Правопорушення та відповідальність при здійснені міжнародної публічної діяльності

Міжнародні правопорушення — це протиправна дія чи бездіяльність держави, що порушує її міжнародні зобов’язання. Обов’язковим є існування сукупності юридично обов’язкових приписів, міжнародно-правових актів, на підставі яких певний варіант поведінки держави кваліфікується як міжнародне правопорушення.

У теорії міжнародного права загальновизнаним є розподіл міжнародних протиправних дій, що стосуються інтересів держав і всього міжнародного співтовариства, на кілька груп:

1) найтяжчі міжнародні злочини;

2) особливо небезпечні міжнародні правопорушення (злочини міжнародного характеру);

3) ординарні міжнародні правопорушення (делікти). Перша група злочинів – міжнародні злочини, або злочини проти

Воєнні злочини – порушення законів або звичаїв війни, вбивства, жорстокість, вивезення на примусові роботи чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивство або жорстокість до військовополонених, вбивства заручників, грабунок суспільної або приватної власності, безпідставні руйнування місті сіл, не викликані військовою необхідністю спустошення.

Злочини проти миру - підготовка, планування, початок або ведення агресивної війни, або війни, яка порушує міжнародні договори, угоди чи гарантії; 2) участь у змові або розробці загального плану з метою вчинення дій, згаданих у попередньому пункті. Наприклад укладення пакту Молотова-Ріббентропа між радянською Росією та фашистською Німеччиною.

Злочини міжнародного характеру — це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, вчинені індивідами чи групами осіб, що зазіхають на нормальні відносини між суб’єктами міжнародного права. Дані правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини і, на відміну від останніх, відповідальність за їхнє здійснення несуть не держави, а тільки фізичні особи.

Фальшивомонетництво – бачено Женевською конвенцією щодо боротьби з підробкою грошових знаків 1929 р. її держави-учасниці взяли на себе зобов’язання в боротьбі з фальшивомонетництвом не розрізняти підробку іноземних і власних грошових знаків, цінних паперів і з однаковою суворістю карати злочинців. Злочинами визнаються всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, їх збут, ввезення в країну, добування для себе, обманні дії з виготовлення, отримання або придбання предметів, призначених для виготовлення або зміни грошових знаків, а також замах і співучасть в їх здійсненні.

Тортури - це "будь-яка дія, якою якій-небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь-якої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди". Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.

Державі привласнюється діяльність її органів, а також органів її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати прерогативи державної влади, зокрема, коли ці органи перевищили свої повноваження, установлені внутрішньодержавним правом чи порушували інструкції, що стосуються їхньої діяльності.

Отже, проблеми міжнародно-правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відбити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.

Питання для самостійної роботи:

1. Відповідальність державних і комунальних підприємств.

2. Відповідальність недержавних організацій.

3. Міжнародні правопорушення.

4. Діяльність державної служби в Україні.

Література:

1. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Битяка Ю.П. − К.: Юрінком Інтер, 2009.

2. Адміністративне право України: Підручник. − Харків: Право, 2007.

3. Серьогіна С.Г. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. С.Г. Серьогіної. − X.: Право, 2009.

4. Тодика Ю.М. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. − К.: Ін Юре, 2008.

5. Погоріло В.Ф. Муніципальне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. − К.: Юрінком Інтер, 2009.

6. Лазор О.Д. Основи місцевого самоврядування: Навч.посібник./ О.Д. Лазор − К.: Наукова думка, 2009.

7. Маліновський В.Я. Державне управління. Навч.посібник./ В.Я. Маліновський − К.: Атака, 2009.

8. Бородін Є.І., Основи професійної підготовки державних службовців: Навч.посіб. / За заг. ред. Є.І. Бородіна., В.Г. Логвінова., О.Ф. Мельникова та ін. Правове забезпечення державного управління і державної служби. − X.: Вид-во ХаРі НАДУ «Магістр», 2009.

9. Панійко Ю. Теоретичні основи місцевого самоврядування./ Ю. Панійко − Львів: Літопис, 2006.

10. Посібник з питань застосування законодавства про вибори народних депутатів України для членів дільничних виборчих комісій на позачергових виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року. − К.: Нора − друк, 2008.

11. Копейчиков В.В. Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копейчикова, A.M. Колодія − К.: Юрінком Інтер, 2008.

12. Кравченко В.В. Роль громадських організацій та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Наук.-практ.посібник / За ред. В.В. Кравченка. − К.: Атака, 2009.

13. Ярмиш О. Н., Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник./ О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін − X.: НУВС, 2005.

Перелік питань до іспиту
з курсу «Публічне адміністрування»

1. Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція.

2. Предмет та методологічна основа публічного адміністрування (співвідношення понять «управління» та «публічне адміністрування»).

3. Формування та розвиток ідей управління суспільством.

4. Поняття соціально-інженерного та гуманітарного підходу управління суспільством.

5. Концепція порівняння та «новий менеджмент».

6. Японський варіант людських стосунків.

7. Публічне управління в контексті неокласичної теорії управління.

8. Етапи формування громадського суспільства.

9. Основа і інститути громадського суспільства.

10. Функції громадського суспільства.

11. Види громадського суспільства.

12. Громадське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин.

13. Поняття «феномену влади».

14. Публічна влада та публічне адміністрування.

15. Влада як основний засіб публічного адміністрування.

16. Держава як суб’єкт політичної влади. Поняття економічної влади (їх взаємодія).

17. Поняття «лобізму».

18. Поняття публічної муніципальної влади.

19. Поняття місцевого самоврядування. Основні фактори його формування.

20. Сфери управління та компетенції місцевого самоврядування.

21. Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

22. Посадові особи місцевого самоврядування.

23. Вибори органів місцевого самоврядування.

24. Місцеві референдуми.

25. Загальні збори громадян.

26. Органи самоорганізації населення.

27. Управління суспільством – головне призначення публічного адміністрування.

28. Загальний закон соціального управління – залежність управляючого впливу від стану системи та зовнішнього середовища.

29. Загальносистемні методологічно принципи публічного адміністрування.

30. Принципи, що регулюють адміністрування як соціально-політичний, соціально-економічний та соціально-культурний процеси.

31. Застосування принципів публічного адміністрування.

32. Управління як визначальна функція публічного адміністрування.

33. Система управління. Об’єкт та суб’єкт управління.

34. Поняття управлінського рішення.

35. Послідовність прийняття управлінського рішення в публічному адмініструванні.

36. Роль конкуренції в процесі прийняття рішення.

37. Формування «дерева цілей».

38. Нові тенденції у сфері публічного адміністрування.

39. Головне призначення публічного адміністрування.

40. Загальний закон соціального управління.

41. Загальносистемні принципи публічного адміністрування.

42. Закон централізації та децентралізації влади.

43. Закон необхідності посилення регулювання та управління суспільними процесами.

44. Закон розмежування центрів влади та управління.

45. Закон системності організації та саморозвитку системи публічного адміністрування.

46. Управління як визначальна функція публічного адміністрування.

47. Управлінське рішення як наукова категорія.

48. Пріоритетність публічного вибору цінностей та цілей.

49. Визначення цінностей та цілей – визначальна ланка прийняття рішень.

50. Роль конкуренції в процесі прийняття рішень.

51. Взаємовідношення суб’єкта та об’єкта прийняття рішень.

52. Послідовність етапів прийняття рішень.

53. Структура механізму та органів публічного адміністрування.

54. Принципи організації діяльності органів публічного адміністрування.

55. Форми організації публічного адміністрування.

56. Методи публічного адміністрування.

57. Стиль публічного адміністрування.

58. Типологізація органів публічного адміністрування.

59. Застосування демократичних методів.

60. Проблеми вибору найкращої форми правління.

61. Бюрократія як наукова категорія.

62. Теорія бюрократії М.Вебера.

63. Сучасні підходи в оцінюванні бюрократії.

64. Публічна служба.

65. Основні ознаки та атрибути бюрократії.

66. Політизація вищого чиновника.

67. Поняття корупції та корупційних дій.

68. Нормативно-правова база антикорупційної діяльності.

69. Зони «підвищеного» ризику прояву корупції.

70. Фактори запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний.

71. Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування.

72. Фактори результативності та ефективності публічного адміністрування.

73. Вимір продуктивності, результативності та ефективності публічного адміністрування.

74. Критерії результативності та ефективності публічного адміністрування.

75. Фактори підвищення ефективності публічного адміністрування.

76. Контрактна система та неокорпоративізм.

77. Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування.

78. Критерій результативності публічного адміністрування.

79. Критерій ефективності публічного адміністрування.

80. Фактори результативності та ефективності публічного адміністрування.

81. Контрактна система і неокорпоративізм.

82. Шляхи підвищення результативності та ефективності публічного адміністрування.

83. Правопорушення та відповідальність.

84. Відповідальність органів державної влади в сфері публічного адміністрування.

85. Відповідальність органів і осіб, які не перебувають на державній службі у сфері публічного адміністрування .

86. Правопорушення та відповідальність при здійснені міжнародної публічної діяльності.

87. Відповідальність державних і комунальних підприємств.

88. Відповідальність недержавних організацій.

Консультації

Консультації з теоретичної та практичної частини курсу проводяться для студентів згідно графіку роботи, регламентованого педагогічним навантаженням, а також по мірі необхідності. Крім того, проводяться консультації перед складанням іспит.

Список літератури

1. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В.П. Тимощук. – К., 2003. – 496 с.

2.  Адміністративне право України: підруч. / [Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.

3. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / Г.В. Атаманчук. – 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – 302 с.

4. Василевська Т.Е. Особистісні виміри етики державного службовця: монографія / Т.Е. Василевська. – К.: НАДУ, 2008. – 336 с.

5. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / за заг. ред. В.Б. Аверʼянова. – К.: Юстиніан, 2007. – 288 c.

6. Державне управління: основи теорії, історія і практика : навч. посіб. / В.Д. Бакуменко, П.І. Надолішній, М.М. Іжа, Г.І. Арабаджи. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. – 394 с.

7. Енциклопедичний словник з державного управління / [уклад. Ю.П. Сурмін та ін.]; за ред. Ю.В. Ковбасюка. – К.: НАДУ, 2010. – 819 с.

8. Публічна служба: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / [А.В. Кірмач, В.К. Тимощук, М.В. Фігель та ін.]; за заг. ред. В.П. Тимощука, А.М. Школика. – К.: Конус-Ю, 2007. – 735 с.

9. Мельник А.Ф. Державне управління: підруч. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна ; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання, 2009. – 582 с.

10. Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К, 2011. – 416 с.

11. Публічна влада і управління: принципи і механізми реалізації: моногр. / за заг. ред. Н.Р. Нижник. – Чернівці: Технодрук, 2008. – 432 с.

12. Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців: теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління: моногр. / М.І. Рудакевич. – Т.: Вид-во АСТОН, 2007. – 400 с.

13. Шрьодер П. Нове публічне адміністрування або Як досягнути ефективного врядування? / П. Шрьодер; пер. з нім. В. Шведа. – К.: Заповіт, 2008. – 76 с.

 

⇐ Предыдущая26272829303132333435

Поделиться: