МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ. 1.4. Трудовий потенціал.Населення….20

Промисловість

Галузями промислової спеціалізації є машинобудування та металообробка, легка та харчова промисловість, а також лісова, деревообробна та целюлозно-паперова галузь, будівельна індустрія – в усіх областях, за винятком Чернігівської. Крім перерахованих, галузями спеціалізацї є: в Рівненській області – електроенергетика, хімічна та нафтохімічна промисловості, у Волинській та Чернігівській — паливна. Ці галузі визначають спеціалізацію Полісся в міжрегіональному поділі праці в Україні.

Спеціалізація промислового комплексу району передбачає порівняння галузевої структури товарної продукції з загальноукраїнською. Так, якщо у загальноукраїнській структурі промислової продукції домінує продукція паливо-енергетичного та металургійного комплексу (близько 50% від загальної продукції), то для Полісся переважною є частка харчової галузі (майже 32%). Частка продукції паливно-енергетичної промисловості та металургії загалом становить у Поліссі близько 20%. Сукупна частка продукції легкої та харчової промисловості складає майже 39% для Поліського району при середньо-українському показнику сумарної продукції цих двох галузей лише 19%.

 У машинобудуванні особливо виділяється виробництво електротехнічних виробів (Луцький завод електроапаратури, приладобудування, Рівненський завод приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування. Радіо-, електроприлади та електроустаткування виробляють також у Житомирі, Коростишеві, Чернігові).

Луцький автомобільний завод виробляє легкові автомоблі підвищеної прохідності. Розвивається сільськогосподарське машинобудування (Ніжин, Прилуки, Новоград-Волинський). У Рівному діє завод, що виготовляє запасні частини для тракторів. Функціонують заводи з виробництва машин для тваринництва та кормовиробництва («Ковельсільмаш», «Розищефермаш»), автокормовози для тваринницьких ферм, транспортні причепи (Квасилів). Підриємства району виробляють хімічне устаткування (Бердичів, Бахмач, Коростень), верстати (Бердичів, Житомир), шляхові машини і комунальне устаткування (Коростень), запчастини для тракторів (Малин), автозапчастини (Житомир, Чернігів). Працюють численні ремонтні підприємства, в тому числі Дубнівський ливарно-механічний завод. Район посідає помітне місце в країні щодо машинобудування та металообробки. У Чернігові ведеться складання сучасних «Волг» чотирьох модифікацій автосімейства «Соболь» (серед них і зручна «Швидка допомога»), вантажівки «Газель».

Хімічна промисловість представлена Рівненським виробничим об'єднанням «Азот» (азотні та фосфорні туки, сірчана кислота, синтетичний аміак та інш.). Хімічні волокна виробляють у Житомирі, Чернігові. Крім того, працюють заводи побутової хімії (Рівне, Луцьк, Ніжин), Прилукський, Здолбунівський і Корецький пластмасові заводи та Ніжинський і Дубнівський гумотехнічних виробів.

Однак найбільш важливими і найдавнішими є підприємства  лісової та деревообробної промисловості, а також лісохімії. Сформувався Волинський лісопромисловий комплекс (Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський), Камінь-Каширський у Волинській області, Костопільський домобудівний завод, Оржівський, Смизький та Клеваньський деревообробні комбінати, меблеві фабрики у Рівному, Житомирі, Костонолі, Дубно, Острозі, Радиславі, Сарнах, Ніжині, Прилуках, Чернігові, Щорсі та інших містах. Виробництво паперу налагоджено у Житомирі, Коростишеві, Малині, картону — у Чернігові. Лісохімічна промисловість розвинена у Коростені. У багатьох лісгоспах виробляють скипидар, живицю, вітамінне борошно.

Важлива й така галузь, як промисловість будівельних матеріалів, особливо виробництво цементу і шиферу в м. Здолбунів, залізобетонних виробів і конструкцій, цегли в Луцьку, Рівному, Здолбунові, Сарнах, Нововолинську, Бердичеві, Ніжені. У Луцьку діє картонно-рубероїдний завод, що виготовляє м'яку покрівлю, гідроізоляційні матеріали. Широко представлена обробка природного каменю — базальту, граніту у Костопільському, Сарненському та Рокитнівському районах Рівненської області, поблизу Володарсько-Волинського, Коростишева, Коростеня, Малина, Овруча, мармуру — біля Радомишля. Виділяється вапняково-силікатний завод у Новій Любомирці, завод базальтових і теплоізоляційних матеріалів у Костополі. Склоробні заводи збудовані у Костополі (кришталеві вироби), Рокитному та інших містах. Діє Житомирська дзеркальна фабрика. Баранівський фарфоровий завод — найбільше підприємство фарфоро-фаянсової промисловості України.

Легка промисловість — одна з провідних галузей Поліського району, особливо текстильна (меланжева фабрика діє в Луцьку, льонокомбінати в Житомирі і Рівному, фабрика нетканих матеріалів у Рівному, льонозаводи в Березному, Володимирці, Сарнах, Новгород-Сіверському та інш.). Серед підприємств бавовняної промисловості можна виділити бавовняно-ткацькі фабрики у Новгород-Сіверському, Острозі, ткацькі фабрики у Коростишеві і Радомишлі, панчішну фабрику у Житомирі. Вовняна промисловість — одна з найстаріших галузей текстильної промисловості. У Чернігові діє фабрика первинної обробки вовни, а також камвольно-суконний комбінат. Поширена швейна, шкіряно-взуттєва промисловість, у тому числі виробництво штучної шкіри у Нововолинську, Ковелі, Прилуках, Чернігові та інш.

Найважливішою галуззю є харчова промисловість. Це такі галузі, як цукрова, м'ясна, плодоконсервна, маслосироробна і молочна. Найпотужнішою галуззю харчової промисловості є цукрова. Найбільші підприємства розміщені в сировинних районах, тобто в лісостеповій частині. Єдиний в Україні солодовий завод працює у Бердичеві.

М'ясна промисловість орієнтується, крім сировини, і на споживача. Потужні підприємства м'ясної промисловості зосереджено у Бахмачі, Бердичеві, Прилуках, Чершгові, Луцьку, Нововолинську, Ковелі, Рівному і Дубному.

Молочні підприємства поширені на всій території району: Луцьк, Рівне, Дубно, Сарни, Житомир, Ніжин, Прилуки, Чершгові та інш. Працюють заводи — крохмало-патоковий у Володимирці, спиртовий — у 3ірному, пивоваренні — в Луцьку, Чершгові, Рівному, Острозі, Квасилові, мінеральних вод — в Острозі, Березному, Степані, кондитерські — в Луцьку, Рівному, Житомирі, Чершгові. У Прилуках працюють ефіроолійний комбінат і тютюнова фабрика.

У структурі виробництва найбільшу питому вагу має харчова промисловість (53,4%), далі ідуть машинобудування (14,6%), промисловість будівельних матеріалів (6,8%), хімія і нафтохімія (4,3%), паливна промисловість (4%), кольорова металургія (3,3%), енергетика (2,9%), легка промисловість (2,8%), деревообробна промисловість (2,8%).

Підприємствами Волині виробляється біля 45% загально-українського об'єму м'яких покрівельних матеріалів, 25% — шовкових тканин, біля 20% — підшипників, 14% — машин для тваринництва і кормовиробництва, 10% — картону і більша частина рубероїду, біля 5% — легкових автомобілів, 5% — плодоовочевих консервів, 3,7% — сахару-піску, 3,5% — масла, 2,5% — м'яса.

Провідні підприємства області −  луцькі заводи підшипників, автомобільний, електроапаратний, комунального машинобудування, ВО «Електротермометрія», ковельський завод сільськогосподарських машин, нововолинські заводи спеціального устаткування та ремонтно-механічний, луцьке виробничо-торговельне шовкове об’єднання, завод синтетичних шкір, м’ясо- та спиртогорілчані комбінати, меблевий комбінат. «Волинь холдінг» випускає майонез і іншу продукцію під торговою маркою «Торчин продукт», Ковельський м'ясокомбінат, Луцький рубероїдний завод, Ново-Волинський ливарний завод.

Нині понад 85% об'єктів господарювання змінили форму власності з державної на колективну, або приватну. Цей потужний недержавний сектор економіки виробляє понад 92% промислової продукції. Він здійснює всі пасажирські та дві третини вантажних перевезень, забезпечує 85% товарообігу та обсягів надання побутових послуг.

Агропромисловий комплекс

 Провідну роль в економіці району традиційно відіграє сільське господарство та інші галузі агропромислового комплексу. В Поліссі розвинена порівняно потужна харчова та переробна промисловість. Профілюючими галузями АПК району є м'ясо-молочна, борошномельна, консервна, цукрова, масложирова, спиртова, кондитерська, тютюнова та інші. Значне експортне значення мають крохмальна, комбікормова, виноробна, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних та безалкогольних напоїв.

У структурі АПК Полісся домінують сільське господарство та харчова промисловість. Враховуючи специфіку природнокліматичних умов району, сільське господарство Полісся спеціалізується на скотарстві м’ясо-молочного напрямку, свинарстві, вирощуванні цукрових буряків, картоплі, льону, зерна, окремих зернобобових, плодів, овочів та ягід, розвинуто птахівництво. Навколо великих міст сільське господарство має, в основному, приміське значення. В структурі посівних площ сільськогосподарських культур Полісся домінують зернові культури.

Земельна площа сільськогосподарських підприємств становить 68,7 % загальної площі економічного району (в Україні цей показник становить 80 %). Разом з тим у цьому районі значно нижча частка ріллі — 67 % (в Україні — 82,8 %), проте вища сіножа­тей — 13,8 % та пасовищ — 16,3 %. Найнижча частка ріллі у Во­линській області — всього 65 %. В районі осушено 681 тис. га пере­зволожених земель, особливо у північній частині. Діють такі осушувальні системи, як Цирська, Мельницька, Турська, Стохідська, Неретвинська у Волинській області, Стублівська, Печалівська, Карпилівська, Іквівська в Рівненській області.

Основні площі зернових культур (озима пшениця, жито, ячмінь, просо) і цукрових буряків зосереджені у південній лісостеповій частині економічного району, а в північній поліській переважають картоплярство та льонарство. На півдні району поширені хмілярство, овочівництво, садівництво і ягідництво.

Район виділяється значним збиранням картоплі в Україні (близь­ко 12%), цукрових буряків (понад 6 %), зерна (4,4 % збору України). Навколо таких міст, як Рівне, Луцьк, Нововолинськ, Здолбунів, розвивається приміський тип сільського господарства. На території економічного району виділяють такі зони спеціалі­зації сільського господарства: молочно-м’ясного скотарства, свинарства, льонарства у поєд­нанні з картоплярством — поліська частина району до межі Ту-рійськ-Рожище-Колки-Костопіль-Соснове; м’ясо-молочного скотар-ства, свинарства, буряківництва із значним виробництвом зерна — лісостепова частина економічного району; овоче-молочного господарства приміського типу з виробницт­вом цукрових буряків і зерна — смуга між Луцьком та Рівним.

Науково-технічний потенціал

ХХІ століття є періодом переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість дослідницького потенціалу, рівень науково-дослідної роботи набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни.

Важливе місце на ринку пропозицій науково-дослідних розробок та в галузі підготовки молодого перспективного покоління науковців посідають вищі навчальні заклади.

Шість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації Чернігівщини та обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ведуть наукову роботу, до якої залучаються як викладачі, так і обдарована студентська молодь. На базі вузів створені та функціонують науково-дослідні лабораторії, в яких сконцентровані висококваліфікований науковий потенціал та новітнє обладнання.

До наукової та науково-технічної роботи залучено 2259 штатних фахівців, серед них 41 доктор та 462 кандидати наук. Завдяки їх зусиллям, за умов мінімального фінансування, виконано низку наукових розробок.

Аналіз статистичних даних, результатів та ефективності виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт дає можливість визначити певні позитивні тенденції й окреслити проблеми, які потребують вирішення.

Дослідження проводяться з урахуванням пріоритетних напрямків розвитку педагогічних, психологічних, природничих, гуманітарних, технічних та економічних наук.

Освіта

На початок 2005/06 навчального року в Чернігівській області діяв (без урахування філій та відділень закладів інших регіонів) 21 вищий навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитації та 5 вузів ІІІ-ІV рівнів, мережа яких збільшилася на один за рахунок надання в поточному році ІІІ рівня Ніжинському агротехнічному інституту. Чисельність студентів в інститутах та університетах становила 26,7 тис. осіб і в порівняно з початком 2004/05 навчального року збільшилася на 8,2%, у технікумах, коледжах, училищах − 15,4 тис. осіб і зменшилася на 10,7%. З кожних 10000 жителів (для розрахунку використані дані про чисельність наявного населення на 1 жовтня 2005р. та середньорічну чисельність населення за 2004 р.) Чернігівщини 358 навчалися у вищих навчальних закладах області різних рівнів акредитації (у 2004/05 навчальному році − 350 осіб).

Серед студентів вищих навчальних закладів жінки традиційно становлять більшість. У поточному навчальному році у вузах І-ІІ рівнів акредитації на них припадало 51,9% загальної кількості студентів, у вузах ІІІ-ІV рівня − 58,5%.

Навчання студентів у технікумах, училищах, коледжах фінансується, здебільшого, з бюджетних коштів: 43,6% з державного і 12,6% з місцевого бюджетів. На комерційній основі навчається 43,8% студентів. В університетах та інститутах фінансування навчання розподіляється іншим чином: на комерційній основі навчається 65,9% студентів, за рахунок держави −  34,1%, місцевий бюджет у фінансуванні участі не бере.

На початковий цикл навчання (перші курси) до вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів у 2005 р. зараховано 4,9 тис. студентів, що на 11,8% менше, ніж у 2004 р. Прийом у вузи ІІІ-ІV рівнів акредитації склав 6,1 тис. осіб і збільшився на 11,6%. Крім того, 2419 осіб прийнято до вузів усіх рівнів акредитації на завершальний цикл навчання.

Розподіл студентів, які прийняті на перші курси, за джерелами фінансування їх навчання у закладах І-ІІ рівнів акредитації характеризується збільшенням частки державного (з 39,7% у 2004/05 навчальному році до 42,3% у 2005/06 навчальному році) та місцевого (з 10,6% до 12,8%) бюджетів, у закладах ІІІ-ІV рівнів показники майже не змінилися: 34,1% та 34% відповідно.

Кількість бажаючих навчатися у вищих навчальних закладах постійно зростає. Якщо у 2004 р. на вступних іспитах до вузів І-ІІ рівня акредитації на кожні 100 місць претендувало 139 абітурієнтів, то у 2005р. − 146, до вузів ІІІ-ІV рівнів −141 та 172 абітурієнти відповідно.

У 2005 р. дипломи про здобуття вищої освіти вручені 12838 особам, з них 9235 випущені з вузів (відповідно на 5,8% та 4,9% більше, ніж у 2004 р.). Диплом магістра отримали 165 випускників, спеціаліста − 4256 (з них 4155 випущені з вузів), бакалавра − 3923 (випущені 570 осіб), молодшого спеціаліста − 4494 (випущені 4345 осіб). Із числа випускників 2859 (31%) отримали направлення на роботу. Одночасно з освітньо-кваліфікаційним рівнем робітничу професію отримали 1344 студенти.

На початок навчального року 11,9 тис. студентів (47,2% тих, які навчалися на денних відділеннях) отримували стипендії, з них 93,1% −  академічні. Соціальні стипендії призначені 997 особам.

Здійснення навчального процесу у вузах забезпечує викладацький корпус, який об'єднує 1280 педагогічних та 1417 науково-педагогічних працівників. Серед педагогічних працівників 20 осіб мають науковий ступінь кандидата наук, 8 − учене звання доцента. Науково-педагогічний корпус представляють 525 кандидатів наук, 74 доктори наук, учене звання доцента та професора мають, відповідно, 387 та 80 осіб.

На кінець 2005 р. в області діяло 23 професійно-технічні заклади освіти і 3 їх філії, які нараховували 9675 учнів (слухачів). Первинну професійну підготовку в цих закладах проходять 9122 випускники шкіл (94,3% контингенту), з яких 5291 (58%) разом з професією здобувають повну загальну середню освіту. Серед слухачів навчається 553 особи з числа незайнятого населення та працівників, які перекваліфіковуються. Професійно-технічні заклади області готують спеціалістів у таких галузях народного господарства, як промисловість (43,5% учнів), торгівля й громадське харчування (17,7%), будівництво (12,4%), сільське господарство (10,8%), транспорт (9,9%), житлово-комунальне господарство й невиробничі види побутового обслуговування населення (5,7%).

Серед вікових категорій учнів (слухачів) традиційно найбільш чисельними є групи осіб у віці 17 років (32,8%), 18 років (25%) та 16 років (17,1%). Більшу частину учнів у віці 21 рік і старше (5,1% контингенту) складає незайняте населення та працівники, які здобувають професію або перекваліфіковуються (64,9% цієї вікової групи).

Із числа учнів та слухачів професійно-технічних закладів, які проходять первинну професійну підготовку, 14, 8% мають тільки одного з батьків, 4,2% - із малозабезпечених сімей, 3,4% − з неблагополучних сімей, 297 учнів (3,3%)  − сироти та ті, які залишилися без піклування батьків.

Упродовж 2005 р. на навчання прийнято 6319 осіб, серед яких випускники шкіл складають 79,7%, незайняте населення та працівники − 20,3%. За рік професійно-технічними закладами випущено 6046 спеціалістів, з них 43,7% − для промисловості, 19,1% − для торгівлі або громадського харчування, 12,2% для − будівництва, 9,3% зможуть працювати на транспорті, 8,8% − у сільському господарстві, 6,9% освоїли професії в галузі житлово-комунального господарства та невиробничих видів побутового обслуговування населення.

Транспортна система

 Розташування району з точки зору розміщення транспортних комунікацій вигідно відрізняє Полісся від інших регіонів країни. Через його територію проходять важливі транспортні коридори міжнародного значення напрямків Росія-Україна-Польща та Україна-Білорусь.

Важливішими вузловими транспортними центрами є Чернігів, Житомир, Рівне, Коростець,  Ніжин, Конотоп. Головним водним шляхом району є

р. Десна. Судноплавні ділянки мають р. Стир та р. Горинь.

Основний вид транспорту залізничний. Середня густота колій — 30 км на 1000 км². Найголовніші залізничні вузли — Ковель (6 напрямів), Коростень (5 напрямів), Бахмач, Ніжин, Житомир, Бердичів, Чернігів, Сарни, Рівне.

Автомобільні шляхи теж мають значну густоту, особливо у південній частині економічного району. Головні магістралі (залізничні та автомобільні) зв'язують основні промислові  центри району з Києвом, Львовом, зарубіжними країнами (Білоруссю, Польшею, Росією).

Через територію району прокладено газомагістралі Івацевичі-Долина з відгалуженням на Рівне та Костопіль, Дашава − Київ − Брянск — Москва, Уренгой    −Помари — Ужгород, частково
нафтопровід «Дружба» (Острог — Радивилів).

Судноплавство здійснюється по річках Стир, Горинь, Десна, Дніпро. Набільшими аеропортами е Чернігівський, Житомирський, Луцький і Рівненський.

3 району надходять значні потоки різноманітних будівельних матеріалів (цементу, шиферу, базальту, граніту, гнейсів, щебеню), тканин, автомобілів, електроапаратури, сільськогосподарських машин, продукції харчової промисловості (цукор, консерви).

Економічний потенціал

Територіально-господарський комплекс Карпат­ського району має складну галузеву і функціонально-компонентну структури. Він складається з восьми взаємопов'язаних міжгалузе­вих територіальних комплексів (МТК): паливно-енергетичного, ма­шинобудівного, хімічної індустрії, лісовиробничого, індустріально-будівельного, агропромислового, рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі трудових і природних ре­сурсів району і повністю чи окремими галузями характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці.

Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі ма­шинобудування, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Дуже мало розвинена чорна металургія та електро­енергетика.

До паливно-енергетичного комплексу належить видобуток і виробництво палива — кам'яного і бурого вугілля, нафти і нафто­продуктів, попутного і природного газу, електроенергії, в основно­му на теплових електростанціях.

Видобуток кам'яного вугілля сконцентрований у Львівсько-Волинському басейні, розвиток якого почався у повоєнний період. Те­пер за рік видобувають майже 15 млн. т енергетичного вугілля. Біль­ше ніж половина кам'яного вугілля збагачується (Червоноград). Буре вугілля видобувається тільки в Закарпатті (с. Ільниця Іршавського району).

Традиційними галузями комплексу є нафтова і газова проми­словість Прикарпаття. Останнім часом видобуток нафти і газу по­мітно знизився внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Діють нафтопереробні потужності в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку й акумуляції природного привізного газу — Дашава, Рудка, Угерське, Більче (Львівська обл.).

Провідна галузь комплексу — електроенергетика, представлена великими Бурштинською (2,4 млн. кВт), Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС і рядом малих ГЕС і ТЕЦ. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі, яке видобувають у Львівсько-Волинському райо­ні. На межі Черні­вецької і Хмельницької областей побудована Дністровська ГЕС, у Карпатах – Теребля – Ріцька. 

Територіальна структура комплексу представлена Прикарпат­ським нафтогазоенергетичним, Львівсько-Волинським вугільно-енер­гетичним районами і рядом енергетичних центрів.

Машинобудівний комплекс — це приладобудування, виробни­цтво телевізійної техніки, електроламп: радіоелектронної, медич­ної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізаль­них інструментів. Він орієнтується на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львова і зосереджений переважно в об­ласних центрах. Розвинене транспортне, підйомно-транспортне ма­шинобудування, ремонт транспортної техніки, виробництво авто­бусів, автонавантажувачів, мопедів, вантажних конвеєрів у Львові, автокранів у Дрогобичі з орієнтацією на кооперативні зв'язки з іншими районами і зарубіжними країнами.

У тісному зв'язку з АПК району розвивається і сільськогоспо­дарське машинобудування (у Львові, Коломиї). У територіальній структурі комплексу виділяються машинобу­дівні центри (всі обласні центри, а також Дрогобич, Коломия, Му­качеве).

Комплекс хімічної індустрії — це переважно галузі гірничої хімії (виробництво природної сірки в Новому Роздолі і Новояворівську), видобуток калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солотвині. До основної хімії, яка ґрунтується на місцевій і привізній си­ровині, належить виробництво сірчаної кислоти (у Новому Роздолі), калійних (у Калуші, Стебнику), комплексних добрив (у Новому Роз­долі).

Розвивається хімія органічного синтезу — виробництво штуч­них волокон (у Сокалі), технічного вуглецю (у Дашаві), тонкого хімічного синтезу (в Івано-Франківську), поліетилену (у Калуші). Сировина для виготовлення поліетилену надходить до Калуша етиленопроводом з Угорщини. Розвинені хіміко-фармацевтична про­мисловість (у Львові), виробництво лаків і фарб (у Львові, Бори­славі), нетканих матеріалів (у Бориславі).

Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). У перспективі можливий розвиток на базі ресурсів місцевої сирови­ни гірничо-хімічної та основної хімії: освоєння великого Марково-Розсільнянського родовища калійних солей, Гуменецького родовища природної сірки; розширення виробництв побутової хімії, хіміко-фармацевтичних та мінеральних добрив.

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.

Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на ви­робництві меблів. З цією галуззю тісно пов'язані лісопильне вироб­ництво, виготовлення чорнових і чистих меблевих заготовок, фане­ри, деревностружкових і волокнистих плит, картону, паперового пластику, синтетичних смол, фурнітури.

Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів; лісохімії — Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні підприємства (у Калуші, Тереславі). Висококваліфіковані кадри готують у Львові (у лісотехнічному інституті). Головні райо­ни комплексу в Івано-Франківську, Жидачеві, Чернівцях, Уж­городі, Мукачевому, Дрогобичі, Сваляві, Надвірній. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є Львів (виробництво меб­лів, фанери, паперового пластику), Івано-Франківськ (меблі) та ін.

В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницького напряму — цукробу­ряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовочепереробний та ін.; б) тваринницького напряму — м'ясопереробний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв'язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське вироб­ництво з добре сформованими зонами спеціалізації:

лісостеповою (зернове господарство, м'ясне і молочне скотар­ство, свинарство, птахівництво);

карпатською з підзонами:

а) передгірською передкарпатською (льонарство, картоплярст­во, молочно-м'ясне тваринництво, овочівництво);

б) передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство і птахівництво).

Економічному і соціальному розвитку району сприяє його транспортна система. Її характерні риси: різноманітність видів, висока щільність мережі доріг і газо-нафтопроводів, наявність прикордонних станцій і переходів, великих багатофункціональних транспортних вузлів (Львів, Івано-Франківськ), „транзитних” залізничних магістралей, які з`єднують Україну і Росію з країнами Східної і Центральної Європи.

Науково-технічний потенціал

В Карпатському регіоні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтен­сифікації тощо. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і га­лузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Розміщення наукових закладів має такі особливості: інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культур­них центрах (Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Ужгороді). Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходиться в централь­них районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань.

Таблиця

Розміщення вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації у 2006-2007 рр.*

* Статистичний щорічник України за 200 6 рік. — К.: Держкомстат України , 200 7, С. 447.

У цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається зі спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.

Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її вико­ристанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особ­ливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки при­родних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості заля­гання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо).

Стан природного середовища

Природно-географічне положення Карпатського району харак­теризується пограничністю, перехідністю природного середовища одного типу в інший.

Для Карпатського району важливим є його еколого-географічне розташування в зоні західного перенесення повітряних мас з Атлантики до Східної Європи, які несуть отруйні викиди теплових електростанцій, хімічних і металургійних підприємств з Західно- і Середньоєвропейського простору.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів во­дної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило ба­ланс гумусу, особливо в чорноземних ґрунтах, підвищилась концен­трація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку ґрунту і виро­щування сільськогосподарських культур з метою збільшення потуж­ності родючості ґрунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховува­ти, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Значної шкоди якості ґрунтів завдає невміле використання міне­ральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на ґрунти, так і на флору, фау­ну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг.

Потребують уваги питання охорони унікальних лісових ресурсів Карпат, здійснення проти­ерозійних заходів, регулювання стоку карпатських річок, які за­топлюють у період повеней значні передгірські території. Необхід­но вжити дійєвих заходів щодо усунення промислових викидів у повітряний і водний басейни, передусім у районах розміщення гір­ничо-хімічних виробництв і цементної промисловості.

Особлива проблема — створення екологічного моніторингу — дослідних станцій, постійних пунктів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов'язково робити вис­новки про екологічність проектів кожного споруджуваного об'єкта.

Трудовий потенціал

Населення району — 6103,9 тис. осіб. Львівська область займає 21,8 тис. км², тут проживає 2568,4 тис. осіб, в Івано-Франківській відповідно — 13,9 тис. км², 1385,4тис. осіб, у Закарпатській — 12,8 тис. км², 1243,8 тис. осіб і Чернівецькій — 8,1 тис. км², 906,3 тис. осіб.

 У всіх областях, крім Львівської, переважає сільське населення. У районі більш висока, ніж загалом в Україні (86 осіб./км²), густота населення.

У Карпатському районі розвинена субурбанізація, пов'язана з наближенням сільських поселень до міст, добре впорядкованою транспортною мережею. Для всіх областей району характерні інтен­сивні маятникові міграції: у них бере участь понад 25 % усього працездатного сільського населення. Львів, посідаючи за чисель­ністю населення сьоме місце в Україні, вийшов на третє місце (піс­ля Києва і Харкова) за кількістю маятникових мігрантів (понад 100 тис. чол. щодня). Разом з тим в останні роки із сільських поселень у міста приплив населення призупинився через звуження сфери прикладання праці в них. Нині розпочався зворотній процес – реурбанізація, тобто повернення міських мешканців у села. Значна кількість людей від`їджає за межі району, за 2006 рік сальдо міждержавній міграції складало (-1,244 тис. осіб, сальдо міжрегіональної – (- 2,0 тис.осіб).

У статевій структурі населення регіону переважають жінки – 52,6%, на 1000 жінок припадає 900 чоловіків. У працездатному віці в Закарпатській області 61,1 % населення, Івано-Франківській – 59,6%, Львівській – 60,5%, Чернівецькій 59,7% (по Україні – 60,6%), у районі вища частка у віці молодшому, за працездатний (19,7%), ніж у середньому в країні (16,3%).

Карпатський район багатий на трудові ресурси, що полегшує індустріалізацію території і стимулює розвиток трудомістких галу­зей промисловості і сільського господарства.

Туристичний потенціал

Туризм – одна із найбільш перспективних галузей економіки Карпатського району, який має об’єктивні і вагомі передумови для її розвитку: природно-кліматичний потенціал, мальовничі ландшафти, чисте повітря, цілющі мінеральні води, привабливі туристичні маршрути, збережені національні традиції і фольклор, архітектурні пам’ятки, рекреаційні можливості. Природа Українських Карпат має визначальне значення для розвитку туризму та рекреації в усі пори року.

Карпатський регіон України славний багатством мінеральних вод. Серед мінеральних джерел Івано-Франківщини найбільш відомим є джерело води "Горянка", аналогічною за дією трускавецькій "Нафтусі", в с. Новий Мізунь Долинського району. На його базі діє санаторій-профілакторій "Джерело Прикарпаття". Лікувальні властивості джерела "Буркут" для лікування внутрішніх органів були відомі ще у XIX ст. Для лікування опорно-рухового апарату використовуються торфові грязі і мінеральні води курорту Черче. Перспективними для лікування є води курорту Шешори з високим вмістом органічних речовин.

На території Прикарпаття налічується понад 20 туристичних маршрутів: гірських, водних, пішохідних, велосипедних, автобусних.

Існуюча база рекреаційних закладів усіх форм власності (119 одиниць на 12,5 тисячі місць) дає можливість нарощувати лікувально-оздоровчі, туристичні, спортивні послуги, в тому числі й для іноземних туристів.

Усе більш популярним в області стає сільський зелений туризм. Понад 200 сільських господарів вже готові прийняти гостей у своїх садибах. Туристів приваблює зручна система поселення, сучасне обладнання приватних пансіонатів, близькість до природи, співвідношення „ціна – якість послуг”, гостинність та домашня атмосфера, чудові страви національної кухні.

Львівщина серед інших областей України відзначається різноманітністю природних умов та багатством ресурсів і є привабливим регіоном для різних категорій туристів.

Регіон багатий на унікальні родовища мінеральних вод (понад 200 джерел) та грязей з лікувальними властивостями, на базі яких функціонують та розвиваються відомі курорти Трускавець, Моршин, Шкло, Немирів, Любінь Великий, Східниця. В області нараховується 127 санаторно-курортних та інших закладів оздоровлення.

Саме місто Львів називають ”Перлиною Європи”, музеєм під відкритим небом. Центральна частина міста оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до ”Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО”.

За кількістю іноземних туристів область посідає 4 місце серед областей України (після АР Крим, Одеської і Київської областей).

Закарпаття, на сьогодні, вважається одним із найбільш екологічно чистих регіонів країни.

Мережа санаторно-курортних та туристично-рекреаційних закладів нараховує нині 113 суб’єктів, зокрема 17 санаторіїв, 19 – санаторіїв-профілакторіїв, 72 туристичні бази, бази відпочинку, лікувально-оздоровчі комплекси, 5 пансіонатів. Крім того, в області є 40 готелів (мотелів), 5 екскурсійних бюро та 59 інших суб’єктів підприємницької діяльності, які одержали ліцензії на право надання туристичних послуг.

Для лікування алергологічних неспецифічних захворювань легенів, зокрема бронхіальної астми, використовується мікроклімат соляних шахт Солотвина Тячівського району.

Таблиця 1

Зовнішні фактори розвитку

Станом на 1 січня 2007 р., за даними управління статистики, в районі функціонує 773 підприємства з прямими іноземними інвестиціями. За період іноземного інвестування в район залучено 298,2 млн дол. прямих іноземних інвестицій. З розрахунку на душу населення район посідає дев’яте місце серед регіонів України, цей показник становить 239,7 дол.

Інвестування в економіку району здійснювали партнери 47 країн світу. Станом на 01.01.2007 р. найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій надійшли з таких країн: США – 44,0 млн дол. (14,8% загального обсягу); Німеччини – 36,6 млн дол. (12,3%); Японії – 33,7 млн дол. (11,3%); Угорщини – 32,6 млн дол. (10,9%); Австрії – 25,7 млн дол. (8,6%).

Ця п’ятірка країн забезпечує майже 58% усіх прямих іноземних інвестицій, що надійшли в економіку району.

Контрольні запитання і практичні завдання

1. Дайте порівняльну характеристику внутрішнім факторам розвитку
Поліського і Карпатського економічного районів.

2. Зробіть порівняльний аналіз зовнішніх факторів і чинників, які
можуть сприяти підвищенню інвестиційної привабливості Поліського і Карпатського економічних районів.

3. Проведіть SWOT-аналіз Поліського економічного району.

4. Проведіть SWOT-аналіз Карпатського економічного району.

5. Які можливості розвитку інноваційної діяльності мають
відповідно Поліський і Карпатський економічні райони?

6. Які оптимальні види економічної діяльності могли б Ви
запропонувати для районів у майбутньому?

7. Яку роль відіграють ці райони в міжрайонному поділі праці?

8. Які екологічні проблеми гостро стоять у районах?

9. Обґрунтуйте основні напрямки спеціалізації промисловості та АПК Поліського і Карпатського економічних районів.

10. Користуючись статистичними даними, проаналізуйте динаміку розвитку зовнішньоекономічної діяльності Поліського і Карпатського економічних районів.

Література

1. Голиков П.П., Дейнека А.Г., Казакова Н.А. Размещение производительных сил и регионалистика: Учебное пособие. –  Харьков: ООО «Олант», 2005. – 320 с.

2. Дорогунцов С.І., Чернюк Л.Г., Борщевський П.П. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. – Київ.: РВПС України НАН України, 2002 –.690 с.

3. Економіка та розвиток регіонів (областей) України: Навчальний посібник / Чернюк Л.Г., Кликовий Д.В. – Київ: ЦУЛ, 2006. – 644 с.

4. Продуктивні сили економічних районів України/ Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фацевський М.І. та ін. – К.:ЗАТ «НІЧЛАВА», 2005. – 520 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Підручник/ С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін. –  К .:КНЕУ, 2005. – 988 с.

6. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. – Львів: Світ, 2001. – 240 с.

7. Семенов В.Ф. Регіональна економіка: Навчальний посібник. –  К.: «МП Леся», 2008. – 596 с.

8. Статистичний щорічник України за 2006 р. Держкомітет статистики України, 2007. – 551 с.

9. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. – К.: Вікар, 2006. –  396 с.

10.  Суховірський Б.І. Регіональна стратегія економічного розвитку України (теоретичні та прикладні основи геоекономіки). – Київ.: КНЕУ, 2000. – 154 с. 

11.  Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник. –  Київ: ЦУЛ, 2002. –  470 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з курсу „Регіональна економіка”. Розділ «Динаміка і трансформація економічного простору України. Карпатський та Поліський  економічні райони»

для студентів 1-2 курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей

Одеса Одеу 2009

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

з курсу „Регіональна економіка”. Розділ «Динаміка і трансформація економічного простору України. Карпатський та Поліський  економічні райони»

для студентів 1-2 курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей

            Затверджено на засіданні

                                             кафедри регіональної економіки та екології.

                             Протокол № 7 від 27 березня 2009 року.

Усі цитати, цифровий та фактичний

матеріал, бібліографічні відомості

перевірені, написання сторінок

відповідає стандартам.

Зауваження рецензентів ураховані.

-------------------------------------------

(підписи укладачів)

Одеса ОДЕУ 2009

Методичні вказівки з курсу „Регіональна економіка”. Розділ «Динаміка і трансформація економічного простору України. Карпатський та Поліський економічні райони» для студентів 1-2 курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей. (Укл. В.М. Мозгальова, Л.В. Сухіна. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2009 р. – 48 с.)

Укладачі:       В.М, Мозгальова, канд. екон. наук, доцент                           

Л.В. Сухіна, викладач

Рецензенти:  В.В. Ковалевський, канд.екон.наук, доцент

                      (зовнішній рецензент)

О.Л. Михайлюк, канд. екон. наук, доцент

О.П. Єгоров, канд. екон. наук, доцент

Коректор:    І.О. Кокота

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1.1. Природно-ресурсний потенціал……………………………………………4

1.2. Економічний потенціал Поліського району………………………….8

1.3. Науково-технічний потенціал…………………………………………17

1.4. Трудовий потенціал.Населення………………………….20

1.5. Просторово-економічний потенціал………………………………….21

1.6. Зовнішньо економічний потенціал…………………………………...24

2.1. Природно-ресурсний потенціал…………………………………..28

2.2. Економічний потенціал Карпатського району…………….33

2.3. Науково-технічний потенціал………………………………..37

2.4. Стан природного середовища………………………………..39

2.5. Трудовий потенціал……………………………………………40

2.6. Туристичний потенціал………………………………………………..41

2.7. Рівень природно-технічної безпеки…………………………43

2.8. Оцінка просторово-економічного потенціалу…………………….....48

2.9. Зовнішні фактори розвитку.…………………………………………..47

Контрольні запитання і практичні завдання…………………………………...47

Література………………………………………………………………………..49

ВСТУП

Основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, який формує виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток системи внутрішніх та міжрайонних зв’язків. Райони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України, вони є об’єктами економічного аналізу, прогнозування і частково державного регулювання. Їх роль у перспективі може значно зростати і стати базою вдосконалення адміністративно - територіального устрою України.  

    Україна має історичний досвід економічного районування країни на рівні макро- та мезорегіонів.

    Розробки з економічного районування проведені у 1990-р. з участю провідних вчених Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України завершилася у 1998 році внесенням у проект Закону України «Про Концепцію державної регіональної економічної політики», яким запропоновані вісім економічних районів України.

Методичні вказівки розглядають господарські комплекси України в складі Поліського та Карпатського економічних районів. Поліський та Карпатський економічні райони сформувалися як райони з високою територіальною концентрацією виробництва продукції сільського господарства.

    Найбільш актуальними проблемами для Поліського району є реабілітація радіаційно забруднених територій та залучення ресурсного потенціалу в народногосподарський обіг.

    У Карпатському районі зусилля мають бути спрямовані на зупинення деіндустріалізації, активний розвиток сфери зайнятості, активізацію демографічної політики, вирішення екологічних проблем запобігання та упередження природних і техногенних катастроф з тяжкими екологічними, соціальними та економічними наслідками.

    Перехід до ринку сприяє підвищенню ролі прикордонних районів у міжнародному економічному співробітництві. Карпатський і Поліський економічні райони мають переваги у вирішенні проблем раціонального використання природних і трудових ресурсів, прискореного освоєння прогресивних виробництв і технологій, поліпшення якості продукції, у вирішенні екологічних питань тощо.           

    Поліський економічний район – міжрегіональний територіально-господарський комплекс, що включає в себе цілком чотири області України: Волинську, Житомирську, Рівненську та Чернігівську. Загальна територія району складає 101,9 тис.кв.км. – 16,9% усієї площі України. Район розміщений у північно-західній частині країни. Територія у вказаних межах остаточно увійшла до складу України після возз’єднання українських земель і закінчення Другої світової війни.