Теоретичні основи дослідження поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки

Вступ

Високорозвинена ринкова економіка - це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли (функціонувало безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

Метою роботи є розкриття сутті поняття державного регулювання, його об’єктів та методів методів, визначення механізмів ринкової саморегуляції економіки,їх переваг та недоліків,а також взаємоіснування цих двох понять в Україні .

Мета дослідження визначає основні завдання курсової роботи:

· Проаналізувати теоретичні дослідження поєднання ДРЕ та ринкової саморегуляції;

· проаналізувати наявні тенденції у розвитку державного регулювання економіки;

· визначити умови існування та співвідношення ДРЕ і саморегуляції економіки ;

· визначити основні методи ДРЕ

· пояснити роботу механізмів покладених в основу ринкової саморегуляції;

· проаналізувати сучасний стан розвитку економіки України.

Предметом дослідження виступає поняття державного регулювання економіки та ринкової саморегуляції .

Об’єктом курсової роботи виступає по поєднання використання ДРЕ та ринкової саморегуляції в межах однієї економічної системи.

Питання співвідношення державного регулювання та ринкового саморегулювання досліджували такі вчені як : Е.Кант, Н.Бутко, Л.Подоляк, Р.Грінберг, В.Мамутова, М.Чумаченко, А.Чухно.

Рис.2.1. Крива ринкової еластичності суспільних благ і послуг (благ з нульовою ринковою еластичністю)

По-друге, це блага і послуги з помірною або близькою до помірної (квазіпомірною, гіпопомірною, гіперпомірою) ринковою еластичністю. До таких благ чи послуг належать квазісуспільні товари, виробництво і споживання яких більш-менш реагує на зміну ринкової кон'юнктури, а тому ринок вже деякою мірою здатний програмувати їх виробництво. До таких благ і послуг належать й інтелектуальні блага. Крива ринкової еластичності таких благ має висхідний характер, лежить під дещо більшим чи майже рівним 45° кутом(рис.2.2.).

Обсяги виробництва

і споживання квазісус- Q^kc₃

пільних благ, Q^kc

Q^kc₂

Q^kc₃

Q^kc₂Q^kc₁

Q^kc₁

0 P₁P₂Зміна ринкової

кон’юктури, Р

Рис.2.2. Крива ринкової еластичності суспільних благ і послуг (благ з помірною або близькою до помірної ринкової еластичністю)

По-третє, це блага і послуги, які в ринковому відношенні абсолютно еластичні, або гіпер- чи метагіпереластичні. До таких благ належать товари, які виготовляються і споживаються у приватному секторі економіки, тобто, за характером є несуспільними. Несуспільні блага сильно реагують на зміну ринкової кон'юнктури, а тому запрограмувати їх виробництво і споживання ринок цілком здатний, особливого втручання держави чи інших поза ринкових інституцій у цей процес не потрібно. Крива ринкової еластичності таких благ є висхідною або навіть вертикальною (рис.2.3.).

Цілком очевидно, що інтелектуальні блага "поводять" себе на ринку приблизно так само, як і квазісуспільні блага. Вони, хоча і реагують на зміну ринкової кон'юнктури, але недостатньо для того, щоб ринок здатний був "запрограмувати" їх виробництво і споживання в оптимальних (суспільно необхідних, чи суспільно потрібних) обсягах.

Обсяги виробництва Q^нс₁Q^нс₂

і споживання

несуспільних благ, Q^нс

Q^нс₁

Q^нс₂

0 P₁P₂Зміна ринкової

кон’юктури, Р

Рис.2.3. Крива ринкової еластичності несуспільних благ (благ абсолютною або близькою до абсолютної ринковою еластичністю)

Дефект 3. Третім основним дефектом ринкової регуляції економіки є те, що ринкова система також спрямовує недостатню кількість ресурсів в екологічну сферу, яка пов'язана з використанням і наступним "відтворенням" навколишнього середовища. У процесі його використання формуються так звані витрати переливання (позаринкові чи побічні витрати), відшкодувати які через ринковий механізм дуже важко. Приватний сектор економіки досить добре акумулює ефекти (вигоди) від експлуатації навколишнього середовища, зате не зацікавлений у витратах на його відновлення. На нашу думку, екологічні блага мають дуже незначну ринкову еластичність, вони є гіпоеластичними, а у деяких випадках навіть абсолютно нееластичними. Крива ринкової еластичності таких благ є слабовисхідною або навіть горизонтальною (рис.2.4.).

Обсяги виробництва

і споживання

екологічних благ, Q^ек

Q^ек₃Q^ек₂

Q^ек₂

Q^ек₁Q^ек₁

0 P₁P₂ P₃ Зміна ринкової

кон’юктури, Р

Рис.2.4. Крива ринкової еластичності виготовлення екологічних благ і послуг

Дефект 4. Ще одним істотним дефектом ринкової економіки є те, що вона також здійснює недостатній розподіл ресурсів у соціальну і соціально- політичну сфери національної економіки, де виготовляються і споживаються блага суто соціального, а не економічного характеру.

Соціальні блага і послуги, на відміну від суто економічних, використовуються тільки у соціальній сфері для задоволення потреб не тільки окремих членів суспільства, а й певних груп чи спільнот. Блага суто соціального характеру (точніше, класичного чи досконалого) споживаються переважно колективно, а тому запрограмувати їх виробництво і споживання ринок не завжди здатний. Порівняно з благами суто економічними, тобто такими, що знову "повертаються" в економічну сферу і споживаються, як заведено було висловлюватися в марксистській економічній літературі, продуктивно, вони значно гірше реагують на зміну ринкової кон'юнктури, тобто мають нижчий рівень ринкової еластичності. Якщо економічні блага вважати благами з нормальною (помірною) ринковою еластичністю, то соціальні блага, у кращому випадку, є благами з квазінормальною ринковою еластичністю, а то й такими, які можна назвати гіпоеластичними в ринковому відношенні. Крива ринкової еластичності таких благ "тяжіє" до горизонтальної прямої, але з нею все ж не збігається (рис.2.5.).

Обсяги виробництва

і споживання

екологічних благ, Q^снQ^сн₂

Q^сн₃Q^сн₂

Q^сн₂

Q^сн₁

0 P₁P₂ Зміна ринкової

кон’юктури, Р

Рис.2.5. Крива ринкової еластичності соціальних благ (благ з квазінормальною ринковою еластичністю)

Тип 2. Механізм ринкового саморегулювання економіки розподіляє недостатньо ресурсів не тільки у названі вище сфери національної економіки, а у деякі її сегменти чи сфери спрямовує їх надмірну кількість (див. рис. 2).

Сукупність економічних дефектів ринкової системи, що спричиняють надмірний (надлишковий) розподіл ресурсів у певні сфери національної мікроекономічної системи, ми умовно віднесли до другого типу дефектів.

Дефект 1. Ринкова система саморегуляції спрямовує надлишкову кількість ресурсів у приватну сферу економіки, у приватні економічні системи. Ці системи, окрім того, що володіють значно вищою ринковою чутливістю до змін ринкової кон'юнктури, ніж інші економічні системи національної економіки, мають здатність "перехоплювати" ресурси у свою сферу шляхом відповідної ринкової гри цін на продукти, з одного боку, і ресурси, з іншого.

У класичній ринковій економіці відбувається своєрідне "переливання" ресурсів у приватний сектор економіки, що створює умови для його ширшого розвитку. Можна вважати, що механізм ринкового саморегулювання економіки настільки сприяє розвитку приватного сектора, наскільки обмежує розвиток усіх інших, неприватних секторів, особливо суспільного і квазісуспільних.

Структурно квазісуспільний сектор розпадається на два великих підсектори, чи сегменти. У першому, власне квазісуспільному секторі, виготовляються квазісуспільні блага (тобто такі блага, які здатний виготовити не тільки суспільний сектор, а й приватний, до них належать послуги освіти, охорони здоров'я тощо). У другому кооперативному секторі національної економіки виготовляються і реалізуються традиційні блага. Кооперативний сектор також деякою мірою є квазісуспільним, оскільки займає проміжне положення між приватним і суспільним (соціалістичним) секторами. У певному розумінні і певному відношенні квазісуспільний сектор і кооперативний виступають, відповідно, як квазісуспільний "ліворуч" і квазісуспільний "праворуч". Перший з них знаходиться на шляху "переходу" у приватний, зближується й ідентифі кується з ним, а другий – на шляху переходу у суспільний, але у суспільний суто соціалістичному розумінні, тобто як державний сектор, в якому виготовляються і реалізуються традиційні блага. За умов класичного ринкового регулювання економіки ресурси перетікають з кооперативного в некооперативні сектори економіки, в тому числі у приватні. Економічна система приватного типу починає здійснювати свій розвиток "за рахунок" кооперативного сегмен- та економіки. Така економічна ситуація формується у перехідних економіках, особливо у вітчизняній перехідній економіці України періоду її так званого ринкового реформування, тобто у 1991-2000 рр. [1; 5; 11; 12].

Дефект 2. Механізм ринкового саморегулювання здійснює також надлишковий розподіл ресурсів і в традиційний сектор національної економіки, в якому виготовляються суто традиційні блага, він володіє більшою чутливістю до змін ринкової кон'юнктури, ніж інтелектуальний сектор. Без державного втручання і державної регуляції традиційний сектор економіки буде здійснювати "переливання" ресурсів на свою користь і таким чином формуватиме недостатнє їх надходження в інтелектуальний сегмент економіки.

Дефект 3. До деякої міри квазіприватний сектор економіки за умов класичного ринкового регулювання також здатний "перетягувати" на себе більшу за суспільно необхідну частку ресурсів, автоматично обмежуючи тим самим "приплив" ресурсів у несуспільні сектори економіки.

Дефект 4. Монополістичний сектор економіки також здатний "захоплювати" більшу за суспільно необхідну частку ресурсів через те, що в цьому секторі формуються, з відомих причин, більші як абсолютні, так і відносні грошові доходи. На нашу думку, монополістичний сектор економіки, на противагу своєму антиподу (суто конкурентному сектору), володіє більшою ринковою еластичністю, він значно чутливіший до змін ринкової кон'юнктури, ніж конкурентний (немонополістичний) сектор економіки.

Отже, механізм ринкового саморегулювання економіки має як переваги, так і недоліки. Звичайно, виокремленими типами дефекти ринкового саморегулювання економіки не вичерпуються. Ця система регуляції має й інші недоліки, ми зупинилися тільки на найістотніших.

Висновок

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити певні висновки та узагальнення.

Державне регулювання економіки – це система знань про сутність, закономірності діїта правила застосування типових методів та засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Ринкове саморегулювання – це процес формування пропорцій економічного розвитку ринковими методами. Одним із основних методів ринкового саморегулювання є збалансування попиту та пропозиції на відповідні види продуктів та ресурсів і встановлення таким чином рівня ринкових цін на них. Вважають, що таке ринкове саморегулювання економіи оптимально встановлює пропорції економічного розвитку узгоджуючи структуру суспільних потреб і структуру суспільного продукту. Однією із основних функцій саморегулювання є розподіл ресурсів між сферами(галузями, підгалузями, комплексами галузей) неаціонльної економіки.

Регулювання економіки змішаного типу являє собою процес одночасного ринкового саморегулювання й державного регулювання. При цьому зв'язки та відносини між суб'єктами економіки є результатом: з одного боку, спонтанного формування норм, які певним чином структурують поведінку економічних агентів; з іншого боку, організуючої діяльності держави. Ринкове саморегулювання забезпечує автономність і самореалізацію економіки, а державне регулювання – її адаптацію до динаміки матеріальних і соціальних основ сучасного суспільства. Сумарна результативність дії саморегулювання й державного регулювання у випадку креативного способу діяльності людей більше їхб окремої результативності.

Співвідношення між державним регулюванням і ринком – це сугубо практичне питання методу регулювання, а ринковий механізм – лише один із його інструментів.

Оптимальним є поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції. Для цього необхідно прийняти відповідні законодавчі акти щодо балансу державного регулювання і ринкової саморегуляції, «наростити» прийняті кодекси (у т.ч. Господарський кодекс України) новими нормами, які могли б підвищити ефективність правового забезпечення економіки.

Посилення кризових процесів у національній економіці вимагає:

· термінових і узгоджених між собою дій у сфері монетарної та фіскальної політики, спрямованих на розбудову стабільної фінансової системи і модернізації реального сектору економіки, а саме:

1. перехід до політики гнучкого валютного утворення,

2. селективна підтримка та зміцнення банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів економічного зростання,

3. посилення спроможності фінансового сектору до трансформації вільних коштів населення в інвестиційні ресурси,

4. ефективного використання обмежених бюджетних ресурсів, шляхом використання механізмів державного замовлення винятково на кількох пріоритетних напрямках економічного розвитку, зосереджуючи увагу на інфраструктурних проектах.

Додатки

Додаток А

Додаток Б

Вступ

Мета дослідження визначає основні завдання курсової роботи:

· Проаналізувати теоретичні дослідження поєднання ДРЕ та ринкової саморегуляції;

· проаналізувати наявні тенденції у розвитку державного регулювання економіки;

· визначити умови існування та співвідношення ДРЕ і саморегуляції економіки ;

· визначити основні методи ДРЕ

· пояснити роботу механізмів покладених в основу ринкової саморегуляції;

· проаналізувати сучасний стан розвитку економіки України.

Предметом дослідження виступає поняття державного регулювання економіки та ринкової саморегуляції .

Теоретичні основи дослідження поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки

На межі останніх двох століть навряд чи яка інша стратегічно важлива соціально-економічна проблема є настільки актуальною й неоднозначно сприйнятою в розвиненому світі, як співвідношення ринкової самоорганізації та державного регулювання.

Ще більш актуальною й дискусійною вона є для постсоціалістичних країн, які визначають модель свого суспільного розвитку. Істотні зміни, які відбуваються в сучасній системі господарювання, є наслідком загальних закономірностей розвитку суспільства та характеризуються процесом ускладнення економіки, розумінням її як нелінійної, змішаної. Із цього виходить, що вирішення проблем розвитку економіки пов'язане з раціональним її устроєм і багато в чому обумовлене органічним поєднанням самоорганізації та регулювання. Проте, в ході ринкових перетворень в Україні, як і в інших таких країнах, було виявлено недооцінку регулювання економіки та, як наслідок, неадекватне потенційним можливостям використання державою системи регулювання. Це обумовило формування: з одного боку, статусу зазначеної проблеми в науковій свідомості; з іншого боку, основ концепції самоорганізації (ринкового саморегулювання) й державного регулювання як умов поступального розвитку економіки змішаного типу. [7].

Проблема співвідношення саморегулювання й державного регулювання є відносно новим об'єктом аналізу. Однак у сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, так само як і в економічній політиці, цій проблемі приділяється досить багато уваги. Аналіз наявних наукових праць дозволяє зробити висновок про те, що більшість із них пов'язують проблему з функціями й роллю держави в економіці.

Регулювання в аспекті теорії самоорганізації, характеру взаємозв'язку саморегулювання й державного регулювання, зміна їх дихотомії в мінливих економічних системах ін.

Метою цієї статті є дослідження проблеми співвідношення (дихотомії) ринкового саморегулювання та державного регулювання за умов змішаної економіки.

Як відомо, головною особливістю й системоформуючим елементом економічної системи є людина, здатна до усвідомленої цілеспрямованості й пошуку раціональних шляхів досягнення мети. У цій своїй якості вона повинна надавати економіці нової властивості, що відрізняє її від інших систем, які самоорганізуються (біологічних, технічних), саме тим, що будь-який елемент, будь-яка ланка в економічній системі характеризуються цілеспрямованою поведінкою. Саме тому проблема саморегулювання в економіці генетично пов'язана з проблемою її регулювання.

Основою розробки сучасної сутнісної конструкції співвідношення самоорганізації та регулювання є системні характеристики змішаної економіки. Її унікальною властивістю, обумовленою дією різноманітних перехресних сил і тенденцій, є більша стійкість до впливу зовнішнього середовища, здатність підтримувати з ним певну рівновагу. Будучи адекватною формою сучасного розвиненого суспільства, змішана економіка характеризується подвійністю господарського процесу: стихійного, спонтанного й регульованого на загальнодержавному рівні.

Дослідження сутності, класифікації, трансформації економічної системи підтверджують факт наявності в основі її еволюції процесів самоорганізації, що характерно і для змішаної економіки. Наведене твердження не суперечить розумінню складних систем. Ще наприкінці XVIII ст. Е. Кант у «Критиці здатності судження» ставив під сумнів можливість використання механіки для усвідомлення сутності живого й указував на те, який організм повинен описуватися моделлю «істоти, яка самоорганізується» [6]. Починаючи з англійського кібернетика У. Ешбі під самоорганізацією розуміють цілеспрямований процес, у ході якого створюється, відтворюється або вдосконалюється організація складної динамічної системи [7]. Самоорганізація припускає наявність зв'язків між елементами системи, які можуть не тільки перебудовуватися, але й виникати заново, вишукуючи шляхи найбільш адекватного пристосування до вимог зовнішнього середовища. Такий процес структурування системи, керований зсередини такої системи.

Німецький фізик Г. Хакен, котрий запропонував науковому співтовариству проект нової галузі знань, синергетики, яка описує явища самоорганізації в дуже нерівноважних системах [8], пов'язує систему, яка самоорганізується, з можливістю без специфічного впливу ззовні знайти якусь просторову, часову або функціональну структуру.

Отже, самоорганізація – це атрибут відкритих систем, які еволюційно розвиваються, самоорганізуються й самовідтворюються.

Стосовно економіки процес самоорганізації звичайно пов'язують із ринковим механізмом саморегулювання, що виконує роль координатора діяльності економічних суб'єктів. У такому випадку простежується ототожнення ринкового саморегулювання та самоорганізації. Тому варто розмежувати поняття «економічна самоорганізація» й «самоорганізація економічної системи». З погляду синергетичної парадигми механізм ринкового саморегулювання може бути представлений не як процес самоорганізації, а як досягнення економічною системою стану рівноваги в результаті дії механізмів зворотного зв'язку між попитом, пропозицією та ціною, оскільки «невидима рука» ринку нездатна створити просторово-часові структури. Внаслідок цього механізм ринкової рівноваги, ймовірно, варто ідентифікувати як економічну самоорганізацію.

Самоорганізація в економіці представлена процесами мимовільного порушення ринкової регуляції з утворенням стійких розходжень окремих параметрів у різних частинах економічної системи. До таких процесів можна віднести: цикли ділової кон'юнктури.

Так, Н. Бутко і Л. Подоляк розглядають механізм державного регулювання та його вдосконалення з метою виявлення шляхів вирішення проблем забезпечення стійкогорегіонального розвитку в Україні; Р. Грінберг аналізує зміну ролі держави в контексті становлення економіки знань. [2] Особливу увагу привертають роботи В. Мамутова і М. Чумаченко, у яких основна увага приділена полеміці з радикальними послідовниками ринку щодо спроб змінити зміст «Господарського кодексу України»: перш за все стрижневих положень щодо поєднання державного регулювання й ринкової саморегуляції як економіко-правових понять і одного з принципів законодавчого забезпечення економічної політики. У цілому в багатьох наукових дослідженнях, як справедливо зауважує академік А. Чухно, «хоча йдеться про економічну роль держави в ринковій економіці, однак нерідко це робиться дещо штучно, окремо про ринок, а потім окремо про роль держави. Насправді ринкове та державне регулювання тісно взаємопов’язані» [5].

Незважаючи на значущість наявних публікацій у контексті досліджуваної проблеми, багато з них не виходять за межі відособленого аналізу. Залишається чимало невирішених, дискусійних питань, у тому числі: визначення сутності ринкового саморетури, біржову паніку, стійкі відхилення обмінних курсів валют від теоретично рівноважних значень, ін.

Що стосується самоорганізації економічної системи, то, дотримуючись соціальної філософії Ф. фон Хайєка, можна припустити, що її основою є так званий спонтанний порядок. Сутність спонтанних порядків полягає в тому, що вони не є чиїм-небудь винаходом, утіленням чийого-небудь задуму. Вони утворюються еволюційним шляхом як ненавмисний, несвідомий результат свідомих дій великої кількості людей, що мають свої цілі. Упорядкованість у таких системах досягається не управлінням із центру, а регулярністю у взаєминах між складовими елементами структури, без специфічного впливу ззовні. Іншими словами, зміст і еволюція економічної системи, що самоорганізується, визначаються її власною субстанціональністю (єдністю в різноманітті), а самоорганізація у цій системі може бути визначена як сукупність, що характеризується спонтанністю, процесів або дій, у ході яких створюється, відтворюється або вдосконалюється організація складної динамічної (нерівноважної) системи.

Таким чином, економічна самоорганізація й самоорганізація економічної системи – поняття не однозначні. Економічна самоорганізація – суть процесу ринкового балансування цін, дії «невидимої руки» ринку, що припускає досягнення економічною системою рівноваги в результаті дії в ній механізмів прямого та зворотного зв'язку. Самоорганізація економічної системи являє собою основу еволюційного процесу, у результаті якого відбувається відбір якостей, ознак, властивостей і інших факторів, які сприяють кращій адаптації системи до умов середовища, який змінюється. Якщо економічна самоорганізація як процес ринкового саморегулювання спрямована на підвищення стійкості (рівноваги) системи, то процес її самоорганізації немислимий без порушення цієї стійкості.

Приватне підприємництво й приватна ініціатива як атрибути ринкової самоорганізації не означають ліквідацію регулювання в економіці. Вони його істотно змінюють, що передбачає більш гнучку та відповідну ринку форму впорядкування системи. Регулювання здійснюється додаванням управлінських впливів до виконавчих механізмів, які безпосередньо визначають хід процесу [10]. Варто помітити, що регулювання й управлінські впливи – суміжні явища, які переходять одне в одне, але мають і самостійну основу. Проте, у поєднанні вони є впорядковуючими, координуючими процесами. Вплив може мати різні цілі: свідомо підтримувати пропорційність, створювати нові структури, погоджувати, зацікавлювати, контролювати їх дії, а може здійснюватися через установлення порядку у зв'язках, елементах структури. Дії можуть перетинатися, доповнювати одна одну, але при цьому цілі дій будуть різними. Адже управління здійснюється з метою досягнення організації, а регулювання – з метою досягнення стабілізації.

Чи сумісні зовнішнє втручання в ринкову діяльність із її принциповою свободою, незалежністю й широкою саморегуляцією? Насамперед, треба мати на увазі, що будь-яка свобода, у тому числі економічна, практично ніколи не буває абсолютною, нічим не обмеженою. Усяка незалежна, самостійна діяльність має потребу в управлінні, узгодженні. Крім усього іншого, впорядкування товарно-грошового обігу припускає необмеження економічної свободи суб’єктів ринку, а її спрямування в суспільно корисне русло.

В економіці шляхом незліченних горизонтальних відносин вибудовується певна системність, що є результатом саморегуляції. На відміну від цього державно-організована системність характеризується свідомим підходом. Державне регулювання як позаринкова централізована форма свідомого впливу держави на ринкові відносини надає їм системності ієрархічної властивості. Така системність організує економіку за ієрархічним принципом, надбудовуючи й поєднуючи підсистеми економічних відносин однуз іншою. У результаті організована державою системність характеризується відносинами як координації, так і субординації, що обумовлює міцну, надійну системність. У цілому регулювання змішаної економіки являє собою процес одночасного регулювання та саморегулювання економіки, коли зв'язки й відносини між її суб'єктами є результатом як спонтанного формування норм, що певним чином структурують поведінку економічних агентів, так і результатом організуючої діяльності держави.

У поєднанні ринкове саморегулювання й державне регулювання варто розглядати не як дві вимушено об'єднані альтернативи, а як два засоби виконання одних і тих же загальних завдань у межах єдиної стратегії суспільного управління та розвитку. Хоча вони позбавлені функціональної єдності, проте наявна єдність цілей. Будучи соціально різноспрямованими (саморегулювання орієнтоване на збереження економічно сильних суб’єктів, державне регулювання – на підтримку слабких), їх реальна або потенційна взаємодія обумовлена обопільною спрямованістю на вирішення загального завдання: сприяння соціально-економічному й цивілізаційному розвитку держави.

Хоча державне регулювання синонімічне позаринковому впливу, спрямованому на стиснення ринкового простору, однак завдання держави – враховувати інформацію про правильність пропорцій у економіці, надану ринком, коригувати, коли це необхідно, ситуацію на ринку. Саморегулювання обмежене в тій мірі, у якій діяльність економічних агентів обмежена формами та методами державного регулювання. Чим більше зв'язків налагоджується за допомогою цього регулювання, тим вужчою є сфера функціонування самоорганізуючих регуляторів. [15].

Вивчення взаємозв'язку саморегулювання й державного регулювання передбачає розгляд:

· по-перше, характеру взаємозв'язку;

· по-друге, напрямків і способів взаємозв'язку;

· по-третє, значення взаємозв'язку для ефективного розвитку економіки.

Характер взаємозв'язку ринкового саморегулювання (самоорганізації) та державного регулювання можна визначити як діалектичну сукупність основних, найбільш стійких якостей взаємозв'язку. Цей взаємозв'язок є не механічним, а органічним: усі його прояви перебувають не в хаотичній, а у функціональній залежності, тобто зміни одних проявів спричиняють зміни інших, а отже він являє собою єдину систему.

Аналіз напрямків і способів взаємозв'язку самоорганізації та регулювання припускає необхідність їх класифікації щодо:

· процесів ринкових відносин;

· об'єктів ринкових відносин;

· суб'єктів ринкових відносин.

Перший із напрямків зазначеного взаємозв'язку містить у собі переважно такі процеси, як рух попиту та пропозиції, розвиток конкуренції, стабілізація національної валюти та її конвертованість. Впливаючи на рух попиту й пропозиції, ринок і держава оперують взаємозалежно в основному через механізм цін, домагаючись рівноваги попиту й пропозиції. Ціновий механізм передає всю необхідну економічну інформацію, є стимулом для найбільш ефективного використання ресурсів, визначає розподіл доходів.

