Охарактеризуйте фактори загрози в туризмі

Охарактеризуйте фактори загрози в туризмі

На Всесвітній конференції з туризму у Манілі (1980) було поставлено питання про передумови, які негативно діють на розвиток туризму. Було висловлено думку, що циклічні й структурні кризи, інфляція, безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних ресурсів є факторами, які негативно впливають і гальмують міжнародний туристичний обмін. Середовище опосередкованого впливу зазвичай складніше, ніж прямого, тому під час його досліджень керуються насамперед прогнозами. Вплив загальних економічних факторів на туризм може бути як позитивний, так і негативний.

Серед позитивних факторів слід вирізнити:

— зростання реальних доходів;

— більш рівномірний розподіл прибутків;

— стабільна валютна ситуація;

— вигідна кон'юнктурна ситуація (висока місткість ринку і високі темпи його розвитку, які характеризуються низьким або середнім рівнем конкуренції).

Негативний вплив на туризм мають:

— кризові економічні явища;

— занепад промисловості (зростання безробіття, скорочення заробітної плати, тимчасовість роботи);

— нестабільна валютна ситуація;

— невигідна кон'юнктурна ситуація, характерна для насиченого, поділеного між основним гравцями, ринку з високим рівнем конкуренції, низькими або нульовими темпами зростання.

Стан економіки у країні впливає на вартість ресурсів і спроможність споживачів купувати товари і послуги. Економічна ситуація в країні характеризується загальною бізнес-активністю (зниження, підйом, стагнація, стабільність), інфляцією, дефляцією, політикою цін, кредитно-грошовою політикою тощо.

Класифікація туризму за часовою характеристикою

За часовою характеристикою туризм можна класифікувати різними способами. Найбільш суттєвими є сезонність, прив'язка до конкретних подій, час, виділений клієнтом на подорож.

Сезонність - один із найважливіших показників в туристичному бізнесі, який означає нерівномірність руху туристів протягом року. При цьому можна виділити два основні критерії підвищеної активності туристів. Це час виїзду туристів до місць відпочинку (прив'язка до певної мети подорожі) і сезонність туристичної активності в даному регіоні.

Прив'язка до конкретних подій супроводжує окремі види туризму і примушує працівників туристичної індустрії більш ретельно готуватись до таких подій, особливо коли вони великомасштабні (наприклад, Олімпійські ігри, міжнародні ярмарки, концерти зірок естради тощо).

Час, виділений туристом на подорож, може бути обмежений як об'єктивними (тривалість відпустки або кількість вихідних днів), так і суб'єктивними (бажання "розвіятись" на кілька днів) причинами. У відповідності з можливостями і побажаннями клієнта турагент може підібрати найбільш цікавий маршрут, обмежений виділеним часом і наявними можливостями (квитки на авіа або залізничний транспорт, місця в готелях в тих чи інших регіонах і т. ін.).

Назвіть основні напрями роботи Державної служби туризму і курортів

Державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МКТ(Міністерство культури і туризму України) і йому підпорядковується. Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, цим Положенням і наказами МКТ.

ОЗНАКИ ЕКСКУРСІЇ

Екскурсія – це поїздка (колективна прогулянка) з метою наочного безпосереднього пізнання об’єктів, у якій беруть участь екскурсанти, на яких спрямований процес пізнання та екскурсовод, який спрямовує цей процес. Ознака – це те, що робить схожим між собою або відрізняє один від одного предмети і явища.

Екскурсія, як і інші форми, культурно-освітньої роботи (лекція, тематичний вечір, усний журнал, читацька конференція), має свої особливості в організації і методиці проведення. Її ознаки говорять про схожість з іншими формами або ж підкреслюють її корінну відмінність від них.

Загальними ознаками для всіх екскурсій є:

1. тривалість за часом проведення від 1 академічної години (45 мін) до однієї доби.

2. Наявність екскурсантів (групи (15-30) або індивідуалів).

3. //- екскурсовода, має бути посвідчення екскурсовода та дозвіл на проведення екскур.

4. Процес пізнання між екскурсоводом і екскурсантом, який передбачає показ і розповідь.

5. Пересування учасників екскурсії по наперед складеному маршруту.

6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.

7. Активна діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів).

Відсутність хоч би одного з названих вище за сім ознак позбавляє права називати захід, що проводиться, екскурсією.

Крім цих загальних ознак у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки:

- у автобусних — обов'язковий вихід з автобуса для огляду пам'ятників;

- у музейних — знайомство з матеріалами, розташованими на стендах;

- у виробничих — демонстрація об'єктів, що діють (верстатів, агрегатів, механізмів).

Значення ознак екскурсії полягає в тому, що їх правильне розуміння не дозволяє помилково тлумачити суть екскурсії.

На екскурсії неможна безсистемно оглядати об’єкти в порядку їх появи перед очима. Об’єкти відбираються інформація підпорядковується темі. Текст екскурсії ≈ сценарій: зав’язка, розвиток подій, кульмінація та розв’язка. Позбавлені необхідних ознак ті заходи, які можуть бути позначені загальним терміном, — «гідизм» — безсистемний огляд визначних місць, пам'ятників історії і культури. Гидізм слід розглядати як негативне явище, результат несерйозного підходу до підготовки і проведення екскурсії.

Інші форми культурно-освітньої роботи (лекція, тематичний вечір, усний журнал, читацька конференція), має свої особливості в організації і методиці проведення. Її ознаки говорять про схожість з іншими формами або ж підкреслюють її корінну відмінність від них.

МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ РОЗПОВІДІ

Методичні прийоми допомагають фахово розкрити тему . Їх сукупність формує методологію пізнання. Виділяють: прийоми показу та розповіді.

Є наступні групи методів: 1) поєднує прийоми, пов’язані із формою розповіді (довідка, опис, репортаж,цитування). Прийоми цієї групи виконують завдання , щоб донести зміст розповіді. 2) прийоми характеристики (пояснення питань, відповідей, посилання на очевидців, завдань, словесного монтажу, співучасті).

1) Прийом екскурсійної довідки: використ у сполученні з прийомом зорової реконструкції. Екскурсовод повідомляє короткі дані про спостерігаємий об’єкт: карту побудови, авторів проекту, розмірт, призначення.

2) Прийом опису: надає допомогу правильному відображенню об’єкта у свідомості екскурсантів (форма, об'єм, з якого матеріалу виготовлений, розташування щодо навколишніх об'єктів). Для опису об’єкту характ: точність, конкретність.

3) Прийом характеристики: дається повна характеристика об’єктів. Прийом являє собою перерахування особливостей, властивостей.Цей прийом стосується лише зовнішніх сторін об’кта, не даючи х-ки внутрышным властивостям.

4) Прийом пояснення: форма викладу матеріалу, коли в розповіді, окрім довідки про історичну подію, розкриваються суть і причини, що його викликали. Використовується у виробничо-екон і природознавських екскурсіях де в розповіді пояснюються внутрішні зв'язки процесів і явищ. Прийом пояснення характерний для екскурсій з показом Витворів образотворчого мистецтва. Носить доказовий х-ер.

5) Прийом коментування: Коментар в періодичному друці використовується в двох видах — як тлумачення подій, явищ, текстів, а також як міркування або критичні зауваження про що-небудь, що викликає інтерес у читачів.

6) Прийом репортажу: Репортаж є жанром журналістики, який повідомляє про подію, є інформацією про те, що в даний момент відбувається перед очима репортера. В екскурсії - це коротке повідомлення екскурсовода про подію, явище, процес, очевидцями.

7) Прийом цитування: приводиться чиї-небудь слова (пряма мова). До цитування прибігають: для підтвердження, яскравого і переконливого вираження своєї думки збереження особливостей мови і колориту певного історичного періоду часу.

8) Прийом питань – відповідей: в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації. Велика частина таких питань не розрахована на те, щоб отримати на них які-небудь відповіді від учасників екскурсії. Вони виконують функцію методичного прийому.

9) Прийом завдань: використовуваний в розповіді екскурсовода, знаходить вираження в його обігу до екскурсантів: «Подумайте, чому цей пам'ятник такий названий? Пригадаєте, на що схоже це будівля (ця башта)? Які прикмети на місцевості говорять про минуле?

10) Прийом дискусійної ситуації: Екскурсовод висуває в своїй розповіді таке положення, яке викликає дискусійну ситуацію. Цей прийом дає можливість в частині екскурсії замінити монологічну форму матеріалу відкритим діалогом.

121. ФУНКЦІЇ ЕКСКУРСІЇ

1. Функція пізнання. Провідною функцією екскурсії є пізнання об'єктів, а також окремих тем. Навіть тема є головним у пізнанні. Всі знання повинні бути достовірними і відповідати останнім даним сучасної науки. Перекликається з вимогою достовірності. Всі факти і об'єкти повинні отримувати об'єктивну оцінку, подаватися у науковому трактуванні.

Принцип науковості закладений у тематиках екскурсій. Зокрема, перелік існуючих тем перегукується з окремими науками або галузями знань (н/д, історичні теми і наука історія, архітектурні теми і галузь знань архітектура). Принцип ефективності перекликається з достовірністю.

Принцип переконливості – екскурсовод має переконливо подавати факти та інформацію на екскурсії. Для цього він може використовувати документи та їх копії, переконливі порівняння, посилання на авторитетні джерела, спогади учасників та свідчення очевидців, демонстрацію фотокарток, карт, схем.

Принцип інформативності. Після кожної екскурсії людина повинна винести нові знання, тобто інформація, яка подається на екскурсії повинна бути змістовна, мати новизну. Не повинна бути сама собою зрозуміла, а також не повинна відтворювати те, що екскурсанти бачать. Розповідь повинна додавати до показу, а не дублювати його. Екскурсанти повинні побачити те, що вони самостійно ніколи б не побачили.

2. Функція виховання. Кожна екскурсія передбачає також виховний процес. Виховання ґрунтується на таких принципах:

Принцип ідейності передбачає, що тема повинна бути пронизана певною ідеєю. Екскурсовод на екскурсії повинен бути упередженим, тобто повинен інтенсивно укладати знання на противагу науковому пізнанню та навчальному процесу, які передбачають неупередженість. Упередженість – формування почуття любові і ненависті. На екскурсії можуть передаватись ідеї тільки з позитивною забарвленістю. Не можна формувати ненависть або зверхнє ставлення до інших народів, рас, віросповідання. Перший аспект зв'язку полягає в тому, що все, що існує тепер, випливає з минулих подій. Це стосується історичних екскурсій. Саме цей зв'язок робить знання актуальними.

3. Функція культурного дозвілля. Екскурсія – це не просто процес пізнання, це пізнання з метою відпочинку. Вона стоїть поруч з такими формами організації як відвідування кіно, театру, музею тощо. Роль екскурсії зростає при організації циклів екскурсії. Для мешканців міста може бути організована низка пов'язаних екскурсій, в яких послідовно будуть розкриватися окремі теми або питання. Найбільш поширеними є екскурсії, які передбачають організацію дозвілля людей на вихідні протягом тривалого періоду. Кожна екскурсія повинна розширити кругозір людини, робити його більш різноманітним. Саме на екскурсіях люди мають змогу познайомитися з невідомими та недоступними галузями.

4. Функція формування інтересів. Завдяки екскурсії не тільки повідомляються нові факти, але й зацікавленість людей формує інтерес. Н/д, побувавши на літературній екскурсії людина може перечитати всі твори письменника, якому була присвячена екскурсія. Але бажано, щоб інтерес переріс у хоббі. Це є максимальною ціллю подорожі. Кожна екскурсія повинна реалізовувати вище вказані функції без гіперболізації жодної з них. Функції мають використовуватись гармонійно, але одна з них лише переважає. Це часто залежить від теми екскурсії та її природи;

122. МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ ПОКАЗУ

Методичні прийоми допомагають фахово розкрити тему . Їх сукупність формує методологію пізнання. Виділяють: прийоми показу та розповіді.

Показ включає: 1) показ самого об’єкта; 2) портфель екскурсовода; 3) зорова конструкція.

Методичні прийоми поділяються на: 1) загальні (на всіх Е); 2) спеціальні (на певних Е); 3) унікальні (одиничні, на окремих Е).

При використанні методів слід враховувати рівень підготовки екскурсантів.

Найбільш поширеною є група методів показу:

Метод попереднього огляду: використ, коли екскурсанти знаходяться на місці розташування об’єкта. Є 2 варіанта викор. метода: а) екскурсовод пропонує самостійно оглянути об’єкт в цілому, після цього формує уяву про об’єкт і починає процес пізнання; б) огляду передує вступне слово екскурсовода, у якому він акцентує увагу на тому, що треба побачити.

Метод панорамного показу: спостереження панорами міста. Використовують підвищені природні місця, башти. Треба виявити композиційний центр. Особливість: охоплює велику к-ть об’єктів і дає заг увлення, пізнання йде від заг до конкретного.

Метод зорової конструкції: передбач відновлення об’єкта за його рештками, допоможе портфель екскурсовода. Екскурсовод словами відновлює вигляд спираючись на уяву екскурсантів. Метод використовується при реконструкції об’єктів і подій (битви, повстання), епізоди з життя видатних людей. Різновид методу реконструкції – зоровий монтаж, використовується для того, щоб сформувати потрібний образ об’єкта в уяві за доп ін складових, які є поруч.+портфель екскурс.

Метод локалізації: конкретизація подій і прив’язка їх по певного місця. Він фокусує увагу на чомусь одному, що має унікальне значення, пізнання від заг-до конкретного, все закінч словами: «Саме тут було саме це».

Метод абстрагування: екскурсанти виокремлюють окремі елементи з того, що вони спостерігають, які слугують основою для розкриття теми. Цей прийом вибудовується через зосередження на одному (вікна, балкони) і відволікання від іншого (сприйняття об’єкту в цілому), що спостерігається одночасно.

Прийом зорового абстрагування: в Е є різні види порівн: зорове, словесне, порівняння об’єкта з ін. Прийом побудований на зоровому зіставлення предметів або частин одногоз ін. Порівнють і спільне і відмінне. Одне із завдань рпийому: вияви характерні особливості об’єкта, показати оригінальність.

Прийом інтеграції: побудований на об’єднанні окремих частин спостереження об’єкта.

Прийом зорової аналогії (асоціації): заснований на дії одного із заг методів наукового пізнання – методу аналогії. Побудований на порівнянні: 1) об’єкту з малюнком ін аналог об’єкту; 2) об’єкта з об’єктами, які спостерігалися раніше. Прийом перемикання уваги: екскурсанти переносять погляд на ін об’єкт, наявність контрасту збагачує новими враженнями.

Методичний прийом руху: рух в екскурсії як метод прийом – рух екскурсантів поблизу об’єкта з метою кращого його спостереження. Рух екскурсійної групи використовують : 1) на автобусі навколо комплексу об’єктів; 2) при панорамному показі на оглядовій площадці; 3) обхід навколо будинку, памятника.

Показ меморіальної дошки: Спочатку аналіз об’єкта, потім показ МД.

123. ВИМОГИ ДО ЕКСКУРСІЇ

Екскурсія – туристсична послуга тривалістю до 24 годин у супроводі екскурсовода за заздалегідь затвержденим мершрутом для забезпечення задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів.

При подальшому розгляді сутності поняття «екскурсії» необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. У ході екскурсійного процесу екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), почути про ці об'єкти необхідну інформацію (друге завдання), відчути велич подвигу, значення історичної події (третє завдання), опанувати практичними навичками самостійного спостереження й аналізу екскурсійних об'єктів (четверте завдання).

Важливим відправним моментом в організації екскурсійної роботи є дотримання ознак екскурсії. Відсутність хоча б однієї з названих нижче семи ознак позбавляє права називати проведений захід екскурсією.

Основні вимоги, які повинні бути враховані укладачам маршруту, - це організація показу об'єктів в логічній послідовності та забезпечення зорової основи для розкриття теми. У практиці екскурсійних установ існують три варіанти побудови маршрутів: хронологічний, тематичний і тематико-хронологічний.

Розповідь — це індивідуальний текст екскурсовода, виконаний їм з дотриман-ням вимог усної публічної мови. Розповідь на екскурсії в повному обсязі готується заздалегідь.

Основні вимоги до розповіді:

• Тематичність;

• конкретність;

• зв'язаність;

• логічність;

• стислість;

• переконливість;

• доступність викладу;

• закінченість суджень;

• зв'язок з показом, науковість.

Вимоги до екскурсовода

Екскурсовод повинен знати:

-Нормативну базу і стандарти, які регулюють надання екскурсійних послуг в Україні;

-Історію, культуру, географію регіону; Основні екскурсійні об’єкти і місцевості

-Інструкції о правилах поведінки туристів на транспортних засобах;

-Схему дій на випадок непередбачуваних ситуацій;

-Іноземну мову (основної клієнтури);

Екскурсовод повинен володіти: - основи протоколу та етикету;

-граматикою та стилістикою української та російської мови;

-теорією міжособистісних комунікацій; - технікою публічних виступів;

-основами психології; конфліктології; організаційної культури; педагогіки; логіки; Екскурсовод зобов’язаний:

- Постійно вдосконалювати знання та навички з професійної майстерності;

-Виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку; норми охорони праці.

124. УКЛАДАННЯ МЕТОДИЧНОЇ РОЗРОБКИ

У роботі з підготовки нової екскурсії можна виділити 2 основні направлення:

• розробка нової теми екскурсії

• підготовка початківця або вже працюючого екскурсовода до проведення новою для нього але вже раніше розробленій екскурсії, що проводиться в даній установі.

Перше направлення — процес створення нов. для екскурсійної установи екскурсії.

Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше. В більшості своїй це екскурсоводи, що працюють в установі. Кожному з учасників творчої групи доручається розробка одного з розділів, одній з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. В цілях контролю за роботою вибирається керівник творчої групи.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

• Попередня робота — підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія.

• Безпосередня розробка самої екскурсії включає складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над вмістом екскурсії, її основною частиною що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

• Завершення — прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, вигляду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ склад з 2 частин: 1)організаційною (знайомство з екск групою і інструктаж про правила безпеки); 2)інформаційною (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, часу відправлення і прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, поєднанні показу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайна від 5 до 12.

Висновок не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Воно займ 5-7 хв і складатися з 2 частин: 1) — підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мету екскурсії. 2) — інформація про інші екскурсії, які можуть розширити і поглибити дану тему.

В процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд етапів, які розташовуються в певному порядку. Вперше поняття «Етапи підготовки екскурсії» було введене в 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів:

1. Визначення мети і завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Відбір літератури і складання бібліографії.

4. Визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство, з експозиціями і фондами музеїв по темі.

5. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту екскурсії.

7. Об'їзд або обхід маршруту.

8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

9. Комплектування «портфеля екскурсовода».

10. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки ведення екскурсії.

12. Складання методичної розробки.

13. Складання індивідуальних текстів.

14. Прийом екскурсії. 15.Затвердження

125. ОСОБЛИВОСТІ ЕКСКУРСІЙНОГО ПІЗНАННЯ

Екскурсійна справа пройшла великий історичний шлях, перш ніж досягти свого сучасного стану. У різні історичні періоди розвитку нашої країни екскурсії виконували різні завдання. Історія екскурсійної справи є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Вона показує, як розвивалася національна самосвідомість, культурний рівень суспільства в той або інший історичний період.

При розгляді поняття «Суть екскурсії» необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об'єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність і ін.)

Вперше про закономірність екскурсій було сказано на науковій конференції, проведеній в 1978 р. Головним екскурсійним управлінням Центральної ради з туризму і екскурсій і Центральною науково-дослідною лабораторією по туризму і екскурсіям. В даний час екскурсія виступає як щось закінчене, цілісне, таке, що має свої специф. функції і ознаки, своєрідну індивідуальну методику. В значній мірі вона збагатилася за змістом, формам проведення і методиці підношення матеріалу і характеризується як невід'ємна частина ідейно-виховної і культурно-масової роботи. Отже, екскурсія -наочний процесом пізнання людиною навк. світу, побудований на заздалегідь підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташованих в приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т.д.

У практиці використ. немало різних методів пізнання: індуктивний, дедуктивний, аналіт., синтетичний, методи абстрагування, аналогії, моделювання, узагальнення, експерименту і ін. Всі ці методи в тій чи іншій мірі використовуються при проведенні екскурсій. Поняття «метод» ширше, ніж поняття «спосіб» і «прийом». У простому вигляді кожен прийом є як би частинкою методу. Головна вимога до методу - він повинен забезпечити досягнення мети з найбільшою ефективністю і найменшими витратами ресурсів. У екскурсіях до числа таких ресурсів входить словесний матеріал (розповідь), демонстровані об'єкти (показ), транспортні засоби, робочий час екскурсовода. У вузьк. сенсі екскурс. метод це суку. методич. прийомів, які застос. на екскурсіях. У більшості екскурсій висунуті в розповіді екскурсовода положення аргументуються за доп. зорових доказів. Нерідко розповідь є лише коментарем до зорової характеристики екскурсійних об'єктів. Мета екскурсійн. методу - навчання (передача певної системи знань) і виховання (формування всесторонньо розвиненої особи).

В даний час екскурсійні установи в своїй діяльності керуються наступними основними положеннями: а) у основі будь-якої екскурсії лежить один екскурсійний метод повідомлення знань; б) показ і розповідь - складові частини екскурсії; в) рух (моторність) - одна з ознак екскурсії; г) екскурсійна методика є приватною методикою і складається з двох частин - методики підготовки і методики проведення екскурсій; д) методика проведення екскурсій є сукупністю методич. прийомів показу екскурсійних об'єктів. Реалізацію функціон.змісту екскурсій забезпечує екскурс. дія-сть – специ. вид діяльності людини з надання послуг організаційного, інформ.-методич. і виробнич. забезпечення проведення екскурсій - екскурсійного обслуговування Теоретичним підґрунтям цього виступає екскурсознавство - галузь теоретичних знань, яка вивчає проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей; практичних методів підготовки екскурсій, техніки їх проведення, підготовки екскурсоводів.

126. “ПОРТФЕЛЬ ЕКСКУРСОВОДА” ТА ЙОГО УКОМПЛЕКТОВУВАННЯ. ВИЗНАЧ. МЕТОДИЧНИХ ПРИЙОМІВ ТА ТЕХНІКИ ВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ

«Портфель екскурсовода» - умовне найменування комплекту наочних матеріалів, використовуваних у ході проведення екскурсії. Ці матеріали звичайно містяться в папці або невеликому портфелі.

Завдання «портфеля екскурсовода»:

• відновити відсутні ланки при показі (об'єкт не зберігся до наших днів, дати уявлення про первісний вид об'єкта, показати перспективу в майбутньому)

• дати зорове уявлення про об'єкт (рослини, мінерали, механізмах шляхом показу справжніх зразків, їхніх фотографій, макетів).

У «портфель екскурсовода» включаються фотографії, географічні карти, схеми, креслення, малюнки, зразки продукції, копії справжніх документів, рукописів, літературних творів, макети, муляжі й ін. Такі «портфелі» створюються, як правило, по кожній темі і використовуються в кожній екскурсії. Кількість їх не повинна бути великою, тому що в цьому випадку екскпонати будуть відволікати екскурсантів від огляду справжніх об'єктів, розсіювати їхню увагу.

Наочні експонати «портфеля екскурсовода» повинні бути зручні для використання. До кожного експоната, включеного в «портфель», прикладається картка з поясненнями або довідковим матеріалом. Іноді пояснення приклеюються зі зворотної сторони експоната. Така анотація служить вихідним матеріалом для екскурсовода при показі експоната екскурсантам.

Визначення методичних прийомів проведення екскурсії

Успіх проведення екскурсії перебуває в прямої залежності від використаних у ній методичних прийомів показу й розповіді. Вибір того або іншого методичного прийому диктується завданнями, поставленими перед екскурсією, інформаційною насиченістю конкретного об'єкта.

Робота творчої групи на цьому етапі складається з декількох частин:

А) відбору найбільш ефективних методичних прийомів для висвітлення підтем, методичних прийомів, які рекомендуються залежно від екскурсійної аудиторії (дорослі, діти), часу проведення екскурсії (зима, літо, день, вечір), особливостей показу;

Б) визначення прийомів збереження уваги екскурсантів і активізації процесу сприйняття екскурсійного матеріалу;

В) вироблення рекомендацій з використання виразних засобів у мові екскурсовода;

Визначення техніки ведення екскурсії

Техніка ведення екскурсії поєднує всі організаційні питання екскурсійного процесу. Ці вказівки відносяться як до екскурсовода так і до водія і до екскурсантів.

В основному формулюються вказівки щодо:

• місць зупинок транспорту й виходам для огляду об'єктів;

• пересування між об'єктами, його швидкості;

• демонстрації матеріалів «портфеля екскурсовода»;

• використання пауз;

• дотримання часу, відведеного на висвітлення підтем;

• організацію відповідей на питання екскурсантів;

• про порядок дотримання елементів ритуалу

• місця екскурсовода при показі об'єктів і при пересуванні групи.

127. ПОКАЗ І РОЗПОВІДЬ У ЕКСКУРСІЙНОМУ ПІЗНАННІ

Проведення екскурсії зводиться не лише до передачі певних знань і донесення їх до відвідувачів. Мистецтво екскурсовода полягає у поєднанні нових знань з тими, які людина вже має. Суть технології здійсн. екскурсійного впливу полягає в тому, що отримана інфо. в процесі екскурсії засвоюється, коригується, порівнюється і стає власністю одержувача цієї інформації. Найефективніше цей процес відбувається у випадку, коли розповідь підкріплена ораторським мистецтвом, мімікою та жестами екскурсовода.Будь-яка екскурсія базується на поєднанні двох головних елементів: показу екскурсійних об'єктів і розповіді про них. Зазвичай усе, про що йде мова під час екскурсії, має бути представлене в зоровому ряді і спостерігатися екскурсантами. Якщо немає об'єктів, що розкривають тему, не може бути і самої екскурсії. Тому теоретики екскурсійної справи показ вважають первинним елементом екскурсії, а розповідь – вторинним (супровідно-доповнюючим).

Показ – це глибоке ознайомлення з особливостями об'єкта (технікою виконання, архітектурними чи іншими деталями тощо). Показ на екскурсії – це спостереження об'єкта під керівництвом кваліфікованого фахівця-екскурсовода. При огляді людина сприймає тільки зовнішній вигляд пам'ятки. Під час цього вона не лише бачить пам'ятку, а й за допомогою екскурсовода розрізняє у ній усілякі елементи, бере участь у їхньому аналізі, складає з допомогою акцентування уваги та супровідних пояснень екскурсовода комплексне візуальне й уявно-емоційне враження про цю пам'ятку.

Показ – процес реалізації принципу наочності, наочний засіб ознайомлення з екскурсійним об'єктом або кількома об'єктами одночасно (наприклад, пам'яткою архітектури або архітектурним ансамблем). Показ може розглядатися як дія (або сума дій) екскурсовода, направлена на виявлення сутності об'єкта. Показ об'єктів є дією, що займає найщільніше місце в екскурсії. Правильно відібрані об'єкти, їх кількість, послідовність показу впливають на якість екскурсії.

Отже, показ об'єкта – це система цілеспрямованих дій екскурсовода й екскурсантів, огляд об'єкта під керівництвом кваліфікованого спеціаліста. Показ в екскурсії є сумою трьох елементів:

· самостійного спостереження екскурсантами об'єкта;

· ознайомлення екскурсантів з експонатами "портфеля екскурсовода";

· показ під керівництвом екскурсовода (із застосуванням певних методичних прийомів показу).

Розповідь – умовно прийнята в екскурсійній діяльності назва усного мовлення, тобто повідомлення і пояснення, які екскурсовод дає групі (наприклад: об'єкт – історичні події, з якими він пов'язаний; характеристика й аналіз об'єкта; діяльність конкретних історичних осіб тощо).

Розповідь екскурсовода виконує два завдання:

а) коментує, пояснює, доповнює побачене;

б) реконструює, відновлює те, що не може в цей момент побачити екскурсант.

Вимоги до розповіді: тематичність, сюжетність, конкретність, зв'язність, логічність, стислість, переконливість, доступність викладу, завершеність суджень, зв'язок із показом, науковість. За співвідношенням названих елементів, екскурсії можна поділити на три види: 1. Екскурсія, в якій розповідь переважає показ; 2. Екскурсія, в якій розповідь рівнозначна показу; 3. Екскурсія, в якій показ важливіший за розповідь.

Екскурсія – це та "золота середина", де вдається досягнути оптимального сполучення між показом об'єктів і розповіддю про них і пов'язані з ними події.

128. КОНТРОЛЬНИЙ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТЕКСТ ЕКСКУРСІЇ

Контрольним текстом є матеріал, необхідний для повного розкриття всіх підтем, що входять в екскурсію. Текст покликаний забезпечити тематичну спрямованість розповіді екскурсовода, в нім формулюється певна точка зору на факти і події, яким присвячена екскурсія дається об'єктивна оцінка об'єктів, що показуються.

Вимоги до тексту: стислість, чіткість формулювань, необхідна кількість фактичного матеріалу, наявність інформації по темі, повне розкриття теми, літературна мова.

Текст екскурсії складається творчою групою при розробці нової теми і виконує контрольні функції. Це означає, що кожен екскурсовод повинен будувати свою розповідь з врахуванням вимог даного тексту (контрольного тексту). Контрольний текст в більшості випадків містить хронологічний виклад матеріалу. Цей текст не відображає структури екскурсії і не будується в маршрутній послідовності з розподілом матеріалу, що викладається, по зупинках, де відбувається аналіз екскурсійних об'єктів.

Контрольний текст є ретельно підібраним і вивіреним за джерелами матеріалом, що є основою для всіх екскурсій, що проводяться на дану тему. Використовуючи положення і висновки, які містяться в контрольному тексті, екскурсовод будує свій індивідуальний текст. В цілях полегшення роботи із створення таких варіантів в контрольний текст можуть бути включені матеріали, пов'язані з об'єктами, підтемами і основними питаннями, що не увійшли до маршруту даної екскурсії.

Окрім матеріалів для розповіді екскурсовода в контрольний текст включають матеріали які повинні скласти вміст вступного слова і висновку екскурсії, а також логічних переходів. Він має бути зручний для користування. Цитати, цифри і приклади супроводжуються посиланнями на джерела.

Основою розповіді екскурсовода є індивідуальний текст, який визначає послідовність і повноту викладу думок, допомагає екскурсоводові логічно будувати свою розповідь. Такий текст кожен екскурсовод складає самостійно. Основою для індивідуального тексту є контрольний текст. У всіх індивідуальних текстів за наявності хорошого контрольного тексту буде ідентичний вміст, але різні звороти мови, різні слова, різна послідовність, в розповіді можуть бути навіть різні факти, підтверджуючі одне і те ж положення. Основна відзнака індивідуального тексту від контрольного полягає в тому, що він відображає структуру екскурсії і побудований в повній відповідності з методичною розробкою екскурсії. Матеріал розміщується в тій послідовності, в якій показуються об'єкти, і має чітке ділення на частини. Кожна з них посвячується одній з підтем. Складений відповідно до цих вимог індивідуальний текст є готовим для «використання» розповідь. Індивідуальний текст містить повний виклад того, що слід розповісти на екскурсії. При викладі суті історичних подій не повинно бути скорочень, оцінки їх значення.

Не допускається також згадка фактів без їх датування, посилань на джерела. За своїм змістом обидва тексти (контрольний і індивідуальний) збігаються. А це означає, що за наявності правильно складеного контрольного тексту у всіх екскурсоводів, що освоїли дану тему, екскурсії бувають «стандартні». Вони однакові за своїм змістом збігаються в оцінках історичних подій і фактів, у висновках, які роблять по окремих підтемам і по темі в цілому. Проводячи аналіз одного і того ж зорового об'єкту, екскурсоводи показують і розповідають одне і те ж. У цьому полягає сенс контрольного тексту як еталону.

129. КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКСКУРСІЙ ЗА ЗМІСТОМ

Екскурсія – це поїздка (колективна прогулянка) з метою наочного безпосереднього пізнання об’єктів, у якій беруть участь екскурсанти, на яких спрямований процес пізнання та екскурсовод, який спрямовує цей процес. Класифікація є розподілом предметів, явищ, понять по класах, відділах, розрядах залежно від їх загальних ознак.

За змістом екскурсії підрозділяються на оглядові (багатопланові) і тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, багатотемні. Завдання екскурсії: формування загальної уяви про населенний пункт (місто, регіон). Іноді ексурсія може бути присвячена окремому регіону великого міста.

На огл. екскурсіях відбувається ознайомлення з різноплановими об’єктами, що відрізняються від їх тематичних: памятки іст, культ, арх; природні об’єкти; споруди, будівлі; життя і творчість видатних діячів; місця з визначними подіями.

Ці об’єкти об’єднує те, що вони належать одному місту, регіону. Через них формується заг. уява про місто. Оглядова екскурсія також виконує функцію із заг. ознойомлення туриста з містом. Коли туристи приїжджають в місто, їм організовують оглядову екскурсію. Матеріал вибудовується хронологічно: від минулого до сьогодення і погляд у майбутнє.

Тематична екскурсія присвячена розкриттю однієї теми, якщо це історична екскурсія, то в її основу може бути покладені одне або декілька подій, об'єднаних однією темою, а іноді триваліший період часу. Якщо це екскурсія на архітектурну тему, то предметом вивчення можуть стати найцікавіші твори архітектури, розташовані на вулицях і площах міста, а у великому місті — архітектурні ансамблі минулих століть.

Тематичні екскурсії підрозділяються на групи:

культово-релігійні;

історичні;

природознавчі;

мистецтвознавчі;

літературознавчі;

виробничі;

архітектурні

1) Культово-реліг: ознайомл з унікальними і відомими реліг. памятками та культовими спорудами, релігійна тематика, тобто оцінюється його релігійна та культова значимість, а не архітектурна та істор. (Біла Криниця(не передбач паломниц).

2) Історична: передб. висвітлення історичних подій, поєднаних однією тематикою, може бути 1 істор. подія.

3) Природознавча: ознайомлення з унік прир об’єктами. Поділ на: зоогеогра-фічні; ботанічні;ьгеолого-геоморфологічні (земна кора, печери, каньйони, скелі.) гідрологічні; ландшафтні (прир. Комплекси, НПП, заповідники)

4) Мистецтвознавчі екскурсії мають підгрупи: театр-кінематографічні (кіностудії Голівуд); історико-музичні; монументально-скульптурні; екскур до місць нар художніх промислів; по місцях життя і діяльності діячів культури; у картинні галереї і вист зали, музеї, в майстерні художників.

5) Літературні екскурсії: літературно-біографічні (Кобил, Фр); іст-літературні, такі, що розкрив. певні періоди розв. літ-ри; літер-художні - це поэтико-текстові екскурсії або екскурсії по місцях, які знайшли віддзеркалення в творах письменника (Нотрдам).

6) Виробничі екскурсії – ознайомлення з підприємствами: виробничий-історичні;виробничо-економічні (офіси, відділи);виробничо-технічні (Дністр ГЕС);

7) Архітектурні – ознайомлення з будівлями та спорудами, які мають суспільне значення (житлові будинки, церкви, школи, мости).

130. РОЗРОБКА МАРШРУТУ ЕКСКУРСІЇ, ЙОГО ОБ’ЇЗД ТА ОБХІД

Маршрутом екскурсії є найбільш зручний шлях дотримання екскурсійної групи, сприяючий розкриттю теми. Він будується залежно від правильної послідовності огляду об'єктів, наявності майданчиків для розташування групи необхідності забезпечення безпеки екскурсантів. Одне із завдань маршруту — сприяти повному розкриттю теми. Основні вимоги, які мають бути враховані укладачами маршруту — організація показу об'єктів в логічній послідовності і забезпечення зорової основи для розкриття теми. У практиці екскурсійних установ існують три варіанти побудови маршрутів: хронологічний, тематичний і тематико-хронологічний(всі оглядові міські екскурсії побудовані за тематико-хронологічним принципом)

Розробка маршруту — складна багатоступінчаста процедура що вимагає досить високої кваліфікації і що є одним з основних елементів технології створення нової екскурсії (Н/д при розробці автобусного маршруту слід керуватися «Правилами дорожнього руху», «Правилами перевезення пасажирів» і ін нормативами)

Об'єкти, залежно від своєї ролі в екскурсії, можуть бути використані як основні і додаткові. 1) Основні об'єкти піддаються глибшому аналізу, на них розкриваються підтеми екскурсії. 2) Показ додаткових об'єктів здійснюється при переїздах (переходах) екскур групи. Маршрут будується за принципом найбільш правильної послідовності огляду об'єктів і намічається з врахуванням наступних вимог:

— показ об'єктів слід проводити в певній логічній послідовності, не допускаючи непотрібних повторних проїздів поодинці і тій же ділянці маршруту (вулиці, майдану мосту, шосе), тобто так званих «петель»;

— наявність доступності об'єкту (майданчики для його огляду);

— переїзд або перехід між об'єктами не повинні займати 10—15 хвилин, щоб не було дуже тривалих пауз в показі і розповіді;

— наявність упорядкованих зупинок, у тому числі санітарних і місць парковки транспортних засобів.

Рекомендується до моменту проведення екскурсії мати декілька варіантів руху групи. Необхідність зміни маршруту у ряді випадків викликається транспортними «пробками», ремонтними роботами на міських дорогах.

Об'їзд (обхід) маршруту є одним з важливих етапів розробки нової екскурсійної теми. При організації об'їзду (обходу) маршруту ставляться завдання:

1) ознайом. з плануванням траси, вулицями, площами, по яких прокладено маршрут;

2) уточнити місце, де розташований об'єкт, а також місце передбачуваної зупинки екскурсійного автобуса або пішохідної групи;

3) освоїти під'їзд на автобусі до об'єктів або місцях стоянок;

4) провести хронометраж часу, необхідного для показу об'єктів, їх словесної характеристики і пересування автобуса (пішохідної групи), а також уточнити тривалість екскурсії в цілому;

5) перевірити доцільність використання намічених об'єктів показу;

6) вибрати кращі точки для показу об'єктів та варіанти розташув. екскурсійної групи;

7) вибрати методику ознайомлення з об'єктом;

8) у цілях безпеки пересування туристів по маршруту виявити потенційно небезпечні місця і вжити заходів.

131. КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКСКУРСІЙ ЗА СКЛАДОМ УЧАСНИКІВ ТА МІСЦЕМ ПРОВЕДЕННЯ

Класифікація за складом учасників вимагає внесення змін до змісту екскурсій, методики та техніки їх проведення, тривалості. Склад учасників характеризується віковими категоріями (доросла аудиторія, діти, школярі); ступенем організованості (вітчизняні та іноземні туристи, учасники круїзів, випадковий склад групи – екскурсій з екскурсійних пунктів, з вокзалу); місцем проживання екскурсантів (місцеве населення чи приїжджі); місцем роботи, соціальним статусом (сільське чи міське населення). Останнім часом поширюється замовлення екскурсій поодинокими туристами – індивідуалами. Але й у цьому випадку екскурсоводу необхідно врахувати психологію екскурсанта, його ставлення до екскурсії.

За місцем проведення екскурсії розподіляються на види: міські, позаміські (загородні, заміські), виробничі та музейні. Окремим видом виділяється дорожня інформація.

Міська – показ міста або однієї з його частин, наприклад, старого міста чи нової забудови. Вони можуть бути присвячені докладному знайомству з одним із районів, з однією з міських вулиць чи площ (майданів). Ці екскурсії оглядові чи тематичні.

Позаміська (загородня) екскурсія проводиться за межами міста, відстань до кінцевого пункту, як правило, не перевищує 150 км. Винятком серед таких екскурсій є загородня екскурсія до Умані, яка знаходиться на відстані від більшості міст, звідки возять туди екскурсантів, до 200 і більше кілометрів.

Ці екскурсії мають кілька видів. Перший – коли екскурсія проводиться у кінцевому пункті, наприклад, у Білій Церкві, де екскурсанти відвідують дендропарк “Олександрія”. Другий – екскурсія проводиться по маршруту, якщо пам’ятки, на основі яких побудована екскурсія, знаходяться неподалік від дороги. Цей вид також характерний для природознавчих екскурсій по околицях міста. Третій вид побудовано на поєднанні екскурсії у дорозі з екскурсією у кінцевому пункті. Позаміські екскурсії поділяються на оглядові та тематичні. Оглядова екскурсія об’єднує в собі ряд підтем: історія краю, економіка, культура, наука, природа. У тих випадках, коли маршрут пролягає через територію кількох адміністративних районів, в екскурсії дають характеристику кожного з них.

Місцем проведення виробничих екскурсій можуть бути промислові виробництва, комерційні фірми, банки, фермерські, сільські господарства, залізничні станції, вокзали, морські та річні порти, аеропорти, метрополітени, наукові установи тощо. Об’єктами показу у виробничих екскурсіях можуть бути як підприємства в цілому, так і окремі їх підрозділи.

Музейні екскурсії користуються широким попитом.

За профілем, відношенням до певної галузі виробництва, науки, мистецтва музеї можна поділити на історичні – загальні історичні, воєнно-історичні, археологічні, етнографічні та ін.; мистецтвознавчі – образотворчого, ужиткового мистецтва, театральні, музичні; технічні – політехнічні, галузеві (зв’язку, транспорту, сільського господарства, медицини тощо); природознавчі – зоологічні, ботанічні, геологічні та ін.

За місцем проведення на міжміських маршрутах, під час подорожей використовується дорожня екскурсійна інформація. Вона вміщує короткі дані про історичні події, які відбувалися у цій місцевості, населеному пункті. Вона подається у формі документальних довідок, коментарів до об’єктів, які з’являються за вікнами.

Поняття туристичний ринок.

Туристський ринок – це сукупність форм і способів організації співробітництва покупців (пред’явників попиту) і продавців (пред’явників пропозиції) у сфері купівлі-продажу туристських послуг і товарів. Основним кількісним показником, який характеризує туристський ринок, є його ємність.

Ємність туристського ринку – фактичний обсяг туристських послуг і товарів, що були об’єктами купівлі-продажу на ринку протягом певного часу. Вимірюється в натуральних чи вартісних показниках. Зіставлення ємності ринку та обсягу попиту дає можливість визначити ступінь насиченості і рівень сформованості ринку.

Різниця між ємністю ринку та обсягом попиту показує певну маркетингову чутливість споживчої поведінки покупців туристських послуг і товарів. У зв’язку з цим можна говорити про два типи сформованості ринку: той, що розвивається, і стабільний. Ємність туристського ринку, який розвивається, здебільшого залежить від рівня витрат на маркетинг. На стабільний ринок рівень маркетингових витрат уже не може справляти суттєвого впливу.

Ємність ринку, яка відповідає передбачуваним витратам на маркетинг, називається прогнозом ринку. Інакше кажучи, цей прогноз характеризує очікувану ємність ринку, яка сформується в результаті маркетингових зусиль у конкретних умовах.

Головною дійовою особою на туристському ринку виступає конкретна особистість з властивими тільки їй неповторним набором специфічних потреб у відпочинку. Ця специфічність зумовлюється різноманітністю економічних, науково-технічних, політичних, культурних, соціальних та інших чинників. Очевидно, успіх діяльності туристичної фірми залежить від того, наскільки вдало, надійно вона знайде своє коло покупців, свій сегмент ринку. Виходячи на туристський ринок, фірма повинна розуміти, що вона не може обслуговувати всіх його покупців. Адже вони керуються різними потребами і мотивами, обираючи певний набір туристських послуг і товарів.

Тому звичайною справою є розбивка (сегментація) покупців за цими мотивами та іншими ознаками і лише потім – пропозиція такого асортименту подорожей, який максимально враховує відмінності у туристському попиті.

Сегментація туристського ринку ґрунтується на певних ознаках, які характеризують структуру попиту: географічні, соціально-демографічні, психологічно-поведінкові.

Найефективнішим є дослідження ринку, коли здійснюється сегментація одразу за кількома ознаками. Водночас диференціація покупців на туристському ринку, як правило, пов’язана з конкретною ситуацією. Наприклад, сегменти ринку туристичних подорожей розрізняються не лише залежно від статі та фізичних даних покупців, але й від конкретної ситуації – кліматичних умов, подій у соціальному і політичному житті тощо.