Логіка вирішення окреслених у вступі до розділу проблем вимагає визначення основних категорій гуманітарної підготовки.

Отже, до основних категорій, які застосовуються для розкриття сутності змісту гуманітарної підготовки як невід’ємною складової інформаційно-психологічного забезпечення та навчально-бойової діяльності особового складу одночасно є:

1. Інформація (від лат. Informatic – ознайомлення, роз’яснення) – документовані або привселюдно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природньому середовищі.

2. Інформаційна система – будь-яка система, у якій виробляється, передається, обробляється, зберігається або використовується інформація.

3. Пропаганда – (від лат. Propagare – посадка саджанців у саду, те що підлягає поширенню ) – глибоке і детальне роз’яснення ідей, вчень, поглядів, політичних та інших знань.

4. Гуманітарний, гуманістичний, гуманний – ведуть свою генезу від лат. слова “людяний, людський”.

5. Система – це сукупність, яка побудована за принципом ієрархічності, елементної структурованості та наявності зв’язків між елементами або комплекс вибірково залучених компонентів, у якому взаємодія і взаємовідношення набувають спільної дії компонентів, спрямованої на одержання корисного результату.

6. Технологія організації гуманітарної підготовки – науково обґрунтована, організаційно оформлена, комплексна програма взаємодії військового педагога (командира, заступника з гуманітарних питань, керівника групи) та слухачів системи гуманітарної підготовки в процесі проведення занять, в основі якої є методична система, що визначається метою гуманітарної підготовки і гарантує досягнення запланованих результатів навчальної діяльності. (Система послідовних, логічно впорядкованих етапів навчального процесу, що забезпечують досягнення певного, наперед спроектованого, стандарту знань гуманітарної сфери пізнання).

7. Методична система – теоретично обґрунтована та практично апробована сукупність взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих та взаємообумовлених методів, дій, прийомів предметної діяльності керівника та слухача групи гуманітарної підготовки для оволодіння системою знань та способів їх застосування.

8. Метод – основний шлях досягнення мети гуманітарної підготовки, що складається зі сталої послідовності певних, відповідних меті, дій. (система послідовних усвідомлених дій суб’єкту учіння, спрямованих на досягнення результату, відповідного меті навчання).

Даний глосарій дозволяє командиру (заступнику командира з гуманітарних питань) підрозділу усвідомлено, із знанням справи організовувати гуманітарну підготовку. А практика військ, свідчить про те, що там де на цей вид діяльності з боку керівного складу звертається достатньо уваги, там менше правопорушень, особовий склад більш вихований, освічений, морально-психологічний стан на високому рівні.

Вивчення досвіду життєдіяльності армій розвинених держав світу свідчить, що в них цьому виду підготовки військ приділяється значна увага. Так, в збройних силах США щотижнево проводяться заняття за програмами “Командна інформація”, “Моральна спадщина і людське самовдосконалення”, “Рівні можливості”. Найважливішою формою виховання військовослужбовців є заняття за програмою “Командна інформація”. Особливість цих занять та, що їх проводить особисто командир підрозділу, присутність особового складу на цих заняттях суворо обов’язкова. Основними темами цих занять є “Обов`зок, честь, країна”, “збройні сили на службі нації” тощо. В Російській федерації аналогом гуманітарної підготовки є суспільно-державна підготовка, тематика якої виходить із самої назви.

Як бачимо і увага з боку керівництва ЗС і тематика занять співзвучні проблемам, які вирішуються в системі гуманітарної підготовки особового складу ЗС України.

Отже, гуманітарна підготовка особового складу підрозділу - невід'ємна складова гуманітарної політики України. Завданням гуманітарної політики України є поліпшення якості суспільства через підвищення духовної, загальної, професійної, мовної, естетичної, політичної тощо культури його членів. Виходячи з цього гуманітарна підготовка має своїм завданням формування світоглядної, правової, моральної, політичної, екологічної культури військовослужбовців, працівників Збройних Сил, ствердження пріоритетів здорового образу життя. Вона повинна бути спрямована на ствердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття її здібностей, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища. Результатом гуманітарної підготовки повинен стати Військовослужбовець – не носій рафінованих військово-технічних знань, умінь, навичок (військовий гвинтик суспільної машини), а високоосвічена, інтелігентна, високо статусна особистість у суспільстві, яку поважають за чесність, вихованість і почуття обов’язку, високу громадську свідомість, патріотизм, відповідальність за втілення в життя вимог Конституції України, Законів України, наказів командирів, відповідальність за підтримання на належному рівні бойової готовності військ, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.

У керівних документах визначено що гуманітарна підготовка входить до системи бойової підготовки як невід’ємна її частина і є основним її предметом.

В свою чергу гуманітарна підготовка сама є цілісною системою, з притаманними їй компонентами як дидактичної системи, головною метою якої є набуття слухачами певних знань, навичок, умінь в гуманітарній сфері пізнання.

Система гуманітарної підготовки – це цілісна множина сукупності її основних складових, що створює певну модель навчання. Вона складається

 

з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб’єктів викладання і учіння,

форм їх взаємодії тощо. Системоутворюючими поняттями гуманітарної підготовки як системи є мета навчання, викладання, учіння і результат (рис. 10.1).

Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це зміст навчального матеріалу, методична система, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.

Усі елементи гуманітарної підготовки створюють цілісність, діють у комплексі.

Компоненти гуманітарної підготовки як дидактичної системи відповідають на запитання: ”З чого складається ця система? ” На питання “Навіщо вона потрібна? Яке місце і роль ГП в системі морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил)? ” відповідають функції гуманітарної підготовки:

1. Освітня функція. Освітня функція передбачає озброєння слухачів, у першу чергу, певною системою знань, навичок і вмінь у гуманітарній сфері пізнання.

2. Виховна функція є невід’ємною від освітньої і сприяє формуванню основних властивостей громадянина Української держави, особистості слухача. “Людина без виховання, як тіло без душі”, – підкреслює народна мудрість. “Гуманістична орієнтація аж ніяк не ставить під сумнів значення професійних знань, умінь і навичок, але, по-перше, наголошується на їх ролі як засобів, інструментів реалізації спрямованості особистості; по-друге, у цій інструментальній ролі знання, уміння і навички доповнюються стратегіями творчої діяльності, а також вольовими якостями, потрібними для подолання труднощів, що постають на шляху згаданої реалізації; по-третє, набувають великої ваги засоби, які забезпечують особисте (зокрема, професійне) самовдосконалення”.

3. Розвиваюча функція Смисл і ціль гуманітарної підготовки має полягати у забезпеченні слухачеві постійного розвитку, його духовного становлення, гармонізації відносин з собою та іншими, з соціальним оточенням. У процесі вивчення різноманітних предметів гуманітарної сфери пізнання відбувається цілеспрямований розвиток духовних і психічних здібностей слухачів, “...розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистості: знань, умінь, навичок, способів розумових дій, самокерованого механізму особистості, від сфери естетики і моральності до сфери дієво-практичної”.

4. Функція самовдосконалення має забезпечити слухачам навички та вміння постійної самоосвіти, самовиховання, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь не тільки учіння а й військово-професійної діяльності, а також сприяє мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Реалізація цих функцій гуманітарної підготовки є підтвердженням однієї з основних закономірностей будь-якого педагогічного процесу – єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення.

Систему гуманітарної підготовки як організаційну форму існування суспільних явищ, можна представити у вигляді певної моделі.

Модель гуманітарної підготовки – це еталонне уявлення про навчання слухачів груп гуманітарної підготовки підрозділу, його конструювання в умовах конкретних військових організмів. Вона визначає цілі, основи організації та проведення гуманітарної підготовки в підрозділі як освітньо-виховному середовищі, систему управління нею.

Основними складовими цієї моделі можуть бути: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовний, процесуальний (технологічний), контрольно-регулюючий, оцінно-результативний, суб’єктно-суб’єктний компоненти.

Ця структура, по-перше, вказує на те, що гуманітарна підготовка має двосторонній характер і обумовлює необхідність тісної взаємодії суб’єкта викладання і суб’єкта учіння на всіх її етапах, починаючи з постановки мети та завдань, завершуючи перевіркою і оцінкою її результатів.

По-друге, конкретне виокремлення окремих структурних компонентів гуманітарної підготовки дає чітке уявлення про її основні ланки, відповідно допомагає цілеспрямовано і якісно організувати, вносити своєчасно необхідні корективи.

Проаналізуємо призначення і зміст окремих структурних компонентів гуманітарної підготовки.

Цільовий компонент, по-перше, забезпечує усвідомлення командирами, заступниками з гуманітарних питань, керівниками груп гуманітарної підготовки (в подальшому військовими педагогами) мети гуманітарної підготовки і передачу її всім категоріям військовослужбовців і працівників ЗС України; по-друге, формує позитивне ставлення слухачів груп гуманітарної підготовки до навчально-пізнавальної діяльності.

Цілі гуманітарної підготовки визначаються керівними документами щодо її організації. Потім вони конкретизуються відповідно до умов кожного військового організму, особливостей тієї чи іншої категорії слухачів груп гуманітарної підготовки.

Отже, основними цілями гуманітарної підготовки є:

– роз’яснення державної політики в галузі оборони, пропаганда національних, військових і культурних традицій українського народу;

– виховання в особового складу почуття патріотизму, готовності зі зброєю в руках захищати Українську державу, інтереси українського народу, поваги до Конституції та законів України, вірності Військовій присязі, гордості за службу у Збройних силах України, належність до виду Збройних сил, роду військ, об’єднання, з’єднання, військової частини (корабля), підрозділу;

– створення сприятливої морально-психологічної обстановки у військових частинах, підрозділах;

– виховання у військовослужбовців свідомого та відповідального ставлення до оволодіння військовими знаннями, підвищення рівня професійної майстерності;

– формування й розвиток у військовослужбовців високої культури й особистих якостей, необхідних для військової служби та суспільно-значущої діяльності;

– удосконалення психолого-педагогічних знань офіцерського складу, прапорщиків (мічманів), сержантів (старшин) і правових знань усіх категорій особового складу.

Отже, цілі гуманітарної підготовки – це ідеальне мисленнєве передбачення військовими педагогами і слухачами її кінцевого результату.

Стимулюючо-мотиваційний компонент гуманітарної підготовки. Дійсно, мотив навчально-пізнавальної діяльності в будь якої категорії військовослужбовців та працівників ЗС України виникає в повному обсязі лише тоді, коли є певні стимули значущої діяльності. Тут треба ще врахувати що мова йде в основному не про молодих людей, а особистостей з певним досвідом як навчально-пізнавальної так і військово-професійної діяльності. А дорослі готові сприймати те, що до них вимагають якщо це співпадає з їх мотивацією, коли відчувають потребу в цьому.

Формування мотивації навчально-пізнавальних дій – це відповідальний етап діяльності керівника групи гуманітарної підготовки. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій слухачів та надають їм конкретну направленість.  

Мотивація навчально-пізнавальної діяльності складається з сукупності певних мотивів у досягненні в ній успіхів. А мотив навчально-пізнавальної діяльності – це намагання слухача досягти певного рівня розвитку в учінні та професійній діяльності, в основі якої лежать глибокі, міцні та різноманітні загальнонаукові та професійні знання, навички та уміння. У свою чергу, ця потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку, надає смисл навчально-пізнавальній діяльності слухача. Таким чином, для того, щоб він активно включився до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно, щоб мета і зміст учіння та професійної діяльності не тільки були внутрішньо прийняті ним, але й набули для нього особистісного смислу, представляли соціально-особистісну цінність, викликали у нього позитивні переживання, намагання і прагнення ефективних навчально-пізнавальних дій, стали підвалиною професійної спрямованості й діяльності.

Безперечно, будь яка навчально-пізнавальна діяльність завжди є полімотивованою, тобто в структурі навчальних мотивів сполучаються зовнішні та внутрішні мотиви.

До зовнішніх мотивів відносяться прагнення отримати певний розвиток в учінні, набуття нових знань, навичок, вмінь. Усвідомлення та сприйняття навчально-пізнавальних дій, ролі знань, навичок і вмінь як у житті, так і в конкретній професійній діяльності, намагання отримати певні заохочення за успіхи в учінні є прикладами зовнішніх мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Хоча також можуть мати місце й нейтральні, а іноді й негативні зовнішні мотиви. Наприклад, навчання як вимушена поведінка, навчання як намагання бути лідером або отримати престиж, прагнення бути в центрі уваги тощо. Тому педагог має навчитися розпізнавати істинні мотиви навчально-пізнавальних дій слухачів, що сприятиме більш цілеспрямованій та змістовній його роботі з кожним із них.

Внутрішні мотиви учіння чи навчально-пізнавальної діяльності відносно до структури навчальних мотивів можна класифікувати за двома групами:

Перша – пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, ґрунтуються на інтересі слухачів до змісту гуманітарної підготовки (намагання пізнати щось нове, корисне і необхідне у навчально-пізнавальній діяльності, опанувати корисними навичками та вміннями, розуміти сутність різних суспільно-політичних, економічних, соціально-психологічних явищ тощо) і процесу (намагання виявляти розумову активність, обмірковувати та обґрунтовувати певні проблеми тощо) пізнавальних дій.

Друга – мотиви досягнення, в основі яких, лежить прагнення до успіху і уникнення невдач. Це можуть бути:

- широкі соціальні мотиви (мотиви обов’язку перед народом України, товаришами, рідними тощо);

- мотиви самовизначення (розуміння ролі гуманітарних знань, навичок і вмінь для майбутньої професійної діяльності та досягнення успіхів у ній тощо);

- мотиви вдосконалення;

- вузько корисні мотиви: намагання отримати заохочення, високі оцінки (мотивація благополуччя), прагнення бути найкращим серед товаришів (мотивація престижу);

- негативні мотиви: наприклад намагання уникнути неприємних відносин з командирами.

Безперечно, будь-який керівник групи ГП повинен прагнути формувати у слухачів, в першу чергу, мотивацію навчально-пізнавальних дій, тому що

 останніх у цьому разі цікавить сам зміст і процес навчально-пізнавальних дій, а у випадку мотивації досягнень – тільки прагматичний результат.

Змістовний компонент містить усе те, що становить поняття ”зміст гуманітарної підготовки”, під яким розуміється система наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує формування цілісної особистості військовослужбовця, громадянина-патріота своєї держави

Основними джерелами змісту гуманітарної підготовки є типові тематичні плани гуманітарної підготовки, програми підготовки відповідних спеціалістів, календарні плани (відповідно у яких згідно особливостей тієї чи іншої частини дозволяється зміна до 10% тематики занять).

⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒

Поделиться: