламент повинен забезпечити конституційність законів, які ' він приймає, і стежити за тим, щоб інші органи державної влади функціонували в режимі суворого і неухильного дотримання вимог конституції. Така позиція ґрунтується на тому, що парламент у системі органів державної влади займає найвищу сходинку, а інший орган державної влади не може здійснювати конституційний контроль. Конституція Нідерландів від 17 лютого 1983 року визначила: " Конституційність Актів парламенту і договорів не підлягає контролю з боку судів".

Види конституційного контролю. Розрізняють такі види конституційного контролю: попередній і наступний.

Попередній (прелімінарний) конституційний контроль - здійснюється на стадії підготовки і розгляду законопроекту в парламенті, коли правовий акт ще не набрав чинності. Попередній контроль здійснюється до підписання главою держави конституційно-правового акта. В Україні такий різновид конституційного контролю передбачений Конституцією України:

1) Конституційний Суд України за зверненням Президента України або уряду України дає висновки про відповідність Конституції України тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151);

2) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159).

Наступний (проспективний) конституційний контроль - здійснюється після набрання чинності нормативно-правовим актом. Існують й інші види конституційного контролю.

Матеріальний конституційний контроль - здійснюється на предмет перевірки змісту конституції загалом або її частини.

Формальний конституційний контроль - здійснюється на предмет перевірки дотримання процедури конституційного процесу.

Обов'язковий конституційний контроль - зазвичай, здійснюється до набрання чинності конституційним актом.

Факультативний конституційний контроль - здійснюється на вимогу певного уповноваженого суб'єкта (глави держави, уряду, глави уряду, групи депутатів).

Централізований конституційний контроль - здійснюється спеціальним органом конституційної юрисдикції або Верховним Судом.

Децентралізований конституційний контроль - здійснюється значно ширшим колом суб'єктів - судами загальної юрисдикції.

Нагляд - це система відносин, за якої наглядовий орган не має права скасовувати правові акти піднаглядного органу, проте уповноважений звернути увагу на неправомірність такого акта, а вирішувати Його долю (скасовувати чи виправляти) належить самому піднаглядному органу.

Конституційний нагляд - це діяльність спеціальних органів державної влади з систематичного контролю за дотриманням установлених конституційно-правових норм і принципів відповідними суб'єктами. В Україні обов'язки конституційного нагляду покладаються не лише на Конституційний Суд України, а й на інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема:

o Збройні Сили України зобов'язані здійснювати захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України (ч. 2 ст. 17 Конституції України);

* Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102 Конституції України);

* Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України (п. 13 ч. 1 ст. 85 Конституції України);

* Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116 Конституції України).

Суб'єктами охорони Конституції України виступають усі органи державної влади, в тому числі правоохоронні, контрольно-наглядові, а також органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, фізичні особи. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України).

Отже, обов'язок охороняти Конституцію України покладається практично на всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, проте беззаперечне лідерство у сфері охорони Конституції України визнається за Конституційним Судом України.

Охорона конституцiї.

У широкому розумінні правова охорона Конституції – це сукупність політичних, економічних, юридичних, соціальних, освітньо-виховних заходів у справі забезпечення дії конституції та запобіганню її порушень. Щодо визначеності елементів системи правової охорони конституції, то в цьому випадку міркування вчених також розбіжні. Єдиною і незмінною є думка про те, що елементами системи правової охорони конституції є конституційний контроль та особливий порядок внесення змін і доповнень до Конституції.

Правова охорона здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Основна відмінність між ними – в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами.

По суті охорона (захист) конституції – обов‘язок і завдання всіх державних органів і посадових осіб, які виконують їх шляхом застосування різноманітних правових засобів в межах наданої їм компетенції. При цьому особлива відповідальність покладається на вищі органи державної влади: главу держави, парламент, уряд.

Охорона конституції може здійснюватися не правовими засобами, що інколи прямо передбачено в основному законі. Так, Конституції Німеччини, Словаччини та деяких інших країн передбачають право громадян (народу) на опір неконституційній владі. Але використання не правових засобів – винятковий випадок і в звичайних умовах головними і вирішальними є правові засоби охорони конституції, які забезпечують її стабільність і режим конституційної законності.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: