Методи навчання можна поділити на словесні, наочні та практичні.

Усне (словесне) навчання застосовується переважно при поданні нового матеріалу (розповідь, лекція, пояснення).

Розповідь – це короткий, образний виклад навчального матеріалу, що містить переважно фактичні дані. Тривалість розповіді, як правило, має бути 20-30 хв. І поєднується з демонстрацією матеріалу (схем, карт тощо). При вивченні тем гуманітарної підготовки з історії України, її війська доцільно проводити показ коротких відеофільмів з тематики занять.

Лекція – розгорнуте повідомлення, науковий аналіз викладеного матеріалу. Головне призначення лекції – допомога слухачам в їхній самостійній роботі. Лекція застосовується для викладання найважливіших тем тематичних планів гуманітарної підготовки. При підготовці лекції в групах офіцерів, прапорщиків необхідно як найширше використовувати можливості бібліотек, клубів частин, залучаючи до їх проведення фахівців наукових та навчальних установ. У цьому випадку доцільно проводити загальне заняття всіх груп слухачів даних категорій.

Керівникам груп гуманітарної підготовки слід пам’ятати, що при проведенні занять лекційними методом, викладаються основні, найскладніші положення теми, аналізуються літературні джерела і даються поради як під час самостійної підготовки працювати над визначеною проблемою. У лекції тісно поєднуються елементи повідомлення та аналізу фактів і прикладів, пояснення і доказу, узагальнення та висновків. Основні вимоги до лекції – переконливість матеріалу, доступність, міцність його засвоєння, а також застосування наочності.

Пояснення – це такий вид усного мовлення, коли керівник прагне розкрити сутність теми, ніби відповідаючи на запитання: „Що це таке? ”, „Чому? ”, „У зв’язку з чим? ”, „До чого це приведе? ”. Цей метод доцільний при висвітленні тем з сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації в країні. Він досягає кращих результатів, якщо підкріпляється демонстрацією наочних матеріалів.

Пояснення має бути переконливим і доказовим, спиратися на глибокі знання керівником занять навчального матеріалу, на систематизовані й відпрацьовані факти і приклади, бути логічним, зрозумілим, дохідливим, послідовним і наочним, поєднуватись з іншими методами навчання.

До практичних методів відносяться самостійна підготовка та семінар.

Самостійна робота слухачів – необхідний елемент навчального процесу.

Без самостійної роботи неможливо розраховувати на глибоке й міцне засвоєння навчального матеріалу. Основне завдання самопідготовки – навчити слухачів працювати з першоджерелами. Слід привчати слухачів робити нотатки з прочитаного, використовуючи їх під час семінарів. У зв’язку з цим заступник командира підрозділу повинен постійно турбуватися про поповнення бібліотечки керівника груп гуманітарної підготовки літературою та періодичними виданнями з суспільно-політичних, економічних та правових питань. По можливості залучаючи для цього шефські зв’язки.

При організації самостійної підготовки в групах військовослужбовців строкової служби, важливим засобом самостійного вивчення і закріплення навчального матеріалу може бути перегляд тематичних телевізійних передач. Велика роль у підвищенні якості самостійної підготовки належить її організації, визначенню обсягів завдання, контролю і надання допомоги слухачам з боку керівників.

Перевірка знань слухачів, глибина засвоєння ними навчального матеріалу проводиться під час семінарських занять з гуманітарної підготовки. До семінарських занять доцільно доручати кращим слухачам групи готувати реферати з пропонованої тематики, з яким вони під час семінару мають виступити. Краще, коли з одного й того ж питання готуватимуться два або більше слухачів, що мають різні погляди на висвітлення теми. Створення під час заняття проблемної ситуації підвищує інтерес слухачів до заняття і в такий спосіб сприяє активізації їх розумової діяльності.

Звичайно, запропоновані методи не є догмою і не являють собою спробу скувати ініціативу керівника групи гуманітарної підготовки. Це лише поради, які можуть бути використані ним під час занять і можуть бути ним творчо розвинуті.

Що стосується нетрадиційних методів (активних) то їх поділяють на імітаційні та неімітаційні (додаток 6).

Активні методи навчання – це сукупність способів і прийомів, що спрямовані на розвиток у тих, хто навчається, творчого мислення і вміння кваліфіковано вирішувати професійні завдання.

Вони забезпечують:

- активізацію пізнавальної діяльності, творчого мислення;

- зв’язок теорії з практикою;

- володіння методом аналізу і вирішення складних проблем;

- розвиток самосвідомості, саморегуляції, необхідних навичок спілкування.

Особливістю активних методів навчання є те, що вони вирішують проблему забезпечення ефективності навчання під час послідовного вирішення пізнавальних завдань при методичній, контролюючій і корегуючій ролі керівника групи гуманітарної підготовки.

Основні види активних методів навчання, що можуть використовуватись під час гуманітарної підготовки:

1. Діалогові розповіді:

- розповідь-дискусія;

- проблемна розповідь;

- розповідь-консультація.

2. Активні методи проведення бесіди:

- бесіда-дискусія;

- бесіда-дослідження;

- бесіда „круглий стіл”;

- бесіда-взаємонавчання та інші.

3. Аналіз конкретної ситуації.

4. Інтелектуальна розминка.

5. „Мозкова атака”.

6. Військово-професійні ігри (рольові тренінги).

7. Метод „круглого столу”.

8. Професійна консультація та інші.

Застосування активних методів навчання в гуманітарній підготовці дає найбільший ефект, коли вони впроваджуються не як окремі елементи, фрагменти заняття, а як єдина технологія, концепція організації і проведення гуманітарної підготовки.

Проблемне навчання – це система, при якій під час оволодіння знаннями виділяються головні питання /проблеми/ теми, що вивчається, прийоми їх глибокого розкриття.

Керівник групи гуманітарної підготовки при підготовці до заняття повинен:

- визначити мету заняття;

- виділити ключові ідеї, запитання, без яких тема не може бути розкрита;

- сформулювати питання заняття, орієнтувати їх за змістом і формою на проблемне висвітлення;

- при використанні методів, засобів, прийомів активізації пізнавальної діяльності проявляти творчість.

В якості додаткових інформаційних заходів з метою розширення та поглиблення знань військовослужбовців з тематики гуманітарної підготовки доцільно використовувати:

- всі види інформування особового складу;

- демонстрацію науково-популярних і документальних фільмів;

- зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, Збройних Сил, з’єднання, військової частини;

- виступи представників органів державної влади та місцевого самоврядування працівників військових прокуратур і судів;

- відвідування музеїв, кімнат Бойової слави;

- відвідування тематичних виставок-бібліотек;

- щоденний перегляд та прослуховування інформаційних програм національного радіомовлення і телебачення України.

Всі ці та інші форми значно активізують слухачів під час проведення занять та активно впливають на свідомість військовослужбовців.

Отже, гуманітарна підготовка особового складу підрозділу є важливою складовою гуманітарної політики держави, інформаційно-пропагандистського забезпечення, комплексною формою виховної роботи, ефективного впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців за умов системного підходу до її організації та проведення.

Важливим напрямком реалізації виховного потенціалу гуманітарної підготовки та інформаційно-пропагандистського забезпечення є використання найбільш сучасних технологій навчання які основані на активних методичних системах і спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності особового складу.

 

Розділ 11. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМУВАННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ПІДРОЗДІЛУ: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ Й ПРОВЕДЕННЯ

Досвід діяльності ЗС України свідчить, що проблема формування здорової морально-психологічної обстановки у військових колективах, зміцнення військової дисципліни та правопорядку у підрозділі, в значної мірі, вирішується завдяки організації та проведенню інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності військ.

Реалізація положень Конституції України, чинного законодавства, Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року вимагають посилення інформування особового складу Збройних Сил, формування у нього національної свідомості і культури, гуманістичного світогляду, високих морально-бойових якостей, морально-психологічній готовності до захисту Батьківщини.

У „Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України” вказано, що діяльність органів військового управління щодо впровадження гуманітарної і соціальної політики пов’язана з організацією та проведенням певних інформаційно-пропагандистських заходів, що спрямовані на усвідомлення особовим складом державної політики у сфері оборони, системи національних цінностей, які вони захищають.

Отже, інформаційно-пропагандистське забезпечення ЗС України – система заходів щодо надання та поширення серед всіх категорій особового складу і працівників відомостей про державну політику, вимоги Конституції України, військового законодавства, наказів і директив командирів і начальників, про події в державі та в світі, які спрямовані на формування загальнолюдських цінностей у військовослужбовців, морально-психологічних якостей захисників Вітчизни з одного боку і нейтралізації негативного інформаційно-пропагандистського впливу на війська з іншого.

Складовими інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу є:

-  система інформування військовослужбовців (політичне, економічне, технічне тощо);

- гуманітарна підготовка;

-  засоби масової інформації (в тому числі і військові);

- система наочної агітації у військовій частині;

- система культурно-просвітницької роботи.

Більш докладно зупинимось на інформуванні особового складу як основній формі інформаційно-пропагандистського забезпечення в підрозділі.

⇐ Предыдущая27282930313233343536Следующая ⇒

Поделиться: