Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК). Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 р.

Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 р

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми, та примітки, що має три пункти.

У " Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами" від 21 березня 1950 р. (УРСР приєдналась до Конвенції 15 листопада 1954 р.) визначається, що проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільства. Тому, згідно ст. 1 Сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи: 1) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи; 2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Додатковий факультативний безпосередній об'єкт - життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, суспільна моральність тощо. Потерпілий від злочину - будь-яка особа з 18-річного віку. Вчинення цього злочину щодо неповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 149 КК), а щодо малолітнього - особливо кваліфікований (ч. 3 ст. 149 КК).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 149 КК) виражається у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини.

Торгівля людьми - це вчинення актів куплі-продажу людей. Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, включає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші дії, за якими особа передається для експлуатації. Вербування людини - це дії, що полягають у досягненні домовленності через безпосереднє наймання людини, тобто запрошування та набору добровольців начебто для участі у певній діяльності. Переміщення людини - це зміна місця перебування людини через її перевезення та інше переміщення як через державний кордон України, так і в межах території України. Переховування людини - це розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції тощо. Передача та одержання людини - це дії, вчинені після акту куплі-продажу щодо людини, її вебування, переміщення тощо, пов'язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення його щодо малолітнього та неповнолітнього, є спосіб - використання обману, шантажу чи уразливого стану особи. Приміром, під уразливим станом особи (у статтях 149 та 303 КК) слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин (п. 2 примітки до ст. 149 КК).

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, корисливий мотив. Для третьої - сьомої форм цього злочину обов'язковою ознакою є мета експлуатації людини. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 149 КК, під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 149 КК) є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 8) з погрозою застосування такого насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 149 КК) визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (це може бути тяжка хвороба, заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви чи її зникнення безвісти тощо).

Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (п. 3 примітки до ст. 149 КК).

8. Зґвалтування (ст. 152 КК). Відмінність від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 „Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода (право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та статева недоторканність (абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка з огляду на певні обставини не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню) особи. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб'єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі).

Об'єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини - це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне звичайно викликати вагітність.

Фізичне насильство при зґвалтуванні - це зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан (такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо). Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи). Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. Якщо ж у процесі зґвалтування потерпілій особі заподіюється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, то дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 та відповідною частиною статті 152 КК (абз. 2 п. 3 ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5).

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК).

Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи, якщо вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад (наприклад, через параліч чи сліпоту), розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір (при цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані). При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи.

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої та чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК (" Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом" ). До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення деяких термінів і понять, відмежування його від інших злочинів, як вже наголошувалося, розкриваються в ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5.

Зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин (формальний склад), при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155.

При цьому зґвалтування не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину (абз. 1 п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5).

Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК); 3) спричинення особливо тяжких наслідків (це, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування); 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача(ст. 157 КК). Конституційні положення щодо вільного волевиявлення під час виборів.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосередній об'єкт злочину: а) виборчі права громадян (ч. 1-3 ст. 157 КК), при цьому додатковим безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 і 3 ст. 157 КК, є психічна та фізична недоторканність особи, право власності, нормальна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств; б) нормальна діяльність виборчої комісії чи комісії з референдуму (ч. 4 ст. 157 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути: виборці; кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; громадяни, які мають право брати участь у референдумі; довірені особи кандидатів, офіційні представники та уповноважені особи партій (блоків); члени виборчих комісій; члени ініціативних груп референдуму; члени комісій з референдуму; офіційні спостерігачі.

Об'єктивна сторона злочинів, передбачених цією статтею, виражається у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК); 2) втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Перешкоджання полягає у будь-яких діях чи бездіяльності, спрямованих на створення перепон зазначеним суб'єктам у здійсненні їхніх прав або в іншій законній діяльності, пов'язаних з проведенням виборів до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або референдумів. Закон передбачає шість конкретних способів вчинення цього злочину: 1) підкуп; 2) обман; 3) примушування; 4) застосування насильства; 5) знищення чи пошкодження майна; 6) погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна (перші три з цих способів передбачені ч. 1 ст. 157 КК, інші три - ч. 2 ст. 157 КК. Втручання службової особи у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень характеризується тим, що воно: 1) здійснюється службовою особою з використанням її службового становища; 2) стосується здійснення повноважень виборчої комісії чи комісії з референдуму, установлених законом; 3) вчиняється шляхом незаконної вимоги чи вказівки.

Злочин є закінченим з моменту фактичного перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК) або з моменту фактичного втручання у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 157 КК), та спеціальний - службова особа (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для злочину, передбаченого ч. 4 ст. 157 КК, також характерна й спеціальна мета - вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК (ч. 2 ст. 157 КК), є вчинення його у поєднанні: 1) із застосуванням насильства; 2) знищенням чи пошкодженням майна; 3) погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками діяння, передбаченого ч. 1 або 2 ст. 157 КК (ч. 3 ст. 157 КК), є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої комісії; 3) іншою службовою особою з використанням свого службового становища.

10.Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз (ст. 158¹КК).

Стаття 1581. Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз

1. Голосування виборцем, який бере участь у виборах або референдумі на виборчій дільниці більше ніж один раз, -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії або комісії з референдуму, -

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

11. Крадіжка (ст. 185 КК). Відмінність крадіжки від грабежу. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка включає чотири пункти. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном). Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не передбуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба тощо.

Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які передбачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (статті 262-267 КК);

3) транспортні засоби (ст. 289 КК);

4) тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 308, 312 КК та ін.);

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);

7) військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.

Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.

Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (крадіжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0, 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП).

Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) передбачає таємне викрадення чужого майна. Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки: 1) дія (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає у заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.

Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка - таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).

Викрадення вважається таємним, коли воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника або іншої особи, але сам винний не усвідомлює цього моменту та вважає, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника чи іншої особи, які через свій фізіологічний або психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з певних підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх " мовчання" про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном чи його утримати, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. " Про судову практику у справах про злочини проти власності".

Крадіжка є злочином з матеріальним складом. Вона вважається закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Разом з тим крадіжка буде закінченою тоді, коли винна особа вилучила майно, але була викрита і у зв'язку з цим позбавилася цього майна (наприклад, викинула викрадений предмет).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. У статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, учинений особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину: 1) вчинення його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) вчинення його у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) вчинення його в особливо великих розмірах; 5) вчинення його організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Житло - це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Інше приміщення - це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Сховище - це певне місце чи територія, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.

У статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається з врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 185-187 та 189-191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у 600 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

12. Грабіж (ст. 186 КК). Відмінність грабежу від розбою. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини поти власності”.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовується насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволодінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та наслідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Зокрема, насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров 'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (п. 5 ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10). Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом " хапка" (хапання) чи " висмикування" відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, викраденого без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин загалом за ч. 2 ст. 186 КК. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно та застосував насильство, щоб уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 186 КК, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень - за відповідний злочин проти життя та здоров'я особи за сукупністю злочинів.

Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров 'я потерпілого - це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.

Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті закінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то розбою - усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихованому, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізичне, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не повинно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).

13. Розбій (ст. 187 КК). Відмінність розбою від вимагання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Об'єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Небезпечне для життя чи здоров 'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо (п. 9 ППВСУ " Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10).

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК або за відповідною частиною ст. 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків. Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання.

Злочин є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли напад: 1) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК); 2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах; 3) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах; 4) вчинений організованою групою; 5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).

Слід мати на увазі, що у випадках, коли розбій вчинено разом із злочинами, за які встановлено більш сувору відповідальність, ніж за розбій, або такими, які не охоплюються змістом диспозиції ст. 187 КК (позбавлення життя, наприклад, виходить за межі поняття небезпечного для життя чи здоров'я насильства), кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів. Тому умисне вбивство, вбивство з необережності, тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинені під час розбійного нападу, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 187 та за п. 6 ч. 2 ст. 115, або ч. 1 ст. 119, або ч. 2 ст. 121 КК.

Відмінність розбою від вимагання. При відмежуванні розбою від вимагання слід виходити з того, що при розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування при вчиненні вимагання майна, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до потерпілого або до близьких йому родичів у майбутньому, якщо майно не буде передане, кваліфікуються за ст. 189 КК.

14. Вимагання (ст. 189 КК). Відмінність вимагання від розбою. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини, її особиста свобода. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину виступають життя, честь, гідність людини тощо. Предметом злочину є чуже майно, а предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо) й будь-які дії майнового характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг, приміром, ремонт квартири, будівництво гаража, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди тощо).

Об'єктивна сторона вимагання (ч. 1 ст. 189 КК) виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в незаконній вимозі - викладеній у рішучій формі пропозиції винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу чужого майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Спосіб вимагання - це погроза заподіяння потерпілому або його близьким родичам певної шкоди, зміст якої може бути різним. Ст. 189 КК називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в темниці. При цьому погроза має бути дійсною, а не уявною, сама ж форма погрози вирішального значення не має (вона може бути висловлена усно, письмово, телефоном, через електронну пошту, через інших осіб тощо).

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Злочин є закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При цьому винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб;

3) службовою особою з використанням свого службового становища;

4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна; 6) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли вимагання: 1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи; 2) завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3 ст. 189 КК); 3) завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах; 4) вчинене організованою групою; 5) поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого зацікавлений потерпілий. Такі дії можуть бути доказом, що підкріплює раніше висловлену вимогу, або вчинками, що безпосередньо супроводжують майнову вимогу. Для кваліфікації вимагання, поєднаного з пошкодженням або знищенням майна, не потрібно, щоби потерпілому цими діями було завдано значної шкоди, і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 194 КК такі дії не потребують. Але якщо знищення або пошкодження майна вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, такі дії потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК.

15. Шахрайство (ст. 190 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності”.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предмет злочину - чуже майно. Предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об'єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман - це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин (зрозуміло, що повідомлення потерпілому про такі відомості чи обставини було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману). Зловживання довірою - це недобросовісне використання винною особою довіри потерпілого з метою викликати в останнього впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужого майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення шахрайства: 1) у великих розмірах; 2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК); 3) в особливо великих розмірах; 4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки - це обманне використання можливостей і засобів такої техніки, пов'язане з умисним уведенням (закладанням) в її електронну систему неправдивих (завідомо помилкових) даних, що надає можливість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, " зламування" коду електронної системи банківських операцій і введення команди на переведення певної суми грошей на поточний рахунок зловмисника). Через такого роду операції відбувається спотворення істинної інформації або вона отримує новий зміст з метою введення в оману потерпілу особу.

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак шахрайства див. у примітці до ст. 185 КК.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу.

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 16 171819 20 21 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 337; Нарушение авторского права страницы