Вальдорфська педагогіка як одна з технологій особистісно орієнтованого навчання.

Нині серед різних педагогічних концепцій, пов'язаних з раннім розвитком дитини, окреме місце посідає вальфдорфська педагогіка, що на відміну від інших методик, зорієнтованих на розвиток інтелекту чи фізичного розвитку, вальфдоська педагогіка заснована на повазі до дитинства, без якогось тиску.

Засновником цієї системи Рудольф Штейнер, відомий німецький мислитель і філософ. На початку 20-го століття він оголосив школу тих часів винуватою у культурному та соціальному занепаді суспільства. Він вважав, що місце такої школи має посісти система освіти, зорієнтована на «справді людське цілісне, живе, життєве» внаслідок чого безлику, сіру і слухняну людину має замінити яскрава і вільна особистість.

Перша школа була відкрита для дітей робітників фірми Вальдорф Астория, яка взяла більшу частину витрат на її утримання. Після відкриття школи до неї потяглись і діти з інших соціальних прошарків. Таким чином від перших днів у вальдорфській школі не існувало відбору за соціальним та матеріальним принципом.

Мета вальдорфської педагогіки – розвиток природних здібностей, укріплення віри у власні сили, які будуть потрібні для дорослого життя. Ця система спрямована передусім на духовний й емоційний розвиток дитини, розвиток його особистісних якостей. На перший погляд може видтися, що такі дитячі садки і школи взагалі проти розвитку інтелекту, адже тут не вимагають запам'ятати букви, цифри тощо. Але на думку спеціалістів-вальдорфців, спеціальні посібники, створені штучно, не сприяють, а навпаки, шкодять здоров'ю інтелекта. Тому дитина самостійно робить відкриття, це відбувається цікаво, природно, ніби саме по собі.

Тому у вальдорфських садках діти розігрують театральні вистави, виконують ритмічні вправи під музику, грають на флейті. Такі заняття сприяють розвитку музичних здібностей, відчуття ритму, координації рухів. Крім того, дітей зацікавлюють ремеслами: вишивкою, ткацтвом, різьбою по дереву, керамікою.

Вальдорфські іграшки з натуральних матеріалів (спили гілок і стволів, черепашки, шишки, каштани, жолуді, кора, плетені тваринки, ляльки з тканини, вік для ліплення) – стимулюють розвиток дрібної моторики, мислення, фантазії, уяви. Головне – жодної хімії і штучних матеріалів (до речі, в інтер'єрі та побуті також).

Вальдорфські педагоги підкреслюють, що нічому дитину спеціально не навчають, вона навчається сама, наслідуючи дорослого і проводячи власні експерименти.

У дитячих садках також передбачається активна (а головне зацікавлена) участь батьків. Це може бути допомога в обладнанні території, пошиття ляльок тощо.

Варто також зазначити, що виховання у вальдорфських садках передбачає певні заборони:

1. Заборона ранньої інтелектуалізації та навчання, що досягається обмеженням навантажень на пам'ять і мислення, осягненням світу експериментальним, а не розумовим шляхом.
2. Заборона радіо, телебачення й комп'ютера, бо вальдорфські педагоги вважають, що ці винаходи руйнують дитячу психіку.
3. Заборона будь-якої оцінки дитини, адже дитина, яка чекає оцінки дорослого, позбувається можливості діяти, спонукаючись лише любов'ю до справи.

Вальдорфські школи працюють за принципом «не випереджання» розвитку дитини, але надаючи усі можливості для його розвитку у власному темпі. Обладнуючи школи, перевагу надають натуральним матеріалам і неготовим іграшкам та матеріалам, що сприяє розвитку фантазії дітей. Велика увага надається духовному розвиткові усіх учасників навчально-виховного процесу. Навчальний матеріал подається блоками, але день на всіх етапах навчання (від ясел до семінарій) поділено на три частини: духовний (де переважає активне мислення), душевний (навчання музиці та евритмічному танцю), креативно-практичний (у цей час діти вчаться творчим завданням: малювати, ліпити, вирізати з дерева, шити тощо). Ритм дня може бути підкорений тому предмету, блок якого зараз вивчається (наприклад, якщо вивчають математичний матеріал, дітям пропонують «побачити» його під час танцю чи шиття).

Крім того, навчальний матеріал дається з врахуванням відповідності розвитку дитини й розвитку історичного суспільства. Наприклад, у 6 класі, коли у дітей формується уявлення про справедливість та державність, вивчають історію Римської імперії, а в 7 класі, у період початку статевого дозрівання, проходять середньовіччя, з його яскраво вираженою мужністю та жіночністю. При цьому діти ставлять спектаклі, беруть участь в турнірах і навіть відвідують міста з середньовічними замками.

Метод «душевної економії» - основний метод вальдорфської педагогіки. Метод полягає в тому, що в процесі навчання у дітей розвиваєть ту діяльність, яку дитина може освоїти на цьому етапі розвитку без внутрішнього спротиву організму. Так від періоду зміни зубів до статевого дозрівання слід розвивати пам'ять, працювати з образним мисленням дитини, апелювати до почуттів, а не до інтелекту. Після статевого дозрівання у навчальний матеріал залучають поняття, працюють з абстрактним мисленням дитини.

До 12 років вальдорфська педагогіка відкидає метод «наглядного навчання» через те, що формування понять природно відбувається у дитині після 12 років. Натомість пропонується метод «навчання у супроводі почуттів». Процес запам'ятовування полегшується завдяки залученню руху почуттів у дитини, які є опорою для пам'яті.
Сучасні психологи зазначають, що емоційна пам'ять одна з най триваліших. Завдання педагога – подолати байдуже ставлення учнів до навчального матеріалу. Внаслідок активного і живого стилю роботи під час уроку залучається життя внутрішніх почуттів: радощів і болю; його напруги й розслаблення.

Інтерес – засіб мобілізації активності дитини на кожному етапі розвитку. Дитині цікаво те, що співзвучне процесам певного періоду. Скажімо, дітям до 9 років цікаво активно грати, багато рухатися, наслідувати й слухати казки. Тому їх навчання будується на наслідуванні, рухливій грі та казках. Також молодші школярі відчувають потребу в ритмі, живих образах і творчій фантазії, яка зростає до 9 років. У віці 9 років дитина відділяє себе від оточення і їй цікаві речі «які вони насправді». Тому у навчання вводяться реалістичні предмети: краєзнавство і зоологія у 4 класі, географія, ботаніка та історія у 5.

Вальдорфські педагоги переконані, що за надлишку розумової діяльності погіршується здоров'я дітей. Рішенням цієї проблеми є введення великої кількості предметів, де діти займаються активною діяльністю. Це евритмія, живопис тощо. На творчих предметах педагог прагне пробудити уяву дитини, зрушити його почуття. Це може бути цікаве повідомлення під час заняття чи захоплива розповідь наприкінці.

Упродовж навчального дня йде плавний перехід від розумової діяльності до фізичної через діяльність почуттів. Для цього існує чіткий ритм дня. Ранкова зарядки у вальдорфській школі замінюється ритмічною частиною. Молодші школярі 20 хвилин активно рухаються, ритмічно плескають в долоні й тупають, читають вірші. Перший урок – це головний урок, один з найважливіших загальноосвітніх предметів (математика, мова, географія, фізика, хімія тощо). Потім ідуть уроки, на яких відбувається ритмічне повторення: іноземна мова, музика, евритмія, гімнастика, живопис тощо. Практичною діяльністю займаються після обід, це праця, садівництво, ремесла, інші предмети, що вимагають фізичного навантаження.
Важливою особливістю вальдорфського навчання є виклад навчального матеріалу великими періодами, епохами. Епоха триває 3-4 тижні. Завдяки такому розподілу матеріалу дитина має можливість повністю вжитися в нього. Після закінчення епохи діти відчувають задоволення, що за цей час чогось досягли.

Під час навчання і виховання педагоги прагнуть до рівноваги у розвитку трьох душевних здатностей дитини: волі, почуття і мислення. Гармонія душевного життя створює сприятливі умови для здорового тілесного диття. Воля, почуття і мислення виявляються на кожному етапі розвитку дитини відповідно до вікових особливостей. Це враховується у методичній роботі. У початковій школі найбільше апелюють до волі дитини, у середній – до почуттів, у старших класах – до мислення.

Велике значення для дитини має створення навколо неї здорового соціального середовища, оскільки індивідуальність розвивається вільно, якщо навколо ніхто її не пригнічує.

Індивідуальний підхід до дитини дозволяє найповніше розкритися здібностям і не нашкодити здоров'ю дитини. Скажімо, для того, щоб врівноважити дію темпераменту дитини, їй дають можливість побачити себе з боку. Для цього дітей з однаковими темпераментами часто садовлять за одну парту. Безоцінкова система навчання, відсутність змагальності не викликає у слабшої дитини почуття неповноцінності. Єдиною мірою його досягнень є порівняння його сьогоднішніх успіхів із вчорашніми.

Структура підручника.

Щоб з’ясувати, які існують шляхи використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна” в початковій школі, ми вважали за необхідне проаналізувати чинні навчальні програми даного курсу.

Навчальний курс „Я і Україна” реалізує галузь „Людина і світ” Державного стандарту початкової загальної освіти і охоплює такі змістові лінії: Людина як особистість; Людина і суспільство; Людина серед людей; Культура; Об’єкти природи; Планета Земля; Україна; Рідний край. Зазначені змістові лінії у програмі початкової школи виділяються як природознавча і суспільствознавча в інтегрованому предметі „Я і Україна” в 1-2 класах, а в 3-4 класах вони представлені окремими предметами: „Природознавство” і „Громадянська освіта”.

У процесі вивчення курсу „Я і Україна” в початковій школі в учнів формуються уявлення та поняття про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і поняття, які відображають основні властивості й закономірності реального світу, розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.

Цей курс передбачає створення передумов для усвідомленого сприймання і засвоєння соціальних та морально-правових норм, історичних, національно-культурних традицій українського народу.

Суспільствознавча складова програми (людина як особистість; людина і суспільство; людина серед людей культура) охоплює знання про людину як складноорганізовану моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство, довкілля, в якому живе дитина; способи пізнання й орієнтації в навколишньому житті; сприяє поетапному усвідомленню єдності компонентів: „Я” - сім’я - школа - рідний край - Україна; розкриває взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей із природним і соціальним оточенням, накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.

Природознавча складова (об’єкти природи; рідний край; Україна) ознайомлює учнів із різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України, з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною та збереженням природних багатств.

Зміст програми, крім перелічених, містить культурологічні знання, й ті, що сприяють розвитку спостережливості, мислення дитини, уяви, пам’яті, самостійності, активності. А також особистісні компоненти, які забезпечують ставлення учнів до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування в процесі пізнавальної та комунікативної діяльності, виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів і є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.

Зміст курсу „Я і Україна” та його структурування визначаються загальнодидактичними принципами (гуманізації; особистісно зорієнтованого навчання; науковості; наступності; забезпечення позитивної мотивації навчання; створення умов для самореалізації кожного учня; розвитку його творчої самостійності та соціальної активності) і власне природничими принципами (екологічним, краєзнавчим, українознавчим, планетарним, фенологічним), що реалізуються в єдності.

 

42. Формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності як одної з найефективніших форм самостійної роботи

Немає сумнівів, що діти найбільше вчаться, наслідуючи, писав К.Д. Ушинський, але було б помилкою вважати, що з наслідування сама собою виросте самостійна діяльність. Наслідування дає багато матеріалу для самостійної діяльності, проте, якби не було самостійної діяльності, незалежної від наслідування, не було б і що наслідувати.

Думки великого педагога про необхідність самостійної діяльності, незалежної від наслідування, співзвучні сучасним вимогам до формування творчості дитини, яка має розвиватися в тій діяльності, що вимагає активного застосування її творчих здібностей.

Готуючись до уроку, вчитель розв’язує принципове питання: як краще організувати засвоєння нового матеріалу – через репродуктивну або пошукову діяльність учнів. Дослідження шляхів розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів показали, що в початковій школі доцільно використовувати п’ять форм організації пошукової діяльності.

Форми організації пошукової діяльності молодших школярів:

- система пізнавальних завдань;

- евристична бесіда;

- метод аналогії;

- самостійне ознайомлення з новим матеріалом;

- дослідницький метод

1. Дослідження О.Я. Савченко показали, що критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є:

– зв’язок нового з раніше засвоєним матеріалом;

– можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

– наявність протиріччя між опорними і новими знаннями;

– готовність школярів до участі в пошуковій діяльності.

Кожна з форм організації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, кла

Реалізація розливальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюється ситуація необхідності пошуку нового знання. Тут варто навмисне загострити увагу дітей на об’єкті пошуку. Коли проблему сформульовано, учні під керівництвом учитешля відокремлюють відоме від невідомого, актуалізують засвоєні знання. Це робиться для того, щоб з’ясувати: можна в цьому разі піти відомим шляхом (тоді проблему розв’язують сильніші учні з місця, на основі перенесення) чи треба шукати нові способи.

2. Що має бути орієнтиром для вчителя у визначенні матеріалу для самостійної пошукової роботи? Це:

1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;

2) можливість актуалізації опорних знань через підготовчі вправи;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості вмінь працювати з підручниками, картками, достатній темп письма і читання.

3. Іноді доцільно поставити перед учнями й проблемне запитання, вислухати їхні міркування, а потім запропонувати прочитати статтю й зробити правильний висновок.

4. Але дослідження показують, що виконання учнями 3-4 класів елементарних дослідницьких завдань – не тільки можливе, а й ефективне для їхнього розвитку.

5. Щоб захопити школярів дослідженнями, треба прищепити їм спочатку смак до вдумливого нагромадження та осмислення спостережень, проведення короткочасних експериментів з відомими об’єктами, які відкривають нові властивості. Корисно також підключати весь клас до групових дослідницьких завдань, розрахованих на 2–3 тижні (а може, й на місяць).

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: