Система забезпечення соціальної безпеки держави.

У процесі з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід ураховувати низку таких положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки має характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як соціальної, так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну, продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньоекономічну тощо). По-чет­верте, ключова роль у забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Соціальна безпека держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна – набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

З огляду на те, що мета системи забезпечення соціальної безпеки полягає у підтриманні нормального функціонування соціальної сфери, виявленні загроз та вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації, захисті соціальних інтересів особи, суспільства, держави, визначено, що система забезпечення соціальної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам: функціонування в межах, визначених законом; забезпечення надійного захисту національних інтересів в соціальній сфері; прогнозування та своєчасне відвернення загроз соціальній безпеці; ефективне функціонування як у звичайних так і в надзвичайних умовах; наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади; відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

Сьогодні соціальну безпеку держави дедалі частіше розглядають як одну з основних складових компонентів національних ресурсів, багатства нації і держави та подальшого стабільного розвитку суспільства.

Стан соціальної безпеки в суспільстві перебуває в прямій залежності від рівня життя населення. Соціальна безпека не може бути забезпечена тільки діями офіційних і неофіційних владних інститутів. Вона вимагає сприятливих соціально-економічних умов.

Соціальна безпека в суспільстві залежить від соціальної політики держави.

Соціальна політика та соціальна безпека - дві сторони однієї медалі. Чим реалістичніше соціальна політика держави, тим вище рівень соціальної безпеки кожного члена суспільства. Більше того, соціальна політика - це свого роду інструмент забезпечення соціальної безпеки суспільства як стратегічної мети держави.

Соціальна політика регулює відносини між суспільством і особистістю в цілому; між суспільством і військовослужбовцями, зокрема. Основою цієї регуляції може бути система соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію передбачених Конституцією соціальних прав особистості: права на життя, на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на освіту.

Найбільш суттєвими для розуміння змісту соціальної політики, її цілей і загальної спрямованості є такі категорії як: рівень життя, спосіб життя, якість життя.

Під рівнем життя розуміється забезпеченість населення необхідними благами і ступінь задоволення індивідуальних потреб людини в них. Спосіб життя висловлює сталу структуру ціннісних орієнтації, життєвих інтересів. Якість життя виражає міру індивідуальної доступності того, чим володіє суспільство (здоров'я та охорону здоров'я, освіту, відпочинок і так далі).

Зазначені категорії мають особливе значення для розуміння того, що мірилом соціального прогресу є Людина і можливість її вільного розвитку, а соціальна політика є засіб досягнення намічених цілей: утвердження образу, якості і рівня життя, гідних людини; досягнення соціальної рівноваги в суспільстві; гармонізація суспільних відносин як один із способів зміцнення політичної стабільності держави та забезпечення його безпеки.

У структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виокремити такі підсистеми в межах єдиного механізму:

-підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціаль­ної взаємодії і розвитку;

-підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки здатний ефективно функціонувати лише за виконання належних вимог:

-комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин, що впливають на стан безпеки;

-системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей, так і зовнішніх чинників — елементів соціально-економічного простору вищого рівня — що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму соціальної безпеки, а з іншого — відкривають додаткові можливості для його ефективності;

-варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування кількох варіантів розв’язання суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в межах функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

-безумовний пріоритет здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров’я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування;

-прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спря­мованих на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій.

Необхідним є розгляд структурних компонентів, що належать до складу механізму забезпечення соціальної безпеки. Охарактеризуємо основні з них.

1. Моніторинг являє собою інформаційно-аналітичну систему спостережень за динамікою показників соціально-економічної безпеки, що ведеться в багатьох країнах світу. Однак для України вона має особливе значення через те, що перехідна економіка характеризується низкою серйозних диспропорцій та суперечностей, гострою нестачею ресурсів і надмірною нестійкістю соціальних показників. У зв’язку з цим зростають роль і вимоги до дер­жавної статистики, її об’єктивності, компетентності та масштабності охоплення об’єктів спостереження, якості інформації і т. ін.

2. Діяльність щодо запобігання загрозам у соціальній сфері та відшкодування завданих збитків, пов’язаних із перевищенням граничних значень за певними показниками безпеки.

3. Найважливіший структурний елемент механізму забезпечення економічної безпеки суспільства — діяльність держави з виявлення й убезпечення від внутрішніх і зовнішніх загроз для соціальної сфери.

Найтиповішими напрямами державної діяльності з цього аспекту є:

-виявлення випадків, коли фактичні або прогнозні параметри економічного розвитку відхиляються від граничних значень соціальної безпеки; розробка комплексних державних заходів щодо виходу країни із зони небезпеки;

-організація роботи з реалізації комплексу заходів задля подолання або недопущення виникнення загроз у соціальній сфері;

-експертиза рішень, що приймаються з фінансових і господарських питань, із позиції соціальної безпеки. (Законодавчі та інші нормативні правові акти неодмінно мають пройти експертизу на предмет соціальної безпеки.);

-організація системи контролю за виконанням заходів щодо усунення загроз у соціальній сфері.

З означених позицій соціальну безпеку правомірно розглядати не тільки як захищеність національних інтересів, але й готовність і здатність держави створювати механізми реалізації та захисту національних інтересів, розвитку вітчизняної економіки, підтрим­ки соціально-політичної стабільності суспільства.

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: