Національні економічні стратегії розвитку країн-лідерів.

1.Американська (лiберальна) модель у чистому виглядi реалiзується в США i виходить з iдеї максимiзацiї свободи економiчної дiяльностi. Вона передбачає участь держави в регулюваннi за " залишковим принципом": втручання в аспекти, якi не в змозi регулювати ринок; держава створює максимально сприятливi умови для функцiонування приватного капiталу.

США вiдомi жорстким кредитно-фiнансовим регулюванням. Податкова система зорiєнтована на стимулювання приватних iнвестицiй. Для економiки США характерна невисока частка держвласностi, державнi iнвестицiї спрямовуються здебiльшого у капiталомiсткi галузi i такi, що не викликають iнтересу у приватного капiталу.

2.Німецька модель (неоліберальна модель). З 1948 року втілювалася урядом Ерхарда у процесі післявоєнної реконструкції Німеччини. Офіційно ця модель була проголошена, як модель соціального ринкового господарства.  Основні засади моделі:  Створення досконалого конкурентного середовища. Забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та безпеки робітників на максимально можливому рівні.  Сворення міцного середнього прошарку населення. Врівноваження і стабілізація доходів населення не через адміністративні, а через ринкові економічні заходи. Встановлення мінімальних доходів, гарантій та заробітної плати. Встановлення міцної системи соціального забезпечення і соціального страхування, які знаходяться під контролем та гарантуються державою. Мінімальне пряме втручання держави в економічні реформи та валютну політику

3. Європейсько-кейнсіанська модель - спирається на тезу про необхідність підтримки і стимулювання сукупного попиту в економіці (Великобританія, Франція, Італія). Економічна політика, що спирається на дану модель, характеризується наступними рисами:  Сукупний попит легше піддається контролю, коли державний сектор або державна власність відіграються значну роль у структурі виробництва. Бюджет та фіскальна політика використовуються як ключовий інструмент впливу на сукупний попит і напрямки розвитку економіки. Узгодження рівня доходів в економіці між урядом, підприємствами та профспілками.  Наявність індикативного планування в економіці. (Державі відводиться роль контролера та спостерігача на відміну від імперативного планування, коли державні рішення мають дерективний характер).

4. Шведська, Скандинавська модель (соціально-демократична). Скандинавські країни, Португалія, Греція, Іспанія.  Характерними ознаками цієї моделі є: Досягнення максимального рівня зайнятості; Підтримка постійно високих темпів економічного зростання за державної підтримки; Справедливий розподіл добробуту, створення міцного суспільного сектора, що охоплює сфери побуту, освіти, житлового будівництва, охорони здоров’я та пенсійного забезпечення. Активна участь держави у розробці та реалізації соціальних программ; Встановлення і підтримка високих стандартів життя і доходів населення; Створення міцної системи місцевого самоврядування; Скоординована політика уряду, підприємців та профспілок у забезпеченні максимального рівня зайнятості і високих стандартів оплати праці; Високі податки та висока податкова база.

5. Значнi специфiчнi риси має модель Японiї. Основним суб'єктом у японськiй моделi виступають корпорацiї та їх об'єднання у фiнансово-промисловi групи - " кейрецу". Незважаючи на незначну частку держвласностi, економiка країни має досить високий ступiнь керованостi завдяки iснуванню позадержавних об'єднань i рад, особливiй ролi кредитно-банкiвських установ, а також об'єднанню функцiй управлiння в рамках Специфiчними особливостями моделi є полiтика вирiвнювання доходiв, особлива полiтика робочої сили, ефективне використання нацiонального менталiтету. В Японiї успiшно iнтегровано державні i приватні iнтереси iз застосуванням низки позаекономiчних важелiв. Фахiвцi МВФ вважають, що причинами успiшної економiчної полiтики Японiї в минулому i сучасностi є значнi вкладення в людський капiтал та технологiю, ефективна адмiнiстративна система, сильна, але не iнтервенцiонiстська держава, прагнення постiйно пiдтримувати консенсус, " ненав'язливе партнерство" держави щодо приватних фiрмТаким чином, сучасне розвинене ринкове господарство представлене цiлою низкою моделей, якi мають істотні розбiжностi. Однак попри цi розбiжностi кожна з розглянутих країн змогла на базi власної моделi знайти шлях до нацiонального успiху. Чинником, який зумовив конкретну будову кожної з моделей, виступив комплекс нацiональних специфiчних характеристик: стан виробничого потенцiалу, можливiсть забезпечення матерiальних передумов економiчної безпеки, нацiональний менталiтет i цiннiснi орiєнтацiї тощо

75. Національні переваги та національні пріоритети як основа національних економічних стратегій розвитку. (=141)

Варіативність стратегій країн залежить від стратегії національних пріорітетів та нац переваг. Національні переваги-це сукупність факторів, які надають країні конкурентні переваги на міжнародному просторі. Національні пріоритети в більшості випадків тісно взаємозв’язані з національними перевагами, оскільки для свого стійкого розвитку пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).

Варіація національних( конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах (тобто конкурентоздатною ціною), а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.

      Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими.

      Портер визначив 4 детермінанти, що забезпечують конкур переваги:

      1.параметри факторів виробництва (робоча сила, сировина, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

      2.наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;

      3.характер попиту на внутр ринку;

      4.стратегія фірм.

      Ці детермінанти утворюють “національний ромб”. Особливе значення має активізація урядом такої складової ромбу, як інтелектуальний потенціал, професійна майстерність, науково-технічна база.

      Варіація національних( конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах(тобто конкурентноздатною ціною), а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.

Основні національні пріоритети, які лежать в основі стратегії розвитку економіки України:

Забезпечення сталого економічного зростання

Утвердження інноваційної моделі розвитку

Соціальна переорієнтація економічної політики

Забезпечення належного рівня зовнішньоекономічної безпеки держави.

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: