Суб’ єкти конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність характеризується спеціальним суб'єктом правопорушення. Ним може бути орган влади чи посадова особа, на яких Конституцією України покладені функції по здійсненню публічної влади. Тобто це особи, які мають державно-владний статус. Виходячи з цього, потенційними суб'єктами конституційного правопорушення (делікту) можуть бути: Президент України; КМУ; міністр; ВРУ; депутати ВРУ, ВР АРК; Рада Міністрів АРК; голова держадміністрації; голова ради; депутати ради; політична партія; Генеральний прокурор, Голова НБУ, Голова та контролери Рахункової палати, громадяни України, іноземці та апатриди.

Суб'єкт конституційно-правової відповідальності можуть бути як індивідуальним, так і колективним. Для того, щоб особа могла нести конституційно-правову відповідальність, вона повинна володіти деліктоздатність - здатністю нести відповідальність за свої дії.

ДЕРЖАВА. Спірним у теорії конституційного права є питання про конституційно-правову відповідальність держави в цілому. Представниками держави і виразником її волі є окремі органи і посадові особи, які діють від її імені. Саме вони і можуть піддаватися конституційно-правової відповідальності, але не сама держава.

ПРЕЗИДЕНТ. Конституційна відповідальність Президента України полягає в тому, що він може бути усунутий від посади у відповідності зі ст. 111 Конституції України. У цій процедурі бере участь ВРУ, ВСУ і КСУ.

ВРУ. Відповідно до ст. 90 Конституції України Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

КМУ. Аналіз вітчизняного законодавства свідчить, що конституційно-правова відповідальні Уряду України не знайшла в ньому достатнього відображення. Єдиний випадок її настання неприйняття Верховною Радою України програми діяльності Уряду яке тягне його відставку шляхом винесення резолюції недовіри з боку Верховної Ради України.

ГРОМАДЯНИН. Громадянин, якщо він не є посадовою особою органа публічної влади, не несе конституційно-правової відповідальності. Існує й інша точка зору - громадянин виступає суб'єктом конституційно-правової відповідальності зокрема у випадках втрати громадянства в результаті набуття громадянства іншої держави.

КСУ. Не несе конституційно-правової відповідальності Конституційний Суд України, як і інші органи судової влади. Конституційний Суд України може розглядатися лише тільки як орган, що накладає конституційно-правову відповідальність або іншим способом бере у процедурі її реалізації (наприклад, імпічмент).

ГПУ. Генеральний прокурор несе конституційно-правову відповідальність перед ВРУ (ст. 122 Конституції України).

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ. Діяльність політичних партій стає конституційно-правовим деліктом лише за умови, якщо вони переслідують заборонені цілі, перераховані в ст. 36 Конституції України та ЗУ " Про політичні партії в Україні".

НАРОД. Не несе конституційної відповідальності народ у цілому або територіальна громада. Припущення деяких учених про відповідальність населення самим перед собою може бути прийнятим лише стосовно до моральній чи політичний, але в жодному разі не до конституційно-правової відповідальності.

§ 28. Конституційно-правові санкції: поняття, особливості та види.

Конституційно-правові санкції є необхідним атрибутом конституційно-правової відповідальності. Санкція вказує на ті несприятливі наслідки, що застосовуються до суб'єкта конституційно-правової відповідальності. Конституційно-правові санкції - це передбачені законом примусового заходу, що тягнуть настання несприятливих наслідків морального і матеріального характеру для правопорушника, що настають за вчинення конституційно-правового делікту. Мета - попередження вчинення конституційно-правових деліктів і попередження здійснення нових деліктів. Відшкодування шкоди не є метою. Таким чином, конституційно-правові санкції, як правило, носять каральний характер. Разом з тим, конституційно-правова відповідальність - це не тільки кара за порушення конституційно-правових норм. У даному випадку має місце і правовідновлювальна функція - усуненням порушень закону і вживанням заходів по забезпеченню нормального функціонування державного апарата, діяльності депутатів, посадових осіб, тощо.

Санкції: 1) усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту; 2) дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України; 3) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; 4) звільнення Президентом України з посади Генерального прокурора України; 5) дострокове припинення повноважень народного депутата України; 6) дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою тощо; 7) скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України; 8) визнання Конституційним Судом України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (повністю або їх окремих положень) неконституційними; 9) накладання Президентом України вето на закони, прийняті Верховною Радою України; 10) зупинення рішень органів місцевого самоврядування тощо.

В залежності від мети і наслідків застосування санкцій: 1) правовідновлювальні санкції (визнання неконституційним закону); 2) попереджувальні санкції; 3) міри стягнення, що мають своєю метою покарати порушника (імпічмент Президента України); 4) санкції присікання (вето Президен

та України).

 

§29. основні теорії конституції України.

Становлення Конституції в Україні:

Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам’ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати ІV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.

Варто зазначити, що тогочасний український конституціоналізм досить плідно використовував прогресивні надбання світового конституціоналізму. Проте цей період розвитку тривав недовго і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права; хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

Теорії. Представники різних філософсько-правових шкіл неоднозначно ставляться до змісту конституції.

1) Так, представники природної школи права під конституцією розуміють суспільний договір, який виражає волю народу (Гобс, Руссо, Радіщев);

2) Нормативістська школа права вважає конституцію вираженням вищої правової норми;

3) інституціоналісти вважають, що конституція — це статут не лише держави, а й нації;

4) представники соціологічної (Ласальської) теорії виділяють писану (зібрані в одному документі способи здійснення представницької влади в країні) та реальну (співвідношення політичних сил в країні) Конституцію;

5) класово-вольова (марксистсько-ленінська) – економічна зумовленість Конституції, класовий підхід;

6) соціально-генетична конституційний статут, який ставить перепони до узурпації влади.

Зміст конституції — це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідно­сини з суспільством, людиною і громадянином.

Конституція – основний закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: