Санація (відновлення платоспроможності) боржника

 

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства, на початку провадження у справі про банкрутство [17, с. 4].

Тоді як санація, здійснювана в ході провадження у справі про банкрутство, є системою заходів, спрямованих на запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Вони спрямовані на оздоровлення 20 фінансово-господарського становища боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, його боргів і капіталу або зміну організаційно- правової та виробничої структури боржника [18].

 Для ініціювання процедури досудової санації необхідні умови:

• письмова згода власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника;

 • письмова згода кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50% кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку;

• план досудової санації, який повинен бути письмово погоджений усіма забезпеченими кредиторами та схвалений загальними зборами кредиторів боржника;

• ознака неплатоспроможності боржника або її загрози.

Заява про затвердження плану досудової санації має бути подано до місцевого господарського суду за місцезнаходженням боржника представником кредиторів, уповноваженою загальними зборами кредиторів або боржником протягом 5 днів з дня схвалення кредиторами такого плану санації. Зазначений строк відновленню не підлягає.

З дня винесення ухвали про затвердження плану досудової санації:

▪ вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, що виникли до затвердження судом плану досудової санації;

▪ встановлюється заборона на порушення справи про банкрутство боржника за його заявою або за заявою будь-якого з кредиторів, вимоги яких виникли до затвердження судом плану досудової санації, на термін, передбачений цим планом;

 ▪ умови плану досудової санації боржника стають обов'язковими для всіх кредиторів, вимоги яких виникли до затвердження судом плану досудової санації.

 У разі невиконання плану досудової санації кредитори наділені правом пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цим планом [19].

Що стосується судової санації, то вона вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до 6 місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, беруть участь в санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу повністю або частково, боржника на певних умовах, в тому числі придбання права власності на його майно)

. Одночасно суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

Ø реструктуризація підприємства;

Ø перепрофілювання виробництва;

Ø закриття нерентабельних виробництв;  

Ø відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

Ø продаж частини майна боржника або майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

Ø отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону про банкрутство за рахунок реалізації майна боржника;

Ø звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, отриманого для цієї мети;

Ø 22 інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, до подання на затвердження суду має бути погоджений керуючим санацією з органом, уповноваженим управляти державним майном.

 План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією. Комітет кредиторів після розгляду плану санації може прийняти одне з таких рішень:

 1. схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

 2. відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

3. відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт. За результатами розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до арбітражного суду з клопотанням про:  

ü припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;  

ü продовження встановленого строку процедури санації;

ü припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

ü припинення процедури санації і укладення мирової угоди [20].

 

Ліквідація банкрута

У передбачених господарським законодавством випадках суд в судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців [1, ст. 37].

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

▪ господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції;

   ▪ термін виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

   ▪ в банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

  ▪ припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

 ▪ відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

▪ продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому Законом про банкрутство;

 ▪ скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

▪ вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного опублікування повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку,  встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсним, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо це не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута [1, ст. 38].

 Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута і проведення розрахунків за його боргами.

Тривалість ліквідаційної процедури - 12 місяців, який може бути продовжений господарським судом ще на 6 місяців. Забезпечення проведення цієї процедури покладається на ліквідатора.

Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидатів ті ж, що передбачені за керуючого санацією.

 Ліквідаційна комісія (її склад) призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Оцінивши то реалізувавши майно банкрута ліквідатор проводить розрахунки з кредиторами останнього. Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт та ліквідаційний баланс, які з урахуванням думки членів комітету кредиторів затверджуються господарським судом.

Наслідки затвердження ліквідаційного балансу:

а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства, - виноситься постанова про ліквідацію юридичної особи-банкрута;

 б) якщо після розрахунків по боргах в банкрута залишилося майно, достатнє (згідно із законодавством) для його фінансування, він вважається не мав боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Не затвердження звіту ліквідатора може мати місце в разі, якщо господарський суд прийшов до висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів.

 В такому випадку виноситься постанова про призначення нового ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій [21].

 

Висновок

Отже, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що інститут банкрутства (неплатоспроможності) є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він є потужним стимулом для ефективної роботи суб'єктів господарської діяльності, при цьому виступає гарантом одночасно інтересів кредиторів, держави в цілому і розпорядника ринку в особистості.

 Існування цього інституту обумовлено перш за все тим, що існує необхідність вирішення проблем, пов'язаних з нездатністю суб'єкта підприємницької діяльності виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами.

Його значення полягає в тому, що, з одного боку, з господарського обороту при ліквідації виключаються неплатоспроможні суб'єкти, сприяє оздоровленню ринку, а з іншого - цей інститут дозволяє підприємствам, установам, організаціям досягти фінансової стабільності і добробуту, за умови дотримання норм закону.

Залежно від особливостей функціонування підприємств, їх місця в системі господарських зв'язків,  ролі, яку вони відіграють у регіональному господарському комплексі та у відповідній галузі, можуть бути запропоновані різні процедури:

Ø продаж підприємства в цілому;

Ø перетворення його в акціонерне товариство і продаж контрольного пакету на інвестиційних торгах, комерційному аукціоні або конкурсі;

Ø застосування процедур зовнішнього управління;

Ø продаж на інвестиційних торгах з одночасною реструктуризацією капіталу;

Ø ліквідація підприємства як юридичної особи з можливим збереженням самостійних активів підприємства, які мають значення, шляхом продажу їх єдиним майновим лотом в процесі конкурсного виробництва;

Ø реструктуризація в рамках санації на підставі недержавних коштів.

 

⇐ Предыдущая12345

Поделиться: