Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 21Следующая ⇒

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предметом злочину є чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК, характеризується такими формами: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК); 3) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Привласнення - незаконне безоплатне обернення (вилучення, утримання) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його законному віданні. Розтрата - незаконне безоплатне обернення (відчуження, витрачання, використання) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні (споживання, дарування, продаж, обмін на інше майно, передача іншим особам тощо), на користь інших осіб. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби.

Злочин є закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння чужим майном (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Суб'єктом привласнення і розтрати (ч. 1 ст. 191 КК) є фізична, осудна особа з 16-річного віку, якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її законному віданні. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) є лише службова особа (див. прим. до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 191 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); 2) в особливо великих розмірах; 3) організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (див. у прим. до ст. 185 КК).

Вимагають розмежування схожі за багатьма ознаками такі злочини, як заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) і шляхом зловживання владою або службовим становищем, вчинювані з корисливих мотивів (ст. 364 КК). Основною лінією розмежування є встановлення об'єкта злочину, яким у першому випадку визначається право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном, а в другому - правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, суттєвою є різниця у характері заподіюваної шкоди. Викрадення шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем веде до обернення на користь цієї особи частини чужого майна, чим завдаються прямі збитки власникові майна. У процесі ж корисливого зловживання своїм службовим становищем воно (зловживання) не поєднується з безоплатним оберненням чужого майна на свою користь, а створює шлях до незаконного отримання прибутків, пільг, уникнення законних витрат (наприклад, плати за квартиру) тощо. Заподіювана винним шкода не має характеру прямих майнових збитків, а виглядає як не одержані суб'єктами законні прибутки та понесені незаплановані витрати (наприклад, у результаті незаконного підвищення ставки заробітної плати).

17. Самовільне зайняття земельної ділянки або самовільне будівництво (ст. 197¹ КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971 КК, є право власності на землю (право користування землею), а злочину, передбаченого ч. 3 ст. 1971 КК — встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об’єктів (будівель та споруд).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971 КК, виступає конкретна земельна ділянка, під якою згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України потрібно розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Самовільне зайняття як злочин може бути вчинене стосовно земельної ділянки будь-якої категорії, на які землі України поділяються за основним цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, водного фонду, промисловості, транспорту, запасу тощо). Те саме стосується і земель із специфічним правовим режимом (наприклад, земель в охоронних зонах) та усіх земель відповідних категорій у просторових межах держави, які не віднесені до комунальної та приватної власності.

Будівлю як предмет злочину, передбаченого ч. 3 ст. 1971 КК, слід розуміти як об’єкт будівництва, призначений для постійного або тимчасового перебування людей із захистом їх від впливу несприятливих атмосферних умов (житловий будинок, літня кухня, школа, вокзал тощо). Споруда — це об’ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система (інженерно-будівельний об’єкт), що не належить до будівель, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена для виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо (наприклад, цех, склад, сарай, гараж, погріб, вежа, міст, тунель). Для кваліфікації дій як самовільне будівництво не має значення те, яке призначення має самовільно збудована будівля або споруда — житлово-цивільне, комунальне, промислове або інше.

Визначення «самовільного зайняття земельної ділянки» дане в Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

«Самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними».

Відповідно до положень чинного законодавства суть самовільного зайняття земельної ділянки полягає у зайнятті та використанні особою чужої земельної ділянки без законних на те підстав, тобто за відсутності оформленого у встановленому порядку права власності чи іншого права на землю. Так, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Це означає, що наявність рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування поки що не створює права на землю і є лише умовою для виникнення такого права у майбутньому. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Земельний кодекс забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Однак, у зв’язку із існуючою складністю одержання та реєстрації державного акта про право на землю, що іноді триває роками, зайняття земельної ділянки не може вважатись самовільним у випадках використання земельної ділянки особою, яка хоч і не має поки що належного правовстановлюючого документа, однак: 1) одержала земельну ділянку у власність або користування на підставі рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування); 2) набула право на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору (наприклад, міни, дарування, довічного утримання) або в порядку прийняття спадщини. Так, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Відповідні роз’яснення містяться у листі Державного комітету України по земельних ресурсах від 16 серпня 2006 р. № 14-17-4/6045 «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки».

Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів.

Самовільне зайняття земельної ділянки вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди.

Самовільне будівництво визнається в першу чергу адміністративним правопорушенням, яке передбачено ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Самовільне будівництво за своїми ознаками частково тотожне поняттю «Самочинне будівництво», що передбачене Цивільним законодавством України, відповідно до якого самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кримінальним злочином самовільне будівництво може бути визнане лише при його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її власнику чи володільцю.

Самовільне будівництво визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Притягнення винного до кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво може потягнути повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику землі або землекористувачеві без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування нею або знесення побудованого самочинно, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці.

Вищеназвана норма закону діє уже рік. За цей період на території Волинської області до кримінальної відповідальності за цією статтею не було притягнуто жодної особи.

Згідно статистичних даних по Україні в 2007 році одним із районних судів Чернігівської області було засуджено 1 особу за самовільне зайняття земельної ділянки, яка належить до особливо цінних земель, а саме, за неправомірне використання земельної ділянки водного фонду (ставка) для риборозведення.

18. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 „Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів”.

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності (врегульовані державою відносини між членами суспільства з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг, тобто правовідносини, які складають систему господарювання). Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок формування і функціонування кредитно-грошової системи України. Предмет цього злочину становлять: підроблені національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 199 КК) полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну; 7) збуті зазначених вище предметів.

Виготовлення - це дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей (наприклад, друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо). Зберігання - перебування цих предметів безпосередньо у винного чи в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у його розпорядженні та під контролем. Придбання - їх оплатне чи безоплатне отримання винним від іншої особи (наприклад, купівля, обмін, одержання в подарунок, виграш в азартні ігри, привласнення знайдених таких предметів тощо). Перевезення - переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересилання - переміщення їх винним у просторі з використанням засобів поштового зв'язку (наприклад, у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезення в Україну - їх переміщення винним із-за кордону на територію України. Збут - їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу тощо).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою подальшого збуту предметів злочину.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі (якщо сума підробки у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі (якщо сума підробки у 400 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, а за фактичного збуту такої купюри - як шахрайство (див. п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" ), оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового та буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи лише цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує на те, що конкретний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше " тримав у руках" іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити. Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватись і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (див. абз. 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" ).

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підроблення чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюються внесенням неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно несанкціонованим втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361 КК, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 199 КК та відповідною частиною ст. 361 КК, оскільки внесення змін у рахунок є підробкою інформації чи спотворенням процесу її обробки.

19. Контрабанда (ст. 201 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 8 „Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”.

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, громадська безпека, здоров'я населення, авторитет органів державної влади тощо. Предметом злочину можуть бути будь-які товари у великих розмірах (якщо їхня вартість у 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), а також, незалежно від їхньої вартості, історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення за межі України. Відповідно до п. 39 ст. 1 Митного кодексу України товари - це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні та культурні цінності), електрична, теплова й інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів потрібно кваліфікувати за ст. 305 КК.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 201 КК) полягає в переміщенні через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю предметів контрабанди.

Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем - це їх переміщення поза місцем розташування митного органу (тобто поза зонами митного контролю), або поза часом здійснення митного оформлення, або з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовими особами митного органу своїм службовим становищем. Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю - це їх переміщення з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом або таких, що містять неправдиві дані.

Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон (межі митної території України, яка збігається з державним кордоном України, за винятком спеціальних митних зон).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постановах Пленуму Верховного Суду України № 8 від 3 червня 2005 р. " Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" та № 8 від 30 травня 2008 р. " Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 8 " Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил".

Злочин є закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення предметів контрабанди через митний кордон України (формальний склад). Замах на контрабанду має місце, якщо її предмети виявлено до переміщення через митний кордон України (під час огляду чи переогляду товарів, транспортних засобів, ручної поклажі, багажу або особистого огляду тощо). Незаконне переміщення на територію України предметів контрабанди, виявлених під час митного контролю, утворює закінчений склад злочину.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, з 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК) є вчинення її: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Службова особа, що вчинила контрабанду з використанням свого службового становища, за наявності необхідних до того підстав несе відповідальність за сукупність злочинів, передбачених статтями 201 та 364-366 КК. Якщо особа мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великих розмірах, але перемістила їх невеликими частинами, вартість кожної з яких є меншою від 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, її дії належить розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201 КК (див. абз. 5 п. 3 названої вище Постанови).

20. Ухилення від сплати податків, зборів (обов ’ язкових платежів) (ст. 212 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. № 15 „Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов ’ язкових платежів”.

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонювальними нормами, а четверта - заохочувальною) та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок державного регулювання оподаткування юридичних і фізичних осіб та формування прибуткової частини державного бюджету. Предмет цього злочину становлять: грошові кошти у формі податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку. Податки, збори (обов'язкові платежі), що належать до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку - це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня чи державного цільового фонду, що здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законами України про оподаткування (наприклад, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, плата за землю тощо).

Об'єктивна сторона злочину передбачає три обов'язкові ознаки: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку; 2) наслідки - фактичне ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 КК), у великих розмірах (ч. 2 ст. 212 КК) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК); 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Способи ухилення можуть бути різними (наприклад, неподання документів, пов'язаних із обчисленням та сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо); приховування об'єктів оподаткування; заниження цих об'єктів; заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування; подання неправдивих відомостей чи документів, що засвідчують право фізичної особи на податковий кредит або на податкову соціальну пільгу, тощо).

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в 1000 та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром - суми, що в 3000 та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром - суми, які в 5000 та більше разів перевищують той же мінімум (примітка до ст. 212 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкрито в постанові Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 р. " Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів".

Злочин є закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету чи дежавних цільових фондів (матеріальний склад). Якщо закон пов'язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. Умисне ухилення від сплати чи сплата у неповному обсязі сум податкових зобов'язань утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані (донараховані) такими органами суми зазначених зобов'язань.

Суб'єкт злочину - спеціальний: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; 2) особа, що провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, котра зобов'язана утримувати та (чи) сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Про наявність умислу на вчинення цього злочину можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо (абз. 3 п. 3 названої Постанови).

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 212 КК): 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 212 КК): 1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); 2) фактичне ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у особливо великих розмірах.

Частина 4 ст. 212 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

21. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”.

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Предметом злочину є грошові кошти у формі субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг щодо податків.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 222 КК) характеризується активними діями - наданням завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

Надання завідомо неправдивої інформації - це введення в оману держави або кредиторів, яка набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Субсидія - це фінансова допомога або підтримка у натуральній формі, що надається за умови безповоротності й цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, заходів, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація - це бюджетні кошти, які надаються на безоплатній основі підприємствам з боку держави для покриття збитків від їхньої господарської діяльності, збільшення обсягів виробництва, підвищення якості продукції тощо. Кредит - це позика у грошовій або натуральній формі, що надається кредитором на умовах повернення у певний строк і, звичайно, з виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків залежно від виду суб'єкта господарської діяльності та виду самої господарської діяльності.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. " Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності".

Злочин є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації незалежно від того, чи змогла вона у такий спосіб одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити або пільги щодо податків (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний: 1) громадянин-підприємець; 2) громадянин-засновник (учасник); 3) службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Особа, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, має підлягати кримінальній відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Під великою матеріальною шкодою державі чи кредитору слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК). Це може бути, наприклад, внаслідок використання субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту чи несплати відсотків по них, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо.

При відмежуванні шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності, зокрема від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, слід виходити зі змісту і спрямованості умислу особи, мотиву, мети та моменту їх виникнення (див. п. 23 названої Постанови). Якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб - як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК.

Ухилення від сплати податків у зв'язку з одержанням пільг щодо них шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами, якщо розмір не сплачених податків дорівнює чи перевищує п'ятсот, але менше п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 222 КК, а якщо він у п'ять тисяч та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (тобто утворює особливо великі розміри коштів, які фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів), - за ч. 1 ст. 222 і ч. 3 ст. 212 КК (див. п. 24 Постанови).

22. Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”.

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки.

Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути встановлений порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкуренція, право власності.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 205 КК) виявляється у вчиненні однієї з двох дій: 1) створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми; 2) придбання такого суб'єкта підприємницької діяльності.

Ст. 205 КК встановлює відповідальність за дії, які зовні є цілком легальними. При цьому фіктивність полягає у відсутності в осіб, які стоять за створеним (придбаним) суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах: виробляти товари, виконувати роботи або надавати послуги.

Створення суб'єкта підприємницької діяльності - це його державна реєстрація, юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, метою якої є отримання прибутку. Придбання суб'єкта підприємницької діяльності - це набуття будь-яким способом права власності на цю юридичну особу як у цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль за ним (наприклад, купівля контрольного пакета акцій акціонерного товариства, заміна власника або складу учасників правління, придбання майна підприємства, що приватизується, тощо).

Злочин є закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності на нього (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний: громадянин України, особа без громадянства, іноземець (як службова особа, так і неслужбова), які з визначеною в цій статті метою вчинили дії, спрямовані на створення (заснування чи реєстрацію) або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

На наявність мети - прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення її видів, щодо яких є заборона (фіктивного підприємництва), - може вказувати використання викрадених, знайдених, підроблених, позичених паспортів або тих, що належали померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на своє ім'я. Використання при цьому підроблених документів або їх підробка мають додатково кваліфікуватися за ст. 358 чи ст. 366 КК (див. п. 17 згаданої вище Постанови).

Під незаконною діяльністю, для прикриття якої створюється чи придбавається суб'єкт підприємницької діяльності, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність юридичної особи, що не відповідає установчим документам (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом; ухилення від оподаткування; монополізація ринку товарів і послуг тощо).

Під забороненою діяльністю розуміють діяльність, яка прямо заборонена законом (наприклад, виробництво і збут наркотичних засобів, зброї, радіоактивних матеріалів тощо).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205 КК) є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди (наприклад, неповернення відсотків за користування кредитом; використання кредиту не за цільовим призначенням; несплата належних сум податків; припинення діяльності придбаного суб'єкта підприємництва тощо).

Згідно з прим. до ст. 205 КК матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

Якщо при створенні чи придбанні такого суб'єкта винна особа мала на меті не тільки прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, а й незаконне одержання кредитів і привласнення одержаних коштів чи їх використання не за цільовим призначенням, її дії слід додатково кваліфікувати і як готування до вчинення злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 190 чи ст. 222 КК (див. п. 20 Постанови).

Коли такі дії поєднані з наступним фіктивним банкрутством чи доведенням до банкрутства, їх також необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 та ст. 218 чист. 219 КК.

23. Незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232¹КК).

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення нормального функціонування ринку цінних паперів. Додатковим обов'язковим об'єктом є відносини власності.

Суспільна небезпека діянь, заборонених цією статтею, зумовлена, зокрема, тим, що розголошення неоприлюдненої інформації, яка стосується емітента цінних паперів чи його діяльності, у багатьох випадках (наприклад, якщо: внаслідок розголошення зірвано укладення угод, які є важливими для емітента; розголошення інформації призвело до одержання переваг конкурентами емітента; після оприлюднення інформації про фінансові труднощі емітента зменшився інтерес до його цінних паперів і значно зменшилась їх ринкова ціна тощо) може призвести до заподіяння значної шкоди емітенту, іншим юридичним особам (зокрема контрагентам, діловим партнерам емітента) чи громадянам, які придбали цінні папери емітента. Аналогічні наслідки можливі і у деяких випадках використання інсайдерської інформації без її розголошення.

Протиправне використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій з цінними паперами порушує процеси нормального ринкового ціноутворення і таким чином завдає великої шкоди функціонуванню ринку цінних паперів.

Інсайдерською інформацією є будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів емітента. Неоприлюдненою слід вважати будь-яку інформацію, яка не опублікована в інформаційних виданнях, призначених для відкритого доступу або іншим чином (через телебачення, радіо, шляхом повідомлення на публічних заходах, під час судового процесу у відкритому судовому засіданні тощо) не доведена до відома невизначеного кола осіб. Інсайдерською слід вважати і ту інформацію, яку емітент відповідно до законодавства надає певному органу державної влади (зокрема, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку) за умови, що вона не підлягає після такого надання обов'язковому оприлюдненню цим органом чи емітентом. Якщо ж законом передбачено оприлюднення певної інформації, яка подається емітентами до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зокрема регулярної річної та особливої інформації про емітента, то така інформація є відкритою і за будь-яких умов не може вважатись інсайдерською. Також не є інсайдерською інформація щодо оцінки вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавством.

Інсайдерська інформація може одночасно бути також комерційною чи банківською таємницею. У той же час неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери чи правочини щодо них має вважатись інсайдерською і тоді, коли вона згідно із законом не є ні комерційною, ні банківською таємницею.

Про поняття цінні папери див. коментар до ст. 223.

Емітентом відповідно до законодавства вважаються юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у: 1) розголошенні; 2) іншому використанні інсайдерської інформації.

Розголошенням інсайдерської інформації слід вважати доведення її до відома хоча б однієї особи, яка раніше не була ознайомлена з цією інформацією. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, через засоби масової інформації, шляхом передачі електронних повідомлень, відеозображень тощо).

Іншим використанням інсайдерської інформації слід вважати будь-які дії, вчинені з використанням цієї інформації або з урахуванням факту наявності цієї інформації у винної особи. Зокрема, " іншим використанням" буде здійснення винною особою операцій на фондовому ринку, укладення угод, надання консультацій іншим особам щодо їх угод чи операцій на основі відповідної інформації, шантаж власників чи службових осіб емітента погрозою розголошення інформації.

Дії, передбачені статтею 2321, будуть злочинними лише за умови заподіяння ними істотної матеріальної шкоди інтересам держави або інтересам юридичних чи фізичних осіб. Термін " істотна шкода" у цій статті має оціночний характер. Питання про наявність чи відсутність істотної шкоди вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і, зокрема, грошового розміру заподіяної шкоди. Під час вирішення питання про наявність істотної шкоди має враховуватись сумарний розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення забороненого діяння усім зазначеним в законі суб'єктам.

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди.

3. Суб'єкт злочину спеціальний - це особа, яка одержує інсайдерську інформацію у зв'язку зі своєю професійною чи службовою діяльністю. Суб'єктами цього злочину можуть бути: посадові особи емітента; працівники емітента, які мають доступ до інсайдерської інформації у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків; посадові особи, працівники юридичних осіб, які перебувають з емітентом у договірних відносинах або прямо чи опосередковано у відносинах контролю; державні службовці, інші службові особи органів державної влади.

Акціонери, які володіють невеликими пакетами акцій, зазвичай не ведуть професійної діяльності на фондовому ринку і тому не можуть бути суб'єктами цього злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом винного стосовно злочинного діяння та прямим чи непрямим умислом стосовно наслідків злочину.

5. У випадках, коли інсайдерська інформація, щодо якої вчинено злочинне діяння, передбачене цією статтею, є одночасно комерційною чи банківською таємницею, дії винного повністю охоплюються цією статтею і додаткової кваліфікації за ст. 232 не потребують.

Якщо розголошення, інше використання інсайдерської інформації вчинене службовою особою з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, воно, за наявності відповідних наслідків, підлягає кваліфікації не за ст. 2321, а за ст. 364.

24. Незаконне полювання (ст. 248 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 р. № 17 „Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля”.

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу (диких звірів і птахів як невід'ємної складової частини довкілля).

Предметом злочину є дикі звірі та птахи, що охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах, включені до державного мисливського фонду та які перебувають у мисливських угіддях, а також випущені туди з метою розведення. Не є предметом цього злочину звірі та птахи, які не охороняються законом (наприклад, сірі ворони, сороки, бродячі собаки і коти тощо), а також звірі та птахи, які перебувають у вольєрі, на звіро-або птахофермі, у зоопарку тощо (їх протиправний відстріл чи відлов слід кваліфікувати як злочин проти власності).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 248 КК) виражається у:

1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;

2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; 3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Полювання - це дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування та власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі чи утримуються в напіввільних умовах. Полювання визнається кримінально караним за умови його незаконності. Порушення правил полювання означає, що цей вид використання тваринного світу здійснюється: 1) без належного дозволу (без ліцензії чи відстрільної картки); 2) в заборонений час; 3) у недозволених місцях, зокрема на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; 4) забороненими знаряддями або способами; 5) стосовно тих видів тварин, які занесені до Червоної книги України.

До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мисливських угідь, зокрема й на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю чи з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 17 від 10 грудня 2004 р. " Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля".

Порушення правил полювання є закінченим злочином із моменту заподіяння істотної шкоди (згідно з приміткою до ст. 248 КК істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях і об'єктах природно-заповідного фонду чи полювання на об'єкти тваринного світу, занесені до Червоної книги України, вважається закінченим з моменту початку полювання незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки (формальний склад).

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є вчинення його: 1) службовою особою з використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу (це такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, наприклад, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото тощо); 4) з використанням транспортних засобів (гелікоптера, автомашини, мотоциклу, моторного човна, трактора тощо, що застосовується безпосередньо для вистежування, переслідування та добування звірів і птахів); 5) особою, раніше судимою за цей злочин.

25. Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 р. № 17 „Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля”.

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища. Предметом злочину є ліс, тобто дерева і чагарники, які не відокремлені від коріння і ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об'єктах природнозаповідного фонду. Порубка дерев у містах, селищах, інших населених пунктах (у парках, скверах, садах, на вулицях тощо), а також протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом утворює склад відповідного злочину проти власності.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в: 1) незаконній порубці дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду; 2) вчиненні таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних лісах.

Незаконна порубка лісу полягає у відділенні дерев і чагарників від кореня незалежно від засобів і способів (наприклад, спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом, викорчовування, відокремлення основних гілок від стовбура дерева тощо). Незаконність порубки означає, що вона здійснюється з порушенням вимог нормативних актів, якими регулюється порядок порубки дереві чагарників у лісах України. Зокрема, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках або понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Злочин має формально-матеріальний склад. За незаконної порубки в заповідниках або на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах злочин є закінченим з моменту рубки першого дерева або чагарнику (формальний склад). За незаконної порубки в лісах, захисних та інших лісових насадженнях злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди (оцінне поняття), тобто має матеріальний склад. У ст. 246 КК шкода визнається істотною, коли: були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості; погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу; виникли труднощі у відтворенні заліснення в певній місцевості; знизилась якість атмосферного повітря; змінились ландшафт місцевості, русло річки; сталась ерозія ґрунту; тощо (абз. 3 п. 9 зазначеної Постанови).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

26. Бандитизм (ст. 257 КК). Відмінність цього злочину від створення злочинної організації (ст. 255 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об ’ єднаннями”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 " Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями"

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека - це стан захищеності громадянського суспільства, що характеризується відсутністю небезпеки для життя і здоров'я людей, їх спокою та майнових прав, нормальної діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, цілісності та збереження матеріальних цінностей.

Об'єктивна сторона злочину передбачає три форми: 1) організацію озброєної банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному такою бандою.

Банда - це озброєна організована група або злочинна організація, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки (абз. 1 п. 17 ППВСУ № 13 від 23 грудня 2005 р. " Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" ). Окрім загальних ознак, властивих організованим групам і злочинним організаціям, банда має низку специфічних рис.

Обов'язкові ознаки банди: 1) наявність у неї декількох (трьох та більше) суб'єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) спільна мета її учасників - вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян; 5) спосіб вчинення злочину - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б в одного члена банди (при цьому всі інші учасники банди мають знати, що така зброя є в наявності та може бути застосована під час нападу). Зброя може бути вогнепальною, холодною, військовою, мисливською, спортивною, саморобною чи переробленою (наприклад, обріз). Організація озброєної банди - це створення як організованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні, але ще не вчинили нападів, так і таких стійких об'єднань, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі - це виконання членами банди або іншими особами дій, які становлять напад (наприклад, застосування насильства чи погроза його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян).

Момент закінчення злочину, передбаченого ст. 257 КК, визначається з урахуванням форми, в якій вчиняється бандитизм. Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією. Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм (абз. 4 п. 17 названої Постанови).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою здійснення нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Ст. 257 КК, яка містить законодавче визначення поняття бандитизму, не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов'язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких випадках судам належить керуватися положенням ст. 33 КК, згідно з яким за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК (п. 26 названої Постанови).

Відмінність бандитизму (ст. 257 КК) від створення злочинної організації (ст. 255 КК) полягає передусім у тому, що: 1) банда, про яку йдеться у ст. 257 КК, - це організована група чи злочинна організація, тоді як у ст. 255 КК зазначено тільки про злочинну організацію; 2) обов'язковою ознакою банди є озброєність, тоді як для злочинної організації у ст. 255 КК цього не вимагається; 3) метою бандитизму є здійснення нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, тоді як метою створення злочинною організації - вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; 4) організована група, що утворює банду, має внутрішню стійкість, а злочинна організація - додатково ще й зовнішню стійкість; 5) за вчинення бандитизму у ст. 257 КК не передбачено спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності, тоді як у ч. 2 ст. 255 КК (заохочувальній нормі) вказано про таке звільнення.

27. Терористичний акт (ст. 258 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є життя, здоров'я особи, власність, довкілля тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 258 КК) виявляється в таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

2) погроза вчинення зазначених дій.

Застосування зброї - це використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я, власності, довкілля тощо. Вчинення вибуху - ініціювання вибуху за допомоги вибухових речовин, вибухових пристроїв, вибухових матеріалів або бойових припасів. Вчинення підпалу - знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людини, спричинення значних матеріальних збитків. Вчинення інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров 'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків - це, зокрема, застосування отруйних речовин, затоплення, зруйнування будівель і споруд, пошкодження нафтопроводів, поширення збудників заразних хвороб, спричинення обвалів тощо. Погроза вчинення зазначених дій - це реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, безпеці руху, зв'язку тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення передбачених у ч.1 ст. 258 КК дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258 КК: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення;

3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 258 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (наприклад, знищення чи пошкодження майна, спричинення тяжкого тілесного ушкодження тощо).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 258 КК) є загибель людини (передбачає смерть хоча б однієї особи).

28. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26квітня 2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 " Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами"

Стаття складається з трьох частин (перші дві є заборонювальними нормами, а третя - заохочувальною). Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263). Усі ці предмети призначені для ураження живої цілі, знищення чи пошкодження навколишнього середовища.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) - це всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей). Бойові припаси - це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Вибухові пристрої - це саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені та за певних обставин спроможні за допомоги використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - способом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин. Холодна зброя - це предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомоги м'язової сили людини або дії механічного пристрою.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без указаного дозволу. Тож зберігання, придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності.

Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними. Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу, дії з їх переміщення, транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо). Незаконне зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що перебуває не при особі, а в обраному нею місці. Незаконне придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) усупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо. Незаконне виготовлення холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх створення чи перероблення, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей. Незаконний ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв - це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів способом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням. Незаконна передача вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу. Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв - це умисна передача їх іншій особі поза встановленим порядком через продаж, обмін, дарування, сплату боргу тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 26 квітня 2002 р. " Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами".

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з зазначених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 3 ст. 263 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину являє собою ідеальну сукупність злочинів і повинно тягти відповідальність за ст. 263 КК і за готування до іншого відповідного злочину.

29. Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою, що розсіває радіоактивний матеріал або випромінює радіацію (ст. 265¹ КК).

30. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК). Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 7 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва”.

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є безпека виробництва, тобто суспільні відносини, що забезпечують безпечні умови праці, випуск продукції, експлуатації певних підприємств, будівель та споруд, а також використання промислової продукції, і запобігають шкідливому впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів на індивідуально-невизначене коло громадян. Безпосередній об'єкт злочину - безпека праці, тобто стан умов праці, за якого виключено вплив на працюючих небезпечних і шкідливих факторів виробництва. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину є здоров'я людини. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину - життя людини, власність, довкілля. Потерпілими від злочину є тільки особи, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з певним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику, стажування або діяльність яких пов'язана з цим виробництвом тощо). Особи, які не пов'язані із зазначеним виробництвом, не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину (представники контролюючих органів, замовники продукції чи послуг, особи, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 271 КК) передбачає: 1) діяння у формі порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому; 3) причиновий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці - це різноманітні дії чи бездіяльність, ознаки яких визначаються змістом порушених норм (законів, постанов, інструкцій, положень, правил, наказів, розпоряджень тощо). Наприклад, це може бути допуск до роботи з обслуговування та ремонту електроустаткування без проведення інструктажу; незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту; організація роботи на висоті під час грози тощо. Шкода здоров 'ю потерпілого - це заподіяння особі середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.

Статтею 271 КК охоплюються порушення загальних правил охорони праці, тобто тих, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов'язаних з виробництвом. Такі правила передбачені: Законами України " Про охорону праці" (в редакції від 21 листопада 2002 р.), " Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р., " Про пожежну безпеку" від 17 грудня

1993 р., " Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р., " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" (в редакції від 3 березня 1998 р.); Кодексом законів про працю України, постановами КМ України, відомчими нормативно-правовими актами (інструкціями, положеннями, правилами), а також нормативними актами підприємств, установ, організацій (накази, розпорядження керівників з питань охорони праці) тощо. Порушення спеціальних правил безпеки, які стосуються виконання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд статтею 271 КК не охоплюються та потребують кваліфікації відповідно за статтями 272-275 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний, тобто службова особа підприємства, установи, організації або громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язки з дотримання правил охорони праці.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Саме порушення може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 271 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

Загибель людей - це випадки смерті однієї або кількох осіб. Інші тяжкі наслідки - це випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, установі, організації чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.

31. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 14 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 14 від 23 грудня 2005 р. " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 p.)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту - це сукупність суспільних відносин, які складаються з приводу убезпечення від шкоди, яка може бути заподіяна під час руху (пересування людей та переміщення вантажів) за допомогою транспортних засобів або експлуатації транспорту. Безпосередній об'єкт злочину - безпека дорожнього руху або експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту. Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я і життя людини.

Предметом злочину, згідно з прим. до ст. 286 КК, є транспортні засоби, під якими в цій статті та статтях 287, 289 і 290 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 286 КК) містить: 1) діяння (дія чи бездіяльність) у формі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; 2) наслідки у вигляді спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками; 4) обстановку вчинення злочину.

Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Такі правила встановлено в законах та інших нормативно-правових актах, насамперед у Правилах дорожнього руху. Порушення правил безпеки дорожнього руху може полягати в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування зовнішніми світловими приладами, буксирування, їзди з причепом тощо. Порушення правил експлуатації транспорту може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення пасажирів, неправильному завантаженні, укладанні та закріпленні вантажів тощо. Причиновий зв'язок між діянням і наслідками (спричиненням потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження) має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК. Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів. Тому не охоплюється ст. 286 КК заподіяння шкоди під час ремонту транспортних засобів чи виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій (наприклад, під час переміщення ґрунту бульдозером, збирання врожаю самохідним комбайном).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Злочин є закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 КК наслідків (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом (водій; інструктор, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водієві обов'язкові для виконання вказівки тощо). При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення винного до наслідків. Сама ж дія чи бездіяльність під час порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту може бути як умисною, так і необережною.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту загибелі кількох осіб.

Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, слід кваліфікувати як один злочин за тією її частиною, яка передбачає більш тяжкі наслідки. Якщо ж наслідки, зазначені у різних частинах ст. 286 КК, спричинені двома або більше порушеннями, винна особа має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених цими нормами. У разі загибелі двох людей під час різних дорожньо-транспортних подій винна особа має відповідати за ч. 2 ст. 286 КК. Водій, який після вчинення злочину завідомо залишив потерпілого в небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (за відповідною частиною ст. 286 КК і відповідною частиною ст. 135 КК). Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок вчиненої водієм дорожньо-транспортної пригоди, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за наявності інших необхідних ознак тягне відповідальність за ч. 1 або 3 ст. 135 КК, але в разі миттєвої загибелі потерпілого відповідальність за ст. 135 КК виключається.

32. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК). Відмінність проти злочинів проти власності, що вчиняються з корисливих мотивів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 14 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”.

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонювальними нормами, а четверта - заохочувальною) та примітки. Родовим об'єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту. Безпосередній об'єкт злочину - контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК. Додатковим необхідним або факультативним безпосереднім об'єктом злочину, залежно від конкретного способу вчинення цього злочину, можуть виступати життя і здоров'я особи, власність, інші блага. Предметом злочину, згідно з приміткою до ст. 286 КК, є транспортні засоби.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 289 КК) полягає в незаконному заволодінні транспортним засобом.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їхній волі. Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, через обман чи зловживання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу тощо.

Цей злочин відмежовується від злочинів проти власності, що

вчиняються з корисливих мотивів, насамперед, родовим об'єктом посягання, предметом злочину, специфікою об'єктивної та суб'єктивної сторін, зокрема особливостями мотивації злочину.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Злочин є закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним (абз. 2 п. 15 названої Постанови). Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину (не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння, і на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 289 КК) чи 14-річного віку (ч. 2 і 3 ст. 289 КК). Суб'єктами цього злочину не можуть бути: а) особи, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; б) працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; в) службові особи, наділені повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою - для викрадення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 289 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) із проникненням у приміщення чи інше сховище; 5) із завдання значної матеріальної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 289 КК) є вчинення його: 1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; 2) організованою групою; 3) із завданням великої матеріальної шкоди.

Частина 4 ст. 289 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Дії винного щодо заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, треба кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому наявні корисливі мотиви щодо заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а за їх відсутності - за іншими ознаками ст. 115 КК. Вбивство з метою полегшення заволодіння транспортним засобом для пересування необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 289 КК.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 289 КК, під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, що раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 КК.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 289 КК п. 3 примітки до ст. 289 КК, матеріальна шкода визнається значною у разі заподіння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 3 примітки до ст. 289 КК).

Відмінність злочину, передбаченого ст. 289 КК, від злочинів проти власності, що вчиняються з корисливих мотивів, полягає передусім у: 1) об'єкті посягання, оскільки у злочині, передбаченому ст. 289 КК, ним є безпека руху або експлуатації транспорту, а злочинів проти власності - суспільні відносини власності; 2) предметі посягання, оскільки у злочині, передбаченому ст. 289 КК, ним є транспортний засіб у цілому, а злочинах проти власності, що вчиняються з корисливих мотивів, - чуже майно (зокрема, гроші, цінності, одяг, запасні частини від транспортного засобу, магнітоли, тощо); 3) сумі, з якої може бути порушена кримінальна справа, оскільки для злочину, передбаченому ст. 289 КК, вона не встановлена, а, зокрема, для крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати вона має становити більше, ніж 0, 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 4) способом вчинення посягань, оскільки злочин, передбачений ст. 289 КК, може бути вчинений, зокрема, таємно або відкрито, через обман чи зловживання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу, тоді як для кожного із злочинів проти власності, що вчиняється з корисливих мотивів, характерний свій специфічний спосіб - таємний, відкритий, через напад, через обман чи зловживання довірою тощо; 5) метою вчинення посягання, оскільки для злочину, передбаченого ст. 289 КК, мета може бути будь-якою, а для корисливих злочинів проти власності вона є корисливою; 6) різних кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставинах; 7) наявності заохочувальної норми у ст. 289 КК, тоді як для злочинів проти власності, що вчиняється з корисливих мотивів, законодавець не передбачає спеціальних норм звільнення від кримінальної відповідальності.

33. Хуліганство (ст. 296 КК). Відмінність від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК) та від масових заворушень (ст. 294 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 „Про судову практику у справах про хуліганство”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 " Про судову практику у справах про хуліганство"

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадський порядок. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину - здоров'я особи, авторитет органів державної влади та об'єднань громадян, власність, громадська безпека тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 296 КК) характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Грубе порушення громадського порядку - це заподіяння йому істотної шкоди, що створює значні труднощі впорядкованому функціонуванню суспільних відносин (наприклад, порушення спокою людей у нічний час, особливо непристойні рухи тіла перед обуреною цим публікою, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку чи побуту людей та ін.). Особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Винятковий цинізм - це хуліганські дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін. При цьому публічність і громадське місце не є обов'язковими ознаками хуліганства.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 р. " Про судову практику у справах про хуліганство".

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, передбачених у диспозиції ст. 296 КК (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і мотивом явної неповаги до суспільства.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 296 КК) є вчинення його групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. 3 ст. 296 КК); 3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК).

Опір проявляється в активній протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку. Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 і 3 ст. 342 КК (якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК).

Під застосуванням зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для завдання тілесних ушкоджень, слід розуміти таке умисне використання їх уражаючих властивостей, за якого потерпілому завдаються тілесні ушкодження чи виникає реальна загроза їх заподіяння. Вогнепальною зброєю є будь-які пристрої заводського чи кустарного виробництва, призначені для ураження живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться в рух за рахунок енергії порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей, - усі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя (пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в тому числі обрізи з гладкоствольної мисливської зброї. Холодною зброєю є предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим її типам, а також інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний чи ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або механічного пристрою.

Іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, необхідно визнавати ті, що були пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети. Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, не дає підстав для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК).

Слід відрізняти групове хуліганство, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 396 КК, від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масових заворушень (ст. 294 КК). Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку і масові заворушення - це матеріально-формальні склади злочинів. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб при вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - двох і більше осіб.

При кваліфікації хуліганства слід звернути на випадки вандалізму. Вандалізм - це безглузде жорстоке руйнування (знищення) історичних пам'ятників та культурних цінностей (цей термін походить від назви войовничих стародавніх германських племен, що зруйнували Рим та знищили його культурні цінності). Безглуздою поведінкою в юридичній літературі вважають " явно недостатню з позиції пануючої в суспільстві правової свідомості мотивацію вчиненого, тобто невідповідність між мотивом (те, заради чого знищуються чи пошкоджуються цінності) та метою дії - бажаними для вандала результатами".

КК України не оперує терміном " вандалізм", через це дії, що полягають у вандалізмі, можуть бути кваліфіковані за ст. 179 КК " Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь", ст. 194 КК " Умисне знищення або пошкодження майна", ст. 296 КК " Хуліганство", ст. 297 КК " Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого", ст. 298 КК " Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини" та ін. При цьому кваліфікація залежить від об'єктивних та суб'єктивних ознак вчинених дій.

34. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну а іншу антигромадську діяльність”.

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільна моральність. Безпосередній об'єкт злочину - моральні засади суспільства, зокрема щодо забезпечення нормального духовного та фізичного розвитку неповнолітніх. Потерпілими від злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої статі, котрі не досягли 18-річного віку.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 304 КК) полягає у втягненні неповнолітніх у: 1) злочинну діяльність; 2) пияцтво; 3) заняття жебрацтвом; 4) заняття азартними іграми.

Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність - це певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім упливом на неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинового зв'язку між діями дорослої особи та виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатись із застосуванням усіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза вдатися до насильства, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків і товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких почуттів; давання порад про місце та способи вчинення злочину чи приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).

Втягнення у пияцтво - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження в нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, як і ступінь його сп'яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп'яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 КУпАП.

Втягнення у заняття жебрацтвом - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Утягненням у заняття азартними іграми - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, в якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, " наперсток" та ін.).

Уживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше від трьох разів протягом нетривалого часу.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України " Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2.

Злочин є закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії (формальний склад). Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, котра досягла 18-річ-ного віку. Кримінальна відповідальність за цей злочин настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була чи могла про це знати (абз. 3 п. 4 згаданої Постанови). За відсутності ознак втягнення дорослі особи, що вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах.

При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин.

Дії дорослого, що не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею КК, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 304 КК) передбачають вчинення тих саме дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.

Відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304, а й іншими статтями КК (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно (п. 3 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. Якщо таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів (п. 14 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

35. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів(ст. 307 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів” та Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 18.12.2009 р. «Про внесення змін та доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.2002 р.».

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонювальними нормами, а четверта - заохочувальною). Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є сфера обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину - здоров'я особи, громадський порядок, суспільна моральність, система правосуддя тощо. Предметом злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги. Всі вони, крім аналогів, передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який складено відповідно до законодавства і міжнародних зобов'язань України і затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 (із змінами та доповненнями).

Наркотичні засоби - це внесені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (наприклад, гашиш, марихуана, опій, кокаїн, фентаніл тощо). Психотропні речовини - це внесені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, чи емоцій, чи мислення, чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (наприклад, ЛСД, мескалін, амфетамін, барбітал, феназепам тощо). Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не внесені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію котрих ці речовини відтворюють.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 307 КК) передбачає незаконні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Виробництво наркотичних засобів або психотропних речовин - це дії, пов'язані з незаконним одержанням наркотиковмісної сировини з рослин, які їх містять, зокрема відокремлення макової соломи, опію від рослин опієвмісного маку або ж листя, суцвіть, пилку, смоли - від конопель. Виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин - це всі протиправні дії (за винятком виробництва), разом із рафінуванням та екстракцією, в результаті яких вони одержуються, а також перетворюються на інші готові до використання їх форми чи на лікарські засоби, що їх містять. Придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це їх купівля, обмін на інші товари або речі, прийняття як плату за виконану роботу чи надані послуги, позика, подарунок або сплата боргу, привласнення знайденого, а також збирання залишків наркотиковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях. Зберігання зазначених предметів - це будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у володінні винного (він може тримати їх при собі, в будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Перевезення зазначених предметів - це умисне переміщення їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, установлених чинним законодавством. Пересилання зазначених предметів - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або іншим способом з одного місця в інше у межах України. Збут зазначених предметів - це будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч чинному законодавству (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин ін'єкцій іншій особі за її згодою тощо).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 " Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою подальшого збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні предметів злочину. Саме метою збуту відрізняється цей злочин від злочину, передбаченого ст. 309 КК, в якому така мета відсутня.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 307 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК; 4) із залученням неповнолітнього; 5) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах (наприклад, героїн - від 1 г до 10 г; марихуана висушена - від 500 г до 2500 г; кокаїн - від 1 г до 15 г; макова солома висушена - від 1000 г до 5000 г тощо); 6) щодо особливо небезпечних наркотичних засобів або психотропних речовин (внесені до списків № 1 і № 2 таблиці І Переліку, наприклад, героїн, смола канабісу, ЛСД, фенциклідин тощо); 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлення волі.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 307 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах (наприклад, героїн - 10 г та більше; марихуана висушена - 2500 г та більше; кокаїн - 15 г та більше; макова солома висушена - 5000 г та більше тощо); 3) із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

Частина 4 ст. 307 передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК).

За незаконне введення (ін'єкції) наркотичних засобів чи психотропних речовин в організм іншої особи проти її волі настає відповідальність за ст. 314 КК. Якщо особа не лише збула наркотичні засоби чи психотропні речовини, а перед цим і схилила іншу особу до їх вживання, вона несе відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених статтями 315 і 307.

Дії особи, яка збуває під виглядом наркотичних засобів чи психотропних речовин інші речовини з метою заволодіння грошима чи майном громадян, необхідно кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК). Особа, яка придбала такі речовини, повинна нести відповідальність за замах на незаконне придбання наркотиків або психотропних речовин.

36. Опір представників влади, працівникові правоохоронних органів, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’ я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину може бути здоров'я, воля, честь і гідність особи.

Потерпілі від злочину: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) державний виконавець; 4) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 5) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо). Державний виконавець - це представник влади, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (таке громадське формування являє собою об'єднання, загін, дружину або іншу організацію людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування). Військовослужбовці - це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються відповідно до законодавства України.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представникові влади під час виконання ним службових обов'язків (ч. 1 ст. 342 КК), опором працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); 2) часом вчинення злочину.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню згаданими вище особами своїх обов'язків щодо охорони громадського порядку (наприклад, спроба вирватися під час затримання, перешкоджання законному застосуванню сили, знищення документів, що їх працівник правоохоронного органу намагається вилучити у винного тощо). Не є опором злісна непокора (ст. 185 КУпАП), тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції під час виконання ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

У разі невиконання законних вимог державного виконавця винні несуть відповідальність за ст. 188-13 КУпАП.

Час виконання представником влади (зокрема працівником правоохоронного органу) службових обов'язків - це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов'язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 " Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення опору, тобто активної протидії (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 342 КК, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК). Насильство - це будь-яке фізичне насильство (заподіяння удару, побоїв, тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії). Погроза - це залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.

37. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’ я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів, працівників державної виконавчої служби. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу (див. ст. 342 КК).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 343 КК) передбачає вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.

Пленум Верховного Суду України конкретизував об'єктивну сторону злочину, визначивши, що під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Однак прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу злочину. При цьому працівники правоохоронних органів підлягають відповідно до цієї статті захисту від втручання в їхню діяльність у випадку, коли вони беруть безпосередню участь у розгляді судових справ у всіх інстанціях: провадженні й розслідуванні злочинів та адміністративних правопорушень; оперативно-розшуковій діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки; виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання, слідства, прокурорів; контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; нагляді та контролі за виконанням законів.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 " Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника державної виконавчої служби (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343 КК), є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343 КК, якщо вони: 1) перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Уплив на працівника державної виконавчої служби через захоплення або тримання як заручників його родича або співробітника охоплюється ст. 147 або 349 КК і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує. Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з діями, передбаченими ч. 3 ст. 342, статтями 345, 347 або 348 КК, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 КК і зазначеними статтями.

38. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’ я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Стаття складається з чотирьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом злочину є психічна недоторканність працівників правоохоронних органів або їхніх близьких родичів, їхнього здоров'я. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу (див. аналіз ст. 342 КК) або його близькі родичі - батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба й онуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Об'єктивна сторона злочину виражається у: 1) погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. (ч. 1 ст. 345 КК); 2) заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень - легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345 КК) або тяжких (ч. 3 ст. 345 КК).

Необхідною умовою кримінальної відповідальності за цей злочин є вчинення зазначених діянь " у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків", тобто як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, навіть і тоді, коли особа не є працівником правоохоронного органу (наприклад, вийшла у відставку).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 " Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту висловлення погрози (формальний склад) або з моменту заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілесних ушкоджень - загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень - фізична, осудна особа з 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 4 ст. 345 КК) є вчинення його організованою групою.

Якщо дії суб'єкта були реакцією на незаконні діяння працівника правоохоронного органу або викликані особистими неприязними стосунками, не пов'язаними з виконанням ним службових обов'язків, вчинене, за наявності для цього підстав, слід кваліфікувати як злочини проти особи, власності або за іншими відповідними нормами КК. Дії, передбачені ст. 345 КК, якщо вони поєднані з грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, повинні кваліфікуватися за відповідними частинами статей 345 та 296 КК.

39. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’ я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - це суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом злочину є життя особи.

Потерпілими від злочину є: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близький родич; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець.

Об'єктивна сторона злочину виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 " Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту замаху на вбивство (усічений склад).

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом, яким може бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або таку діяльність у минулому.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. " Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК. Водночас, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

40. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов ’ язань (ст. 355 КК), Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок виконання цивільно-правових зобов'язань. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом злочину є психічна чи тілесна недоторканність, воля, здоров'я особи, право власності.

Предметом злочину є майно, що належить винній особі та щодо якого існують цивільно-правові зобов'язання. Цивільно-правові зобов'язання - елемент цивільних правовідносин, що передбачає наявність в однієї сторони права на вчинення певних дій, у іншої - обов'язку їх учинити (вони мають бути законними за змістом, але не обов'язково за формою). На підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо чи утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Потерпілими від злочину є боржник або його близькі родичі.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 355 КК) характеризується примушуванням потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимогою виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання - це викладена в категоричній формі (усно чи письмово) пропозиція винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов'язання. Вимога може бути як правомірною (наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо), так і неправомірною (наприклад, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов'язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований тощо).

Злочин супроводжується спеціальним способом його вчинення - погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів (причому погроза має бути дійсною та реальною).

Злочин є закінченим з моменту пред'явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 КК погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 355 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 355 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я; 3) завдання ним великої шкоди (оцінне поняття, що визначається судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи) чи спричинення інших тяжких наслідків (зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом чи більше особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство особи, банкрутство організації тощо).

Зазначений у ст. 355 КК склад злочину необхідно відмежовувати від злочинів проти власності та особи і, насамперед, від вимагання: відповідальність за ст. 355 КК може настати лише за примушення до виконання чи невиконання реально, фактично чи об'єктивно існуючого або оспорюваного за певних умов зобов'язання, яке виникло з підстав, передбачених чинним законодавством.

Дії винної особи можуть кваліфікуватися і за сукупністю статей 189 та 355 КК, у випадках, коли винний вимагає від особи відшкодувати заподіяну шкоду в більшому обсязі, ніж установлено рішенням суду. У частині відшкодування шкоди, розмір якої визначена угодою або судом, дії винного слід розцінювати як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання (ст. 355 КК), а в частині, що перевищує цей розмір, - вимаганням (ст. 189 КК).

41. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп ’ ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361 КК).

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми, та примітки. Родовий об'єкт злочину - врегульовані законодавством суспільні відносини, що забезпечують безпеку комп'ютерної інформації та нормальне функціонування ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок обробки інформації в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку. Предмет злочину:

1) ЕОМ (комп 'ютери) - це комплекси апаратно-програмних засобів, призначених для автоматизованого оброблення інформації в процесі вирішення обчислювальних та інформаційних завдань;

2) автоматизовані системи - це операційні системи (MS-DOS, Windows та ін.), які встановлюються на певній машині та за допомогою яких здійснюється її робота, а також різні автоматизовані системи (зокрема, системи управління), за допомогою котрих відбувається функціонування одного чи кількох комп'ютерів. Такі системи здійснюють автоматизовану обробку даних, до складу таких систем входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки та зв'язку), а також методи й процедури, програмне забезпечення;

3) комп 'ютерні мережі - це сукупність комп'ютерів, програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з одного комп'ютера до програмних або технічних засобів іншого комп'ютера (комп'ютерів) чи до інформації, що зберігається в системі іншого комп'ютера (комп'ютерів). Ці мережі передбачають спільне використання ресурсів обчислювальних центрів і забезпечують запуск загальних програм, які входять до комп'ютерних систем;

4) мережі електрозв'язку - це комплекс технічних засобів телекомунікапій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах;

5) комп 'ютерна інформація - це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані, відомості) про певні факти, події, предмети, явища, процеси, окремих осіб тощо, що існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватися, змінюватися, оброблятися, використовуватися або змінюватися за допомогою ЕОМ (комп'ютера);

6) інформація, що передається мережами електрозв 'язку, - це будь-яка інформація (дані, відомості), подана у вигляді сигналів, знаків, звуків, зображень чи в інший спосіб (наприклад, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, радіо- та телепередачі тощо), в тому числі й за допомогою комп'ютера, якщо вона передається від одного комп'ютера до іншого через мережі електрозв'язку.

З об'єктивної сторони злочин (ч. 1 ст. 361 КК) характеризується:

1) діянням - несанкціонованим втручанням у роботу ЕОМ (комп 'ютерів), автоматизованих систем, комп 'ютерних мережах чи мереж електрозв 'язку;

2) наслідками у вигляді витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації;

3) причиновим зв'язком між діями та наслідками.

Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп 'ютерів), автоматизованих систем, комп 'ютерних мережах - це дії, що провадяться з порушенням встановленого законодавством порядку доступу до інформації, яка в них обробляється, пов'язані з подоланням програмних, технічних чи організаційних заходів захисту, а так само дії, що полягають в незаконному впливі на інформацію. Такі дії вчиняються через безпосереднє чи опосередковане (віддаленим доступом) проникнення до комп'ютерної інформації, з використанням різних програмних і технічних засобів (наприклад, злам паролів, кодів допуску тощо), які змінюють режим роботи ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж або ж повністю чи частково припиняють їх роботу без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб. Наслідками такого несанкціонованого втручання є витік, втрата, підробка, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації.

Несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв 'язку - це будь-які незаконні дії, здатні вплинути на роботу засобів телекомуні-кацій, що забезпечують здійснення інформаційного обміну (наслідками таких дій є порушення встановленого порядку маршрутизації інформації).

Витік інформації - результат дій порушника, внаслідок яких інформація стає відомою чи доступною суб'єктам, що не мають права доступу до неї. Втрата інформації - результат дій порушника, внаслідок яких інформація в автоматизованих системах перестає існувати для фізичних чи юридичних осіб, які мають право власності на неї в повному чи обмеженому обсязі. Підробка інформації - результат навмисних дій, внаслідок яких відбувається перекручення інформації (модифікація) інформації, що обробляється чи зберігається в автоматизованих системах. Блокування інформації - результат дій порушника, через що унеможливлюється (припиняється) санкціонований доступ до інформації в автоматизованих системах. Спотворення процесу обробки інформації - результат дій порушника, наслідком яких є зміна порядку (послідовності, алгоритму) чи змісту операції по обробці інформації (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних. Порушення встановленого порядку маршрутизації інформації - результат дій порушника, що призводять до зміни визначеного маршруту передавання чи приймання інформації каналами зв'язку.

Злочин є закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених наслідків: витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом (ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 361 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної шкоди (згідно з приміткою до ст. 361 КК, значною шкодою у статтях 361-361-1, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, є шкода, що в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

З огляду на те, що в законі визначено тільки матеріальний вимір шкоди, суди можуть визнавати такою шкоду й нематеріального характеру: охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру: порушення прав і свобод людини та громадянина, підрив авторитету і престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, створення обставин, які утруднюють установі, організації, підприємству здійснення основних функцій та ін.

Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку може бути способом вчинення інших, найчастіше більш тяжких, злочинів. У таких випадках дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ст. 361 і відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, вчинений шляхом незаконного втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.

Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є врегульовані законодавством суспільні відносини, що забезпечують безпеку комп'ютерної інформації та нормальне функціонування ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок обробки інформації в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електрозв'язку.

Предмет злочину: 1) інформація, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (див. поняття " комп'ютерна інформація" при розгляді ст. 361 КК); 2) носії комп'ютерної інформації - це фізичні об'єкти, поля та сигнали, хімічні середовища, нагромаджувачі даних у інформаційних системах (наприклад, жорсткі магнітні диски чи дискети різних типів, гнучкі магнітні диски, оптичні диски, пристрої з флеш-пам'яттю тощо).

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох видів діянь: 1) несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ч. 1 ст. 362 КК); 2) несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (наслідком такого діяння є витік цієї інформації) (ч. 2 ст. 362 КК).

Несанкціонована зміна інформації - це вчинена без дозволу власника будь-яка її модифікація, тобто переробка, перекручення, викривлення, порушення цілісності тощо (наприклад, реорганізація бази даних, видалення або додавання записів бази даних, переклад даних з однієї мови на іншу тощо). Несанкціоноване знищення інформації - це вчинене без дозволу власника повне або часткове видалення інформації з її носіїв, внаслідок чого інформація перестає існувати на певному носії в повному чи обмеженому обсязі та стає непридатною для задоволення інформаційних потреб. Несанкціоноване блокування інформації - це вчинене без дозволу власника припинення доступу до інформації в автоматизованих системах. Несанкціоноване перехоплення інформації - це вчинене без дозволу власника збирання та записування інформації, в процесі її обробки в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах та комп'ютерних мережах (наприклад, встановлення реєстраторів інформації, відтворення стертих файлів тощо). Несанкціоноване копіювання інформації - це вчинене без дозволу власника її відтворення у електронному вигляді, перенесення на інший носій інформації.

Злочин є закінченим з моменту настання для власників інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, одного із зазначених наслідків: несанкціонованої зміни інформації, несанкціонованого знищення інформації, несанкціонованого блокування інформації (ч. 1 ст. 362 КК) або витоку інформації (ч. 2 ст. 362 КК).

Суб'єкт злочину - спеціальний (фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку та має право доступу до інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації у зв'язку із займаною посадою або спеціальними повноваженнями).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених частинами 1 та 2 ст. 362 КК (ч. 3 ст. 362 КК), є вчинення їх: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної шкоди (згідно з приміткою до ст. 361 КК).

43. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Відмінність від перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень"

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми, а також із примітки, що має чотири пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК) має три обов'язкові ознаки: 1) діяння - використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях чи бездіяльності суб'єкта; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Зловживання владою - це умисне використання службовою особою, яка здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби. Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. Словосполучення " всупереч інтересам служби" означає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає уваги на службові інтереси.

Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Відповідно до п. 3 прим. до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Істотна шкода, якщо вона має нематеріальний вимір, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету і престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа). Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Представники влади - це працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також постановляти рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їхньої відомчої належності чи підлеглості (наприклад, народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції та податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти тощо). Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (наприклад, такі функції виконують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт тощо). Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо), які, зокрема, здійснюють начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їхні заступники, завідувачі складів, магазинів, підприємств побутового обслуговування населення, їхні заступники, керівники відділів цих підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини та спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 364 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Поняття " тяжкі наслідки" відрізняється від поняття " істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпеки і може полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 прим. до ст. 364 тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється: повний розвал діяльності підприємства; катастрофа; масове отруєння людей; смерть однієї чи більше осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам; наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені тощо.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 364 КК) є вчинення його працівником правоохоронного органу.

Необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК). Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (п. 5 згаданої Постанови). Відмінність також полягає в мотивах вчинення цих злочинів.

44. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Відмінність від зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”.

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є охоронювані законом блага людини, здоров'я і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365 КК) характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновим зв'язком між діянням і наслідками.

Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, яка є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, яка не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи.

Судова практика найбільш характерними випадками перевищення влади або службових повноважень визнає:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" ).

Про поняття істотної шкоди, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 3 примітки до ст. 364 КК. Істотна шкода, не пов'язана з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарань за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень".

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоро-нюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365 КК) є супроводження його: 1) насильством (фізичним насильством - незаконним позбавленням волі, заподіянням удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо); 2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю); 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 365 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Про поняття тяжких наслідків, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 4 примітки до ст. 364 КК. Тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

45. Одержання хабара (ст. 368 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2004 р. № 5 „Про судову практику в справах про хабарництво”.

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка має чотири пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Предметом злочину є хабар - незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, зокрема вилучене з вільного обігу (гроші, цінності та інші речі), право на майно (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Навпаки, не є предметом злочину послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 368 КК) полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді (це - прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу).

Способи одержання хабара можуть бути різними, однак можна вирізнити дві основні форми: 1) просту (полягає у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб); 2) завуальовану (факт одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: укладення законної угоди, нарахування й виплата заробітної плати чи премії, оплата послуг, консультації, експертизи тощо).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Злочин є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара (формальний склад). При цьому не має значення, чи одержала службова особа хабар для себе особисто чи для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) у великому розмірі (це такий хабар, що у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище (особи, зазначені у п. 1 прим. до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України " Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів та одиниць); 3) за попередньою змовою групою осіб, тобто якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання); 4) повторно (у статтях 368 і 369 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями); 5) у поєднанні з вимаганням хабара (вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 368 КК) є вчинення його: 1) в особливо великому розмірі (це такий хабар, що у 500 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України " Про державну службу", та особи, посади яких згідно із ст. 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій).

46. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК). Конституційні положення щодо захисту свободи та особистої недоторканності людини. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Безпосередній об'єкт злочину - правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу й особисту недоторканність. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є честь і гідність особи, її життя та здоров'я, майнові блага. Потерпілі від злочину - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в незаконному: /) затриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371 КК); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371 КК).

Незаконним вважається здійснення вказаних діянь не на підставах або не в порядку, що регламентується КПК і Законом України " Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 р. (наприклад, привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів; арешт без рішення судді; тримання під вартою після закінчення передбаченого законом строку затримання чи арешту тощо).

Затримання у кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи, котра підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає в позбавленні її волі на строк до 72 годин. Привід - це захід процесуального примусу, що передбачає примусове доправлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого чи свідка ОВС та військовою службою правопорядку в ЗС України (щодо військовослужбовців і працівників ЗС України) до органу дізнання, слідчого, прокурора чи в суд. Арешт (взяття під варту) - це запобіжний захід, який застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (у виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший від трьох років). Незаконне тримання під вартою наявне у випадку порушення строків тримання під вартою або порушення порядку продовження таких строків, а також при триманні під вартою, коли вже немає необхідності в запобіжних заходах узагалі чи в застосуванні саме цього запобіжного заходу.

Злочини, передбачені частинами 1 і 2 ст. 371 КК, є закінченими з моменту вчинення передбачених у них дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою - також начальник місця попереднього ув'язнення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 371 КК): /) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, самогубства особи чи замаху на самогубство, тяжкого захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув'язненими тощо); 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Інші службові особи, що вчинили зазначені дії, відповідають за ст. 365 КК. Приватні особи за вчинення тих же дій відповідають за ст. 146 КК. Завідомо незаконні затримання чи привід, арешт або тримання під вартою в сукупності з притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності кваліфікуються за статтями 371 і 372 КК.

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 16 17 181920 21 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 445; Нарушение авторского права страницы