Другий із напрямів взаємозв'язку – щодо лінії об'єктів ринкових відносин – містить у собі вплив ринку й держави на рух товарної та грошової маси: в якій кількості мають бути вироблені різні види товарів; яким чином варто розподілити наявні ресурси серед індивідуальних товаровиробників; як розподілити вироблені товари між споживачами. Головне завдання тут полягає в тому, щоб збільшити пропозицію товарів з обов'язковим зростанням доходів, збільшенням виробництва. Якщо приріст виробництва товарів перекривається пов'язаним із ним приростом доходів, то ніяке розширення виробництва не ліквідує дефіцит товарів, що виник перед цим.

Якщо виробництво й обіг товарів є в основному пріоритетною сферою відносин ринкового саморегулювання, то рухом грошей і грошовим обігом займається державне регулювання. Держава справедливо є монополістом у галузі емісії грошей, хоча це твердження досить умовне з огляду на те, що кількість грошей у обігу, як відомо, визначається з урахуванням цін товарів, які наявні на ринку.

Третій напрямок розглянутого взаємозв'язку – щодо лінії суб'єктів ринкових відносин – передбачає вплив ринку й держави на виробників і споживачів, посилення й розвиток їх взаємин. Мова йде про відновлення та формування нових прямих господарських зв'язків між підприємствами, розвиток оптової торгівлі, більш ефективне використання принципів маркетингу в управлінні ринковими відносинами та принципів менеджменту, що забезпечують управління товарним виробництвом. Все це підвищує вплив споживачів на виробників, збалансовує попит та пропозицію, поліпшує обіг товарів і грошей, сприяє розвитку конкуренції. Тим самим забезпечується розвиток процесу демократизації ринку.

Важливим аспектом проблеми взаємозв'язку ринкового саморегулювання та державного регулювання є взаємний вплив держави й економіки. У цілому він реалізується таким чином: держава регулює та стимулює економіку і сприяє розвитку суспільства; економіка визначає можливості й могутність держави та формує економічні інтереси суспільства.

Вплив держави на економіку проявляється за трьома основними напрямками: безпосереднього регулювання через законодавчі, адміністративні й перерозподільні види діяльності; управління державною власністю та державним сектором; вплив на суспільство й надалі на економіку через прямий, опосередкований і непрямий вплив суспільства на неї. [8,13].

Характеризуючи можливості впливу держави на економіку, як стрижневий елемент діяльності держави в процесі регулювання економіки варто розглядати управління державною власністю в цілому й державним сектором, зокрема. Це пов'язано з тим, що державний сектор суттєво впливає на суспільство, оскільки його ефективність є одним із параметрів ефективності держави в цілому. Спостерігаючи за інституціональним середовищем і соціальним кліматом усередині підприємств державного сектору й у відносинах між ними, суспільство та його громадяни роблять висновок щодо загального напрямку інституціональної динаміки, що заохочується державою. Якщо для державного сектору характерне, наприклад, розширення корупції, суспільство дійде до висновку якщо не про її заохочення, то принаймні про відсутність протидії їй з боку держави.

Значення й роль ринкового саморегулювання та державного регулювання в економіці несиметричні. Особлива місія стосовно будь-якої конфігурації країни належить державі, покликаній виконувати функції й обов'язки стосовно не тільки економіки, але й суспільства в цілому, які вона не може перекласти на інших учасників. Це пов'язане зі специфічною роллю держави як суб'єкта узаконеного делегування прав громадян. У такий своїй якості держава є своєрідною стабільною опорною конструкцією. Вона, як правило, не пов'язана ні з якою конкретною групою фізичних осіб, функціонує протягом життя багатьох поколінь і забезпечує спадкоємність і безперервність розвитку конкретної країни. Тому на державу істотно більшою мірою покладається завдання виявлення та реалізації інтересів громадян.

На відміну від економіки, держава має виражені й стійкі територіальні ознаки. Вона реалізує міжчасову спадкоємність розвитку. Цілі суспільства, що прагне забезпечити права та інтереси своїх громадян, поширюються на існуючі в будь-який момент покоління, у той час як провідною ідеєю ринкової частини економіки є одержання прибутку відразу. Таким чином, невід'ємний обов'язок і головні повноваження держави – це забезпечення необмеженого стосовно часу й території функціонування економіки.

Стан економіки багато в чому визначається не тільки фактором наявності двох основ (ринкового саморегулювання та державного регулювання), але й оптимальним їх співвідношенням. Кожна із цих підсистем має внутрішні властивості власного розвитку. Саморегулюванню іманентно властиві всілякі відхилення, включаючи кризи, які є основою в ґенезі регулювання та органічно включені в процес саморегулювання. Державне регулювання порівняно з ринковим саморегулюванням – більш залежна від людського фактора сфера громадського життя, яка більше зазнає впливу змін, що привносить цей фактор, адже тут у остаточному підсумку керує людина, а не товар. Ринок – це історичний інститут, спроможний удосконалюватися через посилення його конкурентних і антимонопольних можливостей. Основним фактором саморегулюючого руху економіки є спосіб креативної, а не вичікувальної діяльності економічних суб'єктів. Державне регулювання є засобом реалізації регулятивної підтримки процесу, що самоорганізується. При цьому механізми саморегулювання повинні забезпечувати достатній ступінь незалежності економічного відтворення від негараздів бюрократичного регулювання, від сваволі політиків, що мають владу.

Оптимальне співвідношення саморегулювання як економічної самоорганізації та державного регулювання припускає їх гармонійну єдність і заперечує функціонування однієї підсистеми, яке здатне зашкодити іншій.

Соціально-економічний розвиток країни в цілому може бути успішним тільки тоді, коли між ними спостерігається певний баланс. Якщо одна з підсистем явно домінує над іншою, утворюється деформований і неефективний тип суспільного устрою.

Варто мати на увазі, що межі сфер, які належать одночасно двом різним процесам – саморегулюванню й регулюванню,  досить розмиті, їх визначення має значною мірою умовний характер.

Значення та співвідношення саморегулювання й державного регулювання визначаються етапами життєвого циклу економічної системи, які відрізняються за формою та ступенем участі зазначених явищ і їх дій у впорядкуванні економіки. Сучасна економіка – це змішана економіка. Її становлення розглядається як процес виникнення і формування базисних якісних характеристик, насамперед, різноманіття форм власності та господарювання, що визначають специфіку економіки. Виникнення являє собою креативний процес появи нових якостей і їх взаємозв'язків – процес самоорганізації. [16].

Фіксація таких якостей забезпечується їх відбором і закріпленням у структурах, що утворюються. Такий процес формування, в якому поряд із самоорганізацією, яка триває, відбувається процес розвитку, тобто вдосконалення якостей, що розвинулися, і втрата тих, що не закріпилися. Саме на етапі розвитку за процесів самоорганізації, які тривають локально, починає (повинен) переважати процес державного регулювання як свідомого формування структур, що забезпечують збереження системи.

Отже, змішана економіка органічно поєднує ринкові відносини та форми, ринковий механізм саморегулювання й державного регулювання. Для її ефективного функціонування проблема їх співвідношення є визначальною. Хоча конкретні форми та методи взаємодії стихійних і регульованих основ постійно змінюються, залишається незмінним напрямок економічної тенденції, що зумовлює забезпечення ефективного виробництва й стійкого економічного розвитку. Оптимальне поєднання саморегулювання та державного регулювання обумовлює появу синергетичного ефекту, яким можуть бути: соціальноекономічна ефективність системи в цілому, темп зростання національного доходу на одну особу населення, темп збільшення середньої тривалості життя людини, ступінь забезпечення можливостей здобуття нею освіти, надання медичних послуг, ін.

Як підкреслює А. Чухно, недооцінка внутрішнього взаємозв'язку та взаємодії ринкового механізму й державного регулювання економіки стала однією з причин зменшення державного втручання в економіку та навіть виведення держави зі сфери економіки. Це було великою помилкою, яка в умовах, коли ринковий механізм не був відпрацьований, призводила до того, що держава необґрунтовано усувалася з економіки, не виконувала економічних функцій, через що виникала некерованість економіки [5, с. 16].

Сьогодні збільшується розуміння того, що в умовах трансформаційної економіки України необхідне поєднання обох процесів, державне регулювання має зрушуватися з державного рівня на місцевий рівень (обласний, районний). Насамперед, це стосується децентралізації інститутів соціальної політики: передача повноважень і коштів місцевим органам влади. Адже увага, що її приділяють різнорівневі інститути держави різним соціальним функціям, може повніше, гнучкіше визначатися не тільки їх відповідністю ринковим критеріям суспільних благ, але й значенням їх для індивідуалізації інтересів і потреб громадян у найрізноманітніших їх проявах. Оптимальне співвідношення цих рівнів дозволить приймати адекватні рішення, спрямовані на вдосконалення економічних відносин. Практика як критерій істини в цілому показує, що сьогодні таке бачення є далеким від реалістичного. [1,6,14,15].

12 3 4 5 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 259; Нарушение авторского права страницы