Поняття держави , її ознаки та функції

Поняття та види юридичної відповідальності.

Юридичну відповідальність потрібно відрізняти від «пози­тивної відповідальності», яку розуміють як почуття обов'яз­ку. Позитивна відповідальність існує в трьох формах часу — в минулому, сучасному і майбутньому. В більшості випадків вона спрямована на перспективу. Юридичну відповідальність розглядають тільки в ретроспективі як негативну відпові­дальність за минулі правопорушення, тому що притягнення До відповідальності за майбутні правопорушення — абсурд і безглуздя.

Юридична відповідальність — це міра покарання правопо­рушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (су­спільства), на підставі закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і віднов­лення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на Матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність — це міра покарання, яка но­сить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом держав­ного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в Кримінальному ко­дексі, Кодексі про адміністративні правопорушення. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопору­шень. Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього пи­тання належить до різних галузей права.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах (прин­ципах) законності, обгрунтованості, невідворотності, інди­відуалізації і справедливості.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінар­на, цивільно-правова, матеріальна. Дискутується питання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідаль­ності: екологічної, процесуальної, фінансової тощо. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відпові­дальність.

 

 

Захист права власності.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде доведено судом.

Законодавство України встановило такі основні способи захисту права власності:

- витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Воно здійснюється шляхом подання позову в суд чи господарський суд, такий позов називається віндика-ційним позовом;

- усунення порушень права власності щодо користування та володіння річчю, майном (наприклад, чиняться перешкоди в їюристуванні будинком). Позов про захист таких прав називається негаторним;

- відшкодування збитків, заподіяних порушенням права власності.
Строк позовної давності, протягом якого власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення майна з чужого незаконного володіння, становить три роки.

Важливою конституційною гарантією права приватної власності є норма, згідно з якою примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом та за умови повного попереднього відшкодування.

До випадків примусового відчуження майна, що дозволяється законодавством, належить:

- вилучення майна у власника за рішенням суду при зверненні стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

- відчуження майна, яке в силу закону не може належати власнику;

- відчуження нерухомості у зв’язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб;

- викуп пам’яток історії та культури, які безгосподарно утримуються власником;

- вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умовах воєнного чи надзвичайного стану, зокрема у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій, з наступною повною виплатою власникові вартості майна;

- конфіскація – примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна у власника за вироком суду як санкція за вчинення правопорушення.

Конституцією України передбачено норму, згідно з якою примусове відчуження об’єктів права приватної власності може здійснюватися лише на підставі і в порядку, встановленому законом.

Якщо право власності примусово припинене законодавчим актом України, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, в тому числі неотримані доходи.

Зобов’язальне право.

Зобов'яза́льне пра́во — одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають, зокрема, і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та ін…

При цьому згадані майнові відносини характеризуються значною різноманітністю. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобов'язального права. Разом з тим є й загальні правила, які поширюються на усі види зобов'язань. Саме вони й становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать положення про поняття і види зобов'язань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави їх припинення.

Оскільки будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.

Разом з тим ці елементи мають певні особливості, які відображають специфіку самих зобов'язань. У зарубіжному цивільному законодавстві, зокрема у Французькому цивільному кодексі, поняття зобов'язання іноді застосовується як синонім поняття договору. Так, ст. 1101 ФЦК визначає предмет договору і предмет зобов'язання. В подальшому в інших статтях терміни «договір» і «зобов'язання» використовуються як тотожні. Найбільшу деталізацію поняття зобов'язання дістало у французькій цивілістичній літературі. Слід зазначити, що автори, які звертаються до даного питання, розрізняють зобов'язання як родове поняття і договір як одну з підстав його виникнення. Щодо німецького цивільного права, то воно, більше ніж інші цивільні кодекси капіталістичних країн, пішло шляхом побудови загальних понять, які стосуються зобов'язань. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.

Приступаючи до характеристики суттєвих положень про зобов'язання, слід зазначити, що згідно з ЦК України зобов'язанням вважаються правовідносини, внаслідок яких одна сторона (боржник) є зобов'язаною вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

1. Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин.

1.1. Склад зобов'язання.

Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання — це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах — це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

Оскільки зобов'язання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобов'язання. Виходячи з того, то зобов'язання — це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю.

Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. У зобов'язаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб). Зобов'язання з множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін, у зобов'язанні можуть братії участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов'язання. Головна роль у зобов'язанні належить боржникові, який зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від певної дії. Саме ці дії й становить предмет зобов'язання. Можуть бути й такі зобов'язання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію із двох або декількох дій, передбачених законом або договором. Такі зобов'язання іменуються факультативними.

Зобов'язання можуть виникати:

а) між юридичними особами;

б) між юридичними та фізичними особами;

в) між фізичними особами.

 

 

Оренда

Оренда - це майновий найм.

За орендному договором наймодавець - орендодавець надає наймачеві - орендареві за плату певне майно у тимчасове володіння і користування або тільки в користування.

Орендар зобов'язаний: - своєчасно вносити орендну плату у вигляді одноразової або періодичних платежів, певної частки прибутку або продукції, або витрат на поліпшення орендованого майна; - користуватися майном строго в Згідно з орендним договором;

- підтримувати майно в справному стані, проводити за свій рахунок його поточний ремонт; -- при припиненні договору повернути майно орендодавцеві в тому стані, в якому його отримав.

2. Лізинг (фінансова оренда)

Лізинг - це фінансова оренда, суть якої в тому, що лізингова компанія замість кредиту підприємству купує для нього зазначені ним активи (основні фонди) - обладнання, будівлі, транспортні засоби та здає їх в оренду цьому підприємству за плату, залишаючись власником куплених коштів.

Учасниками лізингових операцій є: 1) постачальник (виробник) обладнання або іншого активу, 2) кредитна установа (банк) або лізингова фірма -Лізингодавець і 3) підприємство-лізингоотримувач.

Важливо мати на увазі, що лізингоотримувач має права пред'являти претензії щодо якості і комплектності поставляється майна і термінів його постачання безпосередньо постачальнику, проте він не може розірвати договір поставки без лізингодавця.

Вдаючись до аналогією зі звичайною орендою, можна сказати, що лізинг це довгострокова оренда основних фондів з правом викупу, але з рядом особливостей:

- майно, що передається за договором лізингу, купується лізинговою компанією цільовим призначенням для передачі конкретному лізингоодержувачу-орендарю;

- орендна плата лізингодавцю від лізингоодержувача тут не просто винагороду за користування майном, а відшкодування його вартості: лізингоотримувач має правом викупу орендованого майна; - ремонт та обслуговування майна здійснюються, як правило, орендарем-лізингоодержувачем.

Комісія

Суть комісії в те, що торговельне чи інше підприємство (комісіонер) бере на себе договірне зобов'язання за дорученням продавця або покупця (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод з третіми особами від свого імені, але за рахунок комітента.

Комісіонер може відступити від умов договору в двох випадках:

- якщо він є підприємцем, і комітент дав йому право відступати від його вказівок;

- якщо по ходу справи це необхідно в інтересах комітента.

Факторинг

Факторинг -- один з різновидів комісії.

Суть факторингу в тому, що банк або спеціалізована фінансова організація (факторинг-фірма або фактор) купує у підприємств-продавців борги підприємств-покупців (насамперед це зобов'язання покупців з оплати товарів, що поставляються, виконуваних робіт або послуг) та оплачує їх продавцеві в міру їх фактичної поставки або виконання.

Передача кредитного зобов'язання доводиться до боржника, після чого він вирішує свої фінансові проблеми вже не з продавцем, а з факторинг-фірмою.

У разі порушення клієнтом його зобов'язань з постачання (наприклад, при прийманні покупцем товару виявляється його невідповідність договірному якості), все ризики по стягненню боргів повертаються до клієнта.

Безперечними перевагами факторингу для його клієнтів є прискорення оборотності пов'язаних із стягненням боргів, інформаційна та організаційно-фінансова допомогу, зменшення фінансових ризиків.

 

 

Поняття держави , її ознаки та функції

Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

В субстанціональному значенні держава — це організоване в певній корпорації населення, що функціонує в просторі та часі.

В атрибутивному значенні держава — це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення.

В інституційному значенні держава — це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

В міжнародному значенні держава — це суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення та суспільної влади.

Отже, держава — це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами. Це механізм управління суспільством.

До основних ознак держави належать:

• суверенітет. Це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади у державі в межах її території (внутрішній суверенітет), а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах (зовнішній суверенітет). Це основна якісна ознака держави. Тому не випадково 16 червня 1990 р., в період розпаду Радянського Союзу, BP УРСР, прагнучи до створення незалежної держави, прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

• територіальне розселення населення. Населення в державі розселене по всій, території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці з метою оптимізації управління. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території. Кровні зв'язки в державі або взагалі не мають значення, або відходять на другий план.

Територія — це матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.

Територія держави — це простір, в межах якого здійснюється державна влада. Територія — це елемент, без якого держава не може існувати; атрибут держави.

Також атрибутом держави є народ. Народ — це соціальна база держави. Це сукупність індивідів, поєднаних правовим зв'язком (взаємні права та обов'язки) з державою. Цей зв'язок виражається в інститутах громадянства (в республіках) або підданства (в монархіях). Народ, який населяє територію країни, є суб'єктом і об'єктом державної влади.

Наявність апарату управляння та примусу. Держава має спеціальний апарат — систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, міліція, виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державні форми власності).

Здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки (наявність права). Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права (нормативно-правових актах, зокрема законах).

Наявність фінансових засобів. Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг. Держава робить позики і дає кредити, визначає грошову систему. Фінансові засоби необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (оборони, будівництва суспільних будівель, соціального захисту незахищених верств населення — інвалідів, сиріт, дітей з неповних сімей). Через цей аспект розкривається соціальна орієнтація держави.

Спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення* В соціально-неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади організаційно відокремлені від громадянського суспільства.

Сьогодні в світі не існує жодного суспільства, в якому б не було держави та права.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається механізмом держави. Механізм держави криє в собі:

1) апарат держави;

2) державні підприємства;

3) державні установи;

4) інші державні організації.

Державні підприємства — це вид державних організацій, які реалізують завдання та функції держави в сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування, тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, охорони здоров'я, освіти, виховання, тощо.

До інших державних організацій належать державні будівельні організації або армія, міліція.

Апарат держави являє собою систему державних органів, які здійснюють завдання та виконують функції держави, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

 

 

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: