Пряма та представницька демократія в управління державою.

Ключова термінологія теми: вибори, виборчий процес, демократія, державний апарат, державний устрій, державне управління, конституційний устрій України, конституційний лад, плюралізм, державний суверенітет, суспільний устрій, народний суверенітет, національний суверенітет, політичний режим, власність, політичний режим, референдум, дорадче опитування.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Тому слід розкрити, що уявляє собою конституційний лад за своєю суттю, змістом і формами.

За своєю суттю конституційний лад України є перехідним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права.

За своїм змісто м конституційний лад опосередковує передусім передбачені та гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад, являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією. Насамперед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму держави за характером державного устрою, державного правління та політичного режиму. За формою держави Україна визнається демократичною державою, парламентсько-президентською республікою, унітарною державою з автономним утворенням

Встановлення конституційного ладу починається з визначення принципів організації держави в її співвідношенні з особою та громадянським суспільством. Ці принципи як раз і становлять зміст гл.1 Конституції України " Загальні зсади". Принципи організації держави закріплюються тут у самій загальній формі, вони як би утворюють фундамент конституційного ладу, а конкретно   розкриваються у наступних   розділах Конституції.

Конституція України не тільки об’являє положення розділу І основами конституційного ладу, але й закріпляє неможливість їх зміни інакше, як в ускладненому порядку, встановленому цією Конституцією.

За Конституцією основними принципами конституційного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності держави та республіканської форми правління, верховенства права, народовладдя, економічного, політичного та ідеологічного багатоманіття (плюралізму), принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Державний суверенітет це одна з найважливіших політико-юридичних властивостей державної влади, яка означає її верховенство всередині держави та незалежність у зовнішніх зносинах. Конституція закріплює, що Україна є суверенна і незалежна держава. Її суверенітет поширюється на всю територію України в межах існуючого кордону. Територія держави є цілісною і недоторканою. Гарантіями державного суверенітету виступають економічні, політичні, військові, дипломатичні, юридичні.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність (ст..1). Соціальний характер держави полягає у внутрішньо зумовленій єдності двох напрямків її діяльності: з одного боку, держава створює умови, при яких кожна дієздатна людина може забезпечити достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, а з другого – держава бере на себе обов’язок турбуватися про соціально незахищених та найменше соціально захищених осіб (безробітні, непрацездатні тощо).Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (ст.43-51).

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією верховенстві права (ст.8). Верховенство права означає пріоритет права щодо до держави, політики, економіки, культури та інших інститутів держави, а також щодо інших соціальних норм. Принцип верховенства права означає, що право як певна юридична, політична та моральна категорія посідає визначальне місце в житті держави та суспільства, які організовані та діють відповідно до правових приписів. У конституційній державі влада перестає бути фактичним пануванням певних ідей і підпорядковується пануванню правових норм.

Принцип світської держави полягає в тому, що в Україні згідно (ст. 35) кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації в Україні відокремлени від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Принцип економічної багатоманітності закріплений у ст. 15 покладено в основу економічної системи українського суспільства – це сукупність основних форм власності та господарювання, а також відносини, що складаються в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Цей принцип обумовлюється існуванням в Україні декількох форм власності: державної, приватної, комунальної, власності Автономної Республіки Крим та власності Українського народу. Крім цього Конституцією (ст..42) закріплюється право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; заборона зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції; забезпечення державного захисту прав споживачів; закріплення засад організації фінансової, бюджетної, податкової систем.

Політична багатоманітність означає реальну можливість існування в суспільстві різноманітних політичних інституцій, що мають різні політичні програми.

Ідеологічна багатоманітність означає реальну можливість існування в суспільстві різноманітних систем політичних, правових, релігійних, філософських та інших поглядів на соціальну дійсність. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена..

Конституція закріплює, що державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10).  Державною мовою прийнято називати мову, яку визначено конституцією або законом як основну в державі та яка є обов’язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України. Органи державної влади зобов’язані використовувати в своїй діяльності українську мову; діловодство, освіта, назви органів влади, підприємств, установ, організацій здійснюються українською мовою.

Важливе місце при розгляді цієї теми є питання суверенітету Українського народу – це повновладдя українського народу, реальне народовладдя, здійснення народом влади безпосередньо або через законно обраних представників. Конституція України визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст..5).

Демократія – участь народу в управлінні державними справами яке обмежено правом. Демократія проявляється в двох формах: пряма (безпосередня) – громадяни безпосередньо реалізують свою волю в управління державою шляхом виборів та референдуму та представницька – здійснюється народом через представників, які від імені всього народу приймають рішення ( наприклад, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради). Проміжне положення між двома різновидами демократії займає народна законодавча ініціатива - це право громадян запропонувати проект загальнодержавного закону або рішення на місцевому рівні, відповідно представницький орган зобов’язаний цей проект розглянути, але рішення приймає народ. В Україні народна законодавча ініціатива реалізується через народних депутатів та депутатів місцевих рад.

Вибори є не тільки формою реалізації ідей представницької демократії і способом формування такого органу, як парламент, а й виступають у ролі однієї з визначальних характеристик природи самого народного представництва. Водночас вибори є способом формування інших вищих органів держави, зокрема, в республіках обирається глава держави -президент.

Вибори бувають прямими і непрямими. Прямі вибори відбуваються за умов, коли виборці безпосередньо виявляють свое ставлення до кандидатів шляхом голосування. Прямими, як правило, є парламентські вибори і вибори глави держави у переважній більшості президентських республік і республік із змішаною формою правління. На непрямих виборах волевиявлення виборців опосередковується спеціальною колегією вибірників (президентські вибори у США) або самим парламентом чи створеним на його основі зібранням (президентські вибори в парламентарних республіках).

Детально розглядаючи визначення поняття виборів, необхідно правильно визначити і поняття виборчого права, яке має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасивне виборче право), тобто іншими словами це суб’єктивне право громадян.

Норми виборчого права встановлюються Конституцією України, законами про вибори народних депутатів, депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим місцевих Рад, міських, селищних голів та про вибори Президента України.

Визначальним для характеристики парламентських виборів як форми реалізації ідей представницької демократії є поняття виборчої системи

Виборча система - це порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, обрання їх посадових осіб.

Курсантам (студентам, слухачам) необхідно вміти класифікувати різновиди виборчих систем, кожна з яких має багато конкретних варіантів. Це мажоритарні, пропорційні і змішані виборчі системи.

Якщо вибори - є головним чином, формою народного державотворення, то референдуми - є вищою формою безпосередньої демократії.

Порядок проведення референдумів встановлено Законом України " Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року з подальшими змінами та доповненнями.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.Відповідно до Конституції України проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць) референдуми.Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, підзаконних актів міністерств і відомств України, рішень місцевих Рад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень місцевих рад, на території яких він проводиться.

Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

На всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах; питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами.

На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої Ради народних депутатів та її виконавчих і розпорядчих органів. У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради.У референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцях позбавлення волі.Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш як через 5 років, а місцевий референдум - не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України, Президентом України, та проголошується Президентом України за народною ініціативою.

Місцеві референдуми призначаються відповідними місцевими радами.

 

Конституційне регулювання об’єднань громадян і церкви в Україні

 

Ключова термінологія теми: об’єднання громадян, політична партія, професійна спілка, громадська організація, молодіжна громадська організація, дитячі громадські організації, благодійна організація, творча спілка, легалізація об’єднань громадян, право на свободу світогляду і віросповідання, релігійні організації в Україні, релігійні громади, монастир, місії, релігійні братства, релігійні центри, реєстрація релігійної організації, припинення діяльності релігійної організації.

Правовими засадами створення і діяльності об’єднань громадян України є: Конституція України (ст. 15, 36, 37)., Закони України: «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки». Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян», «Про порядок справлення і розмірі збору за реєстрацію об’єднань громадян», «Про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян», «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організації зарубіжних держав в Україні» та інш.

Об’єднанням громадян є добровільне формування, яке виникло в результаті вільного волевиявлення громадян, які об’єдналися на підставах загальності їх.

Види об’єднань громадян:

1) Політична партія – це зареєстроване згідно до закону добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах;

2) Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності;

3) Громадська організація – це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів:

· Молодіжні громадські організації – об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів;

·   Дитячі громадські організації – об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства;

· Благодійна організація – недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної організації в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно до законодавства;

· Творча спілка – добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке діє на підставі статуту і має фіксоване членство.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: ліквідація незалежності України; зміна конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі; незаконне захоплення державної влади; створення незаконних воєнізованих формувань; посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Об’єднання громадян створюються і діють на основі принципів: добровільності, самоврядування, законності, рівноправності, гласності.

Легалізація об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється двома шляхами: реєстрація, повідомлення про заснування.

Згідно до діючого законодавства України об’єднання громадян існують в Україні з наступними видами статусів: всеукраїнський (політичні партії, громадські організації); міжнародний (громадські організації); місцевий (громадські організації).

Припинення діяльності об’єднань громадян може бути проведено шляхом: реорганізації (коли видозмінюється діяльність об’єднання громадян відповідно до його статусу); ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску ) здійснюється на підставі статуту або рішення суду).

Державний контроль за організацією та діяльністю об’єднань громадян здійснюється державними органами (фінансовими, податковими, що проводять легалізацію об’єднань громадян) у порядку, передбаченому законодавством України.

За порушення законодавства до об’єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення: попередження, штраф, тимчасова заборона (призупинення) окремих видів діяльності, тимчасова заборона (призупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація).

Правове положення релігійних організацій регулюється: Конституцією України (ст.. 35.), Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Згідно діючого законодавства кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації, але вони не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є: релігійні громади (місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб), управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у АРК - до Уряду АРК.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян.

Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: