Розклад цехового ладу. Появи і наслідки процесу.

Цехова організація ремесла в містах зберігала феодальну, корпоративну природу. До певного часу вона створювала найбільш сприятливі умови для розвитку продуктивних сил, товарного міського виробництва. В рамках цехового ладу було можливе подальше поглиблення суспільного поділу праці в формі виділення нових ремісничих цехів, розширення асортименту та підвищення якості вироблених товарів, вдосконалення навичок ремісничої праці. В рамках цехового ладу підвищувався самосвідомість і самоповагу міських майстрів.

Тому приблизно до кінця XIV ст. цехи в Західній Європі відігравали прогресивну роль.

Цехова система в Європі, однак, не була універсальною. У ряді країн вона не набула поширення і не повіки досягла завершеною форми. Місце цеху нерідко займала спільність ремісників - сусідів, які часто мали загальну спеціальність (звідси звичайні в містах всієї Європи Гончарні, Колпачном, Плотницкие, Ковальські, шевські та т. П. Вулиці). У багатьох містах Північної Європи, на півдні Франції, в деяких інших країнах і областях існувало так зване вільне ремесло. Однак і там мали місце регламентація виробництва, захист монополії міських ремісників, тільки здійснювалися ці функції органами міського управління.

У XIV - XV ст. роль цехів багато в чому змінилася. Їх консерватизм, прагнення увічнити дрібне виробництво, традиційні прийоми і знаряддя праці, перешкодити технічних удосконалень через острах конкуренції перетворили цехи в гальмо прогресу і подальшого зростання виробництва. У міру зростання продуктивних сил, розширення внутрішнього і зовнішнього ринку конкуренція між ремісниками всередині цеху неминуче зростала. Окремі ремісники всупереч цеховим статутам розширювали своє виробництво, між майстрами розвивалося майнова і соціальна нерівність. Власники великих майстерень почали давати роботу біднішим майстрам, постачали їх сировиною або напівфабрикатами і отримували готові вироби. З середовища перш єдиної маси дрібних ремісників і торговців поступово виділилася заможна цехова верхівка, експлуатувала дрібних майстрів.

Розшарування усередині цехового ремесла виражалося також у поділі цехів на більш сильні, багаті ( "старші", або "великі") і бідніші ( "молодші", "малі") цехи. Так відбувалося в першу чергу в найбільш великих містах: Флоренції, Перуджі, Лондоні, Брістолі, Парижі, Базелі та ін. Старші цехи починали панувати над молодшими і експлуатувати їх, так що члени молодших цехів часом влаштовували свою економічну і правову самостійність і фактично перетворювалися в найманих робітників.

У положення пригноблених згодом потрапили також учні та підмайстри.

У міру загострення соціальних суперечностей усередині середньовічного міста експлуатовані верстви міського населення почали відкрито виступати проти стоїть при владі міської верхівки, в яку тепер у багатьох містах входила поряд з патрициатом і цехова верхівка. У цю боротьбу включалося і міські низи - найнижчий і безправний шар населення. Позбавлені певних занять і постійного місця проживання декласовані елементи, які були поза феодально-станової структури.

У XIV - XV ст. нижчі верстви міського населення піднімають повстання проти міської олігархії і цехової верхівки в ряді міст Західної Європи: у Флоренції, Перуджі, Сієні, Кельні та ін. В цих повстаннях, що відбивали найбільш гострі соціальні протиріччя всередині середньовічного міста, значну роль грали наймані працівники.

Ремісничі міста XIV в., Таким чином, були охоплені складними і гострими протиріччями. З одного боку, зароджувалися руху цехових майстрів проти патриціату, з іншого - виступи "худого народу", який вимагав зрівняння в правах з повноправними членами цехів. "Худий народ" чекало велике майбутнє: з нього треба було розвинутися пролетаріату сучасного світу ".

Таким чином, у соціальній боротьбі, що розгорнулася в середньовічних містах Західної Європи, можна розрізнити три основних етапи. Спочатку вся маса городян боролася проти феодальних сеньйорів за звільнення міст від їх влади. Потім цехи повели боротьбу з міським патрициатом. Пізніше ж розгорнулася боротьба міських низів проти багатих міських майстрів і купців, міський олігархії.

 

8.Зміни в соціально-економічному житті феодального суспільства у зв’язку із розвитком товорно…..

Успіхи в розвитку торгівлі привели наприкінці XIV - XV ст. до зростан­ ня купецького капіталу, який починає поступово проникати і в сферу вироб­ ництва. Спочатку купець скуповував оптом сировину і перепродував її реміснику, а потім закуповував у нього готову продукцію для продажу. Ремісник потрапляв у залежніст ь від купця-перекупника. Так починала зароджуватися капіталістична мануфактура. Проте ці нові елементи вини­ кають лише в найбільш розвинених галузях (наприклад, сукновиробницт- во) і великих центрах (Італія). А значна частина капіталів, накопичених у торгівлі і лихварстві, вкладалася не в розширення виробництва, а в купів­ лю землі і титулів: власники капіталів намагалися стати феодалами. Розвиток середньовічних міст як центрів товарного виробництва всебіч­ но впливав на феодальне село. Селяни все частіше долучалися до міського ринку: купували одежу, взуття, начиння, металовироби, прикраси і збува­ ли свою продукцію. Досить швидко товарною стає продукція технічних га­ лузей сільського господарства (льон, барвники, вино, вовна, шкіра), а також виробів сільських ремесел і промислів (пряжа , домоткана матерія, грубі сукна тощо). Значно повільніше втягувалося в товарообмін зернове госпо­ дарство (хліб). Втягування селянських господарств у ринкові відносини посилило на селі процес майнової і соціальної диференціації: з одного боку, виділяються заможні селяни, а з іншого - численні сільські бідняки, частіше безземель­ ні, які наймалися до феодалів чи багатих селян. Частина бідноти втікала в міста, поповнюючи середовище міського плебейства. Інколи в місто пересе­ лялися й заможні селяни, щоб використати накопичені кошти у торгово- ремісничій сфері. У товарно-грошові відносини втягувалися і панські господарства, що вело до змін у структурі сеньйоріального землеволодіння. Найхарактерні­ шим для більшості західноєвропейських країн був процес комутації рен­ ти, тобто заміни відробіткової і продуктової рент грошовими платежами. Так феодали перекладали на селян турботи не лише про виробництво, але й збут сільськогосподарської продукції. А це поступово приводило у XII I - XV ст. до ліквідації доменіального господарства і роздачі землі феодала в оренду чи держання. Із комутацією ренти пов'язувався і процес звільнення основної маси селян від особистої залежності, що завершився в більшості західноєвро­ пейських країн у XV ст. Але в регіонах, де сформувався широкий зовнішній ринок на сільсько­ господарську продукцію, зв'язок з яким був під силу лише сеньйорам, роз­ виток ішов іншим шляхом: тут феодали розширяли доменіальне господар­ ство, що вело до збільшення відробіткової ренти селян і спроб зміцнити їхню особисту залежність (Південно-Східна Англія, Центральна і Східна Німеччина, області Північної Європи тощо). Важливим наслідком зростання питомої ваги селянства і бюргерства стало посилення соціальної боротьби в суспільстві. У XIV - XV ст. в ряді країн відбулися великі селянські повстання, підтримані міщанами, що відо­ бразилися на розвиткові цих країн. До початку XV ст. у країнах Західної Європи класична вотчинна система зазнала крах у і центр сільськогоспо­ дарського виробництва, його зв'язків з ринком перемістився з господарства феодала у дрібне селянське господарство. Криз а вотчинної системи озна­ чала, що пік розквіту феодальної системи (межа XII I - XIV ст.) у Західній Європі минув, хоча це не означало загальної кризи феодалізму. Феодальна система, навпаки, вдало призвичаїлася до нових умов, коли товарно-гро­ шові відносини і розвиток простого товарного укладу стали підривати нату ральний характер економіки. Така перебудова економіки і житт я села ви­ кликала ря д труднощів, особливо дл я феодалів, нестачу робочих рук, запу­ стіння частини орних земель, падіння прибутковості помість тощо. Усі ці зміни по-різному оцінювалися дослідниками. Одні називали такі явища «аграрною кризою» (В. Абель). Але говорити про криз у можна, лише маючи на уваз і стару вотчинну систему. Не можна також говорити про «господарську депресію» (М. Постан) чи «кризу феодалізму» (Р. Хілтон), як і погодитися з тим, що причиною кризи були лише «природні» фактори (зменшення населення чере з епідемію чуми, погіршення клімату, збідніння ґрунту), хоча вони і відігравали певну роль. Явища кризи в аграрному сек­ торі не були повсюдними (їх не було в Нідерландах, країнах Піренейського півострова), а в деяких країнах вони співіснували з помітними успіхами селянського господарства. Зміни в західноєвропейському селі XIV - XV ст. були еволюцією феодальної системи в умовах і під впливом зростаючої ролі товарного виробництва. А криза феодалізму як соціальної системи в цілому настала значно пізніше - в XVI або навіть XVII ст. Таким чином, міста відіграли провідну роль у розвитку середньовічної торгівлі і ремесел. Вони повсюдно впливали на аграрний устрій, на станови­ ще селян і феодалів, на розвиток феодальної держави. Значним був вплив міст і міського стану також на розвиток середньовічної культури, прогресу якої в X - XV ст. вони сприяли.

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: