Вітчизняний конституційний розвиток .

У часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Як відомо, перша спроба створення конституції в Європі належить гетьманові України в еміграції Пилипу Орлику (1710— 1742). Він є автором Пактів і Конституції прав і вільностей Війська Запорізького, тексти яких було оголошено 5 квітня 1710 р. на урочистих зборах з приводу обрання його гетьманом. 6 статей Конституції передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності складових чинників правового суспільства, а саме — єдності та взаємодії законодавчої (виборна Генеральна рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку, бо " самодержавіє Гетьманському уряду непрелично" ) та судової влади, яка під­звітна і контрольована. Цим були вироблені не знані ще в Європі демократичні засади суспільного життя. На жаль, положення цієї Конституції не набрали чинності, але формально вона діяла на Правобережній Україні до 1714 р.

В історії нашої Вітчизни доля Конституції відображає загальну долю її народу. Перебуваючи до 1917 р. у складі Росії, Україна разом з нею пройшла нелегкий і трагічний шлях становлення конституційного ладу. Як у Росії, так і в Україні до 1917—1918 рр. так і не було прийнято закон, який мав назву " конституція".

Перші спроби створення конституції в Росії належать декабристам П. І. Пестелю і М. М. Муравйову.П. І. Пестель — автор " Руської правди". Основні положення проекту конституції були такі: знищення кріпосного права, станового ладу; впровадження унітарної республіки, як форми державного устрою; визнання рівності всіх громадян перед законом; строю Росії, розроблений у 1821-1825 рр. поміркованою частиною декабристів, проект передбачав: впровадження конституційної монархії як форми правління. На жаль, простий народ конституцію уявляв як щось важливе, бажане, але чуже, яке не можна застосувати у побуті, далеке і нереальне.

Пізніше, вбивство П. А. Столипіна, а потім Жовтневий переворот 1917 р. перешкодили подальшому розвиткові конституційного ладу в Росії та в Україні.

Період відродження національної української держави (1917—1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. Це, зокрема, III Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. Велике значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал від 9 січня 1918 р., який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Нарешті, 28 квітня 1918 р. Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка складалася з 7 розділів і 83 статей. Одночасно 29 квітня 1918 р. було прийнято Закон про тимчасовий державний устрій України. Конституція УНР юридично оформила відродження державності України, проголосила Україну суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920 р.) було прийнято ще два конституційні акти: закони " Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці" та " Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 р., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. Конституції законодавчо закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влад. Проголошуючи диктатуру пролетаріату, перші радянські конституції України фактично закріплювали нерівність людей. Всі вони текстуально відтворювали структуру і норми Конституцій СРСР того періоду. Нарешті, у конституціях містилося багато норм не правового, а ідеологічного і політичного змісту, через що зарубіжні вчені називали їх не конституціями, а " політичними деклараціями".

 

 

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: