Отже, правовий статус особи — це система взаємопов'язаних прав і свобод та обов'язків, які закріплені в законодавстві і визначають правове положення особи в суспільстві.

Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодавчому закріпленні правового становища особи в суспільстві. Правовий статус, що включає права, свободи і обов'язки, цілеспрямовано впливає на створення збалансованих способів взаємодії людей між собою і формування впорядкованих відносин між індивідом, суспільством і державою.

Основні принципи правового статусу особи — це головні засади, які визначають суть цього статусу і закріплюють його найважливіші ознаки. Ці принципи закріплені в Конституції України і повністю відповідають загальновизнаним світовим стандартам.

Для правового статусу особистості в державі характерні такі риси.

Права,свободи й обов'язки,що становлять правовий статус, є рівними, кожна особистість (у межах свого статусу) має рівні юридичні можливості скористатися наданими їй правами і виконувати покладені на неї обов'язки.

Права, свободи й обов'язки, зафіксовані в правових нормах, охороняються державою, їхня реалізація забезпечується як державою, так і самим громадянином.

Права, свободи й обов'язки гарантовані в інтересах суспільства й держави, кожної особистості зокрема.

Права, свободи й обов'язки особистості виступають як єдина система, що постійно розширюється і поглиблює свій внутрішній зміст у міру цивілізованості суспільних відносин.

Права, свободи й обов'язки на всіх етапах існування держави є необхідною умовою і передумовою всебічного і гармонійного розвитку особистості, виражають природу держави.

Права, свободи й обов'язки, які входять до правового статусу особистості, характеризуються єдністю, що виявляється в їхньому соціально-економічному призначенні.

Правовий статус є цінним правовим явищем, вищим досягненням сучасного права, що виражає те високе значення, яке має особистість у суспільстві.

Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.

1. Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають "загальним") містить права, свободи і обов'язки, закріплені у міжнародно-правових документах, їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов'язковими.

Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод — таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про права людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основних свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.

2. Конституційний статус особи об'єднує права, свободи і обов'язки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають "базовим". Конституційні права, свободи і обов'язки є основними правами, свободами і обов'язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов'язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов'язки є правовим базисом для прав, свобод і обов'язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов'язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов'язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.

Громадянство — це невід'ємний складовий елемент конституцій-но-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв'язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визначає постійний правовий зв'язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов'язаних і взаємообумовлених прав і обов'язків. Перебування особи у громадянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов'язків. Лише громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і за кордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов'язок по захисту держави у Збройних силах.

3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу[1, 2009]

Права і свободи людини — це її соціальні можливості в різних сферах життя: економічній, політичній, соціальній, культурній, особистій, їхній обсяг і характер розкривають рівень демократизму громадянського суспільства. У цивілізованому суспільстві особистість стоїть на першому місці серед усіх суспільних цінностей, але не як об'єкт піклування з боку держави, позбавлений самостійності, а як суб'єкт, наділений реальними правами й можливостями.

Довгий час у нашій країні права людини не розглядалися як самостійна правова категорія, хоч уже визначилися світові стандарти прав людини. Досить послатися на Загальну декларацію прав людини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 p., у якій виділені:

· елементарні права: на життя, на свободу і недоторканність особи; на свободу від рабства; заборона катувань, жорстокого ставлення, покарання; рівність перед законом; низка прав, що стосуються процесуальних моментів; захист від довільного втручання в особисте і сімейне життя; зазіхання на честь і репутацію; недоторканність житла; таємниця комунікацій;

· громадянські права: право особистості на визнання її пра восуб'єктності; свобода пересування і вибору місця проживання; право на притулок; право на громадянство; право володіння майном;

· політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи.

Правам і свободам громадян присвячений розділ II Конституції України. Відповідно до ст. 21 Конституції, Україна проголошує непорушність і невідчуження прав і свобод людини, а також рівність усіх у гідності і правах незалежно від походження, національності, мови, расової належності і т. ін

Закріплений у міжнародних джерелах і Конституції перелік прав і свобод не є вичерпним. Іншими словами, зміна обсягу прав і свобод можлива, причому вона розширюється. Необхідно підкреслити, що скасування прав і свобод неможливе. Хоча в ст. 64 Конституції України узаконено випадки правомірного обмеження в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цього обмеження, проте найважливіші права і свободи навіть у цей час не можуть бути обмежені (рівність усіх перед законом, неможливість позбавити громадянства, право на життя, неприпустимість катувань, жорстокого ставлення; право на свободу й особисту недоторканність, захист прав судом і т. ін.).

У питанні про права особистості одне з головних місць посідає проблема гарантій, тому що про реальну цінність прав, свобод і обов'язків особистості в суспільстві судять насамперед за їхньою охороною і реалізацією. Традиційно систему гарантій прав, свобод і обов'язків особистості поділяють на дві групи:

· загальні;

· спеціальні правові (юридичні).

Нерозривність правового статусу особистості і її юридичних гарантій не викликає сумнівів. Правовий статус особистості, не підкріплений юридичними гарантіями, що забезпечують особистості реалізацію її прав, свобод і обов'язків, не можна розглядати як реальний, тому що він буде мати скоріше формальний, декларативний характер.

Можна виділити такі види гарантій. У першу чергу необхідно назвати їхній головний, основний вид. Мова йде про соціальні (юридичні) гаранти, під якими розуміються конкретні правові норми, що визначають умови і порядок реалізації прав, юридичні засоби їхньої охорони й захисту в разі порушення і т. ін. За допомогою цих правових засобів забезпечується реалізація правового статусу особистості з використанням державного примусу або можливості такого примусу з боку державних органів.

З погляду форми закріплення правові гарантії поділяються на:

· конституційні;

· галузеві.

Конституційні гарантії є базою гарантування основних прав, свобод і обов'язків громадян, подібно до того, як самі конституційні права й обов'язки громадян фіксують не весь правовий стан громадян, а лише частину його основи. Але з конституційних гарантій, і це важливо підкреслити, можна судити про реальність проголошених прав, про характер їхнього забезпечення в суб'єктивно-особистісному сенсі, оскільки ці гарантії зумовлені не тільки і не стільки індивідуальними можливостями окремого громадянина, скільки всім існуючим ладом.

Загальними гарантіями прийнято вважати економічні, політичні, ідеологічні, котрі являють собою сукупність економічних, політичних, ідеологічних чинників, що створюють максимум можливих на цьому етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реалізації прав і свобод громадян.

Деякі автори виділяють із політичних гарантій у самостійну групу соціальні, а ідеологічні гарантії розглядають як складову частину духовних. На нашу думку, з пропозицією про виділення соціальних гарантій як самостійних можна погодитися, а із занесенням ідеологічних до складу духовних — ні. Скоріш за все, вони існують самостійно.

Економічні гарантії є визначальними в системі гарантій, тому що вони створюють матеріальні умови, які забезпечують найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб особистості. Економічними гарантіями виступають насамперед різноманітні форми власності, економічна політика держави, що полягає в підтримці різних прошарків громадян.

Соціальні гарантії поглиблюють реальний зміст правового статусу особистості на основі принципів гуманізму, справедливості, рівності, розширення реальних умов у реалізації потенційних можливостей як для кожної особистості, так і для всього суспільства. До числа соціальних гарантій слід віднести принципово нову форму громадського життя, що демонструє цілком інше співвідношення суспільства й особистості, її стосунки з іншими особистостями і ставлення до самої себе.

Політичні гарантії — це всебічний розвиток і вдосконалення політичної системи суспільства, усієї загальної системи демократії з основною ідеєю самоврядування народу, що є однією з найважливіших у теорії. Суть принципу самоврядування полягає в тому, щоб управління здійснювалося не лише в інтересах народу, а й закономірно, крок за кроком ставало безпосередньою справою самого народу, що не знає над собою ніякої влади, крім влади свого власного об'єднання.

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: