Ідеологічні гарантії — світогляд особистості, що усвідомлює себе як особистість, котра не відокремлює себе від держави.

Велике значення надається спеціальним юридичним (правовим) гарантіям, особливо в реальному житті, коли мова йде про розв'язання тієї або іншої конфліктної ситуації, коли потрібно забезпечити припинення порушення права. Усю сукупність як конституційного, так і іншого законодавства слід розглядати в цілісності як систему юридичних гарантій прав, свобод і обов'язків громадян, кожної особистості.

У Конституції України закріплено досить широке коло правових гарантій. Характеризуючи правовий статус особистості, необхідно зупинитися і на основних обов'язках.

Основний соціальний обов'язок особистості — це необхідність її визначеної поведінки, об'єктивно зумовлена конкретно-історичними потребами існування і розвитку інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства.

Конституція України закріпила основні обов'язки громадянина (ст. 65—68). Так, кожен громадянин України зобов'язаний точно дотримуватися Конституції України і законів України, не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції).

Класифікацію обов'язків можна проводити за різноманітними принципами. Найбільш точним нам видається підхід П.М. Рабиновича, який пропонує виділити такі обов'язки:

· фізичні (наприклад, утримувати і захищати своїх неповнолітніх дітей);

· особисті (наприклад, поважати честь, гідність, думки і

· погляди людей);

· культурні (наприклад, дбайливо ставитися до пам'яток історії людства (ст. 66 Конституції));

· економічні (наприклад, кожен зобов'язаний сплачуватиподатки) (ст. 67 Конституції));

· політичні (наприклад, протистояти насильству, використовувати тільки мирні заходи для досягнення своєї мети і задоволення своїх політичних інтересів).

 

2.2. Проблеми реалізації правового статусу особи.

 

На сучасному етапі розвитку Української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає у недостатньому їх забезпеченні, що виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава, ще не склалися.

Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є до певної міри передчасним: на цих засадах базується програма подальшого державотворення, проте ці положення не є констатацією реального стану справ. Адже ще не остаточно втілені в життя принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону, держава належним чином не відстоює права і свободи особи та принципи поділу влади.

 Принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону в Україні лише починають впроваджуватися у практику. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть всупереч їм, немає відповідних соціально-економічних передумов і механізмів їх реалізації. Низькою є правова культура і правосвідомість громадян та посадових осіб, а масове невиконання і недотримання законів та інші прояви правового нігілізму є поширеним явищем.

 Інший принцип правової держави, принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні також не є остаточно реалізованим. Система стримувань і противаг як основа розподілу владних повноважень між гілками влади не відпрацьована, замість необхідної взаємодії в цьому питанні існує певний дисбаланс.

Конституційно-правовий статус особи — це закріплена в Конституції система взаємовідносин між особою та державою, що включає в себе такі складові елементи, як громадянство, конституційні права, свободи і обов’язки та основні принципи конституційно-правового статусу особи, закріплені в Конституції. Конституційний статус особи виступає нормативною передумовою здійснення, охорони і захисту прав і свобод особи, має виняткову вагу через нормативне закріплення прав, свобод і обов’язків на найвищому, конституційному рівні. Він дозволяє цілісно розглядати права, свободи і обов’язки особи з точки зору їх взаємообумовленості. Завдяки закріпленню прав і свобод особи в Конституції, у складі конституційно-правового статусу, утверджується їх непорушність, неприпустимість формального і зневажливого ставлення до них, підкреслюється роль держави в захисті правового статусу особи, його гарантованість.

 Іншим складовим елементом системи забезпечення прав і свобод є різноманітні гарантії прав і свобод, які являють собою систему конкретних засобів, завдяки яким стає реальним ефективне здійснення громадянами своїх прав і свобод, їх охорона і захист у разі правопорушення. Їх головне призначення полягає у забезпеченні всіх і кожного рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони і захисту суб’єктивних прав і свобод.

 Під гарантіями прав і свобод особи слід розуміти, по-перше, певні умови, за яких можлива найповніша і всебічна реалізація прав і свобод особи, і, по-друге, засоби, які ефективно забезпечують охорону і захист прав і свобод особи у разі їх незаконного порушення. Роль і значення гарантій прав і свобод особи визначається тим, що вони являють собою сукупність різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, які створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної можливості здійснення прав і свобод особи.

 Система гарантій прав і свобод особи є досить складною і розгалуженою. За змістом і за видами суспільної діяльності гарантії прав і свобод особи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії — засоби забезпечення прав і свобод. До спеціальних належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи.

 Юридичні гарантії прав і свобод, у свою чергу, поділяються на матеріальні, процесуальні та організаційно-правові. Крім того, юридичні гарантії прав і свобод особи можуть поділятись за відповідними галузями права (конституційно-правові, цивільно-правові, сімейно-правові, кримінально-правові та ін.). До юридичних гарантій прав і свобод особи можна віднести і юридичну відповідальність.

 За сферою дії з-поміж гарантій прав і свобод розрізняють міжнародно-правові (планетарні) гарантії, гарантії регіональних міжнародних співтовариств, внутрішньодержавні та автономні.

Внутрішньодержавні гарантії прав і свобод особи закріплюються в конституціях та інших законодавчих актах держав, забезпечуються відповідними матеріальними і організаційними засобами. Під автономними гарантіями розуміють гарантії, зафіксовані в законодавстві складових частин федеративних держав (штатів, республік, областей, земель, провінцій).

 Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

 Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується.

 Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі.

 Необхідно розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини. Крім цього, слід підвищувати невисоку за рівнем правову культуру і правосвідомість наших громадян. В цьому відношенні ефективною має бути пропаганда юридичних знань, юридична освіта, ефективна правова допомога та інші заходи.

 Для вирішення цих проблем потрібно здійснювати відповідні зміни в економічній політиці України: забезпечувати зростання виробництва, переорієнтовувати економіку на загальносоціальні потреби, забезпечувати її стабільний розвиток, і взагалі, поєднувати ринкові перетворення з виваженою соціальною політикою держави, спрямовану на забезпечення ефективної реалізації прав і свобод громадян і на соціальний захист тих верств населення, які його потребують.

 Важливим завданням економічних і соціальних перетворень в сучасній Україні є збалансування свободи ринкової економіки із забезпеченням соціальної захищеності людини, захистом і гарантуванням її соціально-економічних прав. Соціальна функція може бути повноцінно реалізована лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Система цих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства, на поступовий підйом загального рівня життя.

 Правова держава, до побудови якої прагне наше суспільство, повинна всебічно сприяти розвиткові основних засад громадянського суспільства, забезпечувати баланс інтересів між різними суспільними верствами, відповідати за прийняття виважених політичних рішень, сприяти становленню і розвитку вільних економічних відносин у поєднанні з цілеспрямованою соціальною політикою, отже, максимально забезпечувати і гарантувати права і свободи людини і громадянина.

 

 

Висновки:

 

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально-соціальних і вузько-класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально-соціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби зв’язку і транспорту, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Особа — людський індивід як суб'єкт соціальних та юридичних відносин і свідомої діяльності. Фізична особа — у цивільному праві термін, що використовується для позначення людини (громадянина) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки. Юридична особа — суб'єкт права, здатний від власного імені набувати права і обов'язки, за умови реєстрації у встановленому законом способі.

Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки, щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.

Визначення правового статусу людини, громадянина та особистості пов’язується із формуванням розуміння даних термінів, оскільки їх особливості та зміст понять безпосередньо впливають на аналіз статусу позначуваних ними осіб. Зазначені категорії позначаються та різняться між собою найменуванням учасників правових зв’язків, статус яких регулюється Конституцією України, іншими нормативно-правовими актами.

⇐ Предыдущая1234

Поделиться: