Набуття та припинення права власності.
Як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, зазначених у ЦК України.
Всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності (і відповідно суб'єктивне право власності), можна поділити на первісні і похідні.
За первісних фактів право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників, за похідних — право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.
До первісних способів набуття права власності належать: створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку, вилучення безгосподарно утримуваних пам'яток історії і культури, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.
Деякі способи характерні для виникнення будь-яких форм власності, зокрема виробництво, переробка речей, плоди і доходи. Але є й способи, притаманні лише державній власності: націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку або пам'яток історії і культури, знахідка, скарб.
Похідними способами набуття права власності визнаються численні цивільні угоди, а також спадкування за законом і заповітом.
Виробництво — один з найпоширеніших способів набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиничному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Таким чином, виробнича діяльність виступає підставою (способом) набуття як колективної чи державної (майно виробляють колективи громадян), так і індивідуальної власності (суб'єктом виступає окремий громадянин).
Специфікація. Цей спосіб набуття права власності охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Якщо переробка здійснюється із матеріалів власника, який сам і здійснює виробничий процес, то питання про власника нової речі не викликає труднощів. Коли ж річ виготовляється з чужих матеріалів або переробляється чужа річ, виникають певні труднощі у визначенні власника, хто ним буде — той, кому належали матеріали (або стара річ), чи той, хто вклав свою працю.
Специфікатор (особа, яка переробляє річ) може стати власником нової речі за наявності двох умов одночасно: а) вартість виготовлення речі перевищує вартість матеріалів (або вартість старої речі); б) специфікатор не знав і не повинен був знати, що виготовляє речі з чужих матеріалів, які належать іншій особі.
Якщо специфікатор визнається власником речі, він має повернути цій особі вартість належних їй матеріалів або компенсувати вартість старої речі. Коли ж вартість матеріалів перевищує вартість речі, власником речі визнається власник матеріалів. Він може залишити річ за собою, сплативши витрати на її виготовлення, або відмовитися від неї на користь специфікатора.
Але у цивільному законодавстві питання про специфікацію розв'язане лише у ст. 155 ЦК Литви. Інші держави, зокрема Україна, це питання вирішують за аналогією.
Плоди і доходи. За загальним правилом, встановленим ст. 133. ЦК України, одержання плодів і доходів є одним із способів набуття права на річ, яка приносить плоди, приплід тварин, доходи її власникам, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою.
Але закон у деяких випадках вирішує це питання інакше. Так, ст. 22 Закону України "Про власність" передбачає, що продукція, вироблена орендарем з використанням орендованого майна, та одержані від неї доходи є його власністю. Диспозитивний характер ст. 133 ЦК України дає змогу визначити долю плодів і доходів також угодою між власником речі та іншою особою.
Похідні способи набуття права власності пов'язані з переходом права власності, як правило, з актом розпорядження майном, яке має місце з боку попереднього власника.
У науці цивільного права питання похідних способів набуття права власності пов'язується з проблемою правонаступництва.
Припинення права власності у відчужувача і виникнення цього права у набувача відбуваються, як правило, водночас на основі того самого юридичного факту, зокрема договору купівлі-продажу, передачі речі за договором позики тощо.
Отже, при переході права власності виникає правонаступництво. Деякі автори, використовуючи правонаступництво як універсальний критерій для розмежування первісних і похідних способів набуття права власності, до похідних відносять і такі підстави виникнення права власності, як націоналізація, конфіскація, реквізиція, але більшість авторів схиляється до того, що похідними слід визнавати підстави, які залежать від вол/попереднього власника.
Похідними способами набуття права власності визнаються договори купівлі-продажу, поставки, дарування, міни, позики. Внаслідок укладення відповідного договору набувач речі стає її власником. Крім договорів, похідним визнається і такий спосіб набуття права власності, як спадкування, незалежно від того, чи є підставою спадкування заповіт або закон.
Зауважимо, що при похідних способах набуття права власності на нового власника переходять усі обов'язки, які мав попередній власник майна. Наприклад, якщо за договором купівлі-продажу, дарування або внаслідок спадкування майна, з приводу якого раніше було укладено договір найму, майно переходить до іншої особи, то за ст. 268 ЦК України при переході права власності на здане у найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.
Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, являють собою юридичні факти, визначені законом. Оскільки виникнення права власності на річ однієї особи здебільшого означає припинення права власності на ту саму річ у іншої особи, підстави виникнення права власності водночас розглядаються і як підстави для припинення його.
Разом з тим не завжди припинення права власності пов'язано з правонаступництвом і новим правом власності. Це буває, наприклад, коли власник повністю вживає належне йому майно (продукти харчування). Аналогічна картина виникає і у разі виробничого вжитку матеріалів. Але якщо при особистому вжитку право власності на річ взагалі припиняється, у разі виробничого вжитку у зв'язку з припиненням права власності на дану річ виникає право власності на нову.
Право власності припиняється й тоді, коли власник відмовляється від належної йому речі у зв'язку з її непотрібністю (знищення, викидання) або коли має місце загибель речі внаслідок випадкової події стихійного характеру чи протиправних дій інших осіб. Практика знає випадки, коли право власності припиняється у результаті прийняття відповідного акта органами державного управління, зокрема у разі вилучення худоби при епізоотіях.
Таким чином, підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать, і такі, що не залежать від волі власника.
А. Залежать від волі власника:
а) угоди з відчуження майна або витрат грошових коштів;
б) користування майном, внаслідок якого це майно повністю споживається;
в) знищення або викидання майна власником. Б. Не залежать від волі власника;
а) примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом;
б) загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб;
в) набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем.
Захист права власності.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде доведено судом.
Законодавство України встановило такі основні способи захисту права власності:
- витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Воно здійснюється шляхом подання позову в суд чи господарський суд, такий позов називається віндика-ційним позовом;
- усунення порушень права власності щодо користування та володіння річчю, майном (наприклад, чиняться перешкоди в їюристуванні будинком). Позов про захист таких прав називається негаторним;
- відшкодування збитків, заподіяних порушенням права власності.
Строк позовної давності, протягом якого власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення майна з чужого незаконного володіння, становить три роки.
Важливою конституційною гарантією права приватної власності є норма, згідно з якою примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом та за умови повного попереднього відшкодування.
До випадків примусового відчуження майна, що дозволяється законодавством, належить:
- вилучення майна у власника за рішенням суду при зверненні стягнення на майно за зобов’язаннями власника;
- відчуження майна, яке в силу закону не може належати власнику;
- відчуження нерухомості у зв’язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб;
- викуп пам’яток історії та культури, які безгосподарно утримуються власником;
- вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умовах воєнного чи надзвичайного стану, зокрема у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій, з наступною повною виплатою власникові вартості майна;
- конфіскація – примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна у власника за вироком суду як санкція за вчинення правопорушення.
Конституцією України передбачено норму, згідно з якою примусове відчуження об’єктів права приватної власності може здійснюватися лише на підставі і в порядку, встановленому законом.
Якщо право власності примусово припинене законодавчим актом України, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, в тому числі неотримані доходи.
