Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави.

Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави.

Правоохоронні органи - органи держави, наділені правами і обов'язками по здійсненню охорони правопорядка шляхом специфічних дій примусового характеру, які у певній процесуальній формі.

Завдання складаються:

 у відновленні порушеного права, наприклад в галузі цивільних правовідносин;

 в покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при вчиненні деяких злочинів, наприклад при вбивстві);

 у відновленні порушеного права і покарання одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання.

 здійсненні превентивних заходів.

Вирішуючи ці завдання, правоохоронні органи захищають життя, здоров'я, майно громадян, їх власність, власність держави, державних, громадських і приватних організацій, захищають державу та її інститути, природу, тваринний світ і т. д

 

Поняття правоохоронної діяльності держави, її види і основні напрями.

Правоохоронна діяльність - вид державної діяльності, що здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і неухильному виконанні встановлених державою норм процедурного і процесуального права.

Напрями (види):

 конституційний контроль;

 правосуддя;

 прокурорський нагляд;

 охорона громадського порядку;

 розслідування злочинів;

 захист прав і законних інтересів громадян і організацій і надання їм юридичної допомоги;

 правова робота і деякі інші

6. Природа і поняття судової влади.

Вперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон Україні в 1996 році закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади (ст.6 КУ).

Ніякої орган державної влади, крім судів. Не має права брати на себе повноваження по здійсненню правосуддя.

Підходи до визначення цього поняття:

1. Організаційний. Сукупність державних установ, тобто влада державного органу - суду.

2. Функціональний. Сукупність повноважень суду щодо здійснення правосуддя, тобто діяльність суду з розгляду і вирішення у визначеній законом процедурної формі справ, які мають юридичні наслідки.

3. Організаційно-функціональний. Система створених згідно з законом органів, наділених винятковими повноваженнями з розгляду юридично значущих справ, які мають юридичні наслідки і застосуванням спеціальної процедури.

Судова влада - специфічна гілка державної влади, яка має власну виняткову компетенцію щодо розгляду юридично значимих справ, і реалізується виключно конституційними органами, тобто судами, в межах закону і спеціальних судових процедури.

Повнота - загальнообов'язковість виконання всіх судових актів.

Винятковість - ніякий інший орган не має права здійснювати функцію правосуддя.

 

Порядок утворення судів

1. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються

Президентом України відповідно до цього Закону за поданням

Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду

України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

2. Місцезнаходження і статус суду визначаються з урахуванням

принципів територіальності (адміністративно-територіального

устрою) та спеціалізації.

3. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна

адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або

реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної цим Законом

системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

4. Кількість суддів у судах визначається Президентом України

за поданням Голови Державної судової адміністрації України,

погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою

відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу

роботи суду, та в межах видатків, затверджених у Державному

бюджеті України на утримання судів. Призначення судді на адміністративну посаду без додержання

вимог цієї статті не допускається.

6. Перебування судді на адміністративній посаді не звільняє

його від здійснення повноважень судді відповідного суду,

передбачених цим Законом.

7. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє

його повноважень судді. Припинення повноважень судді припиняє

здійснення ним повноважень на адміністративній посаді в суді.

 

Вища ради юстиції

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом,

відповідальним за формування високопрофесійного суддівського

корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено

здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття

рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо

несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну

відповідальність.

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто

входить до її складу за посадою, становить шість років.

Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання

визначаються окремо у Державному бюджеті України.

Повноваження Вищої ради юстиції

Вища рада юстиції:

1) вносить подання Президенту України про призначення суддів

на посади або про звільнення їх з посад;

 

1-1) за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на

посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих

посад;

2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення

суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів

Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

4) розглядає скарги на рішення про притягнення до

дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих

судів, а також прокурорів.

Символи та місцезнаходження Вищої ради юстиції

Вища рада юстиції має печатку із зображенням Державного Герба

України та своїм найменуванням і емблему Вищої ради юстиції, яка

затверджується її рішенням.

Невід'ємними атрибутами залу засідань Вищої ради юстиції є

Державний Герб України та Державний Прапор України.

Вища рада юстиції знаходиться у місті Києві.

Склад Вищої ради юстиції

Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції

складається з двадцяти членів.

Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів

України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних

вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої

ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників

прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції  входять за посадою Голова

Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний

прокурор України.

 

Акти вищої ради юстиції

Вища рада юстиції приймає такі акти:

1) подання про призначення суддів;

2) подання про звільнення суддів з посади;

3) рішення про порушення вимог щодо несумісності;

4) рішення про дисциплінарну відповідальність;

5) рішення по скарзі на рішення про притягнення до

дисциплінарної відповідальності;

6) рішення про увільнення члена Вищої ради юстиції у

випадках, передбачених у статті 18 цього Закону;

7) інші акти в межах повноважень Вищої ради юстиції.

Вища рада юстиції приймає такі процедурні акти:

1) ухвали про відкриття дисциплінарного провадження;

2) ухвали про відкриття провадження щодо вимог законодавства

про несумісність;

3) рішення про відмову в поданні про призначення;

4) рішення про відвід (самовідвід) члена Вищої ради юстиції;

5) інші процедурні акти, необхідні для здійснення функцій

Вищої ради юстиції.

Акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені виключно до

Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому

Кодексом адміністративного судочинства України.

 

38.Акти прокурорського реагування

Визначені законом повноваження прокуратури реалізуються у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів є те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов'язок прокурора реагувати на порушення закону.

 

Протест прокурора — один з основних правових засобів pea-гування прокурора на виявлені порушення закону. Протест на правовий акт (наприклад, наказ чи постанову про притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності) заявляється у разі, коли той суперечить законові. У ньому міститься вимога про усунення порушення, приведення акта відповідно до чинного законодавства або його відміну. Сфера застосування-протеєту не обмежена лише правовими актами. Закон передбачає можливість опротеєтування незаконних дій, щоб припинити їх та поновити порушене право.                 . <

 

Протест заявляється прокурором, його заступником до органу, який видав цей правовий акт, або до вищого органу, Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розглядові відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту у цей же строк повідомляється прокурору.

 

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Подання прокурора є актом прокурорського реагування^ спрямованим на усунення порушення закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Право внесення подання належить прокуророві та його заступникові.             ''

Подання грунтується на матеріалах прокурорської перевірки, а підставою для його внесення є виявлені факти порушень і, як правило, стосуються групи таких порушень.         

 

34. Принципи організації і діяльності прокуратури.

Принципи прокурорського нагляду - це положення найбільш загального характеру, будь-яким чином характеризують прокурорський нагляд як соціальна правова явище.

1.Прінціп законності

а) вся діяльність прокуратури будується на законі і допустима лише у формах, передбачених законом.

б) діяльність повинна здійснюватися законними методами і протікати в законних формах.

2. Принцип єдності прокурорського нагляду.

Усі прокурори є представниками держави і єдиної системи прокурорських органів. Принцип єдностей дозволяє одну особу прокурорського нагляду замінити іншим.

Вся діяльність прокуратури регламентується єдиними нормативно-правовими актами.

3. Принцип централізації прокурорського нагляду.

Підпорядкування органів прокуратури ідеї тільки по вертикалі.

4.Прінціп незалежності.

Виявляється в особливому порядку призначення та звільнення з посади прокурорів. Огорожа прокуратури від впливу політичних партій

 

 

35. Функції органів прокуратури (загальна характеристика).

Стаття 5. Функції прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку

згідно Конституції України та цього Закону покладаються

наступні функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у

випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень

у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів

примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи

громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не

передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та цим Законом

 

36. Система і структура органів прокуратури.

Згідно ст.ст. 121-122 КУ і ст.6 ЗУ «Про прокуратуру» прокуратура України являє собою єдину централізовану систему органів, об'єднаних загальними завданнями, функціями, основними принципами організації та діяльності.

Стаття 13. Система органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна

прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,

областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські,

районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також

військові прокуратури.

В Україні є:

24 прокуратури в областях;

856 районних, міжрайонних, міських, природоохоронних та прокуратур з нагляду за дотриманням законів в установах виконання покарань;

6 транспортних прокуратур на правах обласних;

45 транспортних прокуратур на правах районних;

39 військових прокуратур гарнізонів.

У прикордонних військах нагляд здійснює військова прокуратура прикордонного району, а в оборонній промисловості Київська міжобласна спеціалізована прокуратура і б підпорядкованих їй прокуратур.

Генеральна прокуратура - вища ланка системи. Під керівництвом Генерального прокурора вона визначає стратегію і тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.

Прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей і прирівняні до них, прокуратури міст Києва та Севастополя підпорядковуються Генеральному прокурору і керують нижчестоящими прокуратурами. Вони здійснюють нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів

органами, підприємствами, установами та організаціями відповідно Автономної Республіки Крим, обласного підпорядкування, об'єктів, на які поширюється їхня компетенція, міст Києва та Севастополя.

Міські, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокуратури здійснюють нагляд за виконанням і правильним застосуванням законів відповідно міськими, районними органами, підприємствами, установами, організаціями.

До територіальних прокуратур цієї ланки належать міські, районні у містах і сільській місцевості, міжрайонні (двох районів чи району і міста).

Спеціалізовані (галузеві) прокуратури будуються на загальних принципах, перед ними стоять ті ж завдання, вони використовують такі ж повноваження з урахуванням специфіки об'єктів нагляду, як і територіальні прокуратури.

 

 

Служба безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган

спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку

України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.

 Завдання Служби безпеки України

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної

законодавством компетенції захист державного суверенітету,

конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного,

науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних

інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної

діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих

організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної

таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження,

виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки

людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності

у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які

безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам

України.

 Засади діяльності Служби безпеки України

Діяльність Служби безпеки України, її органів і

співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і

гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом

України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України

дотримується принципів поєднання єдиноначальності  і

колегіальності, гласності і конспірації.

 

 

Контроль і нагляд СБУ

Підзвітність Служби безпеки України

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України,

дотриманням нею законодавства здійснюється Верховною Радою

України.

Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді

України звіт про діяльність Служби безпеки України.

Контроль Президента України за діяльністю

           Служби безпеки України

Контроль за діяльністю Служби безпеки України здійснюється

Президентом України та уповноваженими ним державними органами.

Постійний контроль за дотриманням конституційних прав

громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності та

діяльності у сфері охорони державної таємниці органів і

підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за

відповідністю виданих Службою безпеки України положень, наказів,

розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України

здійснюється спеціально призначеними Президентом України

посадовими особами. Повноваження цих посадових осіб та правові

гарантії їх діяльності визначаються Положенням, яке затверджується

Президентом України.

Служба безпеки України регулярно у порядку, визначеному

Президентом України, інформує Президента України, членів Ради

національної безпеки України і посадових осіб, спеціально

призначених Президентом України, з основних питань своєї

діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх

вимогу подає інші необхідні відомості.

 

Правовий статус слідчого

 1. Слідчий є службовою особою, уповноваженою в межах компетенції, передбаченої Кримінально-процесуальним кодексом України, провадити досудове слідство у кримінальних справах.

2. Статус слідчого поширюється також на начальників слідчих підрозділів відповідних державних органів (далі - відповідні відомства) та їх заступників, які діють у межах своєї компетенції.

 Правова основа діяльності слідчих

Правову основу діяльності слідчих становлять Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, цей Закон, інші закони та чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 Вимоги, що пред’являються до слідчого

Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний рівень знань, достатній для здійснення досудового слідства, за умови, якщо він склав кваліфікаційні іспити та Присягу слідчого.

2. Слідчий не може належати до політичних партій чи рухів, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої у вільний від роботи час.

3. Не може бути слідчим особа, яка має судимість, цивільна дієздатність якої обмежена або яка визнана у встановленому порядку недієздатною чи є непридатною згідно з вимогами закону до проходження служби у відповідних відомствах, або стан здоров’я якої, на підставі висновку відповідно лікарської чи військово-лікарської комісії, не дає можливості виконувати обов’язки слідчого.

4. Порядок прийняття слідчого на службу у відповідне відомство, призначення його на посаду та проходження лікарської чи військово-лікарської комісії встановлюється згідно із цим Законом нормативно-правовими актами відповідних відомств з урахуванням особливостей проходження служби в цих відомствах.

 

Функції ДПА України

На вищу ланку покладається завдання організації та інструктивного і методичного забезпечення податкової роботи в країні, а також контроль за діяльністю податкових органів. Відповідно до чинного законодавства Державна податкова адміністрація України виконує такі функції:

 1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із:

 здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, валютні операції,;

 обліком платників податків, інших платежів;

 виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів;

 боротьбою з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

 2) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;

 3) затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків;

 4) роз'яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі;

 5) здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;

 6) подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;

 7) організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць органів державної податкової служби;

 8) розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства;

 9) при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;

 

Правовий статус нотаріуса

Нотаріус (лат. — писар, секретар) — представник органів та установ нотаріату, що законом уповноважений вчиняти нотаріальні дії.

 Нотаріус при реалізації нотаріальних функцій зобов'язаний, встановивши фактичні обставини при вчиненні конкретної нотаріальної дії, здійснювати провадження за суворо регламентованими правилами.

 Нотаріус — особа, на яку законом покладений обов'язок посвідчувати права і факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної сили.

 Нотаріусом може бути громадянин України, що має вищу юридичну освіту (академія, університет, інститут III—IV рівня акредитації), який пройшов стажування в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса протягом 6 місяців. Після закінчення терміну стажування особа, що бажає займатись нотаріальною діяльністю, складає кваліфікаційний іспит і отримує свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Воно видається Мін'юстом на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату.

 Нотаріус, який вперше починає нотаріальну діяльність, в Головному управлінні юстиції Мін'юсту в АРК, обласному, Київському та Севастопольському міському управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу.

 Присяга. Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, відповідно до закону і совісті, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса. Призначення на посаду державного нотаріуса і звільнення його з посади провадиться Головним управлінням юстиції Мін'юсту в АРК, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції. Нотаріус не має права поєднувати нотаріальну діяльність з роботою в державних та приватних підприємствах і організаціях, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час.

 Приватний нотаріус для здійснення нотаріальних дій зобов'язаний зареєструвати діяльність та отримати реєстраційне посвідчення. Для цього до Головного управління юстиції Мін'юсту в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міського управління юстиції подається заява. Реєстраційне посвідчення видається управлінням юстиції у 15-денний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається. Після отримання цього посвідчення нотаріус зобов'язаний у 3-місячний строк розпочати нотаріальну діяльність.

 Нотаріус має право:

 — витребувати від підприємств, установ, організацій відомості або документи, що необхідні для здійснення нотаріальних дій;

 — складати проекти угод і заяв;

 — виготовляти копії документів і виписки з них;

 — давати консультації правового характеру;

 — давати роз'яснення з питань здійснення нотаріальних дій.

 Нотаріус зобов'язаний:

 — здійснювати свої професійні обов'язки у точній відповідності до законодавства України та присяги;

 — сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів;

 — роз'яснювати права й обов'язки, попереджати про наслідки вчинених нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана тим, хто звертається за вчиненням

 нотаріальної дії, на шкоду;

 — додержуватись принципу таємниці вчинюваних нотаріальних дій;

 — відмовляти у здійсненні нотаріальних дій у випадку їх не відповідності законодавству України і міжнародним договорам.

 Стажист нотаріуса

 Стажистом нотаріуса може бути особа, що має вищу юридичну освіту. Умови роботи цього суб'єкта нотаріальних правовідносин визначаються трудовим контрактом, що укладається між стажистом і приватним нотаріусом або державною нотаріальною конторою з дотриманням норм трудового законодавства України та правил проходження стажування.

 

Стажист нотаріуса

Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має

вищу юридичну освіту, має стаж роботи у сфері права не менше трьох

років, володіє державною мовою. Керівником стажування може бути

нотаріус, який має стаж нотаріальної діяльності не менше 10 років.

Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом та

приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою з

додержанням законодавства про працю.

Кількість посад стажистів нотаріусів щороку визначається

Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в

Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в

областях, містах Києві та Севастополі за погодженням з

Міністерством юстиції України.

Не може бути стажистом нотаріуса особа, яка має судимість, а

також особа, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за

рішенням суду.

Стажист нотаріуса не може займатися підприємницькою або

адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань,

перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого

самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити

самостійно, через представника або підставних осіб до складу

правління чи інших виконавчих органів господарських організацій,

кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану

роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від

роботи час.

Стажист нотаріуса має право:

1) ознайомитися із змістом нотаріальних документів, поданих

нотаріусу для вчинення нотаріальних дій;

2) бути присутнім на прийомі фізичних осіб та представників

юридичних осіб;

3) складати проекти правочинів, заповітів, свідоцтв та інших

документів, що стосуються вчинення нотаріальних дій;

4) вносити записи до реєстрів для реєстрації нотаріальних

дій;

5) виконувати інші завдання, передбачені трудовим контрактом

між стажистом та приватним нотаріусом і планом стажування.

Стажист нотаріуса не має права підписувати за нотаріуса

нотаріальні документи та використовувати печатку нотаріуса.

Трудова книжка стажиста державного нотаріуса заповнюється і

зберігається у Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції

України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції

в областях, містах Києві та Севастополі. Трудова книжка стажиста

приватного нотаріуса заповнюється та зберігається приватним

нотаріусом - керівником стажування.

Умови та порядок проходження стажування встановлюються

Міністерством юстиції України.

До стажування прирівнюється робота строком не менше семи

років у Міністерстві юстиції України, Головному управлінні юстиції

Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,

головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та

Севастополі на посадах з безпосереднім здійсненням контролю за

організацією нотаріату, перевірки організації нотаріальної

діяльності нотаріусів та виконання ними правил нотаріального

діловодства.

Особа, яка проходила стажування в державній нотаріальній

конторі і отримала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною

діяльністю, повинна не менше одного року після отримання такого

свідоцтва працювати на посаді державного нотаріуса.

 

Повноваження уповноваженого

 Уповноважений має право:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

 

про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

 

 

Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави.

Правоохоронні органи - органи держави, наділені правами і обов'язками по здійсненню охорони правопорядка шляхом специфічних дій примусового характеру, які у певній процесуальній формі.

Завдання складаються:

 у відновленні порушеного права, наприклад в галузі цивільних правовідносин;

 в покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при вчиненні деяких злочинів, наприклад при вбивстві);

 у відновленні порушеного права і покарання одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання.

 здійсненні превентивних заходів.

Вирішуючи ці завдання, правоохоронні органи захищають життя, здоров'я, майно громадян, їх власність, власність держави, державних, громадських і приватних організацій, захищають державу та її інститути, природу, тваринний світ і т. д

 

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: