Державне регулювання рівня безробіття.

Ринкова система не може вважатися саморегулюючою і потребує планомірного і цілеспрямованого державного регулювання. Державне регулювання рівня безробіття здійснюється за 3 основними принципами:

- Працевлаштування незайнятого населення та надання допомоги щодо підготовки і перепідготовки кадрів (біржі праці)

- Стимулювання формування гнучкого ринку праці. Правове забезпечення трудових відносин

 - Соціальний захист потерпілих від безробіття людей (система допомог)

Методи державного забезпечення зайнятості

Прямі методи:  

1. Законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили (трудове законодавство).

2. Стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили.

3. Заходи щодо збереження та підвищення рівня зайнятості на підприємствах.

Непрямі методи:

1. Державна фінансова політика (асигнування та субсидії).

2. Монетарна політика (регулювання грошового обігу).

3. Фіскальна політика (зміна податкових ставок).

4. Виплати різних допомог пo безробіттю та ін.

Політика зайнятості в Україні.

Зайнятість – це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями., формування, розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі в суспільно-корисній праці і забезпечення розширеного, нормального відтворення робочої сили.

Розрізняють 2 основні види зайнятості:

Повна зайнятість – використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.

Неповна зайнятість – неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.

Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економічного розвитку в Україні. На сучасному етапі за ринкових умов в Україні спостерігається зростання показника безробіття. Це означає, що в країні наявна неповна зайнятість.

Методи державного забезпечення зайнятості

Прямі методи:  

1. Законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили (трудове законодавство).

2. Стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили.

3. Заходи щодо збереження та підвищення рівня зайнятості на підприємствах.

Непрямі методи:

1. Державна фінансова політика (асигнування та субсидії).

2. Монетарна політика (регулювання грошового обігу).

3. Фіскальна політика (зміна податкових ставок).

4. Виплати різних допомог пo безробіттю та ін.

Інфляція: сутність, причини та вимірювання.

Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Темп інфляції (π ) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Основними причинами інфляції є:

1) грошова емісія, незабезпечена товарною масою;

2) кредитна емісія;

3) криза валютно-фінансової системи;

4) зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

5) мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, а отже, вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;

6) державна монополія;

7) монополізм підприємств;

8) диспропорції в економіці;

9) механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

10) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної реструктуризації в економіці).

Види інфляції.

Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Темп інфляції (π ) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Види інфляції:

Природна інфляція (π *) складає 2-3% на рік та характерна для повної зайнятості ресурсів і потенційного обсягу виробництва ВНП.

Повзуча (повільна) інфляція - < 20% на рік;

галопуюча – 20-100% на рік;

гіперінфляція – 100-1000% на рік;

супергіперінфляція - > 1000% на рік.

Відповідно до причин виникнення розрізняють:

1) інфляція попиту ( виникає внаслідок зростання сукупного попиту за умови, що фактичний обсяг ВНП близький до потенційного, а сукупний попит (AD) зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити попит і пропозицію, зростають).

2) інфляція пропозиції (витрат)( зростання цін пов’язане із зростанням сукупних витрат у періоди високого рівня безробіття і надмірних витрат виробничих ресурсів).

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: