Стратегії управління інвестиційним горизонтом

Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні коштів рівними частинами в кожному з кількох інтервалів, на які поділяється загальний інвестиційний горизонт. Для цього необхідно визначити максимальний прийнятний для банку період інвестування та поділити його на однакові часові інтервали. Загальна сума інвестицій поділяється в рівних пропорціях на стільки ж частин, і кошти спрямовуються на купівлю цінних паперів зі строками погашення в кожному з визначених інтервалів у межах загального інвестиційного горизонту. Така стратегія не максимізує прибуток, але має такі переваги: стабілізація доходу протягом усього періоду інвестування; простота і доступність; гнучкість, оскільки якась частина цінних паперів весь час погашається, а отже, кошти можуть бути реінвестовані в нові активи; не потребує значної підготовки і кваліфікації інвестиційних менеджерів. Використовується здебільшого невеликими банками.

Стратегія короткострокового акценту застосовується банками у випадках, коли портфель ЦП розглядається як джерело підтримки ліквідності, а не одержання доходу. При цьому вся сума інвестицій вкладається в ЦП короткострокового характеру, часовий діапазон яких перебуває в межах 1—2 роки, що дозволяє забезпечити необхідний рівень ліквідності.

Стратегія довгострокового акценту орієнтована на розгляд інвестиційного портфеля як джерела доходів банку. Банки вкладають кошти в довгострокові, а отже, більш прибуткові ЦП, наприклад, акції підприємств та інших банків. Потреби в ліквідних засобах задовольняються шляхом позичок на грошовому ринку або підтримання значної частини активів у готівковій формі.

Стратегія «штанги» поєднання елементів стратегій довгострокового і короткострокового акценту, за якого більша частина інвестиційних коштів вкладається в високоліквідні ЦП короткострокового характеру, а решта коштів спрямовується на придбання довгострокових паперів. Вкладення на середні періоди не здійснюються, або є мінімальними. Такий підхід з одного боку забезпечує ліквідність, а з іншого — слугує генератором доходів банку.

Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному оновленні складових портфеля ЦП залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку. Якщо очікується зростання ставок, то менеджмент переглядає портфель ЦП з метою скорочення інвестиційного горизонту, тобто купуються короткострокові папери. Якщо прогноз свідчить про зниження ставок у майбутньому, то склад портфеля переглядається з метою подовження строків погашення ЦП. Це найбільш агресивна і складна стратегія управління інвестиційним горизонтом портфеля ЦП, застосовується великими банками, які забезпечені достатніми фінансовими і кадровими ресурсами та провадять високоризикову і агресивну політику поведінки на ринку.

Для оцінки ЦП з різними строками погашення та управління інвестиційним горизонтом портфеля менеджмент розраховує показник середньозваженого строку погашення (дюрація) ЦП. За його допомогою інвестиційний менеджер має можливість передбачати наслідки та вплив на дохід і ризик портфеля будь-якого поєднання строків погашення ЦП, а отже, приймати обґґрунтовані управлінські рішення.

ДЮРАЦІЯ (середньозважений строк погашення –D) – це міра приведеної вартості окремого ЦП або їх портфеля, за допомогою якої визначається середня тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за ЦП надходять до банку. Вона показує період окупності ЦП, тобто через який час банк зможе повернути кошти, витрачені на його придбання. Визначається як відношення приведеної вартості суми всіх очікуваних доходів за ЦП або портфелем, зважених за часом надходження, до ринкової ціни ЦП чи портфеля і обчислюється за формулою (роки):

, де

І_i — очікувані потоки відсоткових доходів в і-й період ( );

п_і — періоди проведення виплат;

п – загальна кількість періодів до погашення (продажу);

і — дохідність цінного паперу до моменту погашення (за період зберігання);

Н.в. — номінальна сума боргу (ціна продажу);

Р — ринкова ціна цінного паперу (ціна купівлі).

При обчисленні дюрації ЦП необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На заключному етапі шляхом ділення зваженої теперішньої вартості на ринкову вартість цінного паперу визначається дюрація.

Якщо ЦП генерує потік грошових коштів лише один раз в момент погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Наприклад, трирічний депозитний сертифікат з умовою виплати основної суми і відсотків після закінчення періоду обігу та проданий за номінальною вартістю, має дюрацію 3 роки.

Але для всіх ЦП, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, дюрація буде коротшою за тривалість періоду обігу.

Показник середньозваженого строку погашення використовується в інвестиційному менеджменті для визначення можливих змін у ціні цінного паперу протягом періоду його зберігання та для управління активами та пасивами й відсотковим ризиком банку.

Приклад.

Облігація номінальною вартістю 1000 грн. погашається через 4 роки і має купон 25%. Якою буде дюрація цього ЦП за умови виплати відсоткового доходу один раз на рік протягом всього періоду обігу, якщо його поточна ринкова ціна становить 900 грн.?

Розв’язання.

Від’ємне значення показника дюрації використовують для передбачення цінових змін на ринку ЦП. Оскільки між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною ЦП, вираженого у відсотках, існує лінійна залежність, то зміна ціни ЦП у процентах:

де DР– зміна ціни ЦП у відсотковому виразі;

D – дюрація;

Dі – зміни відсоткових ставок;

 і – значення діючих відсоткових ставок.

Вплив відсоткових ставок на зміну вартості ЦП у грошовому вираженні обчислюється за формулою:

Приклад. Оцінити зміну вартості чотирирічної облігації, яка нині продається за ціною 900 грн., якщо дюрація дорівнює 3,28 років, а прогноз свідчить про підвищення відсоткових ставок на ринку протягом поточного року з рівня 25 до 35% тобто на 10%.

Розв’язання.

Отже, підвищення ринкових ставок на 10% призведе до зниження ціни облігації на 26,24% або на 236,16 грн., а ринкова вартість облігації буде становити 663,84 грн. (900 –236,16 )

ЦП з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію порівнянно з ЦП, які характеризуються низьким відсотковим доходом за купоном і таким самим рівнем ринкової дохідності. Тому вони мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькокупонні папери можуть принести високий дохід при зміні відсоткових ставок на ринку, але при цьому з ними пов’язаний вищий ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип ЦП більше підходить до портфеля консервативного інвестора, а другий — для отримання спекулятивного доходу.

Приймаючи рішення щодо придбання певних ЦП, менеджер має вирішити, чи прийнятна для банку така цінова чутливість і чи не будуть інші ЦП точніше відповідати поточним потребам банку.

Якщо відсоткові ставки зростають після придбання цінного паперу, то його ринкова ціна знижується, але банк може реінвестувати одержаний потік доходів під вищу ринкову ставку. У разі зниження відсоткових ставок банк змушений реінвестувати доход під нижчі відсоткові ставки, але підвищення цін на цінні папери компенсує втрати від реінвестування. Коли середньозважений строк погашення дорівнює плановому періоду зберігання банком цінних паперів, то капітальні прирости або збитки погашаються за рахунок зниження, чи відповідно, підвищення реінвестиційних доходів, що й дає змогу зафіксувати сукупний рівень дохідності цінного паперу чи портфеля.

Отже, управління дюрацією розглядається як один з підходів до зниження відсоткового ризику і може бути застосований не лише щодо портфеля цінних паперів, а й щодо загального портфеля активів і пасивів банку.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: