Юридичні властивості конституції України.

Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України. Юридичні властивості виражають правову природу Конститу­ції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивос­тей Конституції України можна віднести такі:

1. Конституція України є актом установчої влади українського народу і на відміну від інших НПА має установчий характер, оскільки вона закріплює основні засади життєдіяльності держави, особи та суспільства. Теорія установчої влади була окреслена Сієсом, який у 1789 році вперше вжив цей термін. За цією теорією та теорією народного суверенітету (Руссо, Локк) народ є єдиним джерелом влади і носієм суверенітету. Дані положення знайшли своє закріплення в статті 5 КУ. ВРУ прийнявши КУ реалізувала від його імені цю установчу владу, виразила його суверенну волю і діяла не від власного імені, як органу законодавчої влади. Таке положення знайшло своє відображення в рішенні КСУ у справі щодо конституційного тлумачення статті 98 КУ. Зокрема наголошено на тому, що прийняття конституції України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив ВРУ на її прийняття. В силу цього КУ має установчий характер, тобто встановлює засади життєдіяльності для держави, особи, суспільства.

2. юридичне верховенство Конституції. КУ є абсолютним і основоположним актом для всіх інших правових актів, вона має правовий характер, тобто закріплює загальновизнані принципи і цінності. Згідно статті 8 КУ – КУ має найвищу юридичну силу. Закони та інші НПА приймаються на основі КУ та повинні їй відповідати. КУ характеризується верховенством не лише стосовно актів національного законодавства, але і щодо міжнародних договорів, що передбачено ч.2 ст. 9 КУ: “Укладення міжнародних договорів, які суперечать КУ, можливе лише після внесення відповідних змін до КУ”.

3. КУ є головним джерелом національного права України, оскільки КУ закладає основні принципи, які втілюються в інших галузях права. Ця властивість обумовлена тим, що КУ визначає сфери суспільних відносин, які підлягають законодавчому регулюванні, встановлює ієрархію НПА (ст.8.), засади законодавчого процесу (ст. 91, 93, 94), принципи правотворчості та ін. Зокрема ст.92 КУ встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються виключно законами України.

4. норми КУ діють прямо і безпосередньо. Згідно статті 8 КУ норми КУ є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ гарантується. Пряма дія конституційних норм означає їх дію через закон, зміст якого визначається самою КУ і закон конкретизує цю норму.

5. особливий правовий захист. Який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як знизу – ФО та ЮО, так і згори – різними органами державної влади. В той же час захист КУ може здійснюватись лише правовими засобами. Зокрема, з метою забезпечення верховенства КУ на всій території України створено спеціальний орган – КСУ (здійснення перевірки на предмет конституційності НПА, тлумачення КУ). Захистом КУ повинні займатись всі органи державної влади і місцевого самоврядування, а також інші суб’єкти суспільних відносин. Правовий захист КУ здійснюють: 1. Вищі органи державної влади (ПУ (ч.2. стаття 102 – гарант додержання КУ), ВРУ (п.10 стаття 85 – усунення ПУ з поста у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, контроль за діяльністю КМУ – п.13. статті 85.), КМУ (п.1. статті 116 – забезпечує виконання КУ і законів України)); 2. Правоохоронні органи (суди, прокуратура), центральні та місцеві органи виконавчої влади; 3. КСУ; 4. Збройні сили України – оборона України, захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості (ч.2 стаття 17 КУ); 5. Громадяни України, наприклад стаття 55 КУ гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституції деяких держав (ФРН, Словаччини) передбачають можливість застосування і не правових засобі захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але це може бути застосоване лише у надзвичайних випадках.

6. стабільність або жорсткість КУ. Яка забезпечується особливим ускладненим порядком внесення змін і доповнень. Так, розділ 13 КУ встановлює досить складну процедуру зміни КУ, яка пов’язана з тим, що 1. вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч.1 стаття 157), по-друге КУ взагалі не може бути змінена при настанні певних обставин – в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 статті 157), по третє, положення КУ, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни конституції, можуть бути змінені лише шляхом всеукраїнського референдуму, який призначається ПУ (стаття 156), по-четверте, зміни до інших положень КУ вносяться ВРУ 2/3 голосів від її конституційного складу.

 

30. Конституція фактична та юридична.

В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції. Конституція фактична – це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою.

Фактична конституція має місце в будь-якому, в тому числі безкласовому суспільстві. Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку, юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції. Фактична конституція не може не визначати структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: