Поняття та види госп діяльності, Некомерційне господарювання

Поняття господарської діяльності наводиться в ст. 3 Господарського Кодексу України (далі — ГК). Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Класичні ознаки господарської діяльності, наголошуючи на її суспільно корисному характері, наводить авторитетний український учений В. С. Щербина[1]: «Суспільно корисна господарська ді-
яльність:

по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо)».

Виходячи зі змісту ст. 3, 42, 52 ГК загальні різновиди господарської діяльності можна сгрупувати таким способом:

1) комерційна господарська діяльність (підприємництво) — господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;

2) некомерційна господарська діяльність — господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку;

3) господарське забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів — діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання.

Слід зауважити, що вичерпний перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню (а саме — 57 видів господарської діяльності), установлює Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000.

Водночас відповідно до ст. 259 ГК вид господарської діяльності має місце в разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окре­мий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати низку процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

Виходячи з положень розд. VІ, VІІ ГК можна виокремити такі види господарської діяльності:

1. Господарсько-торговельна діяльність — діяльність, що її здійснюють суб’єкти господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію через надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може вестися суб’єкта­ми господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

2. Агентська діяльність — комерційне посередництво, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання під час здійснення ними господарської діяльності способом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє. Комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю.

Комерційним агентом може бути суб’єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, що ґрунтується на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені.

3. Перевезення вантажів — господарська діяльність, пов’я­зана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначе­ння та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транс­портування продукції трубопроводами.

Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, ван­тажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний ван­тажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транс­порт, інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням ван­тажів, є транспортна експедиція.

4. Капітальне будівництво — будівництво об’єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб’єктами господарювання для інших суб’єктів або на їх замовлення та здійснюються на умовах підряду.

5. Інноваційна діяльність — діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Фінансова діяльність включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

6. Фінансове посередництво — діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюють установи банків та інші фінансово-кредитні організації.

Страхування у сфері господарювання — це діяльність, скерована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб’єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов’язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).

7. Комерційна концесія — за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов’я­зується додержувати умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в повному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

8. Зовнішньоекономічна діяльність — господарська діяльність, під час здійснення якої майно та/або робоча сила перетинають митний кордон України.

Крім того, розд. VІІІ ГК установлює спеціальні режими господарювання, а саме:

1) спеціальна (вільна) економічна зона — частина території України, на якій установлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються для залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, упровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України;

2) концесія — це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного догово-
ру на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб’єктам господарювання (концесіонерам) права на створен-
ня (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об’єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов’язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

3) інші види спеціальних режимів господарської діяльності:

а) виключна (морська) економічна зона України;

б) здійснення господарської діяльності на державному кордоні України;

в) здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об’єктах, що особливо охороняються;

г) господарська діяльність у Збройних Силах України;

д) здійснення господарської діяльності на території пріоритет­ного розвитку;

е) здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації і в умовах воєнного стану.

Некомерційне господарювання
1.Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяль­ність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення еконо­мічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
2. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомер­ційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господа­рювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.
3.Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
1. Некомерційну господарську діяльність слід розглядати як один з видів господарської діяльності. З переходом до ринкової економіки були перш за все створені правові умови для господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, однак у структурі господа­рювання залишається й діяльність іншого виду, спрямована на досягнення економічних, со­ціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Саме така діяльність й отри­мала назву «некомерційна господарська діяльність».
Некомерційне господарювання як вид господарської діяльності має чимало спільних рис з підприємництвом. Воно теж здійснюється у сфері виробництва, спрямоване на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, тобто має цінову визначеність. Спільні риси з підприємництвом полягають також у самостійності та систематичності цієї діяльності. Однак за визначенням ч. 1 даної статті некомерційне госпо­дарювання немає на меті одержання прибутку. Саме ця ознака й дозволяє виокремити види господарської діяльності. Якщо комерційні підприємства за результатами своєї господар­ської діяльності звітують, що не мають прибутків, то це ще не означає, що вони вже стали суб'єктами некомерційного господарювання. Прагнення досягти прибутку для них є голов­ною метою існування.
Визначення некомерційної господарської діяльності у ГК — це новела в українському законодавстві. Таким чином ГК поклав початок для уніфікованих визначень підприємницької та некомерційної господарської діяльності, які базуються на фундаментальному визначенні господарської діяльності (ст. З ГК та коментар до неї). Разом із цим, є підстави вважати, що наведене у ГК визначення некомерційної господарської діяльності ще не є остаточним.
Справа у тому, що у сучасному законодавстві мають місце деякі узагальнюючі поняття, зміст яких «конкурує» не тільки між собою, а і з поняттям «некомерційна господарська діяль­ність». Йдеться, наприклад, про поняття «неприбуткова діяльність», «непідприємницька діяльність» та просто — «некомерційна діяльність». Саме ця обставина спричиняє чималі складнощі, особливо у тих випадках, коли виникає необхідність уточнення правового статусу суб'єкта того чи іншого виду діяльності. Наприклад, коли благодійний фонд переслідує го­ловну мету своєї діяльності — благодійництво, то, за визначенням ст. 131 ГК, він є суб'єктом неприбуткової діяльності. Якщо ж цей фонд для досягнення свого статутного завдання здійс­нює ту чи іншу господарську діяльність, то він перетворюється на суб'єкта господарської діяльності.
Певні орієнтири у розмежуванні згаданих вище понять надають деякі нормативні положення. Наприклад, з цією метою можна використовувати поняття суб'єкта неприбуткової діяльності, яке існує у податковому законодавстві (див. п. 7.11.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у ред. Закону України від 22 травня 1997 p. № 283/97-ВР). Варто звер­нути увагу на визначення поняття «некомерційна організація», яке міститься у п. 3.7 Методич­них рекомендацій щодо класифікації інституційних секторів економіки України» (затверджені наказом Мінстату України від 25 липня 1994 р. № 172).
Виходячи з наведених міркувань не слід ототожнювати поняття «некомерційна госпо­дарська діяльність» і «неприбуткова діяльність». Останнє обслуговує, насамперед, відноси­ни з оподатковування. У них існує своя реєстрація неприбуткових організацій та установ, які мають пільгове оподаткування, і з цією ж метою останні заносяться у відповідний реєстр. Крім того, податкове законодавство ототожнює господарську діяльність з будь-якою діяль­ністю, спрямованою на одержання доходу, що, власне кажучи, не є самою суттєвою рисою господарювання. Однак некомерційна господарська діяльність здійснюється у процесі орга­нізації та здійснення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг у сфері суспільного виробництва. Це поло­ження має важливе значення для розмежування основної діяльності неприбуткових установ і організацій, що полягає у наданні благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг, від тієї їх діяльності, яка призначена для досягнення гос­подарських цілей (як правило, додаткових, допоміжних).
2.У ч. 2 коментованої статті викладені основні правила здійснення некомерційної госпо­дарської діяльності у державному або комунальному секторах економіки. Ці правила не по­винні створювати уявлення, що саме у цьому секторі і може існувати некомерційна госпо­дарська діяльність. Спираючись на положення ч. 1 коментованої статті і ч. 2 ст. 62 ГК, можна стверджувати, що така діяльність може здійснюватися й в інших секторах економіки. Відо­мо, що у приватній та корпоративній сферах створюється чимало підприємств допоміжних, обслуговуючих, які працюють на некомерційних засадах. Тобто така діяльність здійснюєть­ся не метою одержання прибутку, а для виконання інших соціальних і економічних завдань.
Разом з тим, не можна ігнорувати того факту, що підприємництво і некомерційне господа­рювання як види діяльності тісно переплетені. Тому в процесі подальшої модернізації госпо­дарського законодавства доцільно було б більш чітко визначити сфери здійснення як підпри­ємництва, так і некомерційного господарювання. Зокрема, було б не зайвим встановити вичерпний перелік суб'єктів некомерційної господарської діяльності.
3.Заборона здійснювати некомерційну господарську діяльність органам державної влади та органам місцевого самоврядування, очевидно, продиктована тим, що вони не є суб'єктами господарювання, хоча в певних випадках вони наділені господарською компетенцією (ст. 8 ГК). Щодо посадових осіб, то така заборона, за аналогією із забороною для них підприєм­ництва, зумовлена необхідністю зосередження їх саме на посадовій діяльності, а також усу­нення можливостей для корупції та зловживань.

6.  підприємництво як основна форма господарювання

В Україні поширеним визначенням підприємства є поняття, прописане в Господарському кодексі України, а саме: " Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку".

Поняття " підприємництво" надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Сутність підприємництва акумулюється у впливі ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. Підприємець — це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Разом із тим підприємництво — це не будь-яка господарська діяльність, а особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними (суттєвими, конкретними) ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність, діяльність " за свій рахунок". Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна творча діяльність. В основі здійсненій підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність — бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом і обов'язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну економічну (майнову) відповідальність.

По-п'яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу.

Не треба ототожнювати поняття " підприємництво" та " підприємливість".

Підприємливість — це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5—8 % населення країни є представниками підприємницьких кіл.

До основних принципів підприємництва належать:

— вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

— залучення до підприємницької діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;

— самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників, споживачів виготовленої продукції, установлення цін відповідно до витрат виробництва із дотриманням діючого законодавства;

— вільне наймання працівників;

— залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено чи не обмежено законодавством;

— вільний розподіл прибутку, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

— використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютного виторгу за власним розсудом. Підприємницька діяльність — робота індивіда, що ґрунтується на розвитку особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, одержання економічної вигоди і, насамперед, присвоєння додаткового продукту.

право на підприємництво як майнове право підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності,
- юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном;
- юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Для здійснення і господарської, і підприємницької діяльності не­обхідною передумовою є володіння суб'єктами господарювання засоба­ми виробництва, майном, що використовується в процесі цієї діяльності.

Майном, за Господарським кодексом України, визнається сукуп­ність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку цих суб'єктів (ст. 139).

Залежно від правових засад володіння майном при здійсненні гос­подарської діяльності визначається його правовий режим.

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: