Конституція України – основне джерело конституційного права України.

Конституція України єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, а саме:

-встановлює основні принципи державного устрою та форми демократії, -визначає засади державного ладу та політичної системи суспільства, -порядок формування, та діяльності державних органів, -принципи територіальної організації держави, - проголошує права і свободи людини та громадянина, -закріплює правовий статус особи, її взаємовідносини з державою. К. У., як основне джерело КП має ознаки:

= за своєю сутністю є Основним Законом, що виражає волю українського народу і політику держави, має установчий, програмний та ідеологічний характер, визначає основні сфери суспільних відносин, що мають регулюватися законами (ст.92)

= за змістом має найвищу юридичну силу, верховенство у системі права (всі акти мають відповідати К. та законам), встановлює ієрархію НПА

= її норми мають пряму дії, що дає можливість звернення до суду для захисту прав і свобод безпосередньо на підставі К. (ст.8 К.)

= має підвищену стабільність, що забезпечується особливим, ускладненим порядком розробки, прийняття та внесення до неї змін та одночасно є динамічною

-тривалий час Конституція України 1996 р. залишалася незмінною, до неї внесено зміни лише Законом України від 8 грудня 2004 р., який вступив в дію з 1 січня 2006 р.)

- Розділ 13 К.У. визначає порядок внесення до неї змін і в більшості питань потребує 2/3 конституційної більшості парламенту

= має складний механізм реалізації: 1.реалізація К. в цілому, 2. реалізація конкретних інститутів та норм К. 

= передбачає спеціальний механізм дотримання високого рівня правового захисту та її гарантування (основним елементом правових засобів захисту К.У. є Конституційний Суд У.)

 

Загальна характеристика і основні риси Конституції України.

Термін „конституція” походить від латинського „встановлення, впорядкування, лад”

К. – єдиний нормативно-правовий акт, або група актів чи система актів, за допомогою яких народ або держава від імені народу - встановлює основні принципи державного устрою та форми демократії, - визначає засади державного ладу та політичної системи суспільства, - порядок формування, та діяльності державних органів, - принципи територіальної організації держави, - проголошує права і свободи людини та громадянина, - закріплює правовий статус особи, її взаємовідносини з державою. З матеріальної точки зору К. це писаний акт, або конституційний звичай, з формальної точки зору – це закон, який володіє найвищою юридичною силою по відношенню до інших законів

Основні риси К. (юридичні властивості):

- має установчий, програмний та ідеологічний характер, визначає перспективу державного і суспільного розвитку, регулює найважливіші суспільні відносини

- має особливого суб’єкта, що її розробляє чи від імені якого вона приймається (народ, парламент, установчі збори)

- має найвищу юридичну силу, верховенство у системі права, встановлює ієрархію НПА

= має підвищену стабільність, що забезпечується особливим, ускладненим порядком розробки, прийняття та внесення до неї змін та одночасно є динамічною (-тривалий час К.У. 1996 р. залишалася незмінною, до неї внесено зміни лише Законом України від 8 грудня 2004 р., який вступив в дію з 1 січня 2006 р.)

- Розділ 13 К.У. визначає порядок внесення до неї змін і в більшості питань потребує 2/3 конституційної більшості парламенту

= має складний механізм реалізації: 1.реалізація К. в цілому 2. реалізація конкретних інститутів та норм К. 

= передбачає спеціальний механізм дотримання високого рівня правового захисту та її гарантування.

(основним елементом правових засобів захисту К.У. є Конституційний

 

Суть конституціоналізму.

З появою перших К-цій зародився конституціоналізм = ідейно-політичний рух, вчення про К-ії, що обґрунтовує призначення К., її природу і сутність, предмет констит.регулювання, форми та спосіб прийняття... = це правління, обмежене К. чи політична система, що спирається на конституційні методи управління.

Початок його становлення пов'язують з працями Гроція, Лейбніца, що виступали за обмеження держави природним правом людини. Монтеск’є пропонував поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову та систему «стримувань та противаг». Ідеї суспільного договору та народного суверенітету набули подальшого розвитку у працях Жан-Жака Руссо.

Теоретичні положення вчених використані при розробці писаних конституцій, актуальні і на сьогодні, зокрема конст-лізм передбачає Конституцію, що: = забезпечує рівність, захист та гарантованість природних прав і свобод людини= закріплює організацію державної влади на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнить можливість узурпації всієї влади= встановлює межі здійснення публічної (державної) влади; = має найвищу юридичну силу щодо актів державної влади= є суспільним договором, компромісом між членами суспільства (класами, соціальними прошарками, територіальними або національними спільнотами...) щодо форми організації влади, = має письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

Конст-ізм - особлива система конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конст-ізм ширше конституційного законодавства.

Елементами конст-ізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: