Згідно з Бюджетною класифікацією

 

Згідно зі статтєю 87 Бюджетного кодексу України видатки дер­жавного бюджету, що відображаються у законі «Про Державний бюджет України на поточний рік», спрямовані на фінансування таких заходів:

1) державне управління.

2) судову Владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;

7) освіту;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;.

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного зна­чення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації та інформатики;

16) державні інвестиційні програми (проекти);

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення [2].

Розподіл видатків за економічною характеристикою , з точки зору впливу державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків (видатків розвитку), а також нерозподілених видатків.

Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначенних на початок бюджетного року, а також на фінансування з соціального захисту населення, а саме:

– державне споживання (купівля товарів та послуг);

– виплати (перекази) населенню (трансферти);

– перекази за кордон;

– державні субсидії.

Державне споживання поділяється на військове та цивільне. Військове споживання пов'язане з фінансуванням оборонних видатків. Цивільне – з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Другою за обсягом групою поточних видатків є грошові перекази населенню (трансферти) заробітної плати, пенсій, допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціального страхування з метою підтримання на певному рівні платоспроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з переказуванням державного капіталу урядовим установам за кордон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кредитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видатками на утримання воєнних баз на іноземних територіях.

Державні субсидії, як безоплатний переказ грошових коштів приватному сектору, можуть спрямовуватися на покриття збитків, але головна їхня маса використовується для підвищення норми нагромадження.

Капітальні видатки (видатки розвитку) – це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення та ін).

Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинених країнах основну частину державних видатків становить купівля товарів, оплата послуг та трансферти населенню. Сучасна промислово розвинена держава є величезним споживачем, з участю якого реалізується понад 20% сукупного суспільного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги приватного сектора, якому необхідно перетворити капітал з товарної форми у грошову. У цьому русі реалізується як авансовий капітал, так і додаткова вартість. Тим самим держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.

Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони складають досить значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Західної Європи. Фінансова політика цих країн у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.

Нерозподілені видатки – це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих ад­міністрацій, виконкомів місцевих рад.

Склад цих видатків визна­чається у Законі України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» і в рішеннях місцевих органів влади.

На співвідношення між окремими частинами видатків впливають об’єктивні фактори розвитку суспільства, що пов’язані з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які існують у тій чи іншій країні.

Класифікація кредитування бюджету деталізує надання та повернення кредитів з бюджету, хоча за своєю економічною суттю кредитування не повинне відноситися до видатків бюджету, оскільки не є операцією з фінансування видатків, а має суто кредитну основу. Причому, окремо виділено надання кредитів та повернення кредитів як внутрішніх, так і зовнішніх.

Кредитування бюджету – це операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). 

Крім того, Бюджетним кодексом визначено, що до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

Класифі­кація кредитування бюджету поділяється на:

– внутрішнє кредитування (код 4100) – включає надання внутрішніх кредитів (надання кредитів органам державного управління інших рівнів, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям, надання інших внутрішніх кредитів) та повернення внутрішніх кредитів (повернення кредитів органами державного управління інших рівнів, повернення кредитів підприємствами, установами, організаціями, повернення інших внутрішніх кредитів);

– зовнішнє кредитування (код 4200) – включає надання зовнішніх кредитів, які надаються зару­біжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, при­ватним особам та іншим економічним суб'єктам, та повернення зовнішніх кредитів.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень [2].

Бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку,   що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими [2]. 

Бюджетні призначення представляють собою повноваження, надане Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), що має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування [2].

Бюджетне асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке теж має кількісні, часові та цільові обмеження [2].

Бюджетне зобов'язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому [2].

На основі відомчої класифікації Державна казначейська служба України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр всіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і передбачає розподіл бюджетних призначень головним розпорядникам бюджетних коштів за бюджетними програмами.

Крім розподілу видатків бюджету за розглянутою вище Бюджетною класифікацією у Державному бюджеті України обов'язково передбачається резервний фонд. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету.

Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до бюджетного законодавства Резервний фонд Кабінету Міністрів формується у розмірі, який не перевищує 1% від загальної суми видатків державного бюджету.

Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або відповідна місцева рада.

Оборотний залишок бюджетних коштів – це частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів [2].

Тимчасовий касовий розрив – це неспівпадіння у часі надходження коштів до дохідної частини бюджету з термінами фінансування запланованих заходів, що викликає тимчасову відсутність грошових коштів на рахунках бюджету [2].

Це протиріччя й вирішується за допомогою створеного резерву, що забезпечує безперебійність фінансування. З часом, коли кошти надійдуть до бюджету, треба повернути взяті з оборотної каси гроші. На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 % планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет) [2].

Слід зазначити, що у 2001 р. з прийняттям Бюджетного кодексу України було введено два таких нових поняття, як таємні видатки та захищені статті видатків.

Таємні видатки – це видатки, передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки [2].

До державного бюджету таємні видатки включаються без деталізації. Вони є державною таємницею.

Контроль за їх проведенням здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України, а звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватись при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень [2].

Перелік захищених статей Державного бюджету України визначається Бюджетним кодексом України.

Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального фонду на:

§ оплату праці працівників бюджетних установ;

§ нарахування на заробітну плату;

§ придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

§ забезпечення продуктами харчування;

§ оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

§ обслуговування державного боргу;

§ поточні трансферти населенню;

§ поточні трансферти місцевим бюджетам;

§ підготовку кадрів вищими навчальними закладами I–IV рівнів акредитації;

§ забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

§ фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки;

§ роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар'єрних функцій зони відчуження [2]. 

З позиції використання централізованих у державному бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на дві групи:

- державне споживання;

- бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання – це видатки на утримання державного апарату – управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням частини централізованого у бюджеті ВВП, або суспільним її споживанням.

Бюджетне фінансування видатків впливає на формування вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань: розпорядників бюджетних коштів; опосередкований характер – споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

До принципів бюджетного фінансування належать:

1. Цільовий характер надання коштів.

2. Досягнення максимального ефекту при мінімумі витрат.

3. Безповоротність бюджетних асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних асигнувань.

5. Надання коштів в міру виконання плану і з урахуванням раніше отриманих асигнувань.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах:

- бюджетні інвестиції;

- державні трансферти;

- бюджетні кредити;

- кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти – це цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб’єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій.

Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв’язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються тільки юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету в фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити – це надання коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчим відсотковими ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документу – кошторису.

Кошторис – основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень [2].

Кошторисне фінансування охоплює такі напрямки видатків, як соціальна сфера, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів даними послугами.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування проекту бюджету, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них.

Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, а відтак, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого – знижує напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Тому при фінансуванні соціального захисту важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та на економічну діяльність.

У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.

Динаміку доходів та видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 6.1.

 

Таблиця 6.1

Доходи та видатки Державного бюджету України (млрд. грн.)

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: