Примушування давати показання (ст. 373 КК). Відмінність від катування вчиненого службовою особою з використанням свого службового становища. (ч.2 ст. 127 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину - правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним способом. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я, воля, честь і гідність особи. Потерпілий від злочину - особа, що, згідно з КПК, може давати показання при допиті під час дізнання або досудо-вого слідства (підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 373 КК) характеризується такими обов'язковими ознаками: 1) діянням - примушуванням давати показання при допиті; 2) способом - незаконними діями.

Допит - це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту

(цим поняттям у даній статті охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка). Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373 КК. Примушування давати показання - це психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Незаконні дії при допиті - це, наприклад, проведення допиту з погрозою застосування насильства, з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Навпаки, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту не містить складу цього злочину.

Злочин є закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті (формальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (особа, що проводить дізнання (дізнавач, начальник органу дізнання) або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу), прокурор).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 373 КК) є вчинення його, за відсутності ознак катування: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства (наприклад, здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкодження); 2) із знущанням над нею (наприклад, багатогодинні допити, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо).

Якщо примушування давати показання поєднується з задумом використати ці показання і притягти допитуваного до кримінальної відповідальності за злочин, який він завідомо не скоював, то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 327 та 373 КК. Якщо ж результати примушування давати показання лягли в основу непритягнення злочинця до кримінальної відповідальності, дії слідчого або особи, що вела дізнання, слід крім ст. 373 КК кваліфікувати ще за ст. 365 КК.

Насильство як кваліфікуюча ознака примушування може виглядати як умисне населення ударів, побоїв, мордувань, зв'язування на тривалий час, тримання на холоді, позбавлення сну, їжі, води, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо наслідком таких дій є смерть потерпілого або спричинення тяжких тілесних ушкоджень, дії злочинця повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373 та ст. 115 чи ст. 121 КК.

48. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. № 2 „Про судову квітня 2004 р. № 5 „Про судову практику в справах про злочини, пов ’ язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину - інтереси правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності органів дізнання, досудового слідства і суду, а також установ, у яких тримаються особи, засуджені до позбавлення волі та арешту.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 393 КК) проявляється у втечі: а) з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання; 2) з-під варти особи, яка була засуджена до позбавлення волі чи арешту або перебуває у попередньому ув'язненні.

Втеча - це самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі чи арешту або перебуває під вартою як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний, місця, де вона була, з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування у ньому. Цей злочин є триваючим. Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Сама ж втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання. Способи вчинення втечі різні: обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 березня 1993 р. " Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі".

Злочин є закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою (формальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі чи арешту або до якої застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 393 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб (наприклад, учинення вибуху, підпалу, затоплення, отруєння тощо); 4) у поєднанні із заволодінням зброєю (її крадіжка, грабіж та інше протиправне вилучення у законного володільця чи власника) чи з її використанням (її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого застосування); 5) із застосуванням насильства (здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у завданні побоїв, катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо) чи погрозою його застосування (залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства); 6) шляхом підкопу (риття у будь-який спосіб підземних ходів чи траншей, якими можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі); 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (виведення з ладу будь-яких складових системи охорони виправної установи, доведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану).

Дії осіб, які втікають із місць позбавлення волі, арешту або з-під варти, поєднані з нападом на адміністрацію установ виконання покарань, належить кваліфікувати вже за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК. Якщо ці дії поєднані з умисним вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, їх необхідно додатково кваліфікувати ще й відповідно за статтями 115 або 121 КК (див. пункти 8, 14 названої Постанови).

Застосування при втечі насильства до слідчого, прокурора, судді, працівника міліції або іншого правоохоронного органу повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 393 та за статтями 345, 348 КК (за наявності підстав - за статтями 115 та 121 КК). Якщо вказані наслідки при втечі настали у зв'язку із застосуванням насильства до інших засуджених, затриманих, арештованих або інших осіб, які опинилися на місці вчинення злочину, дії винної особи повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 393 КК та, відповідно, за статтями 115 і 121 КК.

Якщо втечу було поєднано із захопленням заручників, дії винних треба також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК (якщо заручником узято представника адміністрації) або статтями 349, 147 КК (див. п. 10 вказаної Постанови).

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